Казус Лещенка: виховання ненависті

Народний депутат Сергій Лещенко колись був моїм однокурсником, ба навіть одногрупником. Тільки наша, перша, група на тому курсі в Інституті журналістики ділилася на дві підгрупи - з поглибленим вивченням англійської та німецької мов відповідно. Я ходив на англійську, а Сергій на німецьку. Англійську він десь вивчив уже сам, якщо я все правильно пригадую.

Може, й неправильно. Двадцять років минуло все-таки... Можна було б передзвонити та й спитати - але нижче ви зрозумієте, що ні, не можна було б.

В університеті Сергій був людиною закритою, в традиційних студентських пиятиках і домаганнях до дівчат помічений (мною, принаймні) не був. Але вмів здивувати. Коли представлений нашим курсом КВН дав збій (щось там забарились із номером), високий і худий хлопець у кумедних окулярах та довгому пальто вийшов на сцену і спокійно сказав у мікрофон:

- Все вы думаете, кто я? Так вот: я - конь в пальто.

Залу струснули овації.

Я це пишу, аби дати коротку замальовку людини, яку я, загалом, не знаю, але про яку гудять тепер соцмережі й "традиційні" мас-медіа. Людини, що на революційній хвилі зробилася народним депутатом, від чого геть не перестала бути журналістом. Гадаю, він образиться - ну, так і буде.

Бо у фразі про "не перестати бути журналістом" - весь Сергій. Він завжди ставився до професії відповідально - чого не можу сказати, наприклад, про себе. В 2009 році в нього взяли одне із перших інтерв'ю. Пізніш я випадково дізнався, що на інтерв'ю він прийшов із блокнотом і ручкою, і старанно думав над відповідями.

Інакше кажучи, Сергій заздалегідь, продумано і з розрахунком, робив кар'єру. Хто може сказати, що в цьому є щось неправильне? Я - не скажу.

Я скажу інше. Кар'єра Сергія Анатолійовича багато чим завдячує одному мему, а точніше, "мислевірусу" (вираз російською журналістки Юлії Латиніної, хоча, може, й вона його десь потягла). Цей "мислевірус" працює просто: зненавидь заможнішого.

Сергій, і не тільки він, постійно пропагував цю тему. Депутат десять років живе на зарплатні, а в нього - "Лексус"? Бий депутата! Явно вкрав із народних грошей! І так далі.

Першою жертвою цього вірусу з "наших" - про що вже всі підзабули - став Мустафа Найєм. Коли вони, докупи із Сергієм та ще кількома колегами, лише збиралися ставати депутатами, тодішній спікер Арсеній Яценюк проголосив зниження зарплат для депутатів. Мустафа тоді дуже образився, бо на 5 - 6 тис. грн. за місяць у Києві жити неможливо, а майже всі інші доходи отримувати депутатові заборонено законом.

Мустафа мав цілковиту рацію, але, коли він про це написав, його практично забили ногами (у віртуальному сенсі).

Тепер жертвою став і Сергій. І він став жертвою самого себе.

Сергій - видатний журналіст, це без питань. І він дійсно оприлюднив чимало фактів щодо зловживань на мільярди. Але славу, скажімо прямо, отримав розвінчанням дрібниць: квартир, палаців, крутих автомобілів, вертольотів тощо. "Такий був час шакалів пера, акробатів ротаційних машин". Усі ми робили й робимо це. Тут і лежить ключ до розуміння ситуації.

Адже чому ми це робимо? Бо це любить публіка. Публіка - скажімо, знову, прямо - любить, коли показують багатенького Пузиря, й кричать: а ось він і з'їв ваше сало! Публіка тоді навісніє й кидається на "фас". А відтак ростуть цитованість, і "сі-ті-ар", і рекламні розцінки на сайті (питання джинси поки лишімо осторонь - це важка й окрема тема).

Уявлення не маю, наскільки законно Сергій придбав ту знамениту квартиру і так далі. Бо тут я не про це. Я тут про карму, як її розуміють у нас. Тобто про те, що "твоє тобі й повернеться".

Сергію, ти так багато зробив для того, щоб українці ненавиділи всіх більш-менш успішних людей - що не повинен би нині ані дивуватись, ані обурюватись.