Чому важко здолати корупцію?

Знаєте, чому важко здолати корупцію? Тому що від неї програють усі – потроху, а виграють тільки одиниці – але капітально.

Деякі посади не випадково вважають за розстрільні. Усе залежить від специфіки відомства. У деяких міністерствах і установах корупція розмазана тонким шаром, а в деяких вона концентрована.

Одна річ, якщо на корупційній схемі заробляє п’ятсот осіб по сто тисяч на місяць. І зовсім інша, якщо у переліку – двадцять персон, кожна з яких під’їдає на десятки мільйонів. У першому випадку боротися зі схемою простіше. В другому – просто небезпечно.

Бо що більш розмиті інтереси – то важче організуватися, щоб їх відстоювати. Обсяг докладених зусиль прямо пропорційний до вашого бонусу. Якщо обиватель втрачає регулярно, але порівняно небагато – на протест він не виходитиме. Якщо корупціонер заробляє на вас грубі гроші – він захищатиме схему до останнього.

Уся історія людства складається з цього протистояння. З одного боку, існує вільний ринок, який впливає на кожного, але – розсіяно й по дотичній. А протистоїть йому група інтересів, яка нечисельна, але мотивована й тому – сильна. І кожна така група інтересів заробляє саме на тому, що діє проти ринку та колективного інтересу.

Обиватель любить скаржитися на корупцію. Вимагає перемогти її. Але запитання дуже просте: а що особисто він згоден інвестувати в цей процес? Скільки зусиль він готовий докласти, щоб перемогти ті групи інтересів, що на ньому ж паразитують?

Це схоже на історію про деолігархізацію. Лідери списку "Форбс" доклали чимало зусиль, щоб видряпатися соціальною драбиною. Вони пройшли найжорстокіший природній відбір 90-х. Щоб забрати у них вплив та ресурси – треба наважитися докласти не менше зусиль, ніж доклали вони, щоби здобутися на цей вплив.

Можна, звісно, сказати, що боротьба з корупцією та монополіями – справа держави. Тим більше, що за нормальних умов вона – оператор суспільних інтересів. А в спотворених реальностях – оператор інтересів окремих каст.

Але в тім і штука, що, перш ніж покладатися на державу, суспільство має її приватизувати. А український обиватель навіть ринкову зарплатню не хоче платити тим, хто має захищати його від дракона. А потім дивується, що ці зарплати "ланселотам" платять самі дракони.

Звісно, можна послатися на цифри. Сказати, що боротьби з корупцією прагнуть мільйони. Але ж в тому штука, що проста кількість учасників у політичних процесах мало що важить. Має значення не кількість, а організованість структури.

Неорганізоване не має суб’єктності. Організоване – має. Влада завжди належить організованій меншості. Щоб претендувати на владу – треба організуватися. Або ж пристати до тих, хто вже це зробив.

Інфантильне суспільство чекає на дива. Добрих чарівників, п’ятсот ескімо та негайне торжество правди й доброчесності. Та реальність належить тільки тим, хто її приручає.

Тільки й того.