Методи ТЦК
Давайте відверто. Методи ТЦК прямо пропорційні до вашого пофігізму
Якби всі приходили за повістками – не було б жодної потреби у "бусиках". Але три роки тилового існування привчили багатьох, що з війною можна не перетинатись – і люди сподіваються, що зможуть зберегти цей статус-кво. А оскільки зізнаватись у подібному непрестижно – вони як виправдання щоразу висувають своїй країні умови.
Одні вимагають спершу відправити на фронт поліцейських / депутатів / суддів. Інші пропонують збільшити зарплати військовим, щоб у ТЦК знову вишикувалися черги. Треті пояснюють своє небажання служити тим, що армія не відповідає їхнім високим стандартам.
В основі всіх цих пояснень – одна й та сама ідея, що воювати має хтось інший. Всі ці умови – насправді виправдання. Люди звикли, що війну тягне на собі хтось іще – і не прагнуть змінювати свій повсякденний ритм життя. Якщо їм приходить повістка – вони зазвичай відправляють її у смітник. Бо за це їм світить хіба що штраф. Дякуємо нашим законодавцям.
Щоразу, коли ви вимагаєте, щоб ТЦК були схожі на ЦНАП – ви просто хочете, щоб процес мобілізації вас не торкнувся. Тому що ЦНАП – це офіс, який чекає на ваш візит. А не зупиняє вас на вулиці, щоб перевірити документи.
Ті, хто хотів служити, вже служать. Саме тому рекрутинг не вихід – він забезпечує сьогодні відсотків п'ять від загальної потреби армії в людях. І якщо попередні три роки ви не одягали форму, то лише завдяки тим, що хтось одягнув її раніше за вас.
А тому так. Методи ТЦК прямо пропорційні до вашої поведінки. Ми всі хотіли б, щоб мобілізаційний процес відбувався цивілізовано і без ексцесів. Щоб ТЦК відправляли повістки, а люди за цими повістками приходили служити.
Але якщо чоловіки грають в хованки, то чому ви дивуєтесь, що ТЦК теж змушені грати в цю гру?
Представители власти и государства должны действовать по Закону.
Слишком мягкий и не эффективный?! Не вопрос, нужно принять более жесткий.
А оправдывать нарушение Закона нельзя, кто его нарушил - должен отвечать перед Судом. Вне зависимости, кто это, простой гражданин или представитель власти. Иначе начнется Бардак, где каждый будет сам решать, как ему жить и что делать. Что собственно и происходит...
або не розуміє сам, що є першоджерелом, або свідомо замовчує
у будь-якому випадку це робить його пост УГ
Ось це і вбило мотивацію в першу чергу. Навіть не дуболоми з ТЦК.
Думаю, це і так зрозуміло більшості. Але комусь зручніше вдавати дурня і далі "пиляти" чи "лизати" - в залежності від наближення до зе-банди.
Нажаль, тільки такими примусовими методами можна змусити громадян виконувати свої обов'язки. Оскільки, це не право захищати свою країну це обов'язок який визначений за громадянством.
Так це закон, який той самий народ (через делегування депутатам) і прийняв і з яким зараз не згодний. Ну так - вперед до своїх депутатів, реєструйте петиції - відмінити мобілізацію, відкрити кордони - буде прийнятий відповідний закон - усі і вийдемо разом, головне щоб у Європах вистачило місця і вони не прийняли свої закони про примусову мобілізацію в першу чергу імігрантів у разі війни.
PS. Якщо порахувати кількість випадків де ТЦК з бійками і т.і. мобілізує, це буде 0.0001% від мобілізованих.
PPS. Немає у разі війни рішень які всім сподобаються, хтось все одно домовиться і пересичному або вплавь через Тісу або примусова мобілізація
зелена необрана влада, з останніх старається!
до війни, якісно підготовилась.
не бреше! не краде! всіляко мотивує українців захищати батьківщину.
