ВО "Свобода" против жертв ОУН-УПА: как не быть быдлом. ВИДЕО.
Подробности задержания активистов, пытавшихся сорвать выставку в Украинском доме.
Источник: Цензор.НЕТ по материалам ТВі
Подробности задержания активистов, пытавшихся сорвать выставку в Украинском доме.
http://www.radikal.ru
Кто-нибудь из свидомых друзей может сказать,что Волынской резни не было?Что ее придумали москали?Только прошу учесть,Юрий Шухевич ПРИЗНАЛ участие отрядов своего отца_Романа Шухевича в уничтожении поляков.
=================
Романа Шухевича в уничтожении поляков.
=====================
Я с умилением смотрю вот на такие умозаключения навязанные человеку жидвой...пля да уничтожали!!!! и СССР немецких солдат уничтожал!!! и Пётр 1 уничтожал и Богдан хмельницкий уничтожал....не поверьшь, даже Путин чеченов уничтожал
Нас стравливают по национальному признаку, по отношению к ОУН-УПА, и т.д.
А сами кроят Констиуцию под себя, устраивают дележ вашего-же государства, топчут ваше человеческое досьоинство ментами, судами и нищетой.
Когда у человека будет одна забота - не здохнуть с голоду,переживать, как накормить или вылечить ребенка, ему дадут кило гречки и заставят за это продаться в рабство окончательно.
Не исключено, что и националисты, ПР, Коммунисты и все остальные, просто распределяют какой кусок кому достанется.
А рвать эти куски друг у друга, они будут нашими руками, кровью наших детей и слезами наших близких.
А под каким соусом-национализм, коммунизм, онанизм и проч. для них не имеет значение.
Не о Бандере надо думать, его уже нет и на вашем будущем никак не отразится признают его или не признают героем.
Вы от этого богаче не станете и жить вам лучше не станет.
Вы все забыли обыкновенный принцип РАЗДЕЛЯЙ И ВЛАСТВУЙ.
Наших политиков надо всех уничтожить, они хуже любого Гитлера и Сталина, те хоть как-то думали о своих государствах, а наши-только о бабках и власти - они все параноики и мерзавцы.
А что конкретно сделали националисты и Тимошенко за 5 лет при власти для Украины?Поставили памятники гауптману Шухевичу?Развалили экономику?Вступили в ЕС?В НАТО?Жить народу стало легче?
Когда по всей стране возят выставку,прославляющую УПА-то это нормально.Когда против-то энто "антиукраинская акция"!А кто дал Вам право делать заявления от лица ВСЕГО украинского народа?Большинство из свидомых-жители ЗУ,так и говорите о мнении населения своих 4 областей.А манера дискусс поражает толерантностью.И стремлением подменить понятия.Переводятся стрелки на личность Мирошниченко.Он был коммунистом.Так и лидер помаранчевого Руха пан Тарасюк был далеко не последним коммунистом.И пан Ющенко.И в очередной раз переметнувшийся пан Кравчук.Пан Юхновский так же утверждался в ЦК КПУ,как верный ленинец.
Не нужна правда нашим свидомым.Нужно продолжение реализации плана ОУН "Даждьбог" по вхождению в органы власти и создания поколения "новых титульных украинцев.
Бандерня!!!! Ваш номер - шестой, в этой стране, добрый вам совет - сидите под лавкой тихо и не высовывайтесь, здоровее будете.
Смешно рагуля за ноги тянули, как жабу , и мирошниченко(хвостатый *****) гневно так:- руки убери, руки!!!
Бандерня!!!! Ваш номер - шестой, в этой стране, добрый вам совет - сидите под лавкой тихо и не высовывайтесь, здоровее будете."-у вас дійсно,і ХЕР СОН,І ХЕР ЖІЗНЬ,І ХЕР-СЛОВЕСНИЙ ПОНОС...
кончилась ваше время
сцакашвили уже галстуками со страху давился и его трусость весь мир видел... и ющ с тимохой-теперь -шелуха(впрочем янык не лучше)
приезжай на восток украины и начинай нас выгонять в степи...
пусть эти ж.и.д.о-корчинские выродки уматывают в свою галицию или на историч. родину-полякам сапоги чистить!!!!!!!!!!!!
кончилась ваше время вы с успехом провалили все что можно было...и отдали власть бездарно! теперь-вы смыты в унитаз!!!!!!!!!!!!!!! и правильно!!!!!!!!!"-
кстати, ваш гнойный бандера-из испанских евреев))))))))))))))))))
Автор: Сергій КОТ (кандидат історичних наук)
принт версiяобговоритинадіслати другупрочитати пізнішелист редактору Вкотре Україною прокотилася нова хвиля політичних пристрастей, пов’язана з суперечливими оцінками окремих етапів українського визвольного руху періоду Другої світової війни та повоєнних років. Поряд із надзвичайно політизованою дискусією навколо офіційного визнання ОУН і УПА, нещодавно в центрі уваги опинилася історія дивізії СС «Галичина». Зокрема певний резонанс мала поширена інтернет-газетою «Обозреватель» інформація про поновлення британською поліцією розслідування щодо діяльності дивізії під час Другої світової війни.
