Методи ТЦК
Давайте відверто. Методи ТЦК прямо пропорційні до вашого пофігізму
Якби всі приходили за повістками – не було б жодної потреби у "бусиках". Але три роки тилового існування привчили багатьох, що з війною можна не перетинатись – і люди сподіваються, що зможуть зберегти цей статус-кво. А оскільки зізнаватись у подібному непрестижно – вони як виправдання щоразу висувають своїй країні умови.
Одні вимагають спершу відправити на фронт поліцейських / депутатів / суддів. Інші пропонують збільшити зарплати військовим, щоб у ТЦК знову вишикувалися черги. Треті пояснюють своє небажання служити тим, що армія не відповідає їхнім високим стандартам.
В основі всіх цих пояснень – одна й та сама ідея, що воювати має хтось інший. Всі ці умови – насправді виправдання. Люди звикли, що війну тягне на собі хтось іще – і не прагнуть змінювати свій повсякденний ритм життя. Якщо їм приходить повістка – вони зазвичай відправляють її у смітник. Бо за це їм світить хіба що штраф. Дякуємо нашим законодавцям.
Щоразу, коли ви вимагаєте, щоб ТЦК були схожі на ЦНАП – ви просто хочете, щоб процес мобілізації вас не торкнувся. Тому що ЦНАП – це офіс, який чекає на ваш візит. А не зупиняє вас на вулиці, щоб перевірити документи.
Ті, хто хотів служити, вже служать. Саме тому рекрутинг не вихід – він забезпечує сьогодні відсотків п'ять від загальної потреби армії в людях. І якщо попередні три роки ви не одягали форму, то лише завдяки тим, що хтось одягнув її раніше за вас.
А тому так. Методи ТЦК прямо пропорційні до вашої поведінки. Ми всі хотіли б, щоб мобілізаційний процес відбувався цивілізовано і без ексцесів. Щоб ТЦК відправляли повістки, а люди за цими повістками приходили служити.
Але якщо чоловіки грають в хованки, то чому ви дивуєтесь, що ТЦК теж змушені грати в цю гру?
А до 2022 р. закону про військовий облік не було ?
Усі військовозобов"язані мали реєструватися за місцем проживання.
Нажаль, тільки такими примусовими методами можна змусити громадян виконувати свої обов'язки. Оскільки, це не право захищати свою країну це обов'язок який визначений за громадянством.
Так це закон, який той самий народ (через делегування депутатам) і прийняв і з яким зараз не згодний. Ну так - вперед до своїх депутатів, реєструйте петиції - відмінити мобілізацію, відкрити кордони - буде прийнятий відповідний закон - усі і вийдемо разом, головне щоб у Європах вистачило місця і вони не прийняли свої закони про примусову мобілізацію в першу чергу імігрантів у разі війни.
PS. Якщо порахувати кількість випадків де ТЦК з бійками і т.і. мобілізує, це буде 0.0001% від мобілізованих.
PPS. Немає у разі війни рішень які всім сподобаються, хтось все одно домовиться і пересичному або вплавь через Тісу або примусова мобілізація
В сраці ці самоброньовані чиновники ухилянти мали ці всі петиції . Зараз коли вони отримали абсолютну владу -нікому не підзвітні і не несуть жодної відповідальності - для чого їм слухати якихось рабів . А придворні валаньтори , медіашльондри та іксперди - обгрунтують чого рабство законне і чому раб має здохнути , а вони - сонцесяйні жити поживати - добра наживати ...
P.S. Причому зараз є можливість влаштуватися таким чином, щоби ваші знання були використані за призначенням, але ж ні "я буду гроші заробляти, а інші нехай воюють, вони народжені для цього".
Друг мав відношення, але в ТЦК та учебці проігнорували його і став він піхотинцем.
Гарантуйте людям, що вони служитимуть на обраній посаді, проводьте нормальну медкомісію (щоб в армію не потрапляли діабетики з епілептиками), а також підвищіть оплату, бо ненормально, що базова ставка в ЗСУ 20 000 грн, а в поліції - 30 000. І кількість бажаючих зросте в рази!
Якщо ця держава завалиться, то принаймні убігти можна буде. Ну звісно якщо файна юкрайна не буде тримати кордони зачиненимі навіть у останні свої дні.
Про це заявив народний депутат, член комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки Олександр Федієнко в https://www.youtube.com/watch?v=TNiLmsXBRwE інтерв'юhttp://savefrom.net/?url=https%3A%2F%2Fwww.youtube.com%2Fwatch%3Fv%3DTNiLmsXBRwE&utm_source=chrome&utm_medium=extensions&utm_campaign=link_modifier Radio NV.
«Ми маємо практично мільйонну армію, воюють там відсотків 20 - це в кращому випадку. Відсотків 40 займаються забезпеченням, а є всі інші, які теж себе називають військовими. Але чомусь ротацію не проводять», - зазначив Федієнко.
Може спочатку навести порядок з тим що є?
І провести мобілізацію і знайти резерви, які під носом.
Коли приходити на службу?
