Голлівуд нічого не знає про справжню війну

"Взвод", "Падіння чорного яструба", "Апокаліпсис сьогодні" не приносять користі тим, хто хоче зазирнути в окопний побут. У нашій реальності героям цих стрічок можна заздрити. Тому що їхня війна не має нічого спільного з нашою.

Після Другої світової в усьому світі кадрові армії воювали з партизанським рухом. Так було у В'єтнамі та в Афганістані. В Чечні та в Сирії. Знову в Афганістані та в Іраку. Винятки траплялися – Корея, ірано-іракська війна чи битва за Фолкленди, – але були такими рідкісними, що радше підкреслювали загальне правило.

Битва з партизанами має свою особливість. Кадрова армія застосовує все, що стоїть на її озброєнні. Вона контролює небо – тому її солдати можуть розраховувати на підтримку з повітря. Має броню, яка тримає периметр. Вона має бази, повернення куди знаменує для бійців закінчення бойових дій.

Усьому цьому партизани можуть протиставити хіба що стрілецьке озброєння, гранатомети та міномети. Вони влаштовують засідки, закладають фугаси, мінують дороги та стежки. Єдиний спосіб для них завдати удару по армії – це зблизитися з нею на відстань стрілецького бою. А тому в фільмах про ці війни ми бачимо суцільний вогневий контакт.

Все це не має нічого спільного з нашою війною.

Тому що наша війна – це зіткнення двох військових машин. В арсеналі кожної є артилерія та броня, авіація та ППО, ракети та дрони. Обидві сторони можуть вражати цілі на відстані в десятки кілометрів. Щоб вступити у вогневий контакт із ворогом, потрібно спершу зблизитися з ним. А це саме собою завдання із зірочкою.

Останні два роки голлівудські фільми про війну замість співпереживання викликають легке почуття заздрощів. У "Ми були солдатами" вертольоти привозять бійців до гущавини бою. У "Взводі" солдати, що тримають оборону, викликають авіаудар по в'єтнамцях, що атакують. У "Цільнометалевій оболонці" головна проблема – снайпер-одинак, що засів у будівлі. "Падіння чорного яструба" – це історія про те, як колона легкоброньованої техніки в'їжджає в місто, що кишить п'ятьма тисячами солдатів. І потім ще й виїжджає звідти.

Все це не має нічого спільного з нашою реальністю. На героїв "Апокаліпсису сьогодні" не падали КАБи. Сапер із "Володаря бурі" не знає, як виглядає танковий бій. На позиції Джона Рембо ніколи не прилітав 152 калібр. Герої цих фільмів ведуть війну, перебуваючи в сильній позиції. Вони можуть більше, ризикують менше, а їхній ворог компенсує технологічне відставання числом. Якщо якісь фільми і здатні викликати у нас співчуття та причетність, то це фільми про Першу світову та про Другу.

Українській армії випало стати носієм унікального досвіду. Ми перехоплюємо аеробалістичні ракети та збиваємо стратегічні бомбардувальники. Знищуємо підводні човни й топимо ракетні крейсери. Відправляємо на дно десантні кораблі та виносимо загоризонтні РЛС. Спалюємо за добу десятки танків і бойових машин піхоти.

Наша ППО вміє відбиватися від сотень повітряних цілей одночасно. Ми єдині, хто колись збивав гіперзвукові ракети. Єдині, хто знищував літак далекого радіолокаційного виявлення. Єдині, хто вів повітряний бій проти десятків сучасних винищувачів.

Такого досвіду не має жодна армія світу – включно з американською. Ми знаємо про зброю наших партнерів більше, ніж вони самі. Наша війна здатна переписати підручники військових академій у всьому світі. Наш досвід унікальний – бо ніхто більше не знає, як воювати із кадровою армією.

Весь голлівудський військовий кінематограф лише підкреслює різницю в класі між нашою війною і тими, що були раніше. Українському солдатові важко впізнати себе в героях цих фільмів. Ветерани В'єтнаму не стикалися з авіацією В'єтконгу. Ветерани іракської кампанії не переживали обстрілу термобаричними снарядами. Ветерани афганської епопеї не відбивали танкового штурму позицій. Засилля стрілецького бою в голлівудських блокбастерах – це лише ознака війни низької інтенсивності.

Ми знаємо про війну більше, ніж будь-хто – тому що ніхто крім нас не був на справжній війні. Єдиний, хто знає стільки ж – це наш ворог. І якщо ми не впораємося, то свою різницю в класі він демонструватиме тим, хто стоїть за нашими спинами. Всім тим, хто – як і ми нещодавно – вважають "Падіння чорного яструба" гарною ілюстрацією війни.

Голлівуд нічого не знає про справжню війну лише тому, що про неї нічого не знає світ. А це означає, що наступні десятиліття Голлівуд зніматиме кіно про те, як ми її виграли.

Або про те, як їм самим довелося її вигравати.