Що далі, то мирних планів буде більше

Щоб із ними розібратися, треба пам'ятати цілі путіна в цій війні:

1. Ліквідація української державності та/або ідентичності (влаштовують різні варіанти: УРСР, Білорусь при Лукашенку, Чечня при Кадирові, поділ тощо).

2. Розкол Європи, розкол між Європою та США, демонстрація слабкості демократії, утвердження в якості світового центру сили.

Тому ключовими вимогами путіна є не території і не позаблоковість і, звичайно, не захист російської мови -- а "денацифікація" (це може означати що завгодно) й демілітаризація. Лише таким способом можна досягти першої цілі, а врешті й другої.

Про все це путін та його посіпаки говорили багато разів.

Українська проблема в тому, що у нас відсутні як комунікація влади до суспільства, так і дискусії всередині суспільства, що вважати перемогою, що вважати поразкою, де наші червоні лінії (між перемогою і поразкою великий спектр непоразок і неперемог). Жуйка про кордони 1991 давно перестала бути корисною, а нині є шкідливою: вона демонструє українцям, що візії перемоги нема, а світові -- що ми воюємо за території, а не за людей і не за збереження держави й ідентичності (і ніхто у світі не розуміє, навіщо воювати за території у ХХІ сторіччі, тож Україна виглядає якимось анахронізмом).

Західна проблема в тому, що вони бояться поразки росії так само, як і поразки України, а як завершити війну без поразки росії, не знає ніхто. Тож вся надія на смерть путіна, а це нічого не вирішить, бо путін 2.0 продовжить війну.

Що стосується великого друга України Бориса Джонсона (що, вже не друг?), то, на мій погляд, відставному лідеру партії, яка зазнала нищівної поразки на виборах, дуже треба якось повернутися на перші шпальти. Ну, ось тримайте.