В ст. 3 Конституції проголошено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Отже , згідно Конституції України права і свободи людини мають превалююче значення над обов"язками, особливо пов"язаними із ризиками для життя і здоров"я , спочатку держава має виконати свої обов"язки перед громадянином, а вже потім вимагати від нього виконання його обов"язків. Тоді як нашій країні було 30 років начхати на більшість своїх громадян, яким вони дала тільки паспорт та можливість їздити за кордон на заробітки. Натомість держава обкладала своїх громадян податками та тарифами за які утримувала цілу армію чиновників та силовиків, саме з метою свого захисту. Але коли прийшов ворог всі ці "захисники" сховалися в тилу за бронею, а їх обов"язки держава чомусь перекинули на пересічних громадян за рахунок яких вона жила всі ці роки.
Стаття 64. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Стаття 65. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Про статтю 3 нічого не написано.
Гарантувати мені мають не всі, а виключно держава , яку я чесно понад 20 років підтримував своїми податками , а за це держава повинна була гарантувати мені право на життя, свободу та розвиток. Жодних матеріальних благ, пільг від держави я не отримав, до участі в розподілі національних багатств мене також не запросили, але коли почалася війна держава звідкись приписала мені "борг" та зобов"язання його відпрацювати на штурмі посадок із зброєю в руках. Тому виникає питання, якщо держава не виконала свою частину суспільного договору то чому громадянин повинен виконувати якісь обов"язки перед державою, чому держава грубо порушуючи базові пункти Конституції змушує людину ризикувати своїм життям та здоров"ям, натравлює на неї свої репресивні органи, позбавляє прав на вільне пересування ?
До війни у нас з державою був паритет: я платив податки, а вона гарантувала мені базовий мінімум соціальних гарантій, типу умовно безкоштовне навчання , лікування, забезпечення особистої безпеки, недоторканості житла. Але коли почалася війни , держава чомусь забажала щоб я віддав її свою найбільшу цінність -життя і здоров"я і непросто забажала, а почала агресивно та жорстко примушувати воювати. Відповідно, якщо жодних значних матеріальних благ від цієї держави я не отримував то чому я маю віддати все цій державі, тим паче Конституція гарантує мені право на життя ? Я згідний і далі платити податки, посильно підтримувати ЗСУ донатами, але захищати країну із зброєю повинні ті хто давав таку присягу і утримувався державою за мої податки саме з цією метою.
"Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави."
Це не стаття, що містить конкретне суб'єктивне право, яке можна чи не можна обмежити. Це преамбула-принцип, основа конституційного ладу, яка задає орієнтири для всієї правової системи.
Тому посилання на статтю 3 як на "необмежуване право" юридично хибне - бо сама стаття не містить такого права (на відміну від, наприклад, права на життя у статті 27).
Стаття 64:
"...Не допускається обмеження прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями... [перелік статей] ..."
Це *єдиний конституційний механізм*, що визначає перелік прав, які не можна обмежити навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану.
Отже, посилання на статтю 3, як джерело необмежуваного права, не має конституційного підґрунтя.
Відповідно, обов"язок по захисту Вітчизни, якщо він пов"язаний із ризиком для життя громадянина прямо протирічить статті 27, яка гарантує кожній людині право на життя і яка не може бути обмежена навіть в умовах війни. Я не відмовляюсь від обов"язку захищати Вітчизну, але ризикувати своїм життям штурмуючи посадку з автоматом не маю бажання та обов"язку. Готовий захищати країну так як це робить той же Казарін, квартал 95, тисячі чиновників, депутатів, можу працювати на заводі ВПК, охороняти блок-пост десь в тилу, копати окопи.
Я вже мовчу про те, що згідно Конституції маю право на частку українських надр та землі, які дивним чином опинилися у приватній власності обмеженого кола людей, які чомусь не поспішають виконувати свій обов"язок по захисту Вітчизни.
Конституція встановлює як права, так і обов'язки, і вони співіснують у єдиній системі.
2. Стаття 27 гарантує право на життя, а також передбачає можливість позбавлення життя виключно за вироком суду або в разі необхідної оборони чи захисту інших людей.
Ризик для життя під час виконання обов'язку захисту Вітчизни не є обмеженням права на життя в конституційному розумінні.
- Держава не порушує право на життя тим, що існує обов'язок захищати Вітчизну, навіть якщо це пов'язано з ризиком.
- Це не є свавільним позбавленням життя.
Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2005 (справа про військовий обов'язок) підтверджує, що обов'язок захисту Вітчизни відповідає Конституції і не суперечить праву на життя.
3. З точки зору права обов'язок захисту Вітчизни визначає держава, і його форми встановлюються законом. Громадянин не має права самостійно обирати форму виконання цього обов'язку, окрім випадків передбачених законом (наприклад, альтернативна (невійськова) служба - ст. 35 Конституції).
В ст. 27 немає ні слова про можливість позбавити когось життя за вироком суду або для необхідної оборони від чогось, а навпаки наголошується, що держава повинна захищати життя людини , і людина має право захищатися від протиправних посягань ( методи ТЦК).
