У Януковича - «золотий батон», а у ЗСУ - «золотий металобрухт»

МО закупило в Болгарії древні снаряди СРСР за ціною… 900 євро за штуку. Для порівняння, нові снаряди 152мм для САУ «Акація» болгарського виробництва це саме МО на початку січня купило дешевше… 800 євро за штуку.

Це схоже на злий жарт... Бо далі я з'ясувала, що куплений МО металобрухт – це 100 мм постріли, призначені для гармати «Рапіра». «Рапіра» - протитанкова гармата. Чуєте – протитанкова. Тобто, вона призначена зупиняти танкову атаку. А постріли, куплені для «Рапіри», не бронебійні, а осколочно-фугасні…. протипіхотні.  

Однак на жаль, все це відбувається насправді.

Ця інформація до мене просочилася, бо я працювала у профільному комітеті. Знаю, що контракт про закупівлю пострілів у Czech Defense Systems був укладений 19.10.2020 року №403\1\20\74, мова йде про закупівлю 5 тисяч штук снарядів виробництва 1986-1988 року на загальну суму близько 150 млн. грн. До речі, обурений колишній атовець Михайло Бондар з «ЄС» зробив відповідну депутатську заяву про злочин. Однак він, Бондар, ще доброї думки (це іронія) про «зелене» керівництво МО, бо за його даними, ціна за штуку пострілу 760 євро, я ж маю інформацію, що купують за 900 євро штука.

Міноборони закупило в Європі списані радянські боєприпаси 35-річної давності, бюджет втратив 48,25 млн грн, - нардеп "ЄС" Бондар. ДОКУМЕНТ

Хочу сказати, що корупційні відкати в цій закупівлі, як мінімум половина.

Адже за часів попередньої влади, коли я була в комітеті Нацбезпеки та оборони, та сама фірма-посередник пропонувала ті самі старі снаряди за ціною 450 євро. Однак, МО не стало їх купувати, ціна пропозиції здалася зависокою, окрім того надійність пострілів була під великим сумнівом. Адже мандрівка цих снарядів до України почалася зі старих складів Болгарії, звідки вони були списані, як боєприпаси 3 категорії (небезпечні та заборонені до використання) за ціною металобрухту. Далі посередницька фірма, що їх викупила, здійснила їх ремонт (очищення від іржі та заміна підривника). Стріляти в принципі можна, однак військові знають, що такі постріли – це лотерея: чи вистрілить, як вистрілить і куди полетить (порох злежався).

А ще зверніть увагу: до останніх днів 2020 року Міністерство оборони не могло знайти державних коштів на фінансування виробництва ракет для протитанкових комплексів «Стугна» і «Корсар», не фінансувало виробництво суперпотужних і сучасних ракетних комплексів «Нептун». Я вже мовчу, що весь 2020 рік було поставлено на паузу фінансування «Вільхи-м» - керованої ракети високоточного вогню з дальністю 130 км… А ось на закупівлю ржавих снарядів виробництва Радянського Союзу 1986 року для «Рапіри» в оборонному бюджеті відразу знайшлося 150 млн. грн.

А тепер кілька слів про «Рапіру». Це протитанкова гармата прямої наводки. Яка особливо круто показала себе в другій світовій війні (коли, зауважу, для радянського союзу військові були не більше, ніж «гарматне м’ясо»). Зараз є краще озброєння для зупинки танків. Сучасні протитанкові комплекси з керованими ракетами: американський «Джавелін», наша «Стугна» і «Корсар». Але, як я вже згадувала, програми озброєння армії «Стугною» і «Корсаром» були призупинені «зеленим» МО, постачання зведено до мінімуму, навчання військовослужбовців загальмовано. Зате для закупівлі ржавих снарядів для стареньких «Рапір» знайшлася велика сума в бюджеті.

Тільки не подумайте, що я проти «Рапіри». Хороша гармата. Я би навіть сказала – символ опору України. Ви знаєте, що в суціль трагічній історії Іловайська є героїчна переможна історія, як одна (!) «Рапіра» зупиняла просування російської бронетанкової колони, що закрила весь горизонт?

Розрахунок Констянтина Коваля з 51 ОМБР тоді замаскував «Рапіру» в кущах, підпустив колону на 200 метрів і відкрив вогонь прямою наводкою. Знищив три одиниці бронетехніки і вдало відступив.

Однак, навіть ця мажорна історія свідчить, що гармата «Рапіра» - це останній шанс в останньому бою. А нам взагалі-то треба армія для оборони країни, а не для останнього смертного бою.

А ще я згадувала, що «Рапіра» бронебійна гармата, але закуповуєм ми для неї осколочно-фугасні постріли (тобто, протипіхотні). Хоч вбийте, не розумію логіки. У нас на озброєні купа-купа гармат Д-30 (це я на такій вчилася), а на складах купа-купа боєприпасів для цих гармат – якраз осколочно-фугасних. Їх так багато, що нам на військовій кафедрі офіцерів запасу дали їх майже сотню на розстріл на учбовому полігоні. Тобто, якщо рахувати по ціні пострілів для «Рапір», ми їх розстріляли майже на 100 тисяч доларів?! ОГО!!!

Однак, це я відволіклася. Я хотіла сказати інше. Д-30 має куди більшу дальність, ніж Рапіра – 8 і 15 км. І може стріляти з закритих позицій… Може мені хтось пояснить, навіщо купувати так дорого осколочно-фугасні для «Рапіри», якщо є до біса осколочно-фугасних для Д-30?

Може мені хтось пояснить систему пріоритетів в МО, коли старі снаряди 100 мм для «запасної» «Рапіри» купуються дорожче, ніж нові 152 мм для САУ «Акацій» - основної одиниці артилерійського озброєння в Україні? І чому для «Рапіри» купується 5 тисяч старих снарядів, а для «Акації» лише 260 штук нових?

Я не бачу логіки. А якщо логіки відсутня, значить присутня корупція. Зверну увагу, що організовував цю закупівлю заступник міністра оборони Миронюк.