Про Великий Герб або як роздути "зраду"

Пристрасті й профанні висміювання вляглися, але, боюся, що скоро матимемо привід до нової хвилі, адже журі конкурсу на обрання найкращого проєкту Великого Герба фактично діє до 1 грудня, тому невдовзі може оголосити своє повне остаточне рішення. Мені здається, що у шквалі критики і відчуття недоречності конкурсу на даному етапі, коли, здається, держава летить у прірву, не кожен віддає собі належне, що може стояти за багатьма висміювальними коментарями.

Зізнаюся одразу, що я є прихильницею того проєкту, який отримав третю премію, над яким працювала команда Дмитра Дубілета, включаючи геральдистів.

Та журі першу премію дало ескізу Олексія Кохана, також знаного фахівця з геральдики.

Наскільки я розумію, присудити першу премію вирішили з юридичних причин, щоб у разі вакантного першого місця на нього обманом не протягнули якийсь інший проєкт. А така небезпека зберігається, з огляду на печальну практику попередніх конкурсів – про що більшість коментаторів не знають, забули, або роблять вигляд, що забули. Отже:

Серед українських інтелектуалів та ангажованих епопеєю з вибором українського герба давно є популярною (однак, як виявилося, не тотальною) думка про необхідність зробити єдиним Державним Гербом Тризуб - у тій формі, в якій ми його використовуємо сьогодні. Зрештою, ми пам’ятаємо: за те, що Тризуб називається Малим Гербом і є незатвердженим як єдиний, ми маємо завдячувати комуністам, які не допустили вирішення цього питання у 1996-му. Цю ідею озвучили і тоді, коли у владі заговорили про проведення нового конкурсу на визначення Великого Герба. Є інформація, що спершу за неї вхопилися, однак потім відкинули. Можливо, через складність процедури. Нагадаю, що процедура внесення змін до Конституції в цій частині неймовірно складна:

відповідний законопроєкт "подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України".

Тому було вирішено провести конкурс. До журі (на громадських засадах) пішли зокрема фахівці, які виступають за збереження Тризубу єдиним Гербом, однак оскільки процедуру запустили, то важливо було не допустити маніпуляцій, профанства та впливу на комісію. (А таким впливом, наприклад можна сприйняти виставку проєктів-фіналістів у Софії Київській, яку відкрили ДО оголошення рішення журі. На подібних конкурсах фіналістів показують вже після рішення журі, щоб ніхто публіним висвітленням чи своїм авторитетом не оприлюднив певний проєкт раніше висновнків журі).

Варто зрозуміти, в які вузькі рамки поставлений будь-хто, хто дотичний до цього конкурсу. По-перше, конкурсанти фактично мали лише місяць на підготовку ескізу, що по суті нереально (хіба що почати його робити наперед). По-друге, жорстким є саме формулювання Конституції щодо потенційного Великого Герба:

"Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України)".

Я чула думку правників, що якщо трактувати ці слова буквально, то на Великому Гербі не має бути нічого, окрім Тризуба і герба Війська Запорозького. Слід розуміти, що ця норма прописана настільки неграмотно і вузько, що варто було би звернутися за тлумаченням до Конституційного Суду (що звучить страшно і фантасмагорично, з огляду на останні події). При цьому сам суд мають консультувати геральдисти.

Ще важливо додати: багато хто з нинішній критиків у білих рукавичках сам відмовився від участі в оргкомтеті і в журі (хоча їх запрошували), сподіваючись на перемогу. За таких умов критика з їхнього боку виглядає дещо лицемірно.

Можна скільки завгодно парирувати: "Облиште Герб у спокої!", "Лишіть Тризуб!", "Ми маємо чудовий герб!". Варто розуміти, що поки лишатиметься відкритою стаття Конституції, де пописано розробку Великого Герба, доти ми що десятиліття матимемо ініціаторів проведення нових конкурсів. За даними BBC, цього разу таким рупором став Руслан Стефанчук. І якщо знову не закриємо гештальт, то регулярно матимемо нових ентузіастів. А також масу охочих назватися автором Великого Державного Герба. А значить – і небезпеку затвердження, чогось зовсім не того, зате такого, що сподобається "народу". А з огляду на нещодавні аматорські обговорення, така небезпека ой як є.

