Ухилянти
Українці, які уникають мобілізаціі подібні до політиків, які уникають брати на себе відповідальність за мобілізацію.
І ті і інші ухилянти
Тільки от пересічні українці бояться за своє життя і цей страх є природним. А от політики не приймають відповідальні рішення, намагаючись знайти крайнього і тим підриваючи сам процес мобілізації, через жадобу до влади. І так поведінка викликає огиду. Це не гідно.
Бажання триматися подалі від війни для звичайної людини – це природньо. А от чіплятися за крісла і думати про рейтинги коли країна бореться за сам факт свого існування – схоже на збочення.
Через незвично добру економічну ситуацію як для стану війни звичайні українці опинились у теплій ванній, не подібній до звичайної ситуації під час війни, яка приносить зубожіння, голод і безробіття, наважатись перейти з яких до війська набагато простіше, ніж покинути комфортне життя мешканця мегаполіса 21 сторіччя, якому навіть світло в цьому році не виключають.
Тепла ванна політиків трошки інша. І бажання лишатися в ній понад усе не викликає розуміння. Викликає трошки інші почуття.
І коли політики, які мають бути лідерами, закликають громадян проявити відповідальність, то менше всього громадяни будуть схильні це робити, коли бачать безвідповідальних політиків.
І так, під час війни не буває приємних рішень. Не можна уникати рішень поганих. Дуже часто лідер обирає між поганим і дуже поганим рішенням. Тому і ніколи не виграють вибори після такого роду воєн. Не маленьких переможних, за а 2-3 тижні, а тих, що тривають роками, і виснажують країну і людей.
Мобілізація не популярна, але потрібна для самого виживання держави. І це рішення мають приймати ті, хто отримав від людей мандат довіри. Ті, хто є лідерами. А не гратися в гарячу картоплю, шукаючи, на кого скинути відповідальність.
А поки що, схоже, що лідерами себе називають одні, а дорослі і відповідальні рішення у цьому інфантильному оточені вимушені приймати зовсім інші. І нам ще пощастило, що у цій кімнаті є дорослі.
Сформувались дві верстви населення - недоторканих "фурс" і безправних кріпаків які мають їх захищати від "геноциду".
Страна Украина работала, работала, и наконец наработала. Ни много ни мало на собственную недоговороспособность - как наружу, так и вовнутрь. А чего мелочиться-то?
И коссплеить СССР "родинамать опасносте" не поможет. Служить можно тому, кто/что способно адекватно взятые на себя обязанности исполнять. Служить тому, что неспособно, нельзя. Вот вообще нельзя, в принципе. Это как табурету служить или корове. Их можно хоть обвешать конституциями, законами и подзаконными актами, это не поможет никак. Вокруг них можно будет ходить строевым шагом, секретного доктора философии ваять - вот все что угодно делать - а служить не выйдет.
Можно защищать себя. Семью. Побратима из соседнего окопа.
Табурет защищать бесмысленно. Он не эволюционировал даже до деревянного Пиноккио. На него становятся стишок зачитать, избраться и забыть про обещания, денег срубить. Хоть обвешайтесь законами - Микола не для процветания табурета идет в полицию, таможню, Раду и моноэфир. Я, ты, он, она - знают это, и от этого знания не избавиться.
- Скажіть чесно, ви крадете?
- Так, а що?
- А якщо дізнаються?
- От ви дізнались, і що?
Після 2 років повномасштабної війни, невже не очевидно здатність війни «все ставити по місцях»? Ставити мають люди, причому ті що знаходяться в тилу. Інших варіантів немає.