а, оцей клятий невдячний наріт, не хоче в м'ясну штикову проти кацапських істот, яких тьма.
ну, не переймайся, казарін, зате у нас нова каста мільйонерів: представник тцк.
а, тих кого в кайданках на полігони відвантажили, як непотріб, всі в сзч.
сзч на військові частини повісять. тцк, вже тут ні до чого.
виконуюча обов'язки, підступно та нагло використавши правову лакуну.
саме для цього будувались дороги, замість мобілізації. розміновувались кордони, замість посилення. роззброювалась та скорочувалась армія. саботувалося виробництво зброї.
егеш.....
вивалило оцих паразитів пристосуванців з усіх щілин.
почали гарячково, кидатися на захист зе!гніди, та переводити увагу на невдячних посполитих.
кількість сзч, страшна!
мало того, вже є бунти на збірних пунктах! вже є помста тцкашникам!
це все приховується, дуже ретельно.
зе!шоблі залишилося, ще максимум: до травня 2026.
але, потім, як що нічого не зміниться в глобальній політиці, україна приречена.....
Ви кажете, що держава не здатна, герої закінчуються, а потім кажете, що громадяни мають проявити свідомість та витривалість і таки захищати свою країну.
"Не треба вживати молоко з оселедцем, бо буде пронос. Але з проносом ми будемо боротись тим же молоком з оселедцями, бо їсти більше не маємо що."
1. В нас ефективна і технологічна армія, котра перемагає ворога на всіх фронтах.
2. Через це в нас дефіцит особового складу і перекрити його можна лише бусифікацією.
3. Чим більше людей бусифікують - тим швидше буде перемога, бо проблема ж у нас лише в особовому складі. Якнайбільше людей - наш шлях до перемоги, бо читай п. 1
"Перш ніж витрачати величезні гроші на оборону, слід створити для народу таку якість життя, яке б народ хотів захистити"
А потім вже Мейр
Якщо ви хочете побудувати ту країну, куди повертатимуться її сини та дочки, якщо ви хочете побудувати країну, звідки виїжджатимуть тільки в сезон відпусток, якщо ви хочете побудувати країну, яка не матиме почуття страху за майбутнє, то зробіть лише два кроки:
1. Прирівняйте корупцію до зради Батьківщини, а корупціонерів - до зрадників, аж до сьомого коліна.
2. Зробіть три професії найоплачуванішими і найшанованішими. Це - військові, вчителі та лікарі.
І найголовніше - працюйте, працюйте і працюйте, бо ніхто, крім вас, не захистить вас, ніхто не нагодує вас, крім вас самих, і ваша країна потрібна тільки вам і більше нікому.
Коли це стане не просто словами і простим гаслом, а стане образом вашого життя, значить, ви досягли свого...»
Це мудрі слова першопричини. Все інше балачки
P.S. Причому зараз є можливість влаштуватися таким чином, щоби ваші знання були використані за призначенням, але ж ні "я буду гроші заробляти, а інші нехай воюють, вони народжені для цього".
Стаття 64. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Стаття 65. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Про статтю 3 нічого не написано.
"Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави."
Це не стаття, що містить конкретне суб'єктивне право, яке можна чи не можна обмежити. Це преамбула-принцип, основа конституційного ладу, яка задає орієнтири для всієї правової системи.
Тому посилання на статтю 3 як на "необмежуване право" юридично хибне - бо сама стаття не містить такого права (на відміну від, наприклад, права на життя у статті 27).
Стаття 64:
"...Не допускається обмеження прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями... [перелік статей] ..."
Це *єдиний конституційний механізм*, що визначає перелік прав, які не можна обмежити навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану.
Отже, посилання на статтю 3, як джерело необмежуваного права, не має конституційного підґрунтя.
Конституція встановлює як права, так і обов'язки, і вони співіснують у єдиній системі.