На жаль, у ході дискусій українські політики та медіа досить часто допускають абсолютно необґрунтовані закиди на адресу як власне дивізії в цілому, так і ветеранів-дивізійників. У тому числі пропагандистським штампом у цих атаках стали бездоказові звинувачення дивізії «Галичина» у скоєнні військових злочинів та злочинів проти людства.
У зв’язку з цим викликає подив, що на тлі загострення суспільного протистояння навколо дивізії «Галичина» в Україні досі практично нічого не відомо про діяльність і висновки так званої Комісії Дешена в Канаді. Її було створено 1985 року урядом Канади на чолі з лідером консерваторів Брайаном Малруні для перевірки обвинувачень у воєнних злочинах і злочинах проти людства, висунутих проти ветеранів дивізії «Галичина» Центром документації Шимона Візенталя у Відні та низкою інших організацій. Суть обвинувачень переважно зводилася до тверджень про нібито участь дивізії у масових знищеннях цивільного населення, зокрема євреїв, під час війни. До цієї кампанії на державному рівні долучився також Радянський Союз, який підтримував висунуті обвинувачення через газети «Вісті з України» та «News from Ukraine». Дійшло до того, що оттавська щоденна газета «Ottawa Citizen» назвала дивізію «Галичина» найбільш кровожерливою військовою одиницею періоду Другої світової війни.
Справа 217 дивізійників стала складовою частиною детальної перевірки 774 українців, котрі знайшли притулок в Канаді у повоєнні роки. Окрім дивізії «Галичина», в полі зору комісії перебували українська поліція, українські шуцманшафти (поліцейські батальйони), німецькі айцнзатцгрупи, концентраційні табори та структури СС. Окремо було висунуто обвинувачення також проти близько сотні німецьких науковців, які по війні емігрували до Канади. Вважаємо, що сьогодні українській громадськості та політикам важливо знати про діяльність і висновки проведеної перевірки.
Комісію доручили очолити відомому канадському судді Жулю Дешену. Її праця проходила в непростих умовах справжнього інформаційного пресингу, організованого в засобах масової інформації як у Канаді, так і поза її межами. Особливі атаки у пресі спрямовувалися саме проти українських ветеранів дивізії «Галичина». Тому запідозрити комісію у будь-яких спробах приховати правду немає жодних підстав — це було просто неможливо.
Перед Комісією Дешена стояло непросте завдання — перевірити звинувачення, висунуті проти кожної особи, внесеної у списки. Для цього було використано канадські й німецькі архіви. Зокрема комісія отримала вичерпну інформацію від Міністерства праці та еміграції, Державного секретаріату, Міністерства закордонних справ Канади. Запити було надіслано до Берлінського документального центру (там містилися дані про окремі формації СС), Центрального бюро крайової справедливості для перевірки націонал-соціалістичних злочинів у Людвігсбургу, Бюро німецької військової обслуги в Берліні, Берлінського бюро інформації, Центрального інформаційного бюро Федеральних архівів в Аахен-Корнельмюнстер та інших німецьких архівів. Окрім того, було вміщено оголошення у 110 різних часописах Канади, щоб їхні читачі повідомили комісію про осіб, запідозрених у скоєнні військових злочинів. Комісія Дешена також заслухала представників організацій-ініціаторів розслідування і представників українців та українських організацій. Сесії комісії відбувалися в Оттаві, Монреалі, Торонто та Вінніпегу. Її представники, за домовленістю з урядом СРСР, провели у Львові допити свідків, які, на думку радянських служб, мали підтвердити їхні вимоги до канадського уряду на видачу ряду осіб як військових злочинців.
12 вересня 1987 року Комісія Дешена офіційно завершила роботу і подала до уряду звіт, який нараховував 966 сторінок. За висновками комісії, більшість обвинувачень проти українців були необґрунтовані, а часом доходили до абсурду. З усіх, проти кого було висунуто обвинувачення, лише близько двадцяти осіб потребували додаткового вивчення їхніх справ із правом судового захисту. Скільки серед них налічувалося власне українців, а скільки — німців, широкому загалу було невідомо — персональні інформації мали закритий характер. Зате достеменно відомо, що проти жодного з ветеранів дивізії «Галичина» обвинувачення не підтвердилися. Справі дивізії як військовій одиниці у звіті присвячено 11 сторінок загального характеру та 6 рекомендацій, ще на 200 сторінках подано висновки щодо окремих дивізійників. У своїх висновках стосовно учасників дивізії Комісія Дешена офіційно ствердила, що жодних конкретних доказів у обвинуваченнях на їхню адресу надано не було, в тому числі Центром Шимона Візенталя. В низці спеціальних пунктів рекомендацій комісії зазначалося:
«56. Дивізію «Галичина» (14. Waffengrenadier Division der SS (Gal. Nr.1)) не слід засуджувати як групу.
57. Члени дивізії «Галичина» були в індивідуальному порядку перевірені перед допуском до Канади.