Повторюсь в чергове , в ст 65 немає жодного слова про обов"язок захищати Вітчизну із зброєю або приймати участь у бойових діях і в ЗУ про військову службу та обов"язок теж.
Рішення КСУ на яке ви посилаєтесь про тлумачення ст.103, а не про військовий обов"язок.
2. Стаття 27 гарантує право на життя й забороняє свавільне позбавлення життя. Конституція і закони України, а також міжнародне право передбачають, що позбавлення життя може бути законним (наприклад, у разі необхідної оборони чи виконання військового обов'язку).
3. Стаття 65 закріплює обов'язок захищати Вітчизну. Форма його виконання (у тому числі із зброєю чи на альтернативній службі) визначається законами України. Громадянин не має права самостійно обирати спосіб виконання цього обов'язку поза рамками закону.
4. Рішення КСУ № 6-рп/2005 прямо стосується тлумачення військового обов'язку й підтверджує його конституційність та відповідність праву на життя.
2. Будь ласка дайте посилання на законодавство або міжнародне право де прописано законність позбавлення людини життя ?В Україні не має навіть смертної кари за злочини, про яке право на позбавлення життя Ви пишете. В Україні людей засуджували за вбивство під час самозахисту, вважаючи це перевищенням меж необхідної оборони.
3. Будь ласка дайте цитату із закону в якому чітко прописані форми виконання обов"язку із захисту Вітчизни, про обов"язковість участі в бойових діях із зброєю в руках.
4.Шановний, дайте пряме посилання на це рішення, мені гугл видає Справа N 1-5/2005
5 жовтня 2005 року N 6-рп/2005 і там йдеться про конституційний лад.
2. Законність позбавлення життя передбачена ст. 2 Європейської конвенції, яка є частиною національного законодавства. Вона допускає позбавлення життя за певних умов (захист, арешт, припинення заколоту).
3. Форми виконання обов'язку із захисту Вітчизни встановлюються законами України: проходження військової служби, мобілізація, альтернативна служба тощо. Громадянин не має права самостійно визначати форму виконання цього обов'язку.
4. Ви праві щодо рішення КСУ, яке я згадував: воно не містить те, що я мав на увазі, дякую за виправлення. Ось юридична позиція КСУ щодо захисту Вітчизни
https://ccu.gov.ua/storinka-knygy/451-zahyst-vitchyzny
2. В ст.2 Конвенції наведено вичерпний перелік причин коли позбавлення життя не вважається порушенням, вони пов"язані виключно з порушенням особою норм законодавства або загрозі життю іншій людині. Про позбавлення життя в результаті участі людини бойових діях з примусу нічого не сказано, відповідно війна не вважається достатньою причиною для обнулення права людини на життя.
3. Я читав ці закони і там ні слова про обов"язкову участь в бойових діях із зброєю в руках. Можливо погано читав і тому прошу вас , конкретно написати цитату із закону , що захист Вітчизни передбачає прямий обов"язок громадянина брати зброю і йти на штурм посадок ризикуючи своїм життям та здоров"ям.
4. В юридичних позиціях КСУ теж нічого не сказано про прямий обов"язок брати у участь в бойових діях із зброєю в руках.
Шановний, Ви намагаєтесь довести те, чого немає в жодному законі і Конституції. Прямий обов"язок військовослужбовців брати участь в бойових діях по наказу командира прописані в різноманітних підзаконних актах, але не в законі. По факту маємо пряме протиріччя між Конституцією і підзаконними актами, що доволі поширене явище для українського законодавства, яке писалося і пишеться некомпетентними і непрофесійними фахівцями, які навіть не намагаються хоч якось його узгодити та усунути розбіжності між різними законодавчими документами.
2. Стаття 2 Конвенції не забороняє участі у бойових діях - це сфера міжнародного гуманітарного права, а не питання свавільного позбавлення життя.
3. Закони України («Про оборону України», «Про військовий обов'язок і військову службу», військові статути) прямо передбачають обов'язок захищати Вітчизну у тому числі в бойових діях.
4. Статути ЗСУ мають силу закону й прийняті Верховною Радою.
Ви постійно підміняєте юридичний аналіз філософськими судженнями й некоректно інтерпретуєте як Конституцію, так і міжнародне право.
В жодній країні світу при зовнішній агресії у громадянина немає права обирати в якому вигляді проходити військову службу.
Ви постійно апелюєте до формули "зі зброєю в руках", бо це - емоційна та риторична тактика, яка має на меті змістити фокус обговорення із питання правового обов'язку на морально-етичну площину, створити враження про непропорційність чи несправедливість військового обов'язку.
Для чого це робиться?
1. Розмивання юридичної суті питання
а) Ви свідомо чи несвідомо підміняєте поняття загального військового обов'язку поняттям примусової участі у бойових діях "на передовій" зі зброєю в руках.
б) Це дозволяє вам будувати аргументи не про конституційний обов'язок захисту Вітчизни як правову категорію, а про його конкретну реалізацію в найбільш ризикованій і драматичній формі.