2. Стаття 27 гарантує право на життя, а також передбачає можливість позбавлення життя виключно за вироком суду або в разі необхідної оборони чи захисту інших людей.
Ризик для життя під час виконання обов'язку захисту Вітчизни не є обмеженням права на життя в конституційному розумінні.
- Держава не порушує право на життя тим, що існує обов'язок захищати Вітчизну, навіть якщо це пов'язано з ризиком.
- Це не є свавільним позбавленням життя.
Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2005 (справа про військовий обов'язок) підтверджує, що обов'язок захисту Вітчизни відповідає Конституції і не суперечить праву на життя.
3. З точки зору права обов'язок захисту Вітчизни визначає держава, і його форми встановлюються законом. Громадянин не має права самостійно обирати форму виконання цього обов'язку, окрім випадків передбачених законом (наприклад, альтернативна (невійськова) служба - ст. 35 Конституції).
2. Стаття 27 гарантує право на життя й забороняє свавільне позбавлення життя. Конституція і закони України, а також міжнародне право передбачають, що позбавлення життя може бути законним (наприклад, у разі необхідної оборони чи виконання військового обов'язку).
3. Стаття 65 закріплює обов'язок захищати Вітчизну. Форма його виконання (у тому числі із зброєю чи на альтернативній службі) визначається законами України. Громадянин не має права самостійно обирати спосіб виконання цього обов'язку поза рамками закону.
4. Рішення КСУ № 6-рп/2005 прямо стосується тлумачення військового обов'язку й підтверджує його конституційність та відповідність праву на життя.
2. Законність позбавлення життя передбачена ст. 2 Європейської конвенції, яка є частиною національного законодавства. Вона допускає позбавлення життя за певних умов (захист, арешт, припинення заколоту).
3. Форми виконання обов'язку із захисту Вітчизни встановлюються законами України: проходження військової служби, мобілізація, альтернативна служба тощо. Громадянин не має права самостійно визначати форму виконання цього обов'язку.
4. Ви праві щодо рішення КСУ, яке я згадував: воно не містить те, що я мав на увазі, дякую за виправлення. Ось юридична позиція КСУ щодо захисту Вітчизни
https://ccu.gov.ua/storinka-knygy/451-zahyst-vitchyzny
2. Стаття 2 Конвенції не забороняє участі у бойових діях - це сфера міжнародного гуманітарного права, а не питання свавільного позбавлення життя.
3. Закони України («Про оборону України», «Про військовий обов'язок і військову службу», військові статути) прямо передбачають обов'язок захищати Вітчизну у тому числі в бойових діях.
4. Статути ЗСУ мають силу закону й прийняті Верховною Радою.
Ви постійно підміняєте юридичний аналіз філософськими судженнями й некоректно інтерпретуєте як Конституцію, так і міжнародне право.
В жодній країні світу при зовнішній агресії у громадянина немає права обирати в якому вигляді проходити військову службу.
Ви постійно апелюєте до формули "зі зброєю в руках", бо це - емоційна та риторична тактика, яка має на меті змістити фокус обговорення із питання правового обов'язку на морально-етичну площину, створити враження про непропорційність чи несправедливість військового обов'язку.
Для чого це робиться?
1. Розмивання юридичної суті питання
а) Ви свідомо чи несвідомо підміняєте поняття загального військового обов'язку поняттям примусової участі у бойових діях "на передовій" зі зброєю в руках.
б) Це дозволяє вам будувати аргументи не про конституційний обов'язок захисту Вітчизни як правову категорію, а про його конкретну реалізацію в найбільш ризикованій і драматичній формі.
2. Створення морально-етичного протиріччя
а) Формула "зі зброєю в руках" викликає в аудиторії асоціації з небезпекою, насильством, смертю.
б) Це використовується для того, щоб показати: "держава нібито примушує громадянина ризикувати життям, хоча Конституція гарантує право на життя".
