РУС
10317 посетителей онлайн
Взятый в плен "Азовом" кадыровский оккупант призвал к джихаду против России. ВИДЕО
Воины полка "Азов" взяли в плен русского оккупанта из Чечни.
Как сообщает Цензор.НЕТ, об этом говорится в телеграмме "Азова"
"Плененный бойцами Азова кадыровец призвал земляков к джихаду в отношении России. Он напомнил, что украинцы помогали в борьбе за независимость Чеченской Республики Ичкерия, подчеркнув, что следует не воевать с Украиной на стороне кровавой России, а навести порядок в собственной стране, борясь с кровавым путинско-кадыровским режимом", - отмечается в сообщении.
Топ комментарии
лікуємо від склерозу,слабоумства,комплексу наполеона ect
100% результат, пожиттєва гарантія...не дорого
спитати Степана Андрійовича))))
Уинстон Черчилль
Любов Бурак
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid0Pv1A8mdFq8Uf4XtsY8x4zCxEB9sK1wuELFR1Xn7Qt7yN9Sn5Dwdo7MtKWf9Aw7G6l&id=100006848384255&__cft__[0]=AZU_mQyKoO9LyDm4MiFwIsb_Bwma6mRwgn30m7yMyo_26UZWGpflNS4RV7CGd0-QwHXGyKkwuvI_zWu6VMmfanLbsoDRwEuvUAgFOKvVoJBskoHAzbEYf2ioWzo1S1TmSTSp2DDFvhIbrT9QH7mWJs4MtKxgC_LWGpL3JO-0NTYp6GYE9d1uCKHdu3Ob7D2sG16oQPz6Z8dS7AvD4vGYzIJA&__tn__=%2CO%2CP-y-R 21 март в 00:19 ·
МАЛА
Ми з нею знайомі напевно все життя. І здається, що десь і в попередніх наші шляхи також перетинались.
Вона - нічого особливого на перший погляд. Не сіра мишка, але й не селебриті. Просто Мала. Бо має зросту метр п'ятдесят із капелюхом і то в стрибку.
Це в Малої від мами. І зріст, і кирпатий носик з ластовинням, і глибокі карі очі. Майже чорні, але з таким ледве помітним внутрішнім світлом в зіницях.
- Мені щастить, як потопельнику, - говорить Мала про себе. - Як пороблено: щойно блисне якась радість, як відразу знову чорна смуга.
Її маму забрав великий чорний рак, коли Аліні було чотири роки. Батько довго не печалився - привів до хати мачуху з двома доньками. Класика жанру.
Ні, батько не був лісорубом, навпаки - він був людиною, що відповідала за поставки дефіцитів при королівському райкомівському дворі,, але життєвий сценарій Попелюшки для рідної доньки прописав не вагаючись.
Так вона і стала Малою. Дівчинкою без імені, у старих сукенках, грубо заштопаних колготках та добряче потріпаному взутті, які доношувала після зведених сестер. З великим рудим портфелем на дві пряжки і короткою хлопчачою стрижкою з вихором над чолом. Через той вихор чубчик Малої постійно стирчав у різні боки і в школі її дражнили Цибуліно.
Аліна пробувала розповісти батькові поо свої дитячі переживання, страхи, біль від ляпасів та потиличників. Але той дивився на доньку холодним поглядом і говорив щось про те, що він - голова сім'ї, а жінка - шия, котра ту голову тримає.
Характер у мачухи був прикрим, рука важка, а голос такий гучний, що Аліна прикривала долоньками вуха, червоні від мачушиного смикання, щоб хоч трохи притишити його.
Врешті вона змирилась. І з тим, що Мала, і з тим, що Цибуліно. І зі швейним ПТУ в сусідньому рвйцентрі, куди мачуха випхала її, не бажаючи нічого чути про педагогічне училище.
В ПТУ дівчині сподобалось. Наука неважка, професія затребувана, гуртожиток - найкраще, що траплялося з нею досі.
Вона так і прожила ці три роки в гуртожитку, не навідуючись додому. Вдвох у кімнаті з такою ж непоказною та зайвою вдома Наталкою.
Вже на другому курсі дівчата забезпечували себе самі тим, що ходили в нічну зміну до швейного цеху фабрики, яка ніяк не могла виконати план п'ятирічки із пошиву робочих рукавиць та проґумованих фартухів.
О, як же Аліна любила той день, 16 число кожного місяця, коли отримувала одночасно стипендію та зарплатню! Нарешті в неї з'явилась своя картата сукня зі стоячим комірцем, сіре пальто з лисицею на капюшоні і чорні напівчобітки фірми "Цебо" на височенькому підборі. А згодом їхня з Наталкою шафа стала замала доя гардеробу.
Безперечно, щоб купити це все, доводилося люто економити. Дівчата їли щонайдешевше, переважно пили кілька разів заварений чай із хлібом, змащеним маргарином "Сонячний".
