Хто і навіщо спровокував конфлікт у військовому керівництві

Президент Зеленський спровокував конфлікт у військовому керівництві, коли відзначив визволення Ізюму разом із генералом Сирським і демонстративно не запросив і не відмітив заслуги Главкома ЗСУ Залужного

Верховний Головнокомандувач Володимир Зеленський, який багато разів заявляв про відсутність у нього конфліктів із главкомом ЗСУ Валерієм Залужним, показав, що насправді саме Офіс президента створює штучне протистояння між керівниками армії.

14 вересня Зеленський відвідав Ізюм, щоб привітати українських воїнів із визволенням міста. Але із собою до Ізюму Зеленський демонстративно не запросив Главкома ЗСУ Валерія Залужного, а виключно командувача Балаклійської операції Олександра Сирського.

Сирський дійсно був офіційним командувачем наступальної операції, проявив себе гідно, але блискуча перемога є результатом великих злагоджених дій усієї нашої військової машини протягом тривалого часу.

Останніми місяцями Офіс президента провокує штучний конфлікт між Залужним та Сирським, протиставляючи цих двох керівників, і в Ізюмі це було продемонстровано. Політичні інтриги, таким чином, демонструють Залужному, що заміна на його місце підготовлена. Важко зрозуміти, навіщо це робити під час напружених бойових дій, адже авторитет Залужного дозволяє впевнено діяти самому президенту і спиратися на армію.

Для військових такі дії Зеленського обурливі. Так, Сирський був безпосереднім керівником наступу на балаклійському напрямку, але сама операція була здійснена завдяки діям на всьому фронті усіх наших військ, завдяки зосередженню дефіцитних снарядів, завдяки перекиданню боєздатних з’єднань на цей напрямок, завдяки проведенню суміжних операцій північніше та південніше ділянки прориву, завдяки затвердженим планам та директивам Генштабу та главкома Залужного.

На визволення Ізюму варто було б запросити кількох наших командирів, завдяки діям яких наші війська утримали російський наступ на Слов’янськ та Барвінкове і перетворили російський плацдарм на пастку. Не все вони завжди робили правильно, як виявилось, не все вдавалось, але це війна, і саме вони були на чолі військ і результат їхніх рішень бачить увесь світ.

Було б справедливо запросити до Ізюму Валерія Залужного, Сергія Наєва, Олега Мікаца, Едуарда Москальова, Олександра Тарнавського, Сергія Перця.

Президент мав би відмітити й інші з’єднання, які брали участь у балаклійському прориві – так, президент справедливо відзначив 92, 80, 25, 14 бригади, які створили прорив, але велику роль грали й інші, яких чомусь не відзначив президент. Наприклад, оборона була прорвана, серед іншого, завдяки танкістам 4-ї танкової бригади корпусу резерву, це її танки йшли разом з десантниками.

Але неможливо не відзначити й інші наші бригади та частини – хто у вкрай важких умовах пів року обороняв Слов’янськ та Барвінкове від прориву з боку Ізюму, ті наші частини, які атакували з усіх боків ізюмський плацдарм, скували російські війська і забезпечили можливість завдати раптового удару.

Важко переоцінити роль у битві 93-ї механізованої, 81-ї та 95-ї десантно-штурмових, 3-ї танкової бригади, які бились у цьому районі багато місяців. 30-та механізована, численні бригади та батальйони ТРО, значна кількість частин Національної гвардії, окремі підрозділи ОУВ Харків, Лиман, ООС, 1-ша бригада особливого призначення, полки та управління ССО, підрозділи ГУР МО, зокрема Кракен, та багато інших.

Перемога на Харківщині – колективний успіх великої частини нашої армії, і цю перемогу неможливо зробити чиєюсь особистою. За весь цей час жоден представник Офісу президента не був на передовій в зоні бойових дій на цьому напрямку, сам президент вперше взагалі відвідав район бойових дій, тому спроба поділити перемогу та показати, що хтось один для неї зробив більше інших принижує армію, але найбільше принижує самого президента Зеленського, який показав, що не розуміє обстановку і проявляє неповагу до Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, якого президент мав би відзначити насамперед.

Створення Офісом президента штучного конфлікту у військовому керівництві значно ускладнює багато управлінських процесів в армії. Навряд чи варто говорити, що політичний тиск не покращує стан оборони та перешкоджає конструктивним змінам в армії.