3. Маніпуляція співвідношенням прав і обов'язків
а) Підкреслюючи "зі зброєю в руках", ви намагаєтесь довести, що військовий обов'язок (у найжорсткішій формі) суперечить праву на життя.
б) Це зручна позиція для риторики, проте вона не відповідає реальному змісту законодавства, де участь у бойових діях - лише одна з форм реалізації військового обов'язку, яка визначається не громадянином, а державою відповідно до закону.
* Це взаємопов'язані категорії, що утворюють баланс у правовій державі.
* Конституція й міжнародне право не встановлюють пріоритету прав громадянина над правами держави чи навпаки.
* В Україні як правовій державі (ст. 1 Конституції) діє принцип *верховенства права*, що означає рівність закону для громадянина й держави, а не домінування однієї сторони.
* Конституція встановлює принцип (ст. 65): «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України.»
* Реалізація цього принципу деталізується у законах:
Закон "Про оборону України"
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1932-12#Text
Закон "Про військовий обов'язок і військову службу"
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2232-12#Text
Військові статути ЗСУ, затверджені законами
Це звичайна структура будь-якої правової системи - конституційна норма визначає принцип, закон деталізує зміст, а підзаконні акти регулюють порядок виконання.
2. Захист Вітчизни закономірно включає можливість збройної участі
3. Право на життя не суперечить військовому обов'язку
* Ст. 27 Конституції гарантує право на життя, але не скасовує обов'язок громадянина виконувати законно встановлені обов'язки, включаючи військовий.
* Міжнародне гуманітарне право прямо регулює допустимість бойових дій і правомірність збройного захисту держави.
4. Про суперечність підзаконних актів Конституції
* Військові статути - це не підзаконні акти. Вони затверджені законами, прийнятими Верховною Радою.
* Статут - нормативний акт спеціального характеру, що встановлює внутрішній порядок діяльності організації (наприклад, ЗСУ), а його затвердження законом необхідне для надання йому юридичної сили закону та належної легітимності.
Захист Вітчизни - це юридичний обов'язок громадянина, зміст і форми якого встановлюються державою через закони та затверджені Верховною Радою акти. У жодній демократичній країні громадянин не визначає самостійно, як саме виконувати військовий обов'язок при зовнішній агресії.
Ваше право на життя гарантоване, але воно не скасовує обов'язок захисту Вітчизни в умовах війни. Міжнародне право не розглядає участь у бойових діях як свавільне позбавлення життя - це законна форма захисту держави.
Конституція закріплює як права, так і обов'язки громадян, і жодна норма не встановлює їх ієрархії. Захист Вітчизни є обов'язком громадян України (ст. 65), який, як і право на життя (ст. 27), є невідємним елементом правового статусу громадянина.
Під час війни держава реалізує своє *право на самооборону*, і участь громадян у її захисті не порушує їхнього права на життя, якщо дії держави відповідають міжнародному гуманітарному праву.
1. Посилання на "невід'ємну частину людської природи" - це філософія, а не право
Конституція та закони оперують юридичними нормами й обов'язками, а не абстрактними природними концепціями.
Так, право на життя є фундаментальним, але воно регулюється не природними абстракціями, а конкретними нормами: ст. 27 Конституції та ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а під час відбиття збройної агресії - Міжнародним Гуманітарним Правом.
2. У Конституції України відсутня норма про перевагу прав над обов'язками
Конституція встановлює обидві категорії - права і обов'язки - і жодна не проголошена вищою за іншу.
Приклад: ст. 65 про обов'язок захисту Вітчизни й ст. 27 про право на життя існують одночасно і реалізуються у балансі.
Ст. 64 Конституції прямо передбачає, що в умовах воєнного або надзвичайного стану окремі права можуть обмежуватись.
3. Міжнародне право не встановлює пріоритету права на життя над обов'язком захищати державу
Конвенція (ст. 2) визнає, що право на життя не є абсолютним - допустимим є застосування сили для захисту від незаконного насильства, при правомірному арешті, придушенні заворушень тощо.
