За два роки в Україні зробили 14 успішних пересадок серця дітям

І це попри війну, неможливість доставляти донорські органи за допомогою гелікоптерів, повітряні тривоги під час операцій і забору органів.

У ніч з 9 на 10 липня Борис Тодуров з командою віз дитяче серце саме під час того, як все навколо в Києві палало, а над машиною гули шахеди. Але орган було доставлено вчасно, і пересадка відбулась успішно.

Два роки тому країну вразила історія маленької Соломійки. Їй, шестирічній, пересадили серце від чотирирічного хлопчика, який загинув від смерті мозку. Його мама, маючи медичну освіту, сама сказала лікарям, що сердечко сина можна взяти для пересадки. Вперше кардіохірурги отримали дитяче серце. І якраз у них була дівчинка, яку врятувати могло лише диво, яке і сталося. Цензор.НЕТ детально розповідав про цю операцію.

Знімок, зроблений наступного дня після операції, в реанімаційній палаті, розчулив всіх, хто його бачив. Мама загиблого хлопчика слухала, як серце сина б’ється в грудях Соломійки. Маленька також загинула б без донорського органу… Так було відкрито рахунок дитячим операціям в нашій країні. І саме тому тепер Соломію лікарі називають "легендою української трансплантології".

…Цього року навесні в Інституті серця чекав на пересадку шестирічний Євген з Житомира. "Несподівано син перестав спати по ночах, - пояснює мама хлопчика Юлія. – З’явилася у нього і задишка. Наші місцеві лікарі одразу відправили нас в Київ – так ми потрапили в Інститут серця". "Коли ми побачили цього малого, у нього був "сердечний горб", - згадує лікар Гаврило Ковтун. – Серце настільки було розтягнутим, настільки великим, що вигинало грудну стінку. У дитини розвинулася кардіоміопатія, і врятувати його могла тільки пересадка".

Серце для Євгена з’явилося на Великдень. 19 квітня ввечері маму хлопчини попередили, що можлива операція. А зранку 20-го, в час, коли українці освячували яйця та паски, кардіохірурги робили диво в операційній. Приводили у дію слова "смертю смерть подолав"…

-Донором для Євгена стала жінка, яка загинула після пологів, - розповідає директор Інституту серця кардіохірург Борис Тодуров. – Вона була досить мініатюрна, тому ми і змогли її серце пересадити маленькій дитині. Але таке можливо вкрай рідко – дітям, як правило, пересаджують серця, взяті у дітей. Але ми не мали вибору – Євгена потрібно було рятувати. У нього вже не було часу чекати. Ми і так зробили йому декілька досить складних маніпуляцій, які підтримували в ньому життя. У загиблої жінки була така сама група крові, як у хлопчика. Це давало нам надію на його порятунок. Майже у кожній дитячій пересадці ми робимо щось незвичайне, або те, що характеризується словом "вперше". У цьому випадку ми вперше везли серце шість годин. Це довго. Поза організмом орган може перебувати загалом близько шести годин. А тут лише дорога стільки зайняла. Але метод наших американських колег, який ми перейняли пів року тому, дозволив нам це зробити і успішно вшити серце дитині.

Місяць після операції хлопчина перебував у комі. Лікарі не були впевнені, що витягнуть його. Як цей час жили батьки? Вони, схоже, перебували у не меншій комі - емоційній. Але Євген переміг. Він почав відкривати очі, самостійно дихати, говорити. Виявилося, що він все добре пам’ятав. І коли у лікарню завітав міністр охорони здоров’я Норвегії, привітав його англійською. Ще й питання ставив… Вже місяць Євген перебуває у звичайній палаті. Але досі не дуже добре ходить – дається взнаки післяопераційна нейропатія. Але лікарі впевнені, що з часом і за допомогою реабілітації це мине. Днями Євгена нарешті мають відпустити додому. Вся родина вже чекає цього моменту.

10 липня, у день дворіччя першої дитячої пересадки серця, кардіохірурги познайомили Соломійку і Євгена. Діти отримали солодощі, попозували на камери. При цьому Борис Тодуров розповів про дуже щемкий момент. Виявляється, весь час після операції у Євгена він спілкується з чоловіком загиблої жінки.

