Рада почтила минутой молчания память поэта-диссидента Стуса. ВИДЕО
Народные депутаты почтили минутой молчания память украинского поэта-диссидента, переводчика, литературоведа и правозащитника Василия Стуса.
Как передает корреспондент Цензор.НЕТ, почтить память Стуса предложил первый заместитель председателя ВР Руслан Стефанчук.
"Сегодня мы вспоминали очень много важных дат в истории Украины. И я хотел бы, чтобы все-таки, у нас в парламенте мы сказали еще об одной - 35 лет назад умер выдающийся украинский поэт ХХ века, переводчик, прозаик, мыслитель и, главное, участник диссидентского движения Украины, герой Украины Василий Семенович Стус. Давайте почтим его память в Верховной Раде", - отметил Стефанчук.
Отметим, во времена СССР нынешний нардеп ОПЗЖ Виктор Медведчук был адвокатом. Он был назначен защитником поэта Василия Стуса, когда его в 1980 году арестовали во второй раз. Стус был категорически против Медведчука в роли адвоката. Суд проходил за закрытыми дверями. Стус был удален из зала, приговор зачитали без его присутствия. Медведчук поддержал обвинение и признал вину своего подзащитного за него самого. Стус был осужден на 10 лет принудительных работ и 5 лет ссылки и умер в лагере.
http://mashyna.com.ua/auto/news/63203 Українська фірма «Мотор Девелопмент Груп» (Київ) почала збірку 5 моделей LCV з лінійки «ГАЗель Бізнес».
За його словами, 48 років тому його побив чинний нардеп фракції ОПЗЖ Віктор Медведчук.
Історія побиття Медведчуком учня 9 класу 112-ї школи міста Києва Андрія Кричака, за словами останнього, стала однією з причин, чому він - на той момент молодий керівник туристичної агенції, зрештою втік з "тюрми народів".
http://www.istpravda.com.ua/articles/2020/09/4/158069/
Не пам'ятаю який був день тижня. На той час я ще не курив, бо спробував курити вперше в 4 роки і коли спробував, то потім до кінця школи до цього не повертався. На Хрещатику, якщо йти з Бесарабки, то з правої сторони, це був Хрещатик 23 і там зліва під'їзд, в якому на першому поверсі був штаб комсомольського оперативного отряду. Оперативні комсомольці (сміється).
Ми стояли там розмовляли голосно. Підійшли три хлопці з червоними пов'язками, не представилися і попросили, щоб ми показали документи, звинуватили нас в тому, що ми були нетверезі. А ми в той час нічого не пили, ми були девятикласниками. До алкоголю я почав притулятися значно пізніше.
Нас взяли за руки і кажуть: "Пішли розбиратися". Два моїх знайомих вирвалися і відскочили. Тоді ті троє взяли мене за обидві руки і потягли до під'їзду і наверх. Я якось крутнувся і вискочив, побіг донизу. Як добіг і був майже на другому поверсі, почав відкривати двері, а в яку сторону вони відкриваються, не зорієнтувався. Вони мене догнали і почали бити на 6 ніг і 6 кулаків. Я лише закривав обличчя.
Якісь люди приходили виходили, хтось це бачив, вони відвели мене наверх, щось питали. Там проходив якийсь військовослужбовець і люди, які мешкали в тому під'їзді. Якісь люди бачили мене вже закривавленого. Хтось викликав швидку, мене госпіталізували, підрихтували, зробили рентген, побачили, що зламане праве ребро. А потім вранці мене забрав батько.
І мама відвела мене до прокуратури, відкрили справу і слідчий прокурор почав розслідувати. Він направив мене на експертизу, експерти зробили аналіз, було зламане ребро, розбита голова і ще щось. Але дві травми були серйозними.
За весь час ні Медведчук, ні Яковенко, ні третій не мали жодних потягів вибачитись.
Ніхто не казав "пробач, ми зробили щось не те".
блатному - сидіти, мертвому - лежати
Василь Стус.
Як добре те, що смерти не боюся
i не питаю, чи тяжкий мiй хрест,
що перед вами, суддi, не клонюся
в передчуттi недовiдомих верст,
що жив, любив i не набрався скверни,
ненависти, прокльону, каяття.
Народе мiй, до тебе я ще верну,
як в смертi обернуся до життя…
Металлов тверже он и выше пирамид;
Ни вихрь его, ни гром не сломит быстротечный,
И времени полет его не сокрушит.
Так! - весь я не умру; но часть меня большая,
От тлена убежав, по смерти станет жить,
И слава возрастет моя, не увядая,
Доколь славянов род вселенна будет чтить.
Слух про́йдет обо мне от Белых вод до Черных,
Где Волга, Дон, Нева, с Рифея льет Урал;
Всяк будет помнить то в народах неисчетных,
Как из безвестности я тем известен стал..............
Отак живу: як мавпа серед мавп.
Чолом прогрішним із тавром зажури
все б'юся об тверді камінні мури,
як їхній раб, як раб, як ниций раб.
Повз мене ходять мавпи чередою,
у них хода поважна, нешвидка.
Сказитись легше, аніж буть собою,
бо ж ні зубила, ані молотка.
О Боже праведний, важка докука -
сліпорожденним розумом збагнуть:
ти в цьому світі - лиш кавалок муки,
отерплий і розріджений, мов ртуть.
1968
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=10222977518689514&set=a.1383782237671&type=3 2 сентября в 21:53 · https://www.facebook.com/oksana.zabuzhko?ref=stream#
"Я вважаю, що доля Донбасу - це майбутня доля України, коли будуть одні солов'їні співи. Як же можна миритись з тим особливим «інтернаціоналізмом», який може призвести до згуби цілої духовної одиниці людства?
