До річниці бою під Крутами

...Колону в дорогу проводжав Бєс. Він накульгував і не міг потиснути руку через біль. Ми рушили від пам'ятника Кобзарю, вийшли на проїжджу смугу. «Героям Крут тричі!» - «Слава! Слава! Слава!», - гукала колона. «Ворогам української нації тричі!» - «Смерть! Смерть! Смерть!», - відгукувалася вулиця. Випадкові перехожі знімали відео. Машини сигналили, водії махали з вікон руками. Нас було близько сотні.

За нами бігало кілька поліцаїв. Вони страшно переймалися, що ми будемо робити і куди будемо йти. Вже на Інститутській двоє підійшли до мене. «Ваші хлопці несуть шини. Що ви будете з ними робити?», - спитав один. «Послухайте, що кажуть хлопці. Це все, що вам потрібно знати», - відповів я. Колона рвала голос: «Україна! Понад усе!». «Тільки не треба правопорушень, давайте по-людськи», - дріботів огрядний поліцай.

Коли ми звернули до Головної Кондитерської (за документами - Адміністрація президента), мєнти були просто не готові. За великим рахунком, в цей момент ми могли легко зламати огорожу і пройти до АП, але наказу не було. Коли колона минула Будинок СПУ, АП охороняли заледве десяток МВСників.

Ми підпалили шини, щоб і Порошенко, і колишня беркутня пам'ятали, хто є єдиним джерелом влади в цій країні. Шини горіли приблизно на тому місці, де 1 грудня 2013 року стояв трактор. На нього тоді пробував вилізти Порошенко, який називав усіх провокаторами, але наш побратим Сєвєр (Сергій Табала, загинув у ДАП) стягнув Пороха і дав йому копнів.

«Шини заважають місцевим жителям!», - голосив поліцай, пику якого багато пнрисутніх пам'ятали ще з Майдану. В цей час із загашників АП та з боку Кабміну на Банкову почали стягуватися колони орків. «Ти сидиш у нас на шиї, маєш 8 тисяч зарплати і захищаєш цих 3,14дарасів, а хлопці під кулі ходять за копійки», - кричали йому. «Вибачте», - включив задню поліцай і почав жалітися, що зарплату ще не отримував, але йому невблаганно присудили: «Не вибачимо!».

Коли шини розгорілися, орки вчинили так, як їм підказувала корпоративна етика - спробували їх вкрасти. Взяли шини в «коробочку» і потягнули за огорожу. В бій вступила жіноча сотня і колишня беркутня з переляку почала шикувати «черепаху». Сталася невелика штовханина. Гарячі голови кинулися ламати огорожу, але, зрештою, за наказом повернулися в колону, яка пішла на Аскольдову могилу.

Увесь подальший шлях ми пройшли в супроводі натовпу орків, які числом нас переважали принаймні втричі. Вони мовчки сунули по обидві сторони нашої колони, підлаштовуючись до нашого темпу. Їхні страх і ненависть можна було майже помацати руками.

Попереду колони їхала поліцейська машина, яка звільняла шлях нашому маршу. Коли ми звернули з площі Слави, хтось із журналістів запустив у повітря коптер, щоб бачити цю епічну картину згори. Сотня правосекторівців у щільному кільці переважаючих сил озброєної до зубів міліції йшла вулицею. Метушилися телеоператори, зустрічні машини рвали повітря клаксонами. І раптом коптер зачепився об гілки дерев і каменем упав униз - прямо на шолом випадковому орку. Ліва лава поліцаїв вмить розсипалася - вочевидь, вони згадали Грушевського і їм примарилася бруківка та коктейлі.

Аскольдова могила, де 98 років тому поховали «...тридцять мучнів українців. Славних, молодих…», як писав Тичина, була місцем занадто символічним. Як і тоді, сьогодні жменя добровольців і патріотів змушені ставати на бій із системою тотальної зради і договорняків, що підтримує московську агресію зі сходу. Різниця лише в тому, що цього разу московські орди до Києва так і не дійшли - може, тому кияни масово на акцію і не вийшли. Наше суспільство втратило усвідомлення того, що ми ведемо війно з переважаючими силами ворога.

...Я вже йшов після мітингу на метро, коли мене гукнули з компанії поліцаїв, що чергували неподалік. «Давайте наступного разу, коли надумаєте шини палити, ви нас повідомляйте, щоб усе було по-людськи», - сказав старший. «Ви ж розумєте, що коли ВСЕ почнеться, вас ніхто не попереджатиме?», - запитав я. Поліцаї мовчки відвернулися....