Міжнародне гуманітарне право (Женевські конвенції) визнає ведення війни легітимною діяльністю держави для самозахисту.
4. Ст. 64 Конституції: "В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції."
* Це означає, що право на життя не підлягає обмеженню як конституційне право (ст.27)
* Але це не означає заборону на виконання військового обов'язку чи участі в обороні держави - бо право на життя і обов'язок захищати Вітчизну співіснують у конституційному полі.
5. Що таке "порушення права на життя" у сенсі ст. 27
Це свавільне позбавлення життя державою, наприклад страта без суду, позасудові розправи, катування до смерті тощо.
Участь громадянина у бойових діях для захисту держави - це не свавільне позбавлення життя державою.
Втрати під час законного ведення війни регулюються міжнародним гуманітарним правом, і це не є порушенням права на життя (див. ст. 2 Конвенції про захист прав людини).
6. Чи держава наражає на небезпеку громадянина?
* Так, участь у бойових діях пов'язана з ризиком загибелі.
* Але держава виконує свій обов'язок:
Захищати територіальну цілісність і суверенітет (ст. 17 Конституції).
Організовувати оборону, у якій участь громадян є обов'язковою (ст. 65 Конституції).
Держава не створює загрозу життю громадянина сама по собі, а реагує на зовнішню агресію.
Загрозу створює агресор.
Маніпуляція №1 - вимога прямої норми про обов'язкову участь у бойових діях
* У Конституції чи законах не повинно бути прямої норми виду: «громадянин зобов'язаний брати участь у бойових діях». Конституція встановлює обов'язок захисту Вітчизни (ст. 65), а реалізація цього обов'язку конкретизується в законах та підзаконних актах, що регулюють військову службу, мобілізацію та проходження служби.
* Закон «Про військовий обов'язок і військову службу» не прописує детально кожен можливий варіант виконання обов'язку - це предмет військових статутів, бойових розпоряджень і командування, що діють відповідно до закону.
* Участь у бойових діях - це одна з форм виконання військового обов'язку, яка визначається не окремою статтею закону, а службовими обставинами в умовах війни.
Підміна поняття: підмінити суть обов'язку захисту Вітчизни (який включає будь-яку діяльність з оборони держави) вимогою знайти в законі окремий рядок про "обов'язковість участі в бойових діях", чого за природою законотворення не існує.
Маніпуляція №2 - вигадана ієрархія прав і обов'язків
* Конституція не встановлює ієрархії між правами і обов'язками. Ст. 27 і ст. 65 діють одночасно й узгоджено.
* Право на життя гарантує захист від свавільного позбавлення життя державою, а не від законних наслідків виконання військового обов'язку в умовах війни.
* Участь у бойових діях в умовах оборони держави не є свавільним позбавленням життя.
Демагогія: намагання нав'язати уявну конструкцію, що нібито обов'язок захисту Вітчизни "конкурує" чи "поступається" праву на життя, хоча насправді ці норми доповнюють одна одну й реалізуються у конституційному балансі.
Маніпуляція №3 - вимога гарантії неучасті в бойових діях
* Жодна демократична держава не гарантує громадянину права не брати участь у бойових діях під час війни, якщо це потрібно для оборони.
* Така гарантія суперечила б обов'язку захисту Вітчизни й праву держави на самооборону (ст. 17 Конституції, ст. 51 Статуту ООН).
Підміна логіки: спроба під виглядом захисту права на життя підмінити обов'язок оборони держави правом громадянина самостійно вирішувати, як саме він буде (чи не буде) виконувати цей обов'язок у війні.
Чому відповідь на ваше запитання неможлива в запитаній формі
* Конституція не складається з інструкцій типу: «При загрозі нападу громадянин зобов'язаний стояти на такій-то лінії фронту». Вона встановлює принципи й обов'язки, а способи їх реалізації визначаються законами, військовими статутами та рішеннями компетентних органів у конкретних обставинах.
