Прірва між усіма
А все ж прірва більшає. Між нами і ними. Між ними і мною. Між усіма.
Нікого ні в чому не хочу звинуватити (звинуватити – в останню чергу), ні на кого не натякаю. Це загальні спостереження. Прірва є. Розширюється, більшає, поглиблюється. Нерозуміння того, як же воно тим, хто там, викликає ряд дивних питань, а відтак умовиводів. Ні, це не ображає, не тисне на криваві мозолі і не запалює в голові ветеранські флешбеки. Насправді, більшості тим, хто там – байдуже. Вони охоче діляться тим, що пережили, що бачили. Ніжки і ручки в траншеях, смерті друзів, тваринний страх. Про це можна говорити. Не всі можуть, звісно. Але більшість говорять. Спокійно, нерідко з гумором – печальним і чорним, як очі полоненого цигана. Але дратує – якщо це слово тут доречне… швидше дивує – інше.
– Що ви відчували?
Це нормальне питання. Ти не перенесеш свої емоції в голову іншій людині, але зможеш описати це. Це норм. Багатьом норм. Я відчував страх. Мені було боляче. Я хотів додому. Я весь час хотів спати. З цим добре ділитися.
– Як це було?
Це нормальне питання. Тут все просто. Ми прийшли – побачили море мертвих тіл, зачистили залишки, одного взяли в полон, двоє наших втратили кінцівки на пепеемках, потім нас накрили, думали не втримаємо, але втримали. Підтягнувся танчик – всіх врятував. З цим добре ділитися.
Є прості питання і прості відповіді, на які хочеться відповідати. Але от що помітив – коли з простого роблять складне – дратує (дивує). Коли ходять довкола, говорячи до тебе як до діда з деменцією, що замочив останні штани. Або як до дитини, що втратила довіру до дорослих. Обережний такий підхід, слизенький, мов у переговорників.
І тут більшає прірва. Ця обережність – вона копає глибоко і широко. І всі ці круглі столи туди ж. Обережність. Ми не хочемо завдати вам болю, але нам важливо почути… та ви можете не відповідати, якщо вам боляче.
Та ніхуя не боляче. Своє боляче я потім виплачу. Кажіть конкретно: що вас цікавить?
Туди ж усі ці навколофілософські танці. Давайте проговоримо ротом ці їхні травматичні досвіди, тобто наші. Тобто їхні. Все-таки наші, бо ж ми всі в одному човні. Й задумливо схилимо голови. Така собі спокута цивільного. Анамнез душевнохворого. Давайте поговоримо про це ще й на книжковій ярмарці, сидячи, фактично, на проході. Може якесь чудо з коктейлем в руках зупиниться і послухає цю їбану філософію про досвіди, що руйнють, про пошук правди через кризу особистості, про точки перетину наших і ваших.
Та це не робе. Це дратує. Соплива лівацька літургія, обережненьке таке вичавлювання наративчиків з досвіду інших.
А потім там же після круглого столу зустрічаються двоє комбатантів і говорять, не підбираючи слів. Бо їм похуй на все це. Бо бачили м’ясо. І лише вони вдвох можуть говорити між собою, не думаючи про криваві мозолі одне одного. А інші не можуть. От і прірва. І глибшає. І ширшає. Але ніхто не винен. Так є.
І круглі столи потрібні, бо там говорять ротами. І питання треба ставити, бо якщо не питати – не розкажуть. І просто говорити, щоб зрозуміти. Але не зрозуміють. Ні ваші наших, ні наші ваших. Прірва більшає. І так буде.
А тим, хто повернеться, буде важко, але буде найлегше. Бо вони нікому нічого не винні, їм похуй і вони в привілейованому становищі тих, хто там був. І це теж соціальний виклик, прірва і печаль. І всім нам, тим, хто дотягне до миру, доведеться з цим жити. І вирішення цієї проблеми немає. І не буде.
А може й буде. Колись.
Фото: Юра "Капрал".
І ви були навчені балачкам про вічну душу чи справедливість, чи нагороду за працю, чи щось подібне і воно зараз руйнується - нас пожирають живцем і це боляче не тільки вам, це болить усім, повірте.