58. Обвинувачення у воєнних злочинах членів дивізії «Галичина» ніколи не були доведені, ні в 1950 р., коли їх першу групу при іміграції в Канаду було затримано (на вимогу ряду організацій), ні в 1984 р., коли ці звинувачення були поновлені перед Комісією.
59. За браком доказів стосовно участі у злочинах або знання стосовно воєнних злочинців, саме членство в дивізії «Галичина» не може бути підставою для передачі справ до суду.
60. Немає жодних підстав, щоб позбавити членів дивізії «Галичина» громадянства Канади або депортувати їх».
Отже, було остаточно стверджено, що дивізія «Галичина» як військова одиниця не вчинила жодного воєнного злочину і за саму причетність до неї не можна нікого карати. Тим самим було виправдано від несправедливих звинувачень і всю українську спільноту в Канаді. Висновки Комісії Дешена мали важливе значення для українців також у США, Англії та Австралії. Очевидно, не випадково всі наступні спроби висунути обвинувачення проти ветеранів дивізії «Галичина», зокрема тих, хто перебуває у Великобританії, зазнали повного краху.
Висновки Комісії Дешена мали не лише моральне, а й юридичне значення, викликавши цілу низку позовів українських організацій Канади та окремих українців до засобів масової інформації, які поширювали звинувачення проти дивізії СС «Галичина».
У зв’язку з цим дозволимо собі зацитувати спростування й вибачення газети «Торонто стар» за публікацію власного кореспондента Соля Літтмана, який звинуватив дивізію та дивізійників у військових злочинах:
«Хоч ця Українська Дивізія була включена в німецькі збройні сили в 1943 р., немає жодних доказів, щоб вона скоїла якісь жорстокості чи інші кримінальні злочини, її члени були кожний індивідуально перевірений Об’єднаними Націями, британською та канадською владою по війні, поки вони були допущені до Канади.
«Стар» перепрошує за неприємності, які (з приводу згаданої статті) могли мати ветерани Дивізії, що проживають у Канаді».
А головний редактор газети Борден Спірс у листі до адвокатів дивізійників прямо визнав, що власні дослідження «Торонто стар» історії Дивізії «Галичина» «переконують нас, що пов’язування членів Дивізії з комісією для військових злочинів було помилковим».
«Неправильними та образливими ствердженнями щодо 1-ої Дивізії Української Національної Армії, колись СС «Галичина», визнав свої публікації і торонтський польський тижневик «Звйонзковець». «Ми перепрошуємо за опублікування тої статті, — писав від імені редакції на його сторінках редактор Ян Бідас. — Ми просимо вибачення за неприємності, які могла та стаття спричинити».
Вважаємо, що ці цитати мають стати застереженням для політичних діячів і журналістів в Україні, які час від часу повторюють непідтверджені обвинувачення на адресу дивізії «Галичина» та її учасників у скоєнні військових злочинів і злочинів проти людства. Адже на території України живе чимало ветеранів дивізії, які тепер мають право на юридичний захист від таких публічних тверджень.
З іншого боку, для українського уряду вкрай важливо офіційно отримати від уряду Канади матеріали Комісії Дешена, які мають стати частиною архівно-документальної та правової бази у питанні наукових і юридичних оцінок факту існування дивізії «Галичина» та її діяльності, а також у справі формування офіційної позиції держави щодо цього й інших подібних українських військових формувань періоду Другої світової війни.
Дивізія «Галичина» — 14 Waffengrenadier Division der SS (Gal. Nr.1), або 14 Дивізія зброї СС («Галичина» №1). Українська військова частина, сформована за зразком німецьких піхотних дивізій у складі німецької армії в 1943 р. головним чином з українців, що проживали на території Дістрікту «Галичина» та Генеральної губернії. Формування дивізії було пов’язане, з одного боку, зі спробами німецького керівництва використати всі можливості для протистояння СРСР на Східному фронті, а з іншого боку — з упевненістю окремих українських кіл, що на тлі поразок німецької армії є нагода закласти основу регулярного українського війська, яке може стати вагомим фактором у визначенні долі України після війни. Причетність дивізії до військ «СС» пов’язана з тим, що, за німецькими законами, у вермахті не могли служити не громадяни Німеччини. Тому всі національні підрозділи, які створювалися у складі німецької армії, формувалися як військові частини «СС», на яку ці обмеження не поширювалися. Перед відправкою на фронт дивізія нараховувала близько 16000 вояків. Протистояла Червоній армії в центрі німецької оборони в битві під Бродами (17-22.07.1944 р.) і була розбита. Залишки дивізії були реорганізовані і після нового вишколу в квітні 1945 р. знову направлені на Східний фронт у район Граца (Австрія). Зі створенням Українського Національного Комітету (березень 1945 р.), 14 квітня вояки дивізії склали нову присягу на вірність українському народові, а сама вона була перейменована на 1-шу Українську дивізію Української Національної Армії на чолі з генералом П. Шандруком. Після капітуляції нацистської Німеччини дивізія відступила в зону окупації західних держав і була інтернована в англійських та американських таборах полонених
"Все члены СС,официально принятые в ряды СС являются военными преступниками."