* Закон не може й не повинен містити окремої статті про "обов'язкову участь у бойових діях", бо це питання оперативного командування, а не формулювання закону.
* Обов'язок захисту Вітчизни не є вищим або нижчим за право на життя - вони існують у системі правового регулювання одночасно й не виключають один одного.
Тобто не має бути в законі написано, що усі громадяни мають брати участь в бойових діях, це не закон вирішує, а командири відповідно до обставин, потреб, кваліфікації і т.п.
І те, що в законі це не написано ніяк не означає, що тому ви можете за бажанням брати чи не брати участь в бойових діях - в умовах війни це не ви вирішуєте, а командування ЗСУ.
Право на життя в сенсі статті 27 не скасовується під час війни й не обмежується - але воно й не скасовує військового обов'язку, закріпленого в Конституції й законах. Захист Вітчизни є не словоблуддям, а обов'язком громадянина. Конституція і закони не дублюють бойові накази, а встановлюють принципи та механізми реалізації обов'язку. Військовий обов'язок як такий і участь в бойових діях зокрема не порушують ст.27, адже це не є "свавільним позбавленням життя", а реалізацією обов'язка держави в захисті від агресії.
1. Де написано про участь у бойових діях?
В законі України "Про військовий обов'язок і військову службу" не написано хто має брати участь в бойових діях, а хто ні, бо це визначає керівництво ЗСУ, цього і не має бути в законі. Проте в законі передбачається, що військовослужбовці, а призвані до лав ЗСУ під час мобілізації особи є військовосужбовцями, можуть брати участь в бойових діях, ст. 23, пункт 8.1:
"8. Під час дії особливого періоду:
1) для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, встановлений цією статтею, крім військовослужбовців базової військової служби, військова служба продовжується понад встановлені строки:
на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктами "б", "в", "г", "ґ", "д", "е", "є", "ж", "з", "и" частини третьої статті 26 цього Закону;
до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;"
Отже, виконання мобілізованим військової служби у період особливого стану передбачає можливість брати участь у бойових діях.
2. Чи ст. 27 «не діє» під час війни?
Ні, ст. 27 діє завжди. Але:
Вона забороняє свавільне позбавлення життя.
Участь громадянина у бойових діях не є свавільним позбавленням життя державою - це виконання обов'язку в умовах законної самооборони держави (ст. 51 Статуту ООН, ст. 2 Конвенції про захист прав людини).
3. Про «логіку» - життя найвища цінність і примус до обов'язків
Так, життя є найвищою цінністю (ст. 3 Конституції).
Саме тому держава має право на самооборону від агресора й організовує захист Вітчизни.
Немає суперечності між найвищою цінністю життя й обов'язком захищати державу: захист Вітчизни - це спосіб зберегти життя мільйонів громадян перед загрозою знищення.
4. Про маніпуляцію щодо «право на життя первинне, обов'язки вторинні»
Конституція не містить норм про пріоритет прав над обов'язками чи навпаки.
Право на життя і обов'язок захисту Вітчизни існують одночасно й реалізуються у правовому порядку.
Участь у захисті держави не є відмовою держави від охорони права на життя.
При цьому, в умовах війни обов'язок захищати державу - це не лише політична, а й правова норма, що базується на сукупності Конституції, законів та міжнародних стандартів прав людини. Важливо розуміти, що цей обов'язок не скасовує права на життя та належні гарантії, але і не є правом вибору - це конституційна відповідальність, що реалізується в межах правового поля.
Щодо деталей у законодавстві - їх регулюють закони «Про військовий обов'язок і військову службу» та інші акти, які визначають механізми, повноваження і гарантії. Навіть якщо в законодавстві є «дірки» чи неоднозначності, це питання для законодавців, а не для суб'єктів права. Військове командування не має права виходити за межі Конституції і законів, а громадянин у свою чергу повинен виконувати встановлені обов'язки.