2. Створення морально-етичного протиріччя
а) Формула "зі зброєю в руках" викликає в аудиторії асоціації з небезпекою, насильством, смертю.
б) Це використовується для того, щоб показати: "держава нібито примушує громадянина ризикувати життям, хоча Конституція гарантує право на життя".
3. Маніпуляція співвідношенням прав і обов'язків
а) Підкреслюючи "зі зброєю в руках", ви намагаєтесь довести, що військовий обов'язок (у найжорсткішій формі) суперечить праву на життя.
б) Це зручна позиція для риторики, проте вона не відповідає реальному змісту законодавства, де участь у бойових діях - лише одна з форм реалізації військового обов'язку, яка визначається не громадянином, а державою відповідно до закону.
* Конституція встановлює принцип (ст. 65): «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України.»
* Реалізація цього принципу деталізується у законах:
Закон "Про оборону України"
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1932-12#Text
Закон "Про військовий обов'язок і військову службу"
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2232-12#Text
Військові статути ЗСУ, затверджені законами
Це звичайна структура будь-якої правової системи - конституційна норма визначає принцип, закон деталізує зміст, а підзаконні акти регулюють порядок виконання.
2. Захист Вітчизни закономірно включає можливість збройної участі
3. Право на життя не суперечить військовому обов'язку
* Ст. 27 Конституції гарантує право на життя, але не скасовує обов'язок громадянина виконувати законно встановлені обов'язки, включаючи військовий.
* Міжнародне гуманітарне право прямо регулює допустимість бойових дій і правомірність збройного захисту держави.
4. Про суперечність підзаконних актів Конституції
* Військові статути - це не підзаконні акти. Вони затверджені законами, прийнятими Верховною Радою.
* Статут - нормативний акт спеціального характеру, що встановлює внутрішній порядок діяльності організації (наприклад, ЗСУ), а його затвердження законом необхідне для надання йому юридичної сили закону та належної легітимності.
Захист Вітчизни - це юридичний обов'язок громадянина, зміст і форми якого встановлюються державою через закони та затверджені Верховною Радою акти. У жодній демократичній країні громадянин не визначає самостійно, як саме виконувати військовий обов'язок при зовнішній агресії.
Ваше право на життя гарантоване, але воно не скасовує обов'язок захисту Вітчизни в умовах війни. Міжнародне право не розглядає участь у бойових діях як свавільне позбавлення життя - це законна форма захисту держави.
2.Саме так, можливість брати участь в бойових діях, а не обов"язок.
3.Виконувати обов"язок по захисту Вітчизни не означає брати участь в бойових діях, оскільки ні в Конституції , ні в законі про військовий обов"язок цього не вказано. От Ви ж самі написали , що міжнародне право допускає участь в бойових діях, а не зобов"язує.
4.В ст. 65 Конституції чітко прописано , що громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. В Україні діє Закон "Про військовий обов'язок і військову службу" і в цьому законі також нічого не сказано про участь в бойових діях, хоча з точки зору логіки , саме цей закон повинен чітко визначати та регламентувати такий обов"язок. Більш того, в самій ст.65 не сказано, що для захисту Вітчизни громадянин повинен обов"язково вступати на військову службу. Просто встановлено два обов"язки , які як ви любите писати, співіснують одночасно. Для захисту Вітчизни не обов"язково бути військовим на службі.
Шановний, я задаю Вам просте запитання: покажіть мені в Конституції або ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу" статтю, в якій чітко прописано, що захист Вітчизни передбачає обов"язкову участь у бойових діях і що обов"язок по захисту Вітчизни вищий за право на життя.
Маніпуляція №1 - вимога прямої норми про обов'язкову участь у бойових діях
* У Конституції чи законах не повинно бути прямої норми виду: «громадянин зобов'язаний брати участь у бойових діях». Конституція встановлює обов'язок захисту Вітчизни (ст. 65), а реалізація цього обов'язку конкретизується в законах та підзаконних актах, що регулюють військову службу, мобілізацію та проходження служби.
* Закон «Про військовий обов'язок і військову службу» не прописує детально кожен можливий варіант виконання обов'язку - це предмет військових статутів, бойових розпоряджень і командування, що діють відповідно до закону.
* Участь у бойових діях - це одна з форм виконання військового обов'язку, яка визначається не окремою статтею закону, а службовими обставинами в умовах війни.
Підміна поняття: підмінити суть обов'язку захисту Вітчизни (який включає будь-яку діяльність з оборони держави) вимогою знайти в законі окремий рядок про "обов'язковість участі в бойових діях", чого за природою законотворення не існує.
Маніпуляція №2 - вигадана ієрархія прав і обов'язків
* Конституція не встановлює ієрархії між правами і обов'язками. Ст. 27 і ст. 65 діють одночасно й узгоджено.
* Право на життя гарантує захист від свавільного позбавлення життя державою, а не від законних наслідків виконання військового обов'язку в умовах війни.
* Участь у бойових діях в умовах оборони держави не є свавільним позбавленням життя.