И что ж так скромно?Почему уважаемый аффтар "забыл" "славные страницы" истории дивизии?Например,подавление антифашистского Словацкого восстания?Борьбу с югославскими и французскими партизанами?А что должно означать "отступили в зону действий союзников"?Это-в панике ибросили фронт и срывая эсэсовские значки сдались американцам?Видя этих бегущих героев застрелился даже их командир.
от себя хочу добавить - ДОБРОВОЛЬЦЫ, СС-овцы были добровольцами, их военкомат не забирал...
Международный трибунал осудил подразделения СС, в том числе
и СС "Галичина"...Осудили ваши же хозяева США, Великобритания...
Осудили не военных, осудили преступников, которые добровольно пошли в СС... В отличие от обычных солдат вермахта, они не воевали, что делали СС можно спокойно найти в любой библиотеке
Знает ли уважаемый аффтар,что Председателем Военного Комитета НАТО был Адольф Хойзингер-генерал-лейтенант,Начальник оперативного отдела Главного штаба Сухопутных войск ВЕРМАХТА?
Что Генерал-лейтенант,глава армейской разведки Вермахта Рейнхард Гелен создавал разведку ФРГ-BND?Что в ее состав вошли 4 тыс.офицеров Гестапо и СД?
++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++
КАК ДАВИЛИ УКРОЭСЭСОВСКИХ СВИДОГНИД:
Во второй половине июля 1944 года 14-ю гренадерскую дивизию СС "Галичина" перебросили в район города Броды для прикрытия отступления разбитого 13-го корпуса вермахта. Когда на львовском направлении войска 1-го Украинского фронта пробили брешь в укреплениях, дивизию кинули в бой на удержание второй полосы обороны.
Под ударами советских войск соединение понесло большие потери, беспорядочно отступило и оказалось в Бродовском котле. Во встречных боях в районе сел Гончаровка и Почапов при попытке вырваться из окружения 22 июля 1944 года 14-я дивизия СС "Галичина" была наголову разгромлена. Попытки командира дивизии немецкого генерала Фрайтага организовать сопротивление ни к чему не привели: уцелевшие украинские эсэсовцы, бросив артиллерию, беспорядочно бежали в район Карпат. Итоги всего лишь недельного пребывания на фронте "героев-добровольцев" плачевны, хотя под Бродами дивизия была полностью укомплектована и вооружена. В составе ее 29-го, 30-го и 31-го полков, а также приданных соединению различных специализированных подразделений числились 346 офицеров, 1131 унтер-офицер и 13822 гренадера. Итого - 15299 военнослужащих. Из Бродовского котла удалось выйти всего 1000 горе-воякам. Кроме того, 1200 солдат и офицеров уцелели в составе резервного батальона, располагавшегося с внешней стороны кольца окружения. Значительная часть из них влилась в Украинскую повстанческую армию (УПА) и другие бандеровские бандитские формирования. Собрав остатки этого "воинства" и переформировав соединение, гитлеровское командование уже не доверяло ему участие во фронтовых операциях, а использовало в качестве карателей.
О приближающейся смертельной угрозе село было информировано несколько раз. Одним из информаторов был зять некого Карплюка – сельского старосты из Жаркова. За это заплатил страшную цену. Был убит бандеровцами вместе с семьёй – но напоследок. Был вынужден смотреть на мученическую смерть детей и жены. Село было занято без единого выстрела с польской стороны. Это им добавило смелости – замечает Эдвард Гросс. – Вскоре всё село было занято. В селе воцарился крик ужаса женщин и детей. Огонь пожирал всё новые постройки… Это было боевое крещение СС-Галичина! Агрессоры стреляли вслепую во всех, кто только попадал в прицел, гнали людей в сторону костёла, старой и новой школы. Вскоре они, ******* бензином, запылали вместе с ними. У Францишки Михалевской (девичья фамилия Бернацка)... начались родовые схватки, возле неё была акушерка. Эсесовцы вторглись в её дом, вывели её вместе с акушеркой... довели до костёла, где посадили её на ступень алтаря, а около неё акушерку. Когда родовые схватки усилились, а Ф. Михалевска очень сильно стонала и начала рожать, то «к ней подошёл эсесовец, силой вырвал у неё ребёнка, бросил на паркет перед алтарём и придавил эсесовским сапогом». Акушерка выступила в защиту больной - В ответ обе были застрелены.
Перед костёлом так же, как и в костёле, происходили прямо адские сцены – особенно тогда, когда разделяли семьи, вырывали детей у матерей, чтобы их убивать на глазах родителей, а матери должны были отдельно сгореть живьём.
Убийцы – пишет дальше Э. Гросс – после расправы с детьми облили объект бензином и подожгли.
Около 17 часов эсесовцы и бандеровцы сформировали маршевую колонну и с пением отправились в Пеняки, где тамошние украинцы приготовили для них триумфальную арку.
