Чи готові ми до війни, або до чого тут закупівлі ?

Хотілося би написати підсумковий текст про те, що ж відбувається із багатостраждальною реформою оборонних закупівель по завершенню 2021 року, але важко підбивати підсумки, коли «ворог біля брами». Глянемо в цілому, з чим ми заходимо у 2022 рік, коли ризик масового вторгнення РФ залишається високим. 

Це звісно, далеко не перша «тривога», навчальна чи ні, за роки війни, але схоже, що найсерйозніша з 2014 року, якщо дивитися на реакцію наших союзників.  

Перше, що мені спадає на думку, коли міркую про наслідки повномасштабного вторгнення:  чи готові ми до проведення повномасштабної мобілізації? 

Секретар РНБО Данілов заявив, що «зброї вистачить». І цілком можливо, що зброї і вистачить. Можливо, навіть і боєприпасів. Що, звісно, є критичною складовою успішної мобілізації та відсічі агресору, але завжди є «але»...

Згадаймо 2014-2015 рік та хвилі часткової мобілізації: тоді теж начебто не було проблем зі стрілецькою зброєю та боєприпасами, – принаймні, з наявністю. 

Але були проблеми з найнеобхіднішим – речовим майном, аптечками, харчуванням та багатьма іншими предметами технічного забезпечення,  наприклад – автомобілями. 

У 2015 році виникла потреба у розробці та прийнятті окремого закону «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», щоби зробити процес забезпечення хвиль мобілізації максимально швидким, процедури закупівель були якомога коротшими і  війська могли отримувати все якнайшвидше. 

До того, як це сталося, величезний обсяг підтримки взяв на себе волонтерський рух. Не думаю, що варто нагадувати це все в деталях, але давайте уявимо собі ситуацію.

Відповідно до інформації, яка з’являється у західних ЗМІ, в Україні є 500 000 осіб, які пройшли ту чи іншу військову підготовку, а значна частина має і досвід бойових дій. Отже, оскільки ми не знаємо мобілізаційних планів, то можемо припустити, що це саме та кількість людей, яка може бути мобілізована найшвидше і не потребуватиме навчання військовій справі з нуля. 

З якими проблемами, так чи інакше пов’язаними із закупівлями та забезпеченням, доведеться зустрітися при мобілізації?

1. Забезпечення речовим майном мобілізованих. Відкриті дані не містять інформації про закупівлі значної кількості найнеобхіднішого – форми, взуття тощо – для забезпечення  резерву, який міг би одразу піти на забезпечення мобілізованих. Укладати нові контракти навіть за найшвидшими процедурами, враховуючи необхідність часу на виробництво  – це справа щонайменше декількох місяців. При чому багато швейних підприємств, що здійснюють постачання Міністерству оборони,  розташовано у східному регіоні країни, що створює певні ризики. Розраховувати, що за мобілізаційними контрактами під покровом державної таємниці була придбана форма, не доводиться. Система мобілізації та мобілізаційної підготовки в частині забезпечення з 2014 року не змінилась. Та і навряд чи спроба мобілізувати виробництво речового майна буде швидшою, ніж купити це згідно з ЗУ «Про оборонні закупівлі», який має спеціальну процедуру на випадок невідкладних заходів із забезпечення національної безпеки. Це все означає, що волонтерські спроможності постачати речове майно із локального воєнторга знову матимуть шалений попит. 
   
   
2. Логістичні спроможності військкоматів - не найсильніша сторона Збройних Сил. В Україні досі діє УПА – українська паперова армія. Облік військовослужбовців ведеться паперово ,  і навіть у мирний час протягом особливого періоду  не славиться надлишком необхідного паперу. Мій військовий квиток був виданий як аркуш – тимчасовий замінник повноцінного квитка, бо не було квитків. Без автоматизації такого обліку часова затримка на мобілізацію також буде нашим слабким місцем. Ми зіткнемося з старими граблями, коли пілоти підуть в артилеристи, зв’язківці – в танкісти і т.п. Адже плани мобілізації будуть тиснути і кількість (тобто швидкість виконання мобілізаційних планів) стане в пріоритет над якістю. Це якраз про те, наскільки цифровізація потрібна, в першу чергу, для потреб оборони. Це не пов’язано із закупівлями, але звісно, може у чергах у військкомат мобілізовані і дочекаються пошиття нової форми для них. 
   
   
3. Організація харчування. Впродовж року звучала низка звинувачень у монополізації забезпечення харчування військовослужбовців. У час війни залежати від моно- чи олігополії серед постачальників послуг харчування це дуже великий ризик. Наполеон казав, що «солдат не марширує на голодний шлунок». Звуження кола постачальників вже обмежило мобілізаційні спроможності спецпроцедури ЗУ «Про оборонні закупівлі», за яким можна максимально швидко укласти додаткові договори з уже наявними постачальниками. Новим постачальникам знадобиться більше часу на розгортання своїх послуг. Також існує великий ризик, що комерційні компанії не зможуть працювати в бойових умовах, а це значить, що ЗСУ та іншим силам оборони доведеться самостійно організовувати харчування. А ще не так давно нагальною була проблема наявності у військах достатньої кількості кухарів та штатних посад для них. Тож варто чекати, що і тут волонтерська допомога буде, як і 8 років тому,  критично необхідною.
    