Демагогія: намагання нав'язати уявну конструкцію, що нібито обов'язок захисту Вітчизни "конкурує" чи "поступається" праву на життя, хоча насправді ці норми доповнюють одна одну й реалізуються у конституційному балансі.
Маніпуляція №3 - вимога гарантії неучасті в бойових діях
* Жодна демократична держава не гарантує громадянину права не брати участь у бойових діях під час війни, якщо це потрібно для оборони.
* Така гарантія суперечила б обов'язку захисту Вітчизни й праву держави на самооборону (ст. 17 Конституції, ст. 51 Статуту ООН).
Підміна логіки: спроба під виглядом захисту права на життя підмінити обов'язок оборони держави правом громадянина самостійно вирішувати, як саме він буде (чи не буде) виконувати цей обов'язок у війні.
Чому відповідь на ваше запитання неможлива в запитаній формі
* Конституція не складається з інструкцій типу: «При загрозі нападу громадянин зобов'язаний стояти на такій-то лінії фронту». Вона встановлює принципи й обов'язки, а способи їх реалізації визначаються законами, військовими статутами та рішеннями компетентних органів у конкретних обставинах.
* Закон не може й не повинен містити окремої статті про "обов'язкову участь у бойових діях", бо це питання оперативного командування, а не формулювання закону.
* Обов'язок захисту Вітчизни не є вищим або нижчим за право на життя - вони існують у системі правового регулювання одночасно й не виключають один одного.
Я конкретно і чітко прошу, покажіть мені в Конституції або ЗУ Про військовий обов'язок і військову службу статтю, яка чітко вказує, що для захисту Вітчизни потрібно приймати участь в бойових діях і відповідно ст. 27 Конституції не діє під час війни . Натомість Ви займаєтеся словоблуддям та демагогію типу що повинно бути в Конституції і законах , як їх трактувати... Та навіть якщо ввімкнути мозок і логічно подумати, як може держава, що проголошує життя людини найвищою цінністю примусово змушувати виконувати обов"язки, які можуть призвести до втрати людини.
Так само дивно читати вашу маніпуляцію про рівність права на життя і обов"язків людини. Право на життя в людини з"являється одразу після народження, а обов"язки тоді коли вона починає взаємодіяти з іншими людьми та державою. Обов"язки можуть змінюватися, пропадати, з"являтися, а право на життя єдине і непорушне.
Право на життя в сенсі статті 27 не скасовується під час війни й не обмежується - але воно й не скасовує військового обов'язку, закріпленого в Конституції й законах. Захист Вітчизни є не словоблуддям, а обов'язком громадянина. Конституція і закони не дублюють бойові накази, а встановлюють принципи та механізми реалізації обов'язку. Військовий обов'язок як такий і участь в бойових діях зокрема не порушують ст.27, адже це не є "свавільним позбавленням життя", а реалізацією обов'язка держави в захисті від агресії.
1. Де написано про участь у бойових діях?
В законі України "Про військовий обов'язок і військову службу" не написано хто має брати участь в бойових діях, а хто ні, бо це визначає керівництво ЗСУ, цього і не має бути в законі. Проте в законі передбачається, що військовослужбовці, а призвані до лав ЗСУ під час мобілізації особи є військовосужбовцями, можуть брати участь в бойових діях, ст. 23, пункт 8.1:
"8. Під час дії особливого періоду:
1) для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, встановлений цією статтею, крім військовослужбовців базової військової служби, військова служба продовжується понад встановлені строки:
на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктами "б", "в", "г", "ґ", "д", "е", "є", "ж", "з", "и" частини третьої статті 26 цього Закону;
до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;"
Отже, виконання мобілізованим військової служби у період особливого стану передбачає можливість брати участь у бойових діях.
2. Чи ст. 27 «не діє» під час війни?
Ні, ст. 27 діє завжди. Але:
Вона забороняє свавільне позбавлення життя.
Участь громадянина у бойових діях не є свавільним позбавленням життя державою - це виконання обов'язку в умовах законної самооборони держави (ст. 51 Статуту ООН, ст. 2 Конвенції про захист прав людини).
3. Про «логіку» - життя найвища цінність і примус до обов'язків
Так, життя є найвищою цінністю (ст. 3 Конституції).
Саме тому держава має право на самооборону від агресора й організовує захист Вітчизни.
Немає суперечності між найвищою цінністю життя й обов'язком захищати державу: захист Вітчизни - це спосіб зберегти життя мільйонів громадян перед загрозою знищення.
4. Про маніпуляцію щодо «право на життя первинне, обов'язки вторинні»
Конституція не містить норм про пріоритет прав над обов'язками чи навпаки.
Право на життя і обов'язок захисту Вітчизни існують одночасно й реалізуються у правовому порядку.
Участь у захисті держави не є відмовою держави від охорони права на життя.
Шановний, демократична держава повинна створити громадянами такі умови, які вони самі б захотіли захищати. І саме на принципах демократії писалася наша Конституції, яка проголошує право та свободу людини головною ціллю існування держави, а Ви хоче нав"язати тоталітаризм і диктатуру , які базуються на примусі і превалюванні інтересів держави на правами та життям людини.