Несмачно, але це було того варте, бо щойно вони вдягли обновки, зробили хімічні завивки та намалювались, як ними зацікавились не лише хлопці з ПТУ, а й міські гульвіси. Один із них виявився прекрасним принцем і Аліна завагітніла. Принц розчинився у туманній казковій завісі.
Мачуха навідріз відмовилась пускати її до хати, батько сором'язливо тицьнув сто карбованців і запропонував домовитись про аборт у знайомого хірурга, з яким мав тіньові оборудки спиртом і делікатесами.
З гуртожитку довелося піти, з ПТУ також.
Аліна знайшла кімнату в самотньої вчительки правознавства Варвари Семенівни.
- Вітаю в дорослому житті, - сказала вчителька. - Найважливіше в ньому - знати свої права, виконувати обов'язки і стати сильною духом.
Свою донкчку Аліна назвала Варварою. Непопулярно, як на тоді. Проте, ріднішого імені для неї не існувало. Так звали її маму і цю вчительку, що дала їй прихисток.
Коли Варя зробила перші кроки, Аліна пішла до вечірньої школи закінчувати десятий клас.
Коли донька вивчила віршика про кицю Муру, Аліна вступала на юридичний.
До школи Варю вели за ручки юридичний консультант фабрики індпошиву Аліна Василівна та бабуся Варя, що переможним поглядом кивала на знак привітання літнім людям, які колись давно називали її синьою панчохою і пророкували самотню старість в дідорні.
- Бабцю, я буду навчатися на відмінно! - щебетала Варя. - І буду вчителькою, як ви!
Вересневий вітер ворушив на голові дівчинки великі білі банти і куйовдив задерикуватого вихрастого чубчика над чолом.
В 90-х Аліна відкрила власне адвокатське бюро.
В 97 -му мачуха привезла туди батька, який помирав від раку шлунка.
- Це ж твій тато, - сказала.
Аліна спочатку заціпеніла, а потім запропонувала батькові суму, еквівалегтну колишнім ста карбованцям і консультацію онколога, чию справу вона саме захищала в суді.
- Він довго не протягне, - наполягала мачуха. - А в мене дві розведенки з дітьми в хаті.
- У нас в хаті, - відповіла їй Аліна і запропонувала справедоивий поділ спадщини.
У 2004 померла Варвара Семенівна. Рівно два дні не дочекалася переїзду до їхнього нового будинку в Ірпені.
Аліні було там самотньо, хоч із донькою, та все ж...
Шанси влаштувати особисте життя були. І непогані шанси. Але щоразу, коли їй робили пропозицію, Аліні перед очима поставала мачуха, до горла підкочувався клубок дитячої образи, легені спазмували й вона дерев'яним язиком ледве вимовляла оте проклятуще "Ні, в мене дитина."
А в 2014 вона зустріла Андрія.
- Пішли на Майдан! - сказав він.
І відмовити йому було неможливо.
Вони одружилися на базі добровольчого батальйону і разом пройшли, прожили на одному подихові чотири роки тієї війни, яку досі ніхто не визнав війною.
Лише двічі вони приїджали додому: коли Варя виходила заміж і, коли народилась маленька Алінка.
24 лютого вона вивезла їх до далекого райцентру. До квпртири, яку не змогла продати, бо то була просто квартира в старому будинку...
- Ми тут, - шепоче мені в трубку Мала.
Це вже не та Мала, що попелюшкою в мачухи. Це просто скорочене прізвище. Вона - Мала, він - Малий.
- Ми тепер офіційно бомжі. Але це такі дрібниці порівняно з купою шмаття, яку Малий поклав уночі.
- Та яка там купа? - перебиває він. - Так, трішки "чингізидами" поля обробили. Що там з міномета навалиш? Мені б Точку-У... А Мала - ювелір! Ну, ти в курсі? А яка сила волі! Це ж треба дочекатись, поки якийсь полкан їхній, чи дженераль в кущі потребу справляти піде...Мала їх кладе, як в тирі - цок в лобок і в мішок.Героїня!
- Вона завжди була сильною, - кажу.
- Та яка я вам сильна? Я так боюся щоразу не влучити... В мене ж дитина.
Я слухаю її голос, а перед очима - розкуйовджений неслухнянийчубчик. Вихор...
І я точно знаю, що вона влучить. Бо знаю її все життя. І ще трохи з попередніх реінкарнацій.
----
Ишь ты... вспомнил, когда за жопу взяли.
Шкуру свою рятує паскуда,будьте впевнені ,що за першим поворотом ця гнида стельне у спину.
Це шакал ,що зрадив своєму народові,що йому Україна?
вірні чеченці воюють зараз в батальйоні Дудаєва і Мансура , а ти шакал зрадник чеченського народу
Полон? Ні!!!