Необхідні кроки, щоб зменшити дефіцит піхоти

Проблема дефіциту піхоти в ЗСУ стала критичною, а ефективних дій органів влади чи військового командування по її вирішенні не видно. Тому доводиться публічно писати про це, поки хтось з уповноважених політиків і командувачів нарешті зверне увагу і почне діяти.

На 4 році війни, незважаючи на утвердження сил безпілотних систем (БпС) як основного способу ураження (до 80%), піхотні підрозділи залишаються невід’ємною складовою ведення як оборонного бою, так і наступальних дій, і забезпечують реальний контроль території.

Очевидно, що у зв’язку з розвитком сил безпілотних систем, тактика застосування піхоти змінилася: через постійну загрозу ураження дронами необхідно уникати концентрації та зменшувати кількість особового складу на вогневих позиціях на лінії зіткнення. Проте, якщо піхотні позиції розміщені занадто рідко і не забезпечують суцільного контролю переднього краю, це дає можливість піхоті противника, під вогневим прикриттям своїх БпС і артилерії, проникати в глибину наших районів оборони, раптово атакувати позиції важких вогневих засобів, артилерії, майданчики зльоту екіпажів БпЛА, і таким чином досягати повзучого, а десь і більш швидкого просування на значних ділянках фронту в глиб території України.

Отже, піхота потрібна. Але піхоти обмаль. І в піхоту не хочуть йти служити.

Чому? Бо наявні найвищі загрози загинути (порівняно з іншими підрозділами ЗСУ), і відсутні відчутні переваги служити саме в піхоті. Якщо не робити кроків, щоб збалансувати загрози і переваги, то нічого не зміниться.

Які переваги служби в піхоті потрібно запровадити:

1. Додаткова винагорода, яка виплачується подобово за виконання бойових завдань в межах батальйонного району оборони, для піхотинців на позиціях, в межах ротного опорного пункту, має бути підвищена як мінімум в 2 рази, до 200 тис грн (у разі оборонних дій) та хоча би в 3 рази, до 300 тис грн (у разі наступальних дій). Це не враховуючи одноразової винагороди в розмірі 70 тис грн за кожні 30 діб виконання бойових завдань в межах ротного опорного пункту. Йдеться орієнтовно про 20 тис піхотинців на передніх вогневих позиціях по усій лінії фронту. Підвищені загрози для життя піхоти, мають компенсуватися підвищеними виплатами.

1. Зважаючи на виснажливість служби, за кожен день виконання бойових завдань на піхотних позиціях в ротному опорному пункті, піхотинець має гарантовано отримувати день на відновлення та відпустку. В частині ефективних підрозділів такі правила за рішенням їх командирів уже діють, і вони мотивують стимулюють піхотинців якісно робити свою роботу.

Пропозиції, які допоможуть знизити загрози для життя піхотинців:

1. Піхота має отримати належне вогневе прикриття усіх своїх маневрів від ударів противника, в першу чергу з боку сил безпілотних систем, сил радіо-електронної боротьби (РЕБ) та сил інженерної підтримки. Ми не можемо продовжувати компенсувати піхотою дефіцит сили вогневого ураження, як це відбувалося в перші роки війни. Сучасна тактика бою вимагає невідкладної зміни штатної структури сухопутних батальйонів: в кожному батальйоні необхідно створити роту БпС, взвод РЕБ, взвод наземних роботизованих комплексів (НРК). Оскільки ударний потенціал сил БпС ще тільки розгортається, в найближчому майбутньому на кожну піхотну роту треба буде мати роту БпС. Так само необхідно в рази збільшити кількість мінно-вибухових загороджень для затримки просування противника.

1. Обов’язкове створення підрозділів НРК в кожному батальйоні дозволить знизити ризики під час виконання бойових завдань (особливо штурмових дій), покращити логістику та шанси на евакуацію та порятунок життя поранених піхотинців.

1. Обмежити перебування піхоти на вогневих позиціях не більше 7-10 днів (залежно від ситуації можуть бути винятки). Більший період веде до виснаження і втрати боєздатності особового складу.

1. Втрати (бойові і СЗЧ) особового складу, з врахуванням інтенсивності бойових дій (кількості штурмів і уражень противника), мають стати таким же важливим критерієм об’єктивного оцінювання (рейтингування) ефективності командирів підрозділів, як і втрати противника, відновлення чи втрата позицій. Тільки запровадження такого критерію оцінювання змусить усіх командирів звернути належну увагу на збереження особового складу.

1. Належне забезпечення піхотних підрозділів полегшеними бронежелетами, шоломами з тактичними навушниками, каліматорними і тепловізійними прицілами, антидроновими рушницями та сітками, портативними РЕБ засобами. Досі придбання цих засобів часто є головною біллю самих піхотинців, і виконується за їх грошове забезпечення і волонтерські кошти.

1. Завдання інженерного облаштування позицій, ліній оборони значною мірою має бути передано на рівень командування бойових корпусів і бригад, які відповідають за результат на полі бою і зацікавлені отримати інженерне фортифікації, які адекватні сучасній тактиці оборонного бою і бойовим завданням піхоти. Для цього їм мають бути надані відповідні сили і засоби, включно з можливістю найму приватних підрядників.

1. Необхідно збільшити строк навчання і злагодження мобілізованих в навчальних та штатних підрозділах при бойових бригадах і батальйонах. На цьому рівні, порівняно з загальноармійськими навчальними центрами, вищий рівень розуміння актуальної тактики ведення бойових дій на своїй ділянці фронту та вища мотивація безпосередніх командирів та інструкторів підготувати піхотинця, який виживе в бою і зможе якісно виконувати бойові завдання підрозділу протягом тривалого часу.

Очевидно, це не вичерпний перелік пропозицій. Головне потрібно їх впроваджувати. Інакше проблеми дефіциту піхоти не вирішити. І як наслідок, це може стати одною з причин нашої поразки на полі бою.