З рожевих хмар на тверду землю

Вчора виклав в ФБ і на «Цензорі» своє враження від так званого «мирного плану», який з’явився у ЗМІ. І почалося: «мені подобається, мені не подобається, це зрада, розстрілювати всіх, хто про таке каже, воюємо до знищення росії» і таке подібне. А також глибокі роздуми читачів, «чому кремлівська консерва Кочетков вскрився саме зараз».

До речі, серед прихильників воювати до повної перемоги над недоімперію чомусь більшість — літні люди, які за віком мобілізації не підлягають, а також щирі патріоти, які опинилися за кордоном і звідти у безпеці репетують «Свобода або смерть!».

По-перше, «мирний план» я побачив у телеграмі О. Невзорова. Він співпрацює з нашим ОП, є спеціалістом найвищого рівню, в якого випадковостей не трапляється. Тому раз така публікація з’явилися, то це попрохали з офісу президента. Відповідно, все захоплення та обурення «мирним планом» — не до мене та інших, хто його аналізує, а на Банкову, до президента Зеленського та його незамінної шестірки топ-менеджерів.

По-друге, та спуститься вже на на грунт, невгамовні переможці! Це не ми, а ворог захопив 20% нашої території. Це не ми, а ворог повільно, але постійно просувається уперед. Це не в недоімперії сидять без світла, а в Україні.

От наше командування повідомило, що українські війська залишили мікрорайон «Канал» у Часовому Ярі, бо він вщент зруйнований і там вже нема чого захищати. І добре, що наші зберігають бійців. Але якщо район повністю знищений, то чому туди зайшли вороги?! Бо тому, що їх зараз на фронті понад півмільйона. І зброя в них є — хоч і не дуже сучасна, але вистачає. А у нас — дефіцит майже всього.

Головне: росія спромоглася в умовах санкцій перевести свою економіку на воєнні рейки і запустити роботу власного ВПК. Ми цього повноцінно так і не зробили. Про несправедливість і неефективність української мобілізації годі і згадувати.

За сьогоднішніх умов війну ми програємо. Це сумний діагноз, який треба визнати, щоб почати одужання.

Вважаєте, наші партнери про все це не знають? Чудово знають! А ще вважають нас незрілою країною, яка не має власного проекту розвитку, а також національної еліти, здатної не тільки безупинно красти, а розробити і реалізувати такий проект.

Ось тому замість перемоги і розпаду росії з’являються «мирні плани», які багатьох українців закономірно не влаштовують... Але активно просуваються нашими партнерами.

Між іншим, насправді нашій владі плювати на настрої суспільства. І якщо влада вирішить, що їй підходить, вона візьме у реалізації будь-який «мирний план», навіть неприховано капітулянтський. Бо якщо б ставлення суспільства нашу владу хоч трохи непокоїло, то в нас не було б такої шаленої корупції та інші кричущих негараздів на зразок того, що промислових генераторів електрики у країну від партнерів завезли багато, але більшість чомусь не спромоглися під’єднати до мережі.

А якщо хтось сподівається, що Україні вчергове допоможе Майдан, то забудьте. Майдан дуже жорстко розгонять, а якщо буде спротив, то просто розстріляють з автоматичної зброї як спробу агентів ФСБ захопити владу і вбити нашого президента.

Бо наші очільники вже звикли посилати на смерть десятки тисяч українців, їх що, зупинить ще декілька тисяч з Майдану?

Припинення бойових дій, хоча б тимчасове — це потенційна здатність розібратися з нашими проблемами і оновити владу. Тому будь-який «мирний план», який не знищує Україну як державу і дає шанс на перезавантаження — це на користь. От тільки змінювати треба не прізвища очільників, а саму систему влади, щоб не прийшли інші, але такі ж самі.