Бути суспільством чи натовпом

Був я оце у відрядженні в штаб нашого оперативного командування. Ця штука у нас дика рідкість, тому з радістю залишив за плечима рідний бімбас та чкурнув. Звісно, що цю можливість використав в тому числі і для того, щоб трошки побути з сім'єю.
Пішли з родиною в торгівельний центр, вигугляти дитинча в дитячій зоні. Зайшли в один з нових великих, я коли останній раз був в Києві то він ще добудовувався, там шикарний майже лунапарк всередині.
Тільки віддали аніматорам - повітряна тривога. Всіх дітей виводять. Забрали, спустились вниз до паркінгу, посиділи там з годинку, відміна тривоги. Знову пішли в дитячу зону - знову тривога. Плюнули та і поїхали додому.
Але мова не про те. Я ніколи не був в укритті з цивільними. Якщо чесно, я взагалі лише декілька разів за велику війну взагалі був в укритті - ми завжди або і так у підвалах, або байдуже. У мене навіть немає сповіщень, і я шокований як всі навкруги розбираються які там мігі куди летять, якими ракетами стріляють і так далі. Фраза моєї мами що "дозаправщик ще не взлетів" взагалі ввела мене в ступор.
І тому я вперше з великою масою народу опинився в типу бомбосховищі. І це запаяло мене в йобаний жєсточайший пєтєсєрє.
Шокує буденність. Люди просто туплять в телефони, хавають якісь снеки з сумок, дістають заздалегідь приготовлені простирадла щоб на них сидіти. З цим ще можна змиритись. Але діти....
Діти не плачуть. Вони бігають в ігровій зоні, лазять по канатам, ганяються за аніматорами - і тут сирена, тривога, голос каже що все закривається. Дітей виводять, їх забирають батьки і уводять від гри в якісь підвали, паркінги, ще кудись....де треба тупо сидіти і чекати.
І вони не плачуть. Вони слухняно тимчакують за дорослими. Це їх життя, воно таке. Навіть крик матері з вікна у двір що треба йти додому викликав в моєму дитинстві грустішку. Тут - це частина їх маленького життя, в якому дехто з них вже половину його знає - будь-яка гра, активність, навчання чи перегляд фільму може бути грубо припинений росіянами, які летять їх вбити.
Я стояв у натовпі, дивився на дітей та їх батьків, і серце моє щемила страшна несправедливість від кончених упизднів, які будучи не в силах впоратись з українським солдатом мстяться його рідним.
А ще, я просто не розумію, як можна не хотіти припинити це особисто і наїбнути їх. Я не розумію, які ще ТЦК, облави на вулицях, повістки та решта репресивних заходів мобілізації потрібні чоловікові, який хоча б раз бачив свою жінку і дитину в сраному підвалі, щоб розізлитись та нарешті скинути з себе оцей сонний наліт цивілізованості, та відчути те, що він має відчути - страх, лють та ненависть, що перетворюється в дію, в лезо, в спис, в кулю, в ракету, в біг по грязюці назустріч уйобакам, в банку тушонки на складі, в відремонтовану мотолигу, в снаряд, сотий, тисячний, який зриває нігті на синіх пальцях, в пилюку цеху, в екран ноутбуку з йобаними табличками, в екран стріму на ксп, та навіть в паперову алфавітку, яка заповнюється заспаними очима, сука, та в ЩО ЗАВГОДНО що може зашкодити цим уєбанам, вбити їх, відкинути, нарешті нагодувати кровью по самі ніздрі і дотягнутись нарешті до ЇХ дружин, до ЇХ дітей, щоб ніколи більше, щоб на підкорку, щоб на генетичному рівні, щоб на найближчі сто років ця ідея не приходила в бошки їх виживших.
Що ж за хєрня відбувається навкруги, і як нам всім нарешті почати відчувати себе суспільством, яке випрацьовує одні правила гри для всіх, а не просто натовпом людей, які живуть на одній території.
(У мене йде другий рік служби і я до сих пір не вважаю себе військовим, цивіл котрий натягнув робочий одяг і виконує свою роботу)
Крім Спарти, мабуть, такого ніде не було.
Але йому можна. Має право.
Просто так радикально... якщо не всі до одного, то не суспільство. Ну не буває так, щоб всі до одного. Більшість - буває. Але у нас далеко не більшість. Принаймні, на фронті.