После ухода из села эсесовцев, бандеровцев, а также полицейских из исторических Подгорец, на месте остались резуны и секирники (вооружённые топорами – прим. переводчика), закончившие грабёж хозяйств. Из сообщения следует, что главарём этой черни был Грицко Щербатый."
60 с лишним лет назад он запомнил лицо этого человека на всю жизнь, благо имелась и яркая внешняя примета – большая родимка на левой щеке. Именно этот человек и еще один эсэсовец ворвались в их дом в то страшное утро. Янушу повезло – он в этот момент находился на чердаке и только это сохранило ему жизнь. Сквозь ворох соломы, в котором он спрятался, мальчик слышал душераздирающие крики родителей и двух сестер. Затем все смолкло. Палачи вышли из избы, помылись у колодца, закурили и стали что-то обсуждать буквально в пяти метрах от чердачной щели, к которой приник чудом уцелевший мальчик… Только к вечеру в селе смолкли крики жертв, выстрелы и пьяный хохот галицких добровольцев. Януш так и не вошел в избу – обнаружив на пороге дома отрубленную детскую кисть, он в ужасе бросился бежать подальше от страшного места, пока не очутился в лесу, откуда наутро вышел к близлежащему хутору. Позже выяснилось, что родители Януша были зарублены топором, а две младшие сестры убиты ножом и тело одной из них расчленено изуверами.
Убедившись, что перед ним именно казнивший его семью палач, Марчак вернулся к микроавтобусу, где его ждали сын со своей женой и ее братом и двое правнуков. Наказав сыну задержать палача, если тот вознамерится покинуть автозаправку, отец быстро съездил в село и вернулся еще с двумя выжившими свидетелями той давней трагедии, которые, в свою очередь, также приехали не одни. Почти час 14 человек с нетерпением ждали, когда убийца покинет кафе и направится на автомобильную стоянку.
…Полиция и «скорая помощь» приехала слишком поздно. Получившая множество ножевых ранений, с переломанными шеей и ребрами и вытекшим глазом «жертва бандитского нападения» скончалась по дороге в больницу. Тщательное расследование показало, что Марчак не ошибся. Гражданин Польши Франтишек Оржеховский (Люблинское воеводство) на самом деле оказался Васылем Когутом, тем самым бывшим «гостем» из составе 4-го Галицкого добровольческого полка СС, который 63 года назад принимал участие в массовой казни жителей села Гута Пеняцка. Единственный сын Когута, узнав детали дела, от иска отказался, однако, тем не менее, польская Фемида проводит расследование эпизода с целью найти и наказать инициаторов и участников «суда Линча» над бывшим карателем. Генеральная польская прокуратура завалена сегодня гневными письмами польской общественности с требованием – «руки прочь от правосудия», где под правосудием подразумевается враз осиротевший зимой 1944-го года худенький деревенский паренек…».
R.Polsat©
А как глумятся над бедными укронацистскими трупарями в ООН!
ООН приняла резолюцию против героизации нацизма
http://www.vsesmi.ru/news/2377144/
Доколе?
Предлагаю запретить въезд на Украину гражданам стран (129) которые проголосовали за эту резолюцию - и вылизать всё что можно тем, кто проголосовал против! (2)
Аборигены Маршалловых Островов (кнопки перепутали?) будут в восторге!
Ах ты хитренькая нацистская крыска с порванным ртом...
И врут нам о разности наций.
Все люди - евреи и только не все
Нашли смелость в этом признаться.
а жидокамуняки НА всіх своїх ворогів начипили ярлик"нацист"щоби росказати що всі хто вбивав падлюк-жидокамуняк"пособнік націстів"
за їх логікою жидокамуняки з1941по1945були"пособнікамі"ОУН УПАтому що нищили нацистів
По воспоминаниям еврейских авторов, в конце февраля 1944 г. это «село окружили немцы, облили дома и сараи бензином и сожгли село вместе с населением».
А ОУН к етому не имеет никакого отношения
«Вона розповідає, в першу чергу, про польські жертви, тим часом, як заголовок говорить про польські та єврейські жертви. Треба зрозуміти, що там є жертви і чисток у Галичині, і чисток на Волині. Не можна все без розбору вкидати під таке гасло «Волинська різанина», просто заради цього слова «різанина». Це робиться задля того, щоб викликати гострі емоції. І я як представник посольства і як людина з ученим званням історика, як професор Варшавського університету, різко висловлююся проти таких зловживань», – заявила Ольга Гнатюк.
За її словами, Україна і Польща за роки незалежності мають «дуже добрі напрацювання і ми не повинні дозволити їх знищити».
Органiзаторами виставки в Українському домі, що відкрилася напередодні, є «Правозахисний громадський рух «Росiйськомовна Україна» і «Товариство увiчнення пам’ятi жертв злочинiв українських націоналістів» (Польща).
У четвер, 8 квiтня, мiлiцiя затримала понад 10 осiб – членiв ВО «Свобода» під час відкриття фотовиставки «Волинська рiзанина: польськi та єврейськi жертви ОУН-УПА» в Києвi. Серед затриманих був і журналіст Ігор Мірошниченко.