-Йому дуже важливо, що операція успішна, що хлопчик живий, - каже кардіохірург. – Він дуже хоче познайомитися з Євгеном, але не міг приїхати до нас сьогодні, бо перебуває на лінії вогню, він військовослужбовець. Але майже кожного дня знаходить хвилинку часу, щоб запитати мене про стан Євгена. Зараз вже можу зізнатися, що перші тижні після пересадки навіть не знав, що йому відповідати, настільки важким був Євген. Добре, що це вже позаду. Сподіваюся, під час відпустки цей чоловік нарешті обійме хлопчика. І відчує биття серця жінки в його грудях.

Розповідаючи про ці дві унікальні дитячі операції, лікарі не спішили розповісти про те, що в ніч з 9 на 10 липня зробили ще одну трансплантацію – 12-річній дівчинці. Але серце везли під страшенними обстрілами, бо це була одна з тих ночей, коли ворог запустив по столиці Україні і рекордну кількість шахедів, і ракети з балістикою.

-Ми багато років дружимо з дитячою лікарнею "Охматдит", - каже Борис Тодуров. – Але ще ніколи не виникало ситуацій, коли батьки загиблої дитини давали б дозвіл на забір органів для пересадок. 8 липня це сталося вперше саме в цій клініці. За декілька днів до цього в лікарню привезли чотирирічну дитину, з якою стався нещасний випадок, внаслідок якого вона отримала важку травму голови. На жаль, врятувати малечу було неможливо. Її мама – медпрацівник. Вона знайома зі мною. І коли їй повідомили про смерть мозку, вона зголосилася, щоб у її дитини взяли органи для пересадок – нирки, печінку, але щоб серце взяв для пересадки саме я. Тому наша команда пізно ввечері 8 липня вирушила в дитячу лікарню. Під час вилучення серця ми чули вибухи, розуміли, що відбувається навколо, але хіба ми мали вибір? Хіба ми могли перечікувати? Серце чекала дівчинка, якій ми вранці 8 липня вже зробили одну операцію відчаю – вшили механічне серце, бо більше вона із власним жити не змогла би. Вперше ми встановили цей пристрій саме дитині. До речі, ми купляли його для Євгена. Його стан напередодні трансплантації був настільки важкий, що я звертався до пересічних українців підтримати збір, щоб швидко купити механічне серце, щоб встановити його. І люди відгукнулися на моє прохання. Але тоді ми отримали серце для Євгена. Тож механічне лишилося не використаним. І ось воно знадобилося іншій дитині. Але з ним також довго дівчинка не змогла б жити. Воно лише дає змогу дочекатися донорського органу. І так збіглося, що після того, як ми зробили цю надскладну операцію, мені подзвонили колеги з "Охматдиту" і повідомили про можливе дитяче серце для пересадки. Група крові загиблої дитини збіглася з нашою важкою пацієнткою. І вона була пріоритетною в нашому списку очікування.

Нирки і печінку пересадили пацієнтам, які очікували на такі трансплантації, в самому "Охматдиті". І лікарі, які робили ці складні операції, і батьки дітей, які проходять там лікування, згадують ту ніч, як одну з наймоторошніших, бо все зривалося, здавалося, над самісіньким дахом дитячої лікарні. Тим жахливіше це було пережити, що рівно рік тому в "Охматдит" поцілила російська ракета…

Багато хто бачив відео, зроблене під час переїзду кардіохірурга і його команди з "Охматдиту" в Інститут серця. На обочині палають машини від падіння уламків чи прильотів, над дорогою дзижчить шахед, а кардіохірург, який особисто сидить за кермом машини, як мантру повторює: "Веземо серце. серце веземо"… Є ще одне відео – під час заїзду в клініку, де вже в операційній чекає маленька пацієнтка, чути, як шахед набирає швидкість, здається, прямо над головами лікарів, і – вибух…

-Операція була досить складна, бо 12-річній дівчинці ми вшивали зовсім маленьке сердечко, - продовжує Борис Тодуров. – Але і наша пацієнтка через хворобу досить маленька, важить небагато, тому ми і прийняли таке рішення – робити операцію саме їй. Зараз іде складний реанімаційний етап. Але, сподіваюся, все буде добре…

Це була вже 14 пересадка дітям за два роки. А на листі очікування лише в Інституті серця ще 14 маленьких пацієнтів. Кожен з них чекає дива, яке зроблять українські кардіохірурги. Незважаючи ні на що.