Шакал в овечій шкурі

Варто мені було поїхати на фронт (всерйоз і надовго), як в тилу почали творитися дивні речі.

Один з наших "донорів", який був виключений зі складу учасників ПДМШ / PDMSh, бо постійно плутав своє і спільне, вирішив, що був геть непритомний, коли дарував ПДМШ земельну ділянку, на який ми будуємо наш ребцентр.

На фото, зробленому прямо в нотаріальній конторі, можна побачити "непритомного" пана Шумського Анатолія Георгійовича, який через три роки вирішив, що укладав договори дарування "за обставин абсолютного неусвідомлення порядку (змісту) дій та наслідків таких своїх дій". Ба більше, "перебував у фізично і психічно важкому стані через проходження лікування із застосуванням медичних препаратів, які також вплинули на його здатність приймати рішення щодо дарування свого майна".

Після того, як ПДМШ побудував на цій ділянці площею 0,45 га і ввів в експлуатацію першу чергу навчально-тренінгового та реабілітаційного центру та будує другу, вже вклавши близько 2,5 млн. доларів, пан Шумський раптом "прозрів" і звернувся до суду з позовом про розірвання договору дарування.

Про нашого "благодійника" і за сумісництвом ухилянта від служби в Силах оборони України я неодноразово писав, тому його вчинок мене не дивує.

Колишній чиновник часів Януковича звик жити на широку ногу, а гроші, зароблені непосильною працею на посаді начальника Головного управління Держкомзему у місті Києві в 2010-12 роках та першого заступника начальника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області у 2013-14 роках, мають властивість закінчуватись.

Спроба шантажувати мене з намаганням отримати за свій "дар" $1 млн. провалилась — і пан Шумський раптом (через три роки після укладення договорів дарування) "пригадав", що підписував їх "у фізично і психічно важкому стані", "за обставин абсолютного неусвідомлення порядку (змісту) дій та наслідків таких своїх дій".

Повторюсь, мене вже нічого не дивує в поведінці пана Шумського. Шкодую тільки, що три роки тому не розгледів під овечою шкуркою шакала.

Що може бути спільного між добровольцем-військовослужбовцем, для якого триває війна 12 рік, та корупціонером-ухилянтом, окрім конфлікту — світоглядного, але не тільки? Зокрема тому, наскільки я розумію, позов зʼявився щойно я поїхав на фронт…

Мені ця справа цікава насамперед як діагноз судової системи України. Бо я дуже далекий від оцінки другого Президента України (яку ми знаємо з плівок Мельниченка), що "всі судді суки".

Я знаю, що в суддівському корпусі чимало порядних та високопрофесійних служителів Феміди. Зокрема тих, хто став на бік закону і справедливості у тяжбах ветеранів ПДМШ із Мінветеранів. Без жодних хабарів з десяток наших добровольців отримали УБД саме завдяки принциповій та професійній позиції українських суддів.

В позові пана Шумського майже все шито білими нитками. Достатньо подивитись на цього 50-річного "непритомного" чоловіка на фото, який попри юридичну освіту та чималий досвід роботи на "хлібних" посадах, геть не усвідомлював значення та наслідки своїх дій.

А от суддям, які розглядатимуть цю насправді просту справу, є над чим поміркувати. Бо російсько-українська війна, в який силу права заступило право сили, — це наслідок не тільки комплексів та амбіцій нашого північного сусіда, це ще й вирок імпотентності міжнародних судів.

І памʼятайте: ми обовʼязково повернемося. На жаль, не всі. Але повернемося — із загостреним відчуттям справедливості, ПТСР, усвідомленням, яку страшну ціну ми заплатили, аби ця країна існувала, і вірою, що ми проливаємо піт і кров за Україну, в якій пануватиме право і справедливість.