Але є люди, це дійсно великі люди, які зробили так, щоб вгамувати ці споконвічну голод і спрагу, усвідомте! Оця війна чи інше лайно не порівняно з тим, що ті люди відкрили і навчили інших)
Що до питання практичної користі філософії... тема велика, спочатку думав пояснити сам, але ж ми можемо економити свій час на невігласах. Чат GPT дає стислу відповідь на це питання:
Філософія надає практичну користь у багатьох аспектах життя. Ось деякі з них:
Розвиток критичного мислення: Філософія навчає людей аналізувати інформацію, ставити запитання та оцінювати аргументи. Ці навички можуть бути корисними при прийнятті рішень в різних сферах життя, включаючи роботу, освіту, здоров'я та повсякденні завдання.
Етика і мораль: Філософія допомагає людям розмірковувати про питання етики та моралі, що може допомогти їм розробити власні ціннісні переконання та приймати більш обґрунтовані рішення, пов'язані з моральними дилемами.
Вирішення складних проблем: Філософія сприяє розвитку навичок аналізу та міркування, що може бути корисним при вирішенні складних проблем в різних галузях, включаючи бізнес, науку та політику.
Розуміння людської природи: Філософія допомагає людям краще розуміти самих себе та їхні відносини з навколишнім світом. Це може сприяти кращому спілкуванню, вирішенню конфліктів та покращенню міжособистісних відносин.
Дослідження фундаментальних питань: Філософія займається фундаментальними питаннями про сенс життя, природу реальності, знання та істину. Хоча відповіді на ці питання можуть бути суб'єктивними, розмішлення над ними може привести до глибшого розуміння та осмислення власних переконань.
Підтримка у прийнятті важливих рішень: Філософія може надати рамки для розмірковування над важливими життєвими рішеннями, такими як вибір професії, моральні дилеми, політичні переконання та цілі в житті.
Культурне і історичне розуміння: Філософія допомагає людям розуміти та оцінювати культурні і історичні контексти, що може бути корисним при аналізі та інтерпретації різних аспектів культури і історії.
Розвиток толерантності та поваги: Філософія може сприяти розвитку толерантності, поваги до різниць та здатності слухати та розуміти точки зору інших людей.
Отже, філософія має практичну користь, допомагаючи розвивати навички мислення, вирішувати складні питання та розробляти кращі стратегії дій в різних ситуаціях.
Вибачте, але як просите....
"І не було ніякого поділу суспільства" --- ага, в комуністів котрий основувався на класовому поділі не було поділу суспільства
Але вивозили саме інвалідів із тяжкими каліцтвами. Мій дід дійшов до Бердіна, мав поранення (але інвалідом не був), його ніхто нікуди не вивозив. Так, ніяких пільг взагалі не було аж до часів Брєжнєва, але дід отримав роботу і працював собі до пенсії...
Звісно якщо брати учасників визвольного руху, дисидентів, репресії були, але поділ суспільства був абсолютно відсутній. Класи були, дуже умовні: робочі, селянство, і "вузька прослойка інтелигенції", 90% людей нічим один від одного не відрізнялись. Я не героїзую СРСР, але за історичну справедливість.
але не треба всіх "хто не воював" запихувати в одноманітне понятіє "вони"
нічого доброго з цього не вийде
"вони" різні
Для себе "любимого" чи для тих діточок, що зранку біжать до школи?
Чи для вчителів, які тих діточок навчають?
Чи для лікарів, які тих діточок лікують?
Продовжити перелік людей, від яких аффтар відгородився прірвою?
Можу закластися, що таких буде набагато більше, ніж тих, хто є лицем "пох*їзма влади".
А ПТСР існує, хто ж заперечує - але то привід лікуватися, а не ненавидіти усіх оточуючих.
стосовно держави : я взагалі думаю що виборче право в новій Українській республіці має належати тільки тим хто воював, лікував воїнів, і їхнім сім'ям. Всі решта нехай зачекають років 25 або й 50.
загальне виборче право себе вже переросло : їм маніпулюють по всіх країнах світу
Сложные чувства
Но я вспомнила одну мою знакомую
У нее ребенок со страшным заболеванием
Это когда надо носить его на руках часами
Когда его организм отказывается принимать пищу
Когда детка не разговаривает,только мычит
У нее не было родных
Ее бросил муж
Она с ребенком одна больше 10 лет
И она всегда улыбается
Всегда на позитиве ,как сейчас говорят
Вот где она берет силы - я не знаю
А солдату на фронте очень трудно
Порой невыносимо
Но он там не один
А значит - надо искать в себе резервы - душевные и физические
Как ищет их в себе моя знакомая .....