Про викинутих державою дітей
Можливо, пам’ятаєте – не так давно я написала про дівчину. Сироту. З отих самих дітей війни, про яких прийнято так багато говорити…
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1659055217488506
Їх люблять, доки вони в інтернатах, дитбудинках.
Сердобольне волонтерство та й просто добрі люди завалюють їх солодощами і секондом – одягом, взуттям, іграшками. Їм везуть концерти та майстер-класи. їх вивозять на екскурсії. У них чудове харчування, і своїх вихователів вони називають мамами. І мамами та татами ці діти називають усіх відвідувачів, які приходять до їхніх дитбудинків та інтернатів.
І пишуть потім відвідувачі захоплені звіти, захоплені пости – і сльозинка дитини, на якій висить світ (якщо вірити старому літератору), ота сльозинка, витерта добрими руками добрих людей, бринить і висушується у постах та звітах, у статтях та телерепортажах.
… про них одразу забувають. Одразу після інтернатського випускного. Все, ти дорослий, ти нас більше не цікавиш. Все, ти вже в училищі, не заважай, у нас нові діточки прибули до дитбудинку, нам треба терміново збирати для них солодощі.
Це дійсно так. Я достеменно це знаю, бо я за три роки, з першого випуску оцих наших дітей, збивала ноги у пошуках людей, які могли б допомогти «дорослим» шістнадцятирічним сиротам. Я збивала язика, розповідаючи про них.
Марно. Благодєтєлєй цікавлять лише діточки. Дітусеньки. Оті, що в сиротинцях – Боже, яке жахливе слово сиротинець, ви не замислювались?
О, ні. Є певний прошарок волонтерства, який цікавиться цими дітьми навіть після того як офіційно вони перестають бути дітьми. Але це дуже, дуже малий прошарок.
А в цих дітей цікаві та складні історії. І одну з них я вам і описала не так давно.
… Вероніка – шалена дівчина. Характер там несолодкий. Але за три роки життя після інтернату вона змогла:
- отримати професію та диплом
- народити дитину
- так і не стала курити
- так і не стала пити, що буває досить часто з дітьми, полишеними самі на себе
- так і не спокусилась наркотиками, що теж буває досить часто
Просто складний характер. А в кого він простий? у вас? У мене? Так отож…
Вероніка марила дитиною. Дівчатка з інтернатів та дитбудинків майже усі марять народженням дітей. І це зрозуміло. У них не було сім’ї. Усе життя у сиротинцю – Боже, яке погане слово! – вони мріяли про те, аби їх хтось всиновив, удочерив, та дива не трапилось. І вони починали з дорослістю вже мріяти про СВОЮ сім’ю. Ту, власну, яку вони створять самі.
Здоров’я Вероніки не дозволяло мати дитину, але вона все ж намагалась її виносити. І виносила, народила.
Добра наша держава тут же запропонувала їй місце у Будинку матері та дитини. Саме туди приходять жінки з дітьми, якщо лишаються без домівки, просто на вулиці.
Там дитина одразу захворіла. І її відправлено було до лікарні. Вероніку до неї не пустили.
Натомість Вероніку попросили написати заяву-прохання помістити дитину до будинку малюка. На рік держава може взяти на себе піклування про маленького свого громадянина. Аж доки мама не влаштується у житті, не знайде роботу та житло.
Житло Вероніці не світило. Вона виявилась дитиною «з тієї сторони». Там в неї прописка, десь у ОРДЛо. А таки дітям наша держава відмовляє у соціальному житлі.
Я не знаю, чому це так, не питайте. Але поки дівчата-породіллі, які прописані у Краматорську та Дружківці, ставали в черги та тримували кімнати (погані кімнати, майже руїни, а не кімнати, але це все ж твоє житло, вкладешся у ремонт і будеш мати дах над головою) – Вероніка навіть не сподівалась на те, що попаде до такої черги.
Тепер про дитину і маму.
Вероніка марила дитиною увесь той час, поки мале було на руках у держави. Вероніка бігала до державного закладу, просила, аби її пропустили до дитини. Іноді її пропускали.