Проте наступного дня всiх учасникiв iнциденту звiльнили за рiшенням Шевченкiвського районного суду Києва. Четверо з них отримали уснi зауваження.
Наталія КРАВЧУК
Ваврисевичі у схроні під хатою переховували від нацистів 11 євреїв
Під підлогою – втікачі, над ними – німецька штаб-квартира
Ми багато пишемо про роки Другої світової війни. Про хоробрість партизанів, про мужність радянських солдат, про патріотизм вояків ОУН-УПА… Сьогодні хочемо розповісти про героїзм цивільних українців. Родину, яка під страхом смертної кари дала притулок 11 євреям, котрі втекли з гетто. Переховували їх майже два роки – усіх вберегли. Давно відгриміла та війна. Проте спогади про рятівників не стерлися з пам’яті. Їхні імена викарбувані в Ізраїлі на Стіні плачу. Родину Ваврисевичів визнано праведниками світу. Президент України підписав указ про присвоєння Миколі та Михайлу орденів «За мужність». Це був один з останніх наказів, виданих ще Віктором Ющенком.
«Візьміть одну доньку, хай буде живим свідком на нашій могилі»
Голокост – чорна сторінка в історії єврейського народу.
– То були страшні часи, – розпочинає нелегку розповідь Микола Ваврисевич. – На початок війни у Володимирі євреїв було стільки, що Боже мій – майже половина міста. Як зробили гетто, там зібрали під двадцять тисяч душ. Воно прилягало до річки. Євреї відчували свою приреченість і втікали по ходу Луги, де можна було прорватися, де ніхто не бачив. На горбочку над річкою і стоїть наша хата.
– Якось пішла мати корівку доїти в сарай, – вплітає свої спогади брат Михайло. – А там – ціла сім’я Боренштейнів у сіні – батько і мати з донькою. Був серпень 1942 року, за кілька тижнів до ліквідації гетто. Мати прибігла до хати й каже нашому батькові, що і як. Він попросив занести їм їсти. Потім прийшли інші: Бергер Леон (мій однокласник) з другом. Теж заховалися там і просилися до хати. Тоді прийшла Зінгер з донькою Хумою…
Усіх прихистили. Хата Ваврисевичів ще не була добудована. Під підлогою двох невикінчених кімнат зробили схрон для втікачів. Там євреї ночували, а вдень були у хаті разом з господарями. Хтось один завжди чатував коло віконечка, чи не йде хто чужий, підозрілий.
– Наша мати була богомольною жінкою, – пригадує Микола Миколайович. – Вона закінчувала єпархіальне жіноче училище. Якось йшла в церкву. Біля паркану зустрічає її єврейка (по-польськи говорила), вона знала маму. Каже: «Пані Ваврисевич, візьміть в мене одну донечку (мала три доньки), аби вона була живим пам’ятником над нашою спільною могилою…». Цього вечора ми забрали 11-річну Сусанну. Через кілька днів їх усіх розстріляли.
Ваврисевичі розуміли, що за переховування євреїв їх теж усіх можуть убити. Проте милосердя перемогло страх.
– Вхід у схрон був у кутку хати, – продовжує Микола Ваврисевич. – Там шафка стояла посудна. Під нею – дверці, які закривалися тільки зсередини. Хоч що роби, а як там зачинишся, то ніхто не увійде. Продуху зробили з двох боків, аби свіже повітря йшло.
– Мабуть, нелегко було прогодувати стільки душ? – запитую.
– Ні, з цим особливих проблем не виникало. У нас був дядя Яша з Грибовиці Іваничівського району, він нам часто підвозив продукти. Ми солили на зиму 200-літрову бочку капусти. Картопля була своя, інша городина. Корівку мали – молоко, сметанку. Якось обходилися. Коли хліба не вистачало, мама перекручувала кілька разів на м’ясорубці пшеничку і пляцки робила.
– Розкажи, скільки разів ти ставав у чергу, аби хліба взяти, – просить Михайло.
– А… За хлібом були такі черги, що не всім він діставався. Люди стояли під кіосками з четвертої години ранку. Мусив займати в п’яти-шести магазинчиках відразу, аби принести кілька булок додому. А ще я підпрацьовував помічником годинникаря у майстерні. То німець завжди якоїсь ковбаски доброї дасть за те, що годинника поладжу, чи ще щось смачненьке.