Наразі мобілізовано більше ніж 500 тис.
З демобілізацією під час війни ситуація незрозуміла і формально - дивна. Тобто поранені і комісовані ясно, а всі інші ?
- Хто такий Залужний.
- Чим закінчилась битва за Мукчево і хто її очолював...
Всеруся - але не покорюся.
Сподіваюсь, то не прихвостні Кличка.
Політтехнологія каналу проста - мочити противників Єрмака (правлячого режиму).
вони гидять на пітріотів, які не співають осанну єрмакав. Такі люди записаі Івановим-Пєтровим у вороги. І вони ведуть активну пропаганду проти невгодних Єрмаку.
Ці хлопи не збираються на фронт, вони активно розповідають, як добре жеруть у ресторанах, як ходять на масаж, у фітнес. І їхні пики доказ їхнього ласого життя."
Але задавати його варто не бідолахам в укритті, які судомно намагаються чіплятися за щось хороше в житті, а отій зеленій шпані, яка корчить з себе українську владу, і зовсім не має наміру грати за одними правилами для всіх. Зелені "слуги кремля і своїх кишень" хавають не снеки з сумочки, а деруть з України останнє - і щось не видать в залі Верховної Зради люті та ненависті.
Влада найперше повинна почати грати за правилами для всіх, тоді і всі підтягнуться. А поки владне жлобйо сидить по дорогих ресторанах - не варто чіплятися до мами в укритті, яка хоче, щоб її дитина усміхалася.
Для початку хоч би заткнули вже отой "марахвон" з веселими пиками ведучих.
Може прочумаються люди раніше, ніх країна зникне, а може й ні.
Чому не йдуть - вся справа в оточуючій атмосфері. Це як вибори -- здається один голос нічого не вирішує, але люди дуже тонко відчувають за кого треба (на їх думку) йти голосувати і навіть якщо конкретна людина не піде на вибори - -вона всеодно вже внесла свій вклад в загальну атмосферу, коли спілкувався з своїми друзями, родичами, сусідами, колегами і т.д.
Так і з мобілізацією -- на початку повномасштабки були черги. Зараз черг немає і це впливає на загальну атмосферу. Щоб люди пішли (самостійно) треба, щоб щось відбулося кардинальне -- якийсь катастрофічний прорив москалів, чи атомна бомба кудись прилетіла, а чи щоб у нас були якісь суттєві перемоги: типу звільнили південь -- "давайте ще трошки залишилось -дотиснемо". Людям треба повірити, що все закінчиться швидко -- тоді на кілька місяців набагато більше погодиться піти (хоча зараз кінця-краю не видно). Також дуже сильно впала довіра до влади. Потрібні вибори -- але війна. Тому і залишається примусово мобілізовувати...
Якщо раніше я був готовий підти на війну за власним бажанням, то бачучи все це я втрачаю будь-яку мотивацію, на жаль...
Заяви верховного головнокомадувача "Мобілізацію хочуть військові, а не я!" працюють як стимул до чого?
"Муніципа́льна ва́рта, міська варта, муніципальна дружина, муніципальна охорона в Україні - це назви комунальних підприємств чи установ, що функціонують у різних громадах України і частково виконують функції муніципальної поліції.
Питання діяльності таких установ в Україні законодавчо нерегульоване, тож вони мають різні назви і повноваження у різних громадах, що визначаються відповідними органами місцевого самоврядування.
У 2015 році було ухвалено у першому читанні законопроєкт «Про муніципальну варту», що передбачав надання широких повноважень для муніципальних варт. Проте цей законопроєкт було відкликано у 2019 році із набуттям повноважень наступного скликання Верховної Ради."
Це якраз в компетенції демсокирянина Колумбета,-пояснити необхідність існування муніципальних варт-поліцій,та інших охоронних структур з бронею від мобілізації....
PS. Навіть мене після війни так не плющило. Подібні дописи в черговий раз свідчать про те, що для військових психологів після війни дуже багато роботи, нажаль ((
Є чудовий допис пана Бутусова з відповіддю усім цим "мотиваторам". Основна думка. Герої та активісти скінчились всі вже на фронті або відвоювались. Треба воювать технікою а не героїзмом.