Про рішення Конституційного суду і місцеві вибори
Між рішенням Конституційного суду про неконституційність кримінального покарання за недостовірне декларування і результатами місцевих виборів - прямий зв‘язок. Спостерігаємо утвердження олігархічної системи влади, яка на короткий час похитнулася після Революції гідності.
З кінця дев‘яностих в Україні сформувалася олігархічна держава. Менше десятка людей - Ахметов, Фірташ, Коломойський, Медведчуки-Суркіси, Пінчук, Порошенко - скупили і монополізували:
- доступ до вугілля, сталі чи землі;
- облгази, обленерго чи великі підприємства;
- українські медіа, передовсім телеканали;
- українську політику.
Політики - президенти, депутати ВР, міністри і їхні заступники, голови ОДА і РДА, місцеві депутати - були потрібні олігархам для збереження своїх монополій і податкових пільг з офшорами. А також для того, щоб творити супутні інститути - суди, прокуратуру, СБУ, НКРЄКП. Знову ж таки заради безпеки своїх монополій і свого збагачення коштом обкрадання українців.
Для того, щоб утримувати лояльність всієї машини кожному з лояльних депутатів, міністрів, суддів, прокурорів олігархи сплачують корупційну ренту крихтами свого збагачення.
Влада відтворювалася просто - через медіа, а головне телевізор, людям продавали чергового потрібного політика чи політичний проект.
Система похитнулася у 2014, коли пряма інформація з поля бою була стала ціннішою за інформацію з телевізора. І з‘явився запит на щось правдивіше і спроможніше. На цей запит формувалися нові політичні сили в парламенті 2014.
Багато нових людей-політиків зайшли до парламенту і уряду після виборів у 2014. Але всі старі олігархи залишилися зі своїми монополіями і почали потихенько скуповувати депутатів і міністрів. До кінця каденції незалежною від олігархів залишалася лише Самопоміч і окремі депутати з інших політичних сил, які не «сіли на зарплату» або «на потоки».
Антикорупційна реформа - лакмусовий папірець процесу реваншу олігархів у парламенті і уряді попереднього скликання. У 2014 всі йшли на вибори з гаслами боротьби з корупцією. Більшість антикорупційних рішень були ухвалені у 2015. Далі були стагнація і регрес. Рішення, за які голосували БПП і Народний фронт, одне за одним нівелювали ідеї декларування, незалежності НАБУ і НАЗК. Антикорупційний суд був створений лише через тиск протестів на Грушевського у 2017. За що Єгор Соболєв заплатив посадою голови антикорупційного комітету.
Ще один лакмусовий папірець олігархічного реваншу - відновлення інформаційного контролю над суспільством. Сьогодні на загальнонаціональних телеканалах ви не побачите політиків, які не залежать від грошей олігархів. Винятком поки що є депутати від Голосу, яких запрошують як представників парламентської сили.
Телевізор привів до влади Володимира Зеленського. Але влади він не отримав - за кулісами залишились ті ж прізвища.
І штучний поділ України після місцевих виборів на «Україну Порошенка» і «Україну Медведчука» з вкрапленнями «України Коломойського» - це також продукт телевізійних технологів відповідних власників телеканалів.
Рішення Конституційного Суду є послідовним у цьому ланцюжку. Більшість суддів, призначених Януковичем і Порошенком готові прислуговувати будь-якій владі. А влада не змінювалася - ті самі хлопці-олігархи. І покарання за незаконне збагачення обмежує вплив цих хлопців на політиків, прокурорів і суддів.
Висновок простий - олігархів хороших не буває. Щоб в Україні з’явилися чесні політики, судді чи прокурори потрібно ліквідувати олігархічні монополії і їхні офшори. Люди, які знають як це зробити, вже є. Чого бракує - це підтримки українського неолігархічного бізнесу. Бо без грошей, грошей не переможеш.
Ти, дурненька, також є автором блаЗЄнської вистави. Їж тепер.
ровать как прогрессивного олигарха нужно было для баланса после потери равновесия систе
мой но на самом деле наша олигархия никуда не хочет ни в еропу ни в расисю они хотят быть
в мутняке гдето посредине там где Украина была во времена кучмы поэтому на сегодня регре
ссорами пропихнута на преза кукла и пока в неё плюются и кидаются какашками посоны тихо
выпиливают своё.