Адже в обговорення окрім поодиноких тверезих матеріалів відбувається вакханалія підкилимних ігор і профанних думок:

1. На сцену вийшли ображені учасники конкурсу. Вони заявляють про "мєждусобойчики" в журі, при цьому спершу замовчуючи, що самі є зацікавленою стороною як автори конкурсних проєктів. В результаті можуть вийти такі матеріали, де вас відправлять на консультацію саме до такого експерта. Після цього матеріалу на "Лівому березі" голова журі Андрій Гречило навіть присвятив окремий допис у ФБ закидам з боку Олега Однороженка, зауваживши, що його проєкти вже викликали реакцію румунських геральдистів, а у разі перемоги могли б спричинити до скандалу з Румунією. Інтернетсуперечка між Гречилом та Однороженком триває. Але річ в іншому. Коли слухатимете якогось експерта з нищівною критикою даного конкурсу, то спершу спитайте, чи не є він зацікавленою стороною, а перш ніж радити його дописи, уточніть, чи немає наріжних політичних зауважень щодо його проєкту.

2. Активізувалися автори проєктів-переможців на попередніх сумнівних конкурсах. Як приклад прямого лобізму можу навести заяву Фонду "Україна ХХІ століття". Знаю, що дехто в якості лобізму сприйняв виставку, яка проходить у Національному художньому музеї України та носить назву "Знак Соборності. Великий герб України: від Нарбута до Якутовича". Попри грандіозність і просвітницьку функцію її сприйняли лобістською, оскільки здійснюється за підтримки того ж фонду, а куратором є Юрій Савчук, співавтор проєктів-переможців на двох останніх конкурсах на Великий Герб – у 1996-1997 і 2008-2009 роках. Мовляв, така помпезна назва мала "підказати" проєкт-апогей столітніх пошуків Великого Герба.

Доводилося зустрічати, як у середовищі геральдистів ці ескізи називали "коронованими лопухами". Не можу судити про доцільність розміщення такої рослинності згори гербу. В очі кидаються явні грубі геральдичні помилки. Наприклад, на цьому проєкті – переможці 2009 року одна лапа Лева не стоїть на основі, а Козак намальований так, ніби пустився танцювати гопака. З точки зору геральдики це є неприпустимим:

На гербі, який нині висить в Офісі Президента і з’явився там ще за Кучми питання викликає зокрема стилістика зображення Лева, що далека від українських традицій. І найбільший знак питання в обох цих проєктах та їм подібних - корона. По-перше, ми не знаємо, як виглядала корона Володимира Великого чи будь-якого правителя Русі. По-друге, нонсенсом є тулити корону на новорозроблений герб сучасної республіки. З обох причин, наприклад, Литва не затверджує офіційно коронований Великий Герб, яким послуговується парламент. Президент Литви використовує доволі стильний варіант без корони.

Після першого конкурсу 1991-1992 року, коли все звелося до того, що авторам проєктів фіналістів доручили розробити Малий Герб (Тризуб), було проведено ще два конкурси. Про ті закулісні ігри ходять легенди, все це описано у спогадах та книжках. Нагадаю найкричуще. На конкурсі 1996-1997 років по ходу міняли правила, а серед двох фіналістів журі, чомусь… розглянуло лише один (за іронією, тоді викинули з конкурсу нинішній ескіз-переможець авторства Олексія Кохана). На конкурсі 2008-2009, вже по його завершенню, були випадки, коли народні депутати почали подавати свої проєкти, які не містили ані Тризубу, ані Козака. Варто нагадати, що прізвища авторів проєктів переможців на обох конкурсах ідентичні: М. Дмитрієнко, О. Івахненко, В. Мітченко, Ю. Савчук. На останньому конкурсі до них долучився вже покійний Сергій Якутович.

Наголошу ще раз: на обох конкурсах перемогли "короновані герби" з сумнівним дотриманням правил геральдики авторства по суті одного й того самого колективу. Так ось, сьогодні мережею гуляє маса щирих чи напівщирих захоплених дописів, які прямо чи між слів пропонують на Великий Герб якийсь з тих проєктів.

Один такий ентузіаст у нещодавній суперечці на зауваження, що цей герб порушує геральдичну традицію, спершу здивував мене красномовним аргументом "ну то й що?". А потім – не змигнувши оком, збрехав, що в Україні і так не дотримуються правил геральдики, бо мовляв за канонами якщо прапор в нас синьо-жовтий, значить фігура герба повинна бути кольору верхньої смуги прапора (мовляв, Тризуб має бути синім на жовтому щиті). Хоча в геральдиці співіснують обидва принципи: і фігура герба кольору нижньої смуги, а тло – верхньої, і навпаки. Отже, з нашим діючим гербом все коректно.

Тому пригляньтеся, чи серед гайпу довкола гербів ніхто не просував вам "между прочим" якийсь із попередніх недоречних "коронованих ескізів".

