Невизначеність убиває мотивацію: що має змінити держава, щоб військова служба не сприймалась як рабство
Вже майже четвертий рік Україна існує на мапі світу завдяки Збройним Силам. Через натиск ворога та вантаж відповідальності сили та мотивація військових слабшають. Це живі люди, багато з яких воюють з першого дня повномасштабного вторгнення, або й узагалі беруть участь у бойових діях з часів АТО/ООС, а це — роки.
Ніхто не може гарантувати, що війна не триватиме ще кілька років. Якщо вигорають навіть офісні працівники, то що казати про військових, які працюють із ризиком для життя, далеко від родин, без можливості повноцінно відпочивати й відновлюватися? Тому критично важливо зараз подбати про речі, які зможуть послабити тиск на військовослужбовців та покращити умови служби. Замість того щоб уникати розмов про терміни служби та обмежувати свободи, потрібні кардинально протилежні кроки — системні зміни на державному рівні, що враховують потреби та досвід самих військових.
Якомога менше розмов про швидкий мир
Постійні розмови про швидке завершення війни лише ускладнюють мобілізацію та гальмують довготривалі реформи в армії. Такі очікування, які виникали після контрнаступу 2023-го чи обіцянок західних політиків, демотивують мирне населення йти до війська і змушують військових ставити під сумнів цінність ризику. Вже зараз військові з меншою мотивацією йдуть на виконання бойових завдань. Бо одна річ ризикувати життям під час битви у великій війні за батьківщину, а інша річ – під час штурму ноунейм посадки напередодні потенційного мирного договору.
Водночас бійці – виснажені, втрачають мотивацію. Погіршують ситуацію нездатність влади встановити чіткі терміни служби. Я вже привертав увагу до цієї проблеми, спровокувавши дискусію вчиненим мною публічним "СЗЧ". Проте за дискусією жодних дій влади не було. Я розумію, чому: військове керівництво не може дозволити одночасно демобілізуватися великій кількості людей, адже тоді багато підрозділів втратять досвідчених офіцерів, загартованих бійців. Потрібно, щоб цих людей хтось міг замінити.
І тут ми все одно впираємось у необхідність готувати кадри. А їх все важче приваблювати у військо в умовах очікування близького миру.
15 діб – не достатньо: треба гарантований місяць відпочинку
Ситуацію з відсутністю чітких термінів служби могло би виправити впровадження системної ротації — забезпечення постійного обороту військових із фронту до резерву для відновлення сил. Це має бути обов’язковим для військових з підрозділів, які знаходяться в зоні виконання бойових завдань.
А військовослужбовцям, які воюють понад 3 роки, держава має гарантувати хоча б місяць відпустки на рік. Ні, "обов’язкова відпустка 15 діб" – це дуже мало для людей, які живуть на позиціях і виконують бойові розпорядження 24/7.
Виснажені люди – малоефективні. Нам потрібно встановлювати граничні терміни безперервного виконання бойового завдання з обовʼязковим та гарантованим, а не рекомендаційним виведенням солдата на відновлення та перепочинок.
Ротаційний підхід широко впроваджується зараз в провідних підрозділах ЗСУ, які працюють з власною репутацією. Часто це низова ініціатива командирів, які розуміють важливість відпочинку особового складу, водночас із тим, цей принцип має бути впроваджений і в піхотних, лінійних підрозділах.
Гарантувати військовим зарплату, яка випереджає інфляцію та ціни
Необхідно підвищити воїнам зарплатню. У суспільстві заведено говорити про міфічні "100 тисяч зарплати військовим", проте ж насправді 100+ тисяч отримує той, хто щодня виходить на бойові завдання в зону бойових дій. Тобто в реальному житті таких військових не так вже й багато. Базова зарплата для військового – це 20 тисяч гривень. Цю суму він отримує, перебуваючи в тилу або на полігоні. Звісно, командири отримують більше. Але навіть рядовий вартий більшої зарплатні, ніж бариста у тиловій кав’ярні, погодьтесь. А ще врахуйте, що військові – це люди, які не належать собі, не мають можливості звільнитись і піти працювати на більшу зарплату. Підвищення ж, які впроваджувались протягом останніх трьох років, явно не встигають за рівнем інфляції та зростанням цін.
А далі, звісно, вже можна говорити про повне медичне страхування, психологічну підтримку, гарантії на житло та працевлаштування. Проте військовослужбовець повинен відчувати підтримку держави вже з першого дня мобілізації чи підписання контракту, а не лише тоді, коли вже пожертвував життям та здоров’ям під час захисту держави.
Реформа соціального захисту військовослужбовців має охоплювати весь спектр гарантій, починаючи з першого дня служби, а не лише після демобілізації. Тільки так держава може зміцнити довіру до себе та підтримки моральний стан бійців. Забезпечити гідне життя для військового – це основне.
Зробити навчання передових технологій пріоритетом №1
У необхідності впровадження сучасних технологій для підвищення ефективності оборони ніхто вже не сумнівається. Але технології розвиваємо не тільки ми, але і наш ворог. Нам, як стороні, що захищається, критично необхідна швидка адаптація до змін тактики ворога. Проте ворог часто випереджає нас у розвитку технологій, і нам нереально спрогнозувати, які засоби будуть ефективними через два-три місяці, через пів року. Тому основна вимога до галузі – швидка адаптація до ситуації на полі бою. Зараз, наприклад, на арену виходять НРК – роботизовані системи, які можуть евакуювати поранених, підвозити боєприпаси та харчі на передову, або й узагалі вести вогонь, спостерігати за ворогом і передавати розвіддані. Основна їхня мета – мінімізувати втрати особового складу, збереження здоров’я людей.
Але крім швидкості створення нових технологічних рішень, є ще проблема — навчити особовий склад їх застосовувати. Навчання потребує часу й ресурсів: оператору потрібні не лише навички керування, а й розуміння тактики, вміння технічно обслуговувати платформу та інтегрувати НРК у роботу підрозділу. Частково ці функції закривають самі підрозділи та волонтерські ініціативи — наприклад, ініціатива Victory Robots фонду Dignitas або школа KillHouse при 3-й ОШБ, де в підготовці допомагають "Боривітер" та фахівці Dignitas. Проте такий фрагментарний підхід має обмежену масштабованість.
Найдієвіше рішення — коли виробник бере на себе відповідальність не лише за постачання платформи, а й за навчання кінцевого користувача: сертифіковані курси, інструкторські програми, методичні матеріали та підтримка в полі. Це скорочує час на впровадження, підвищує надійність техніки і робить її застосування стандартизованим, а не випадковим. Ініціативи на кшталт Victory Robots вже рухаються в цьому напрямку — створюють програми, формують інструкторські мережі, щоб зв’язати виробництво з бойовим застосуванням.
Що робити далі: ухвалити навчальні стандарти, розвивати мережу сертифікованих інструкторів, впроваджувати симулятори та полігони для практики, а також налагодити постійний зворотний зв’язок між фронтом, виробником і навчальними центрами. Лише такий комплексний підхід перетворить окремі ініціативи на стійку систему, здатну працювати навіть у швидкозмінних умовах війни.
Ви також можете зробити свій внесок у технологізацію 56 ОМБр: фонд Dignitas спільно з ВиделкаFest проводять збір коштів саме на евакуаційні наземні роботизовані комплекси (НРК), які рятують життя. Долучившись до таких ініціатив, ми не лише допомагаємо придбати ці передові технології, але й підтримуємо їхнє системне впровадження на фронті. Підтримати збір можна за посиланням:
Де ви такі моральні уроди беретеся?