1. Будь ласка, наведіть норму Конституції України чи Закону України, де прямо сказано, що військовий обов'язок є виключно добровільним, і що участь у бойових діях можлива лише за бажанням громадянина. Без таких посилань усе, що ви пишете, - це лише особисті роздуми, а не правова позиція.
2. Будь ласка, наведіть приклад хоч однієї демократичної держави, де участь у бойових діях під час війни вважається винятково правом, а не обов'язком громадянина. Чи у вас є посилання на закони Німеччини, Франції, Польщі, США? Будь ласка, поділіться джерелами.
3. Ваша теза про те, що захист Вітчизни не є обов'язком, прямо суперечить ст. 65 Конституції України:
«Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.»
Ця норма не залишає місця для інтерпретацій про «право» замість «обов'язку».
жопу міракінець книжки, шо до туди ніхто ніколи і не дочитує"Масове" СЗЧ порівняйте у процентах до ситуації 1941 р. на західному фронті СРСР.
Права людини та її обов'язки - це взаємопов'язані концепції, де право визначає можливість, а обов'язок - відповідальність. Права ідуть першими, оскільки вони надають людині свободу та можливості, тоді як обов'язки виникають як необхідність для забезпечення функціонування суспільства та поваги до прав інших.
* Це взаємопов'язані категорії, що утворюють баланс у правовій державі.
* Конституція й міжнародне право не встановлюють пріоритету прав громадянина над правами держави чи навпаки.
* В Україні як правовій державі (ст. 1 Конституції) діє принцип *верховенства права*, що означає рівність закону для громадянина й держави, а не домінування однієї сторони.
Конституція закріплює як права, так і обов'язки громадян, і жодна норма не встановлює їх ієрархії. Захист Вітчизни є обов'язком громадян України (ст. 65), який, як і право на життя (ст. 27), є невідємним елементом правового статусу громадянина.
Під час війни держава реалізує своє *право на самооборону*, і участь громадян у її захисті не порушує їхнього права на життя, якщо дії держави відповідають міжнародному гуманітарному праву.
1. Посилання на "невід'ємну частину людської природи" - це філософія, а не право
Конституція та закони оперують юридичними нормами й обов'язками, а не абстрактними природними концепціями.
Так, право на життя є фундаментальним, але воно регулюється не природними абстракціями, а конкретними нормами: ст. 27 Конституції та ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а під час відбиття збройної агресії - Міжнародним Гуманітарним Правом.
2. У Конституції України відсутня норма про перевагу прав над обов'язками
Конституція встановлює обидві категорії - права і обов'язки - і жодна не проголошена вищою за іншу.
Приклад: ст. 65 про обов'язок захисту Вітчизни й ст. 27 про право на життя існують одночасно і реалізуються у балансі.
Ст. 64 Конституції прямо передбачає, що в умовах воєнного або надзвичайного стану окремі права можуть обмежуватись.
3. Міжнародне право не встановлює пріоритету права на життя над обов'язком захищати державу
Конвенція (ст. 2) визнає, що право на життя не є абсолютним - допустимим є застосування сили для захисту від незаконного насильства, при правомірному арешті, придушенні заворушень тощо.
Міжнародне гуманітарне право (Женевські конвенції) визнає ведення війни легітимною діяльністю держави для самозахисту.
4. Ст. 64 Конституції: "В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції."
* Це означає, що право на життя не підлягає обмеженню як конституційне право (ст.27)
* Але це не означає заборону на виконання військового обов'язку чи участі в обороні держави - бо право на життя і обов'язок захищати Вітчизну співіснують у конституційному полі.
5. Що таке "порушення права на життя" у сенсі ст. 27
Це свавільне позбавлення життя державою, наприклад страта без суду, позасудові розправи, катування до смерті тощо.
Участь громадянина у бойових діях для захисту держави - це не свавільне позбавлення життя державою.
Втрати під час законного ведення війни регулюються міжнародним гуманітарним правом, і це не є порушенням права на життя (див. ст. 2 Конвенції про захист прав людини).
6. Чи держава наражає на небезпеку громадянина?
* Так, участь у бойових діях пов'язана з ризиком загибелі.
* Але держава виконує свій обов'язок:
Захищати територіальну цілісність і суверенітет (ст. 17 Конституції).
Організовувати оборону, у якій участь громадян є обов'язковою (ст. 65 Конституції).
Держава не створює загрозу життю громадянина сама по собі, а реагує на зовнішню агресію.
Загрозу створює агресор.
Я в чергове повторюю, що не відмовляюсь виконувати вимоги ст. 65 Конституції, готовий протидіяти агресору, захищати інших, але виключно у межах передбачених Конституцією і ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу". І в чергове повторюсь, немає ні в Конституції, ні в ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу" статті, яка чітко б вказала, що захист Вітчизни - обов"язкова участь в бойових діях. Чому не має- питання до депутатів, які приймали таке діряве законодавство.