Лист Сталіну
– Перша зима минула благополучно, – веде далі Микола Миколайович. – Аж тут десь весною 43-го (пам’ятаю, тепло було) – мене з братом зірвали з ліжка польські вояки й потягнули на вантажівки. І так – сотні молодих людей! Мені тільки вісімнадцятий рік йшов. Розумів: чекають примусові роботи в Німеччині. Тоді нас з братом розділили (до закінчення війни й не побачилися). Що мені робити, думав, як же батько з матір’ю самі впораються зі стількома євреями? І якось відхрестився від тої біди. Сказати, як? Спершу медогляд треба було проходити. Нас зібрали за колючим дротом, територію «есесівці» охороняли. Кажуть, потопаючий за соломинку хапається. Так і я. Дивлюся – недокурки цигарок валяються. Беру, розкручую і жую табак. До безтями. Очі посоловіли, серце, як з переляку, калатає. Тут настала моя черга. Послухав лікар, виходить в коридор і каже німцю: «Кранк». Означає «хворий». І той мені показав на двері…
А на Михайла, котрий не додумався схитрувати, чекала доля остарбайтера. Хлопець опинився у Франкфурті-на-Майні, де працював на військовій фабриці. Коли її розбомбили, робітників перевели в Австрію у місто Лінц, де був філіал заводу. Пригадує, як несолодко йому довелося на тих роботах:
– Давали нам рано кружку кави на сахарині (таблетка така – солодка хімія). І 200 грамів хліба на сутки виділяли. Я його ховав за пазуху, по шматочку відкушував і смоктав, аби шлунок працював. На обід давали варену брукву (осіння редька). А смерділа як! Нічим не заправляли, навіть солі не сипали. Так годували, аби не здохли… Поки не закінчилася війна й не прийшли москалі. Вони пішки гнали нас аж до Чопа (Закарпаття). Тоді на вагони – і в Ленінград, ліс пиляти. Як зараз пам’ятаю їхні слова: «Работал на немцев, тепер будешь работать, твою мать, и на советскую власть». Помістили нас у військову частину. Думаю, а вже ж скільки маю терпіти тих знущань? Пишу листа Сталіну. Бо був наказ, що хто не закінчив середню технічну освіту чи вищу, звільнити з армії на продовження навчання. Я й написав, що мене командир не відпускає вчитися. Ще не знав тоді, що була цензура. Аж викликає мене командир: «Пишешь, сукин сын?». А я в штабі працював, то й кажу, що пишу. А він мені: «Мы тебе так напишем, что окажешься в Сибири». Але рапорт підписав. Я вночі втік, аби не передумали. Потім мав стільки неприємностей, що не отримав воєнного квитка, не давали паспорта.
Як німець Фаню вподобав...
Тим часом вдома на Михайлових батьків та брата чекало не одне випробування.
– І ніхто вашу сім’ю не виказав, ви ж стільки часу переховували кілька єврейських родин?
– Чого ж ні. Прийшов одного разу поліцай Роговський. Каже: «Моя тітка ключа від хати не залишила, буду у вас ночувати». Дістав чемоданчик, горілочку й давай батька пригощати. Тоді питає, чи у вас немає жидів. А батько: «Ви що, думаєте, я жити не хочу?». На тому розмова скінчилася. Роговський переночував. Встав рано і каже: «Я ліквідую тую анонімку, яку на вас написали». І пішов. Коли вже фронт тут йшов і було чути, як гриміло, німці заставили людей прокопати окоп аж до рогу нашої хати. Двоє чи троє офіцерів зайняли одну кімнату й зробили тут собі штаб-квартиру. Уявляєте! А під підлогою – 11 євреїв. Ще тоді така історія була. Сусанна, якій ми дали своє ім’я Фаня, жила з нами в хаті, як рідна. Німці думали, що то моя сестричка. Один з тих офіцерів вподобав дівчину. Якось підійшов до батька й каже: «Мені так подобається ваша дочка. Як закінчиться війна, то приїду з сином її сватати».
Микола працював кіномеханіком. Вечорами крутив німцям фільми, а тоді крадькома бігав у радіовузол і слухав «Москву». Повертався додому – й переповідав євреям: «Буде воля!».
Визволили місто влітку 1944 року.
– Тоді євреї вийшли зі схронів. Роз’їхалися – хто куди. Тільки Фаня ще в нас деякий час залишалася. Але знайшовся якийсь єврей, що розшукував сиріт, і намовив дівчину їхати з ним у Палестину. Сказала, що у неї там дядя, котрий не має дітей. Обманула, аби нам не так жаль було розлучатися. Потім хотіла з нами зустрітися. У Відні, Варшаві чи у Лондоні. У неї чоловік працював авіатором, то думала, що і нам так легко поїхати за кордон, не знала, що з СРСР відпускали в різні країни світу тільки шпигунів. А побачилися ми тільки у 1992-му. Нас, праведників світу, таке звання нам дали (гордиться), запросили в Ізраїль. Вручили спеціальні медалі, де написали: «Ми завжди пам’ятаємо ці дні, коли ви нас не забули. З великою вдячністю». Їздив тоді я сам, без Михайла. Фаня мене зустріла зі своїми дітьми в аеропорту. Що вже сліз було.
З Хумою, донькою пані Зінгер, теж Ваврисевичі бачилися. Вона запросила своїх рятівників у Бруклін (США), де нині мешкає. Подбала, аби Михайлові зробили там операцію на очі. Нині цій пані уже за вісімдесят. Проте завжди телефонує на Волинь, аби поцікавитися останніми новинами, побажати здоров’я і вкотре висловити свою вдячність.