Зрозумійте мене в моєму горі, бо я чую прокляття віків, чую, бездіяльний, свій гріх перед землею, перед народом, перед історією. Перед людьми, що своєю кров'ю кропили нашу землю. Довгий мартиролог борців за національну справедливість лишає нам історія, а ми навіть на гнів праведний не можемо здобутись." (Василь Стус)
***********
У ніч із 3 на 4 вересня 1985 року в карцері табору особливо суворого режиму в РРФСР помер Василь Стус.
Віктор Медведчук був "адвокатом" у процесі над поетом і дисидентом.
(прикро... що мертвечук так довго чека Божої кари)
_____________ВАСИЛЬ СТУС. ДУША._____________.
*
«Ти все боявся, що душа змарніє, погасне, наче полум'я свічі,
i нікому вже буде розбудити її посеред мороку ночі…».
Вбивали слово…i душа вмирала… душа Вкраїни, щира і проста…
Бо на хресті віками розпинали, заткнувши рот, заклеївши уста…
Брехня зростала, душу затруївши. Зростали діти,вірячи у лжу,
Імення прадідів своїх забувши переступивши совісті межу.
Вінок зривали, кобзу розбивали сміялися із «мови» «хуторян»
Однак,жагу до волі не зламали,вона лиш тліла,і не вірила в обман…
Десь там, у попелі, жарина тліла, палила серце, ятрила його.
Сини і дочки кращі України на плаху йшли, не хилячи чоло.
Але ці жертви не були даремні - i крізь оці усі роки буремні встає душа!
В сльозах, у крові встає душа, і як дитя, сміється знову!
Невже ти народився, чоловіче,
щоб зазирати в келію мою?
Невже твоє життя тебе не кличе?
Чи ти спізнав життєву путь свою
на цій безрадісній сумній роботі,
де все людською мукою взялось?
Ти все стоїш в моїй тяжкій скорботі,
твоїм нещастям серце пойнялось
моє недужне. Ти ж - за мене вдвоє
нещасніший. Я - сам. А ти - лиш тінь.
Я с добро, а ти - труха і тлінь,
а спільне в нас - що в'язні ми обоє
дверей обабоки. Ти - там, я - тут.
Нас порізнили мури, як статут.
Василь СТУС
Рівне право всім страждати і один терпіти гніт.
Зле і кату, зле і жертві, а щастливого нема.
Всім судилося померти за замками сімома.
Отаке ти, людське горе, отака ти, чорна хлань,
Демократіє покори і свободо німуваннь.
А кругом життя веселе, скільки сонця і тепла!
Ти мене даремно, леле, в світ неправди привела.
відмерехтіла бузковим гроном.
Ти йшла до мене, але не встигла
за першим зойком, за першим громом.
Немов почвара в пекельнім колі,
довкола ж тіні, довкола кволі.
Благословляю твою сваволю,
дорого долі, дорого болю.
Сніги і стужа. Вітри й морози.
Гудки і крики. Чорні прокльони.
Собачий гавкіт. Крик паровоза.
І закмашини і заквагони.
Шпали і фари, пси і солдати,
рейки, і пруття, і загорода.
Впали і хода. Встали і хода.
В плечі штовхають нас автомати.
Квадратне серце - в квадратнім колі,
в смертнім каре ми падемо долі.
Благословляю твою сваволю,
дорого долі, дорого болю.
На всерозхресті люті і жаху,
на всепрозрінні смертного скрику
дай, Україно, гордого шляху,
дай, Україно, гордого лику!
Василь Стус - Уже Софія відструменіла…
* * *
Отак живу: як мавпа серед мавп.
Чолом прогрішним із тавром зажури
все б'юся об тверді камінні мури,
як їхній раб, як раб, як ниций раб.
Повз мене ходять мавпи чередою,
у них хода поважна, нешвидка.
Сказитись легше, аніж буть собою,
бо ж ні зубила, ані молотка.
О Боже праведний, важка докука -
сліпорожденним розумом збагнуть:
ти в цьому світі - лиш кавалок муки,
отерплий і розріджений, мов ртуть.
* * *
Сто років як сконала Січ.
Сибір. І соловецькі келії.
І глупа ******* ніч
пекельний край і крик пекельний.
Сто років мучених надій,
і сподівань, і вір, і крові
синів, що за любов тавровані,
сто серць, як сто палахкотінь.
Та виростають з личаків,
із шаровар, з курної хати
раби зростають до синів
своєї України-матері.
Ти вже не згинеш, ти двожилава,
земля, рабована віками,
і не скарать тебе душителям
сибірами і соловками.
Ти ще виболюєшся болем,
ти ще роздерта на шматки,
та вже, крута і непокірна,
ти випросталася для волі,
ти гнівом виросла. Тепер
не матимеш од нього спокою,
йому ж рости й рости, допоки
не упадуть тюремні двері.
І радісним буремним громом
спадають з неба блискавиці,
Тарасові провісні птиці -
слова шугають над Дніпром.
з морозу склякло, з туги - аж лящить.
Над Прип'яттю світання зайнялося -
і син біжить, як горлом кров біжить.
Мов равлики, спинаються намети,
а мушля в безсоромності цноти
ніяк не знайде барви для прикмети
твоїх надсад, твоєї німоти.
І шклиться неба висліпла полуда -
Тверда труна живих, як живчик, барв.
Бреде зоря - сновида і приблуда -
Одержаний задурно щедрий дар.
А човен побивається об здвиги
Повсталих хвиль, твердих, немов стовпці.
…Підтале чорноводдя зелен-криги
займається світанком на щоці.