Тобто не має бути в законі написано, що усі громадяни мають брати участь в бойових діях, це не закон вирішує, а командири відповідно до обставин, потреб, кваліфікації і т.п.
І те, що в законі це не написано ніяк не означає, що тому ви можете за бажанням брати чи не брати участь в бойових діях - в умовах війни це не ви вирішуєте, а командування ЗСУ.
2. На підставі чого Ви вирішуєте , що має бути, а що не ні в законі про "Про військовий обов'язок і військову службу". Що заважало законотворцям детально прописати такий обов"язок в профільному законі ? В нас правова та демократична країна і "командири" можуть діяти тільки в межах повноважень наданих їм Конституцію та законом, навіть під час війни право на життя не може бути обмежене і жоден командир без згоди людини не може віддавати наказ , який наражає її життя на небезпеку.
Шановний, я бачу Ви палкий прихильник радянської ідеології та законів, в яких головний акцент робився на служіння людині державі; головними були обов"язки перед державою, а не права та свободи громадянина; віддати життя за державу -найкраща доля. Україна згідно Конституції демократична та правова держава , орієнтована на людину та її життя. Відповідно жоден з обов"язків, навіть пов"язаний із захистом не може бути вищим за право на життя. Віддавати життя захищаючи Вітчизну -не обов"язок, а право людини.
При цьому, в умовах війни обов'язок захищати державу - це не лише політична, а й правова норма, що базується на сукупності Конституції, законів та міжнародних стандартів прав людини. Важливо розуміти, що цей обов'язок не скасовує права на життя та належні гарантії, але і не є правом вибору - це конституційна відповідальність, що реалізується в межах правового поля.
Щодо деталей у законодавстві - їх регулюють закони «Про військовий обов'язок і військову службу» та інші акти, які визначають механізми, повноваження і гарантії. Навіть якщо в законодавстві є «дірки» чи неоднозначності, це питання для законодавців, а не для суб'єктів права. Військове командування не має права виходити за межі Конституції і законів, а громадянин у свою чергу повинен виконувати встановлені обов'язки.
Ваша позиція про важливість прав людини зрозуміла і поділяється - Україна, як демократична держава, дотримується цих принципів, але водночас без оборони держави права і свободи не можуть бути реалізовані взагалі. Тож це не питання «радянської ідеології», а ********* правового балансу між свободою і безпекою.
P.S. В законі України "Про військовий обов'язок і військову службу" не написано хто має брати участь в бойових діях, а хто ні, бо це визначає керівництво ЗСУ, цього і не має бути в законі. Проте в законі передбачається, що військовослужбовці, а призвані до лав ЗСУ під час мобілізації особи є військовосужбовцями, можуть брати участь в бойових діях, ст. 23, пункт 8.1:
"8. Під час дії особливого періоду:
1) для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, встановлений цією статтею, крім військовослужбовців базової військової служби, військова служба продовжується понад встановлені строки:
на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктами "б", "в", "г", "ґ", "д", "е", "є", "ж", "з", "и" частини третьої статті 26 цього Закону;
до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;"
Отже, виконання мобілізованим військової служби у період особливого стану передбачає можливість брати участь у бойових діях.
Шановний, знову всі ваші висновки базуються на не зрозумілому мені твердженні :" цього і не має бути в законі" . Покажіть мені хоч якийсь законодавчий акт, який визначає, що має бути в законі, а що ні , на підставі чого Ви так безапеляційно робити такі висновки ?
"Отже, виконання мобілізованим військової служби у період особливого стану передбачає можливість брати участь у бойових діях. " Так саме це я і намагаюся Вам довести, що згідно Конституції та ЗУ Про військовий обов'язок і військову службу участь в бойових діях з ризиком для життя - лише можливість , а не жорстко закріплений обов"язок громадянина. Захист Вітчизни це не тільки військова служба, військова служба - не обов"язок брати участь в бойових діях. Участь в бойових діях -добровільний і усвідомлений вибір людини, а не примус з боку держави, як це зараз відбувається в Україні.
Якщо в Конституції та законах України не передбачено, що ЗСУ не можуть залучати мобілізованих до бойових дій - це означає, що таке залучення є законним і залежить виключно від рішення командування відповідно до обставин та потреб оборони держави.
Це не дає вам жодного права самостійно вирішувати - брати участь у бойових діях чи ні. Це визначається не бажанням окремої особи, а законодавством і командуванням ЗСУ.
Якщо ви вважаєте, що ваші права порушено, звертайтесь до суду. Але поки ви є громадянином України, ви зобов'язані виконувати закони цієї держави, у тому числі військовий обов'язок.
Ваше невиконання повістки є порушенням закону. І в жодній демократичній країні світу суд не визнає аргументи про "право не брати участь у бойових діях" законними підставами для ухилення від обов'язку захищати державу. Бо військовий обов'язок - це не примха Конституції чи законів України, а загальновизнана норма демократичних конституцій.
В кожній демократичній країні є свої аналоги ст. 27 Конституції (право на життя), але це жодним чином не виключає військовий обов'язок. Чи ви вважаєте, що всі законодавці цих країн - некомпетентні й допустили суперечність між правом на життя і обов'язком захисту Вітчизни? Українська Конституція відповідає міжнародним стандартам - це підтверджено висновками Венеціанської комісії.