Україна визнала їх героями тільки тепер. Проте нагороди Миколі та Михайлу Ваврисевичам ще не вручили. Кажуть, немає на ордени… грошей.
– Добре, що хоч не посмертно, – вирвалося з уст сина Миколи Миколайовича.
І знову з очей покотилася сльоза. Його батькові уже 82, дядькові Михайлу – 86…
Знищили 22000 безневинних душ
Володимир-Волинськиий був окупований фашистами 23 червня 1941 року. Відразу провели 4 облави і вбили у в’язниці 1200 євреїв. Частину закопали живими. У січні почали загороджувати великі ділянки у центрі міста для створення гетто. 13 квітня змусилиусіх євреїв туди перейти. А 1 травня гетто закрили ззовні. Єврейському населенню було заборонено виходити за його межі, окрім груп осіб, яких виводили на роботу. У серпні 1942-го німці мобілізували сотні робітників з гетто, щоб копали ями поблизу села П’ятиднів. Німці запевняли, що на тому місці буде підземний склад пального біля аеродрому. На зорі 1 вересня німці і їхні посібники стали зганяти євреїв у вантажівки і відправляти до П’ятиднів… Ліквідація тривала 14 днів. Дні і ночі поліція піднімала підлоги, ламала стіни і шукала євреїв, що сховалися. 13 листопада 1942 р. були знищені євреї другого гетто (ще близько 4000 осіб). Так з 22000 євреїв Володимира-Волинського врятувалися менше 80 чоловік, яких переховували місцеві жителі і які попросилися до польських партизанів.
Фото з архіву сім’ї Ваврисевичів
Волинська область
они опять даказали что ни на что не способны, только проигрывать и называть это своими перемогами!!!
теперрь им нужно только аккуратно записывать свои перемоги в летописи и передавать им потомкам!!! чтобы через 300 лет, когда они опять захватят к власть, было кем гордиться!!! пямитники ющенко, мемориалы тимошенко...
Респект.[
Видите, как легко стравить лбами людей, мы знаем историю из тех документов, которые нам сознательно подсовывают.
Нас стравливают по национальному признаку, по отношению к ОУН-УПА, и т.д.
А сами кроят Констиуцию под себя, устраивают дележ вашего-же государства, топчут ваше человеческое досьоинство ментами, судами и нищетой.
Когда у человека будет одна забота - не здохнуть с голоду,переживать, как накормить или вылечить ребенка, ему дадут кило гречки и заставят за это продаться в рабство окончательно.
Не исключено, что и националисты, ПР, Коммунисты и все остальные, просто распределяют какой кусок кому достанется.
А рвать эти куски друг у друга, они будут нашими руками, кровью наших детей и слезами наших близких.
А под каким соусом-национализм, коммунизм, онанизм и проч. для них не имеет значение.
Не о Бандере надо думать, его уже нет и на вашем будущем никак не отразится признают его или не признают героем.
Вы от этого богаче не станете и жить вам лучше не станет.
Вы все забыли обыкновенный принцип РАЗДЕЛЯЙ И ВЛАСТВУЙ.
Наших политиков надо всех уничтожить, они хуже любого Гитлера и Сталина, те хоть как-то думали о своих государствах, а наши-только о бабках и власти - они все параноики и мерзавцы.
10-04-10 18:07
+1000
Привычные, безмолвствуют народы
Горланят депутуты-петухи
Мы созданы для счастья и свободы
Как рыба- для полета и ухи.
А это точно по текту
Мне жаль небосвод этот синий
Жаль землю и жизни осколки
Мне страшно, что сытые свиньи
Страшней, чем голодные волки.
Они живут в стране, где их защищает закон и государство.
Где Клинтон соизволил не явиться в суд и сразу попал на 100000 дол. и судьям по фигу, президент он или нет, еще раз бы не пришел и-на нары.
А нарушить конституции ихний президент забздел-бы - слабак.
И зоны он, небось не нюхал.
Сомалийские пираты не захватывают американские суда - почему? Знают, что через час сомалийских пиратов не будет вместе с Сомали.
Правда, и там не без недостаьков - у них миллиардеры какие-то левые,ну. что это -1,2,3 миллиарда то-ли дело у нас 1 миллиард - нищий.
У нас люди чстным трудом столько бабок заработали, а они, наверное, не умеют работать.
знов відбився він від рук.комуняцкії жидинас ведуть туди-сюди.тому в рідній Українітихо, мов у домовині...
приближенными бабок конечно на скирдует, если крнечно дадут. Но дальнейшей судьбе рядовых членов
"ВО "Свободы" и тех кто за них голосовал можно не завидовать они
будут заложниками и в час Х их просто тупо уберут... ВО "Свобода" стоит над пропастью
или вернее идет по лезвию ножа. Один не осторожный жесть, акция или не дай бог
физическое насилие над русскими, поляками, румынами или евреями их смешают не
просто с гамном, а превратят в НОЛЬ.... при
одобрении и поддержке Международного
сообщества.