3. Найогидніше – почали поливати брудом історію створення діючого Державного Герба. Власне, це й змусило мене написати цей блог. Шириться думка, що у 1992-му, коли розробляли Тризуб у його нинішньому виростанні, "просто взяли" варіант Тризуба, який у 1918-му розробив В. Кричевський. Підозрюю, що цю неправду ширять, щоб очорнити журі нинішнього конкурсу і звинуватити їх у "мєждусобойчіку", тому що проєкт Тризуба у 1992 розробляли Андрій Гречило (нинішній голова журі і голова Українського геральдичного товариства), Олексій Кохан (автор нинішнього проєкту-переможця) та Іван Турецький (співавтор проєкту, який нині отримав третю премію). Але це просто не витримує критики. В архівах є товсті томи праць Кохана, в яких він ще у 1991 році пояснював важливість Тризуба. А самі розрахунки й пропорції, за якими ми сьогодні малюємо Тризуб, були створені у 1992 році вказаними гепальдистами. Ці обрахунки були долучені до постанови Верховної Ради і стали стандартом герба. Тут витриманий навіть золотий перетин. Завдяки тій філігранній роботі сьогодні ми маємо такий сучасний стильний герб.

4. Диванні експерти – це окремий біль. Я вважала, що апогеєм демонстрації синдрому Даннінга-Крюґера стала ситуація з ковідом, коли кожен другий "перетворився" на вірусолога. Однак, як показали суперечки щодо Герба, далі може бути.

Шановні, зізнатися в тому, що ви нічого не тямите в геральдиці, - не соромно. Якби 100 років тому влаштували "широке громадське обговорення", то Тризуб ніколи не став би українським гербом, а у 1992 році через крикливі голоси могли би також не протиснути його на  місце герба (всупереч комуністичному лобі). Ви би знеславили Біляшківського і Грушевського за те, що вони запропонували на герб тоді ще маловідомий "знак Володимира". Ви очорнили б геніальних Кричевського і Нарбута, які розробляли символіку УНР та Української Держави у 1917-1919 роках.

Хоча зайве нагадати, та знавці пояснили і чому в Лева фарбовані пазурі (такий Лев геральдичною мовою називається "озброєний" на відміну від "смиренного" Лева з нефарбованими кігтями), і навіщо явно виділена його статева ознака, і що він на ескізі зовсім не голодний. Те саме стосується "гольфиків" Архистратига.

Просто благаю читати тямущих людей, наприклад:

Богдана Завітія (член журі)

Андрія Гречило (голова журі) Зокрема, пояснення щодо зауважень до проєктів

Олексія Іващенка

5. Окремі романтичні натури натякають, що найліпше було б закріпити Державним Гербом/Гербами символи, розроблені у 1918 році для УНР чи Української Держави. Щодо їхньої художньої якості й доцільності питань не виникає, а цей акт підкреслить спадковість державницьких традицій. Однак підозрюю, що розпочнеться боротьба між прихильниками Кричевського, який створив Великий та Малий герби УНР, та Нарбута, який розробив герб Української Держави Скоропадського. З іншого боку, в якості експерименту було б цікаво запропонувати диванним експертам для обговорення ескізи великих герботворців минулого – щоб продемонструвати весь абсурд панування профанності.

6. Суперечку викликала наявність фігури Архистратига Михаїла. Якщо у нас світська держава і Церква відокремлена від держави, то навіщо Архангел? Інша частина навпаки не уявляє Державного Герба без Архистратига. Однак експерти щиро здивуються: а до чого тут геральдика до релігії? Михаїл - давній символ Києва, був сиволом земель, які ми умовно назвемо Центром України, і до популярності Тризуба розглядався нарівні з Левом та Козаком як повноправний претендент на місце Державного Герба.

7. Питання Криму нині доречне. Чи варто у Великий Герб вписувати кримсько-татарську Тамгу? З огляду на важливість цього символізму – так. Однак в такому разі, чи доречні закиди у загромадженості ескіза-переможця? З іншого боку, Козак з мушкетом сам по собі є символом тієї частини України, яка нині є її півднем і сходом. Однак чи для всіх?

8. Персони, що ладні критикувати будь-яку ідею, бо не можуть прийняти того факту, що Великий Герб можуть затвердити при президентстві Зеленського. Ну… на те нема ради. Наразі ініціатива йде від його команди, є відповідні постанови Кабміну, тому добре бути залученими до процесу.

9. Виникали питання щодо графіки проєкту-переможця. Скажу лише, що герби друкують на багатьох місцях і матеріаліх, де потрібно промаркувати знак держави. Тому ескіз гербів зазвичай є спрощеним і нескладним в деталях. (До речі, врахуйте це, коли вам підсунуть черговий розцяцькований "шедевр). Та зрештою, подивіться на функціонуючі герби інших держав.

10. Ситуація тільки підкреслила раціональність думки про те, аби лишити нині діючий лаконічний і стильний Тризуб єдиним Державним Гербом. Однак видається, що прихильники цього шляху не віддають собі належне у марудності процедури внесення змін до Конституції щодо цієї статті та небезпеки лишити все, як нині є – з відкритою ст. 20.