А коли прийшов час забирати дитя від держави – держава раптом збунтувалась.
- Ми не віддамо Вероніці дитину. – заявило мені чиновничство.
- ??? – сказала я, що мало означати «пардону прошу, але ви не маєте права це вирішувати, такі речі вирішує суд, і власне чому ви раптом не віддаєте дитину матері?»
Мені почали писати відповіді.
Мало того, мені почали телефонувати. Як чиновники, так і волонтери, яких чиновниство підключило до умовляння (?) мене полишити цю справу.
Мені було сказано, що:
- на Вероніку дали погану характеристику, тому чиновники ОДА вирішують не віддавати їй дитину. Я прочитала характеристику, там говорилось про бунтівний характер Вероніки, та й усе.
- Дитина має дуже кепський діагноз мікроцефалію, і молода мама-безхатченко не зможе надати цій дитині потрібного догляду
- Вероніка ненормальна взагалі, і якщо Макарова так наполягає на поверненні дитини до матері, то Макарова потім і буде нести відповідальність, як раптом щось станеться. (що-що???)
- Якщо Макарова так переживає за цю дитину, то нехай її удочеряє, ми допоможемо з документами. – це була пряма мова, яку мені передали колеги-волонтери.
Тут в мене просто мову відібрало. Бачте як просто вирішуються долі.
Робоча ініціативна група у складі журналістки, виховательки, волонтера – тобто, людей, які аж ніяк не мусять підміняти собою державні органи опіки – почали роботу. звичайну волонтерську роботу, яку мусить робити наша держава.
Про Вероніку від Єлизавети Гончарової https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=1940831199292110&id=100000957459291
У результаті:
- Єлизавета Гончарова (журналіст) провела переговори з Вікторією Федотовою (волонтер), яка опікується такими мамами та їх дітьми на волонтерських засадах.
- дитину Вероніці спокійно видали з будинку дитини, бо все було законно. Скінчився термін, на який було написано заяву, дитину можна забирати
- і головне, ДИТИНА ВИЯВИЛАСЬ АБСОЛЮТНО ЗДОРОВОЮ, жодної мікроцефалії та інших страшних діагнозів. Щоправда, там же, у Будинку дитини, вона захворіла на пневмонію, але курс лікування було закінчено, дитину можна забирати
- а Вероніка виявилась чудовою мамою, люблячою і дбайливою.
Зараз Вероніка та Людочка живуть у волонтерському будинку матері та дитини «Рукавичка», що у Дніпропетровській області.
Маленьку Людочку вилікували, бо недолікована (як виявилось) пневмонія перейшла у складний обструктивний бронхіт. Вероніка, вчиться дбати про дитину, вчиться готувати, виховувати малу. Тобто, вчиться тому, чому юних мам зазвичай вчать їхні мами, їхні бабусі – а хто ж навчить сироту?
- Не знаю, що вам там казали про Вероніку. Вона звичайна мама, така ж, як і всі, хто приходить до нас. Ну, так, складний характер. але у кого він простий? – пише мені Вікторія Федотова.
Тобто, ми бачимо звичайне диво – з молодої мами, розгубленої, на відчаї, від того істеруючої, виросла спокійна мати, яка любить свою дитину і дбає про неї. Варто було лише помістити їх обох у спокійне, майже сімейне середовище. Варто було лише дати зрозуміти – у тебе є дах над головою, тобі допоможуть.
Чому цього не змогла зробити держава?
Чому держава цього НЕ ЗАХОТІЛА зробити?
Чому місцевим чиновникам так конче необхідно було розлучити маму й дитину?
Я не знаю. І в мене немає часу й сил з цим розбиратись. Подумайте й ви разом з нами, добре? Що могло спонукати чиновників до таких різких дій?
… а тим часом у Вероніки все налагодилось лише тимчасово. Бо увесь час вона у «Рукавичці» жити не може. сімї’ потрібно своє житло, навіть якщо це сім’я з двох людей – юної мами та дитини, року життя.