Потрібно поставити кулемети, з запасними стволами. А потім позбирати золото валюту - повернути те що накрали, вистачить воювати ще рік без західної допомоги.
написав Павло який ніколи в окопі під обстрілами не сидів.
їй богу краще б ви мовчали
А тепер беремо цю логіку і викручуємо ії до максимуму. Не було б майдану та зміни влади у 2014 - Росія б не напала. Не було б відмови від Мінських домовленостей - не було б нападу 2022. Треба було всього лише робити так, як вимагала регіональна держава в десятки раз сильніша - і не було б потреби їй використовувати силові методи.
Що, не подобається? Розумію. Тільки такі уроди як Казарін і всі хто його підтримує, фактично з такою логікою погоджуються. Типу якщо ти добровільно не погоджуєшся на вимоги злодія - то не ний потім, коли він проти тебе силу використовує - і це ніби-то виправдано.
Але я впевнений що воно таке не скаже, бо сцитьця. І всцитьця.
Методи роботи НКВД прямо пропорційні до вашого небажання здавати зерно державі.
Якби б кожен чесно віддав державі все своє зерно, не було б потреби в обшуках, арештах і висилках.
Але багато хто вирішив, що можна зберегти мішок-другий "на чорний день", сподіваючись проскочити між краплями. І замість того, щоб чесно виконувати вимоги Батьківщини, починають висувати умови - мовляв, хай спершу здадуть свої запаси партія, начальники, хай забезпечать нормальне життя, хай подумають про селян.
У центрі цих виправдань - одне просте бажання: щоб обов'язок виконав хтось інший. Ви хочете, щоб зерно здавалося саме, без тиску, але самі при цьому ховаєте його у погребах.
Ви обурюєтесь репресіями, але не визнаєте, що саме ваш спротив і створює підстави для них. Тому так - дії НКВД прямо залежать від вашої поведінки. Бо якщо селянин грає в хованки з Батьківщиною зі своїм зерном, не дивуйтесь, що держава відповідає тим самим.
Слава ВКП(б)!
А пафосні промови про священні обовязки своїм дітям розповідайте, там таке неоране поле роботи, що головне - язики не позтирати.
Поки заклики штатних пропагандистів не зміняться з "Вперед, вперед!" на "За мною!" ви хоч всріться, але народ буде робити точно так, як робить еліта. Дурних вже нема, наївних романтиків ви самі обнулили в 22-23му, залишились лише такі практичні циніки, як і ви. Пора вже з цим змиритись і прийняти.
Якщо не у всіх, майже у всіх є родичі що служать або служили, радять вони трохи інше ніж пропагандони
Раз-два-три-четыре-пять ТЦК идет искать.
де гроші? у олігархів, 30 років крали
зара хай башляють за захист
Вся надія на Трампа, що він не здасться так легко і все ж дотисне Путіна до підписання мирної угоди, тому що виглядає несолідно, не по-пацанськи - спробував один раз, Путін його послав і
непацан здався)Грант зазначив, що Міністерство оборони України, попри проведені реформи, й досі не функціонує належним чином. А із закупівлями є певні проблеми, адже за три місяці 2025 року не було закуплено жодного дрона.
Ми все ще обираємо на посади кумів, друзів і друзів друзів, а не найкрутіших бізнесменів, які справді могли б розібратися з проблемами", - сказав колишній радник Міністерства оборони України.
Він зауважив, що загалом реформи йдуть надто повільно й непослідовно, без відчуття нагальної потреби. Системи військової юстиції досі не створено, реформа СБУ, ухвалення закону про військову поліцію, а також законодавство про правосуддя - усе це залишається на рівні обіцянок.
Експерт наголосив, що хоча перекидання основних підрозділів на передову є позитивним кроком, це все ще далеко від підходів, які застосовують західні армії. Підрозділи безпілотників досі функціонують відокремлено від інших формувань, а єдиної стратегії немає. Найбільша проблема - відсутність координації між різними силовими структурами на фронті: Нацгвардією, прикордонниками, поліцією та іншими.
"Великою проблемою є нераціональне використання робочої сили: багато здібних чоловіків служать у поліції або на кордоні, а не в армії, у той час як жінки не використовуються належним чином...Я майже схильний думати, що це робиться навмисно, щоб послабити Збройні сили. Це треба було виправити ще п'ять-шість років тому, ще до повномасштабного вторгнення", - резюмував грант.
Але Казарін все це виправдовує, бо винні самі пересічні, які чомусь хочуть вижити в цьому безладі, створеному владою.
На якому напрямку? Де знаходить час
писати статті то сюди, то туди?
Він навіть не зазначає себе тут як воєнного, щоб
не виникало незручних питань, з якого окопу він це пише.
Таких можна назвати крипто-ухилянтами, що ховаються
від війни у тепленьких штабах. Ну-ну.
Оху@нна логіка.
Настав час права сили?