Ваша позиція про важливість прав людини зрозуміла і поділяється - Україна, як демократична держава, дотримується цих принципів, але водночас без оборони держави права і свободи не можуть бути реалізовані взагалі. Тож це не питання «радянської ідеології», а ********* правового балансу між свободою і безпекою.
P.S. В законі України "Про військовий обов'язок і військову службу" не написано хто має брати участь в бойових діях, а хто ні, бо це визначає керівництво ЗСУ, цього і не має бути в законі. Проте в законі передбачається, що військовослужбовці, а призвані до лав ЗСУ під час мобілізації особи є військовосужбовцями, можуть брати участь в бойових діях, ст. 23, пункт 8.1:
"8. Під час дії особливого періоду:
1) для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, встановлений цією статтею, крім військовослужбовців базової військової служби, військова служба продовжується понад встановлені строки:
на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктами "б", "в", "г", "ґ", "д", "е", "є", "ж", "з", "и" частини третьої статті 26 цього Закону;
до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;"
Отже, виконання мобілізованим військової служби у період особливого стану передбачає можливість брати участь у бойових діях.
Якщо в Конституції та законах України не передбачено, що ЗСУ не можуть залучати мобілізованих до бойових дій - це означає, що таке залучення є законним і залежить виключно від рішення командування відповідно до обставин та потреб оборони держави.
Це не дає вам жодного права самостійно вирішувати - брати участь у бойових діях чи ні. Це визначається не бажанням окремої особи, а законодавством і командуванням ЗСУ.
Якщо ви вважаєте, що ваші права порушено, звертайтесь до суду. Але поки ви є громадянином України, ви зобов'язані виконувати закони цієї держави, у тому числі військовий обов'язок.
Ваше невиконання повістки є порушенням закону. І в жодній демократичній країні світу суд не визнає аргументи про "право не брати участь у бойових діях" законними підставами для ухилення від обов'язку захищати державу. Бо військовий обов'язок - це не примха Конституції чи законів України, а загальновизнана норма демократичних конституцій.
В кожній демократичній країні є свої аналоги ст. 27 Конституції (право на життя), але це жодним чином не виключає військовий обов'язок. Чи ви вважаєте, що всі законодавці цих країн - некомпетентні й допустили суперечність між правом на життя і обов'язком захисту Вітчизни? Українська Конституція відповідає міжнародним стандартам - це підтверджено висновками Венеціанської комісії.
1. Будь ласка, наведіть норму Конституції України чи Закону України, де прямо сказано, що військовий обов'язок є виключно добровільним, і що участь у бойових діях можлива лише за бажанням громадянина. Без таких посилань усе, що ви пишете, - це лише особисті роздуми, а не правова позиція.
2. Будь ласка, наведіть приклад хоч однієї демократичної держави, де участь у бойових діях під час війни вважається винятково правом, а не обов'язком громадянина. Чи у вас є посилання на закони Німеччини, Франції, Польщі, США? Будь ласка, поділіться джерелами.
3. Ваша теза про те, що захист Вітчизни не є обов'язком, прямо суперечить ст. 65 Конституції України:
«Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.»
Ця норма не залишає місця для інтерпретацій про «право» замість «обов'язку».
На ВЛК його записали (внєзапно!) ОБМЕЖЕНО ПРИДАТНИМ! Ще раз, він ІНВАЛІД ІЗ ДИТИНСТВА. Інвалідність ще в перестройку оформив.
Ні, інваліда не мобілізують у будь-якому випадку, але, приміром, за кордон за гуманітаркою він через це з 2023 року виїжджати вже не може. А в 2022 неодноразово виїжджав.
Умовно, є хвороба, а ВЛК її "не помічає", то щоб людина мала право піти до світила медицини (кандидата чи доктора наук, лікаря вищої категорії і тд і тп) і з його висновком звернутися до суду.