Житло Вероніка отримати не може, бо в неї засвідчена прописка на окупованій території. Такі сироти прав на житло не мають.
Статус переселенки Вероніка отримати теж не може.
Гроші з картки Ощадбанку вона зняти не може – бо для цього треба їхати з Дніпропетровська до Каматорську, де заводилась ця картка. З нещодавно перехворішою дитиною по такій погоді Вероніка не поїде.
І головне – що робити далі?
Де жити цим двом сиротам?
Як їм хоча б десь прописатись – поки що вони безхатченки за законом, прописки нема.
Прошу долучитись до нашої шаради – бо державу про те просити марно. Ми вже побачили, як легко держава викидає матір та дитину.
Про Вероніку від Вікторії Федотової
і уточнення від Вікторії Федотової:
- Діана, Вероніка не може забрати гроші не тому, що їй треба поїхати до Краматорська. Інша причина. Училище її виписало, не подбавши про майбутню реєстрацію, тому прописки нема. Вона бомж. А бомжам банки дверей не відчиняють, навіть якщо там є їхні гроші. Їй не віддадуть грошей в Краматорську.
Коло замкнулось. Двоє викинутих, зроблених бомжами самою державою - мама й дитина.
а от що робити їм:
1-поїхати жити до батька дитини (ну от не віриться що така відповідальна матір завагітніла від "першого ліпшого")
2- зареєструвати дитину по місцю реєстрації батька (якщо не добровільно - через суд)
Статус переселенки Вероніка отримати теж не може.Источник:https://censor.net/b3058470
чому, є будь-які письмові відмови?(вони мають бути саме письмові)
Гроші з картки Ощадбанку вона зняти не може - бо для цього треба їхати з Дніпропетровська до Каматорську, де заводилась ця карткаИсточник:https://censor.net/b3058470
це що за така , вибачте на слові, дебільна карточка????
взагалі якщо тут не про #зраду, а для вирішення питання - їй було б добре звернутись до юриста/адвоката, впевнений що в області знайдуться люди які візьмуться за вирішення цього питання (якщо відкинути емоції воно не надто складне)
2. Про гроші там аптейт - виявляється, їй взагалі не видадуть грошей без прописки. А щодо картки - то ви не мали справу з ощадбанком. лише за містом прописки, лише у одному відділенні
3. Статус переселенки отримати не може, бо переїхала до іншої області. зараз риємо можливість все ж отримати той статус
4. "взагалі якщо тут не про #зраду, а для вирішення питання - їй було б добре звернутись до юриста/адвоката, впевнений що в області знайдуться люди які візьмуться за вирішення цього питання" - от спасібочки за пораду, нарешті ми здогадались, що треба до бриста, без вас би точно не здогадались
ну держава тоді тут ні до чого... напевно питання не тільки в характері, а ще питання у підході(відповідальності,плнуванні,реалізації)...можливо в цьому криється "відповідь" на питання чому ж дитину не хотіли віддавати (хоча це тільки припущення, але поставивши себе на місце "держави" - де ви живете - ніде, де батько дитини - не знаю, хто батько дитини - не знаю?!(принаймі такий висновок я зробив з Вашого блогу, можливо помилковий)
й питання тут не емоційне (ах ні твайо дела с кем девочка гуляла) - а юридичне, є батько дитини - в нього є обовязки щодо його дитини...й є суд який на нього ці обовязки покладе (якщо добровільно не хоче)
спасібочки за пораду, нарешті ми здогадались, що треба до бриста, без вас би точно не здогадались (с)
немає за що
2. Про гроші там аптейт - виявляється, їй взагалі не видадуть грошей без прописки. А щодо картки - то ви не мали справу з ощадбанком. лише за містом прописки, лише у одному відділенні
з ним не мав, мав з "приватом"(ще не державним) коли дружина не могла зняти гроші (буремний період з кримом якраз тоді був),бо вони "вирішили рахунки заблокувати до вирішення питання з Кримом" (так пояснив їх оператор)...декілька скарг,декілька дзвінків на гарячу лінію, й гроші дружина зняла...це доречі до теми "не здогадувались про юриста"...