Поза цим переліком зауважу критичні думки, які наполягають, що обраний журі варіант доволі непоганий в ролі геральдичної основи – чотири елементи як різні етапи державності і три елементи як три великі складові, об’єднані довколи єдиного Тризуба. Однак варто внести корективи, зокрема щодо іконографії Козака, можливо Лева та Архистратига.

Наразі варіанти дій є такими:

- Почати складну процедуру із закріплення Тризуба у нині прийнятому варіанті від 1992 року як єдиного Державного Герба. Застороги – обов’язково треба затвердити у тому вигляді, в якому він зараз функціонує як Малий Державний Герб, бо передбачаю, що знайдеться чимало охочих переробити його під себе. Слід розуміти, наскільки це копітка процедура: розробка закону, затвердження у Верховній Раді конституційною більшістю, підготовка до референдуму і відповідна кампанія, власне референдум.

- Допрацьовувати і затвердити проєкт-переможець. Поспілкуйтеся з геральдистами, і переконайтеся, що він зовсім не поганий. Лишається вносити зміни згідно з рекомендаціями журі – переробити вигляд Козака. Якби він був схожий на проєкт видатного Нарбута, думаю, багато хто був би щасливий. Інше зауваження – зробити так, щоб Лев і Архангел не стояли на синьо-жовтій стрічці, оскільки це гостро сприймається в Україні і після подій 2014 року і може бути сприйняте як знущання над національною символікою (хоча це цілком за правилами геральдики). Були також висловлені інші пропозиції науковою спільнотою. Серед них – одяг Архистратига пропонують змінити. Як на мене, і зараз добре – "шкарпеточки", які багато хто увидів, у мене питань не викликають. Поставали також сумніви щодо доречності калини і колосків пшениці. Мовляв, калина асоціюється з Голодомором. Спірно. Бо в українській традиції вона, в пешгу чергу, асоціюється з гімном Українських січових стрільців та їхньою звитягою. Інша річ, що дисонує її нахил вниз як ознака зів’ялості. Щодо колосків – мовляв, Україна вже не житниця Європи і це зайві асоціації. Мушу розчарувати, але Україна навіть зараз, без аграрної реформи, та в умовах дикого капіталізму становить значну конкуренцію для європейських аграріїв. Вочевидь, у таких другорядних символів консенсусу не буде ніколи. З таким самим успіхом можна запитати, чому на ескізі немає дубового листя чи гілочок оливи.

- Для особливих гурманів політичного процесу – спершу провести складну процедуру зі внесення змін до Конституції, щоб зняти вимогу на обов’язкове наявність Козака з мушкетом, а далі – новий конкурс, на якому можливі дійсно свіжі ідеї з подальшою марудною процедурою затвердження переможця. Однак, знову-так, варто усвідомлювати всі ризики з лобізму й підкилимних ігор зацікавлених.

- Лишити статус-кво. Ми спокійно жили з одним Малим Гербом усі ці роки. Вже чітко ідентифікуємо себе з Тризубом і поважаємо його. Однак важливо розуміти, що стаття 20 Конституції лишається. Безліч діячів, які хочуть увійти в історію як автори Державного Герба, - також. Графомани, що вважають себе геніальними художниками й геральдистами, нікуди не подінуться. Тому вірогідно з завидною регулярністю ми спостерігатимемо нові конкурси на ескіз Великого Герба, і не факт, що вони пройдуть так чітко і чесно, як останній. І тим більше немає певності, що надалі не буде таких кричущих порушень, які мали місце у 2009 чи 1997 році.

- Пошук консенсусу щодо вимог, принципів і положень до Великого Герба і оголошення нового конкурсу. Про це геральдисти говорять ще з 90-х років, однак досі цього не було зроблено. Це потрібно, щоб не виникало проєктів без Козака з мушкетом (чи навіть без Тризуба), або навпаки з фантасмагоричною короною. Чи ескізів з грубими геральдичними помилками на кшталт "гуляючого" Лева. Однак слід розуміти, що в сучасних умовах не обійтися без лобізму з боку графоманів і певних груп авторів, підкилимних ігор та інформаційного протистояння у пресі. Тому для такого процесу потрібні політична воля, прозорість, неупередженість влади і, найголовніше, сталість політичного вибору.

- А за останніми новинами, на розгляд Верховної Ради можуть подати... усі 11 проєктів фіналістів. І там поруч з цілком адекватними ескізами будуть "короновані герби" з "левами- а-ля грузинький стиль" та проєктами, які можуть спричинити міжнародний скандал. Принаймні, це випливає з заяви "слуги народу" Євгенії Кравчук. Якщо так станеться, то механізм лобізму і зіпсованих смаків запустять на повну.