Ось, читайте, це не кацапи пишуть, а УКРАЇНСЬКЕ спеціалізоване видання для юристів
https://sud.ua/uk/news/publication/302400-povtornyy-medosmotr-na-predmet-prigodnosti-k-*******-sluzhbe-sud-ukazal-chto-ne-mozhet-proizvodit-sobstvennuyu-otsenku-osnovaniy-prinyatiya-vyvoda-vlk
Методи роботи НКВД прямо пропорційні до вашого небажання здавати зерно державі.
Якби б кожен чесно віддав державі все своє зерно, не було б потреби в обшуках, арештах і висилках.
Але багато хто вирішив, що можна зберегти мішок-другий "на чорний день", сподіваючись проскочити між краплями. І замість того, щоб чесно виконувати вимоги Батьківщини, починають висувати умови - мовляв, хай спершу здадуть свої запаси партія, начальники, хай забезпечать нормальне життя, хай подумають про селян.
У центрі цих виправдань - одне просте бажання: щоб обов'язок виконав хтось інший. Ви хочете, щоб зерно здавалося саме, без тиску, але самі при цьому ховаєте його у погребах.
Ви обурюєтесь репресіями, але не визнаєте, що саме ваш спротив і створює підстави для них. Тому так - дії НКВД прямо залежать від вашої поведінки. Бо якщо селянин грає в хованки з Батьківщиною зі своїм зерном, не дивуйтесь, що держава відповідає тим самим.
Слава ВКП(б)!
Так може Казаріну замість написання десятків довгих "мотиваційних" текстів записати хоч одне коротке відео , на якому він особисто штурмує десь посадку під ударами дронів та арти ?
В ст. 3 Конституції проголошено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Отже , згідно Конституції України права і свободи людини мають превалююче значення над обов"язками, особливо пов"язаними із ризиками для життя і здоров"я , спочатку держава має виконати свої обов"язки перед громадянином, а вже потім вимагати від нього виконання його обов"язків. Тоді як нашій країні було 30 років начхати на більшість своїх громадян, яким вони дала тільки паспорт та можливість їздити за кордон на заробітки. Натомість держава обкладала своїх громадян податками та тарифами за які утримувала цілу армію чиновників та силовиків, саме з метою свого захисту. Але коли прийшов ворог всі ці "захисники" сховалися в тилу за бронею, а їх обов"язки держава чомусь перекинули на пересічних громадян за рахунок яких вона жила всі ці роки.
Гарантувати мені мають не всі, а виключно держава , яку я чесно понад 20 років підтримував своїми податками , а за це держава повинна була гарантувати мені право на життя, свободу та розвиток. Жодних матеріальних благ, пільг від держави я не отримав, до участі в розподілі національних багатств мене також не запросили, але коли почалася війна держава звідкись приписала мені "борг" та зобов"язання його відпрацювати на штурмі посадок із зброєю в руках. Тому виникає питання, якщо держава не виконала свою частину суспільного договору то чому громадянин повинен виконувати якісь обов"язки перед державою, чому держава грубо порушуючи базові пункти Конституції змушує людину ризикувати своїм життям та здоров"ям, натравлює на неї свої репресивні органи, позбавляє прав на вільне пересування ?
До війни у нас з державою був паритет: я платив податки, а вона гарантувала мені базовий мінімум соціальних гарантій, типу умовно безкоштовне навчання , лікування, забезпечення особистої безпеки, недоторканості житла. Але коли почалася війни , держава чомусь забажала щоб я віддав її свою найбільшу цінність -життя і здоров"я і непросто забажала, а почала агресивно та жорстко примушувати воювати. Відповідно, якщо жодних значних матеріальних благ від цієї держави я не отримував то чому я маю віддати все цій державі, тим паче Конституція гарантує мені право на життя ? Я згідний і далі платити податки, посильно підтримувати ЗСУ донатами, але захищати країну із зброєю повинні ті хто давав таку присягу і утримувався державою за мої податки саме з цією метою.