До перемоги у війні всі українці повинні мати зброю

Після початку повномасштабного вторгенння ми як нація, звісно, продемонстрували безпрецедентну мужність, але варто бути реалістами: Україна виявилась майже беззахисною перед обличчям мілітаризованої держави-терориста, яка до цієї війни готувалась десятиліттями.

Відповідно до бази даних органів поліції, станом на 1 жовтня 2021 року на території нашої держави було зареєстровано 707 тисяч власників вогнепальної зброї, переважно мисливського типу. Це всього-навсього 2 відсотки дорослого населення.

Законопроект «Про право на цивільну вогнепальну зброю» був у залі Парламенту двічі: 4 березня 2021 року він набрав 88 голосів «за», а менш, ніж за добу до російського нападу, 23 лютого об 11 годині ранку — 274. На другий рік війни ми (і прагматично, і навіть морально) не можемо проводити таку політику, коли лише в погані часи та під зовнішньою загрозою людям дозволятимуть мати шанс захистити себе і близких. Запевняв давно й продовжуватиму запевняти: вміння володіти і правильно поводитись зі зброєю повинно закладатися ще змалку. Це підвищує бажання населення підтримувати армію у разі воєнної загрози, адже якщо так станеться, ми зможемо набрати в армію добре натренованих та підтоготовлених людей, які без заминок можуть зарядити АК і з нього вистрелити. І тоді вже не повторяться ті трагічні події, коли росіяни заходили в маленькі села та безкарно робили буквально все, що хотіли. Вони знатимуть, що по ним відкриватимуть вогонь будь-хто з будь-якого вікна: молода дівчина, фермер-пенсіонер чи голова громади. 

Культуру володіння зброєю в першу чергу асоціюють зі США. Там її кількість на руках у населення є більшою, ніж кількість населення країни. Тобто навіть за теоретичної відсутності будь-яких збройних сил, Сполученим Штатам не загрожує військове вторгнення, оскільки сила самих декількох сот мільйонів озброєних людей робить початок континентальної війни або ж окупації окремих територій неможливими як такими.

І хоч лідерами в цьому питанні є США, але насправді і в Європі масово озброєна велика кількість країн. Наприклад, у 2021 році Чехія внесла право на захист зі зброєю в руках у свою Конституцію. Тоді законопроєкт був розроблений на підставі петиції, яку підписали 102 тисячі осіб – не тільки мисливці й інші власники легальної зброї, але й багато чеських державних діячів. 

Так виглядає офіційна статистика:

Ми бачимо, що найменша кількість зброї на кількість населення, на жаль, саме в Україні — в 15 разів менше, ніж в скандинавських країнах. До слова, у Фінляндії, яка теж точно розуміє, що таке загроза з боку Росії, озброєний кожен третій. В Німеччині, у якій теж, давайте дивитись тверезо, не очікується ніщо навіть близько схоже на війну — кожен п’ятий. В Україні, на яку напали дев’ять років тому і відтоді намагаються знищити щодня — кожен п’ятдесятий. 

До речі, згідно з останніми соціологічними дослідженнями, українці змінили своє ставлення до легалізації володіння зброєю. Якщо у 2021 році кількість респондентів, які підтримували таку ініціативу, складала 23 %, то на на третій місяць війни у 2022 році цей показник виріс більш, ніж удвічі - 58%.

Також разюча різниця відчувається і в розрізі питання «чи відчували ви необхідність володіти вогнепальною зброєю ДО початку війни та ЗАРАЗ».До початку війни ствердно відповіли 19% опитаних, під час повномасштабного вторгнення - 44%. 

Ось такі показники, власне, як і ставлення суспільства до володіння вогнепальною зброєю, були одними з причин того, що український цивільний народ боровся з окупантами, які прийшли вбивати, знущатись та гвалтувати, усіма підручними засобами. Ми пам’ятаємо ворожий дрон, збитий банкою консервації. Ромів, які крали російські танки. Навмисне отруєння ворогів пиріжками від місцевих «господинь». Виготовлення коктейлів молотова просто неба в українських мегаполісах, містах та селах. І таких історій сотні, якщо не тисячі.

Як вдало (хоча, наcправді, смішного мало) підсумував комік Дейв Шапелл, українці вбили 10 тисяч росіян за перший тиждень війни, і це ще до того, як отримали зброю. Мовляв, задовго до отримання віськової допомоги, ми знищували ворога усім, що можна було знайти вдома, як Кевін Маккалістер злодіїв у фільмі «Один вдома».

Але в реальності це було схоже не на комедію, а на сюрреалістичний фільм жахів, в якому вся країна опинилась о 4 ранку 24 лютого по той бік телевізора. Важко уявити і осягнути реальні втрати серед цивільного населення за цей рік війни. Населення, закатованого у підвалах, розстріляного у власних автівках при спробах евакуації, згвалтованого групами бурятів, закопаного у братських могилах цілими родинами. В одній з таких, ексгумованих у лісі звільненого Ізюма, було четверо осіб: бато, мати та двоє доньок 8-ми та 5-ти років.

І цього б можна було уникнути. Якби українці привітно зустрічали росіян свинцем у голову. 

Час не повернути, так. Але виправляти помилки і вчитися на них потрібно вже. Право на володіння вогнепальною зброєю необхідне вже. 

Адже війни трапляються, коли населення озброєне. Геноциди трапляються, коли воно беззбройне.