4. Система мобілізаційної підготовки не відповідає потребам сил оборони та реаліям сучасності. Система мобілізації та мобілізаційної підготовки, яка є чинною в Україні, є дітищем планової економіки, де до підприємств народного господарства доводиться мобілізаційний план, який вони мусять виконати. Але в реальності комерційні компанії відмовляються укладати мобілізаційні контракти. І питання не в браку патріотизму,  а в браку чіткої і зрозумілої системи взаємодії з владою для забезпечення мобілізації. Адже існує не лише одна наказово-військово-комісаріатська опція. Досвід західних країн, зокрема США, демонструє, що санчата треба готувати влітку – тобто, закладати у наявні контракти, які укладаються в мирний час та особливий період, «мобілізаційні розділи», де компанія, заробляючи на забезпеченні сил оборони у мирний час, бере на себе певні зобов’язання у випадку мобілізації. Або створювати інші умови для підприємств, за яких вони будуть зацікавлені брати участь у якихось мобілізаційних «акціях» держави. Як, наприклад, у випадку із залученням цивільної авіації в США. У мирний час компанії, що беруть участь в «акції», отримують різні контракти на перевезення військовослужбовців або техніки, тощо – а у військовий час надають свої судна для потреб військових. У сучасній ринкові економіці існує значно більше інструментів для мобілізації економіки, ніж один єдиний «перевірений» дідівський спосіб. Але проблема в тому, що ті, хто відповідає за організаційно-мобілізаційну діяльність малознайомі з концептом ринкової економіки та не поспішають з ініціативою змін. В принципі очікувати змін від представників системи доволі наївно - зміни, яких потребує нація в площині ментально-культурного виміру.
   
   
5. Організація закупівель в МОУ структурно зараз така сама, як і в 2013, напередодні війни. Законодавство змінилося, є Прозорро, але організаційна спроможність досі є слабким місцем. Спробу створити професійну закупівельну організацію ексміністр оборони Таран ліквідував власним наказом. Публічна частина оборонних закупівель в цьому році здійснюється із величезною пробуксовкою і , вочевидь, без врахування необхідності забезпечувати мобілізацію. З повною аналітикою за 11 місяців 2021 року можна ознайомитись тут. Новий Міністр оборони вже оголосив про повернення до ідеї створення закупівельної Агенції – це правильний крок, який треба почати робити якнайшвидше, бо час на створення і розгортання нової структури у бюрократичних реаліях дуже значний. 
   
   
6. Забезпечення паливом. Саме в минулому році закупівлю палива можна назвати критичною. За кількістю в тонах було закуплено лише 44% від обсягів, законтрактованих у 2020. Особливі проблеми - із придбанням  зимового дизельного пального, де законтрактовано лише 12,49% від обсягів за договорами попереднього року. 
   
   
7. Паперова логістика. Для когось може видатися шоком, але вже якщо не помиляюсь, четвертий рік, як Збройні Сили не можуть прийняти на озброєння розгорнуту в рамках американської допомоги ІТ систему для логістики на базі SAP. Україні було передано близько 10000 ліцензій на це програмне забезпечення, що по ідеї мало би покрити потреби всіх користувачів, що переймаються питаннями логістики в ЗСУ. Тобто в цілому, за 8 років, логістичне забезпечення не пройшло автоматизацію. Замість того, щоб прийняти систему, на яку було витрачено понад 25 млн. доларів американської військово-технічної допомоги, ЗСУ замовили (тобто, закупили) розробку (ДКР) власного варіанту ІТ рішення.
   
   
8. Автоматизації системи управління військами також не відбулось. Замість того щоб прийняти на озброєння функціонуючу систему «Дельта», ЗСУ пішли шляхом розробки із купою корупційних ризиків та скандалів АСУ «ДЗВІН». Врешті, ЗСУ мають отримати систему бойового управління, яка унеможливлює спільні операції з союзниками, не інтегрує жодного джерела інформації і зацементує радянські процеси прийняття рішень. Що відкине Україну ще на кілька років від набуття членства в НАТО. І це теж про те, як погані рішення з закупівель ставлять під загрозу обороноздатність. 

На мою думку, це все говорить про те, що дуже багато висновків не було зроблено із проблем із забезпеченням військ у 2014-2015 роках. Всі провали у забезпеченні, за великим рахунком, були проігноровані, принаймні ті, які не залежать від законодавчого забезпечення закупівель. А законодавство про мобілізацію і мобілізаційну підготовку в частині забезпечення лишилось недоторканим, а отже, і сама система мобілізаційного забезпечення. І мені також здається, що цей фактор дуже недооцінюється.

Ці ризики не можуть бути усунуті швидко. Якщо вторгнення буде тоді, коли про це найбільше говорять, тобто з дня на день, нам доведеться зіштовхнутися з усіма наслідками таких ризиків. Незалежно від імовірності нападу, треба почати розв’язувати ці проблеми. 

1. Створити повноцінний резерв найнеобхіднішого майна, і не соромитись закупити його публічно. Покажемо собі і світові, що ми маємо каміння за пазухою. 
2. Створити сучасні рекрутингові центри замість військкоматів – це вже дозріле і перезріле питання
3. Продовжити курс на зменшення монополій та готувати нові контракти для спрощеного відбору без застосування системи електронних закупівель.
4. Переглянути законодавство щодо мобілізації та мобілізаційної підготовки, розробити законодавство щодо управління оборонними ресурсами, яке дозволило б використовувати сучасні практики мобілізації економіки в умовах ринкових відносин.
5. Трансформувати систему закупівель МОУ, створивши професійну закупівельну організацію. 
6. Прийняти на озброєння Логістичну інформаційну систему (LIS) що розробляється в рамках військово-технічної допомоги США
7. Визначити рівень національних амбіцій по приєднанню до програми розвитку інформаційних систем НАТО - FMN. Та визнати цю програму альтернативою концепції ЄАСУ. 
8. Внести зміни в національне законодавство (постанова КМУ №121) з метою запровадження альтернативного 34 ГОСТу фреймворку  виконання закупівель ІТ розробок згідно з ISO.