Підвищення ставки оподаткування прибутків банків: Що з цим не так?

Парламент у першому читанні ухвалив законопроєкт №14097, який передбачає підвищення ставки оподаткування прибутку банків із поточних 25% до 50% на період із 1 січня 2026 року до першого кварталу 2027 року включно. Оподаткування здійснюватиметься щоквартально. Це вже третє поспіль рішення законодавців щодо збільшення ставки для банків.

Слід нагадати, що спочатку обіцяли запровадити підвищену ставку лише на один рік. Позитивним моментом є лише те, що цього разу крок робиться не заднім числом. Тобто комерційні банки хоча б заздалегідь знають, що цей управлінський ідіотизм наших можновладців триватиме й надалі.

Головний аргумент ухвалення цього рішення — надприбутки комерційних банків. Це справді так. За всі роки незалежності банківська система ніколи не мала таких прибутків.

Проте тут варто нагадати, хто є творцем цього економічного дива в країні, яка четвертий рік поспіль захищає свою державність в умовах повномасштабної війни.

Він відомий — це керівництво Національного банку України на чолі з паном Пишним. Вони створили унікальну в економічній історії світу модель, за якої за допомогою так званих депозитних сертифікатів Нацбанк перекачує кошти, які мали б поповнювати державну казну, до комори комерційних банків. Мова вже йде про сотні мільярдів гривень. Це обґрунтовується тим, що, мовляв, у такий спосіб НБУ бореться за порятунок банківської системи та стримує інфляцію. Обидва ці твердження мають мало спільного з реальністю. При цьому профільні фахівці не можуть не ставити питання, чи не міг би Центробанк збагачувати фінансові установи («рятувати» за версією його керівництва) меншими коштами?

Міг би, за бажання та відповідного рівня компетентності. Але, як справжній Кіса Вороб’янінов, пан Пишний із впевненістю заявляє: торг тут недоречний. Тому Національний банк, слід зазначити, не з особистих доходів його Голови, платить банкам 19% річних за депозитними сертифікатами. У такий нехитрий спосіб свої доходи регулятор перераховує не до держбюджету, а до скарбниці комерційних банків.

Але і це ще не все. Своєю абсурдною процентною політикою, яка межує з посадовими злочинами, з якими, сподіваюся, змушені будуть розбиратися правоохоронці після зміни влади, НБУ фактично створює конкуренцію уряду власної країни. Уряд, між іншим, зацікавлений у залученні коштів комерційних банків для фінансування дефіциту держбюджету. Тим самим провокується підвищення дохідності облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) і, відповідно, збільшення виплат, які змушений здійснювати уряд на користь комерційних банків. Мабуть, нічого подібного світ ще не знав.

Отже, надприбутки комерційних банків — це прямий результат діяльності Нацбанку, який своїми діями завдає збитків державі у розмірах, що обчислюються вже сотнями мільярдів гривень.

При цьому в уряді розводять руками і кажуть, що нічого не можуть зробити з НБУ, бо той, мовляв, незалежний. Тому єдиний вихід — намагатися забрати хоча б частину величезних прибутків банків за допомогою підвищення ставки оподаткування.

По-перше, Національний банк є незалежним у своїй монетарній політиці, а не «незалежним» від власної держави. При цьому вже не кажучи, що рівень компетентності тих, хто дорвався зараз до керівництва регулятором, мені більше нагадує мавпу з відомої байки. Очевидно, що така «незалежність» — це ще один із наслідків, з одного боку, дурниці, записаної у нашій недолугій Конституції України щодо ролі Ради Нацбанку та моделі її формування. (Свого часу я окремо писав статтю з цього приводу 19 частина статті).

З іншого боку — це наслідок вибору «мудрого» українського народу у 2019 році, який привів до влади людей вкрай некомпетентних, при яких призначення на ключові посади у державі відбуваються на основі відданості навіть не загальнообраному главі держави, а, по суті, його регенту (зі статусом на вибір: віцепрезидент, великий візир, видатний менеджер сучасності).

По-друге, розрахунок, що можна буде справді забрати надприбутки банків, у мене викликає великі сумніви. Враховуючи структуру фінансової звітності Мінфіну і комерційних банків, отримати коректну відповідь щодо розміру прибутків банків і фактично сплаченого ними податку за підсумками 2022–2024 років неможливо.

Але слід нагадати, що процентний дохід по ОВДП не оподатковується. При професійному податковому плануванні з боку менеджменту комерційних банків, особливо великих, які мають значні обсяги ліквідності та можливість отримувати колосальні прибутки, вони взагалі можуть не платити податок на прибуток, незалежно від того, який би розмір ставки не був запроваджений. Ще тридцять років тому, коли я вперше був головою комерційного банку, ми забезпечували планування такої структури доходів і витрат банків, щоби прибуток формувався виключно з процентних доходів від ОВДП. Відповідно, з майже нульовим рівнем сплати податку на прибуток.

При цьому постраждалими від підвищення ставки податку на прибуток стають не фінансові гіганти, а малі та частина середніх банків. У них немає значної вільної грошової ліквідності й цих надприбутків вони теж не мають. Але зі своїх скромних прибутків, якщо такі навіть є, їх змушують платити 50%. Браво, що керівництву НБУ, що уряду, що народним депутатам! У своєму рівні жахливої некомпетентності ви вартуєте один одного!