Відчуття несправедливості

За усередненими даними соціологічних опитувань і просто за моїми особистими враженнями, головною емоцією, якою повністю просякнуто все українське суспільство, наразі є відчуття несправедливості.

Повної. На всіх щаблях. У всіх сферах - від армії й до цивільного життя. В незалежності від політичних переконань, віку, професії, регіону проживання.

Чимало людей назвуть різні підстави для неї (хоча у абсолютної більшості це - корупція). Але емоція - одна й та сама.

На моїй пам'яті подібні настрої були двічі. В 2013-му та у 2017-2018 роках.

Не суть вже, чи були тоді і чи є зараз реальні підстави для цих настроїв. Я - саме про їх рівень і накал.

З одного боку, такі настрої є рушійною силою змін. З іншого - порівнювати нинішню ситуацію з тим, що було 6 і, тим більше, 12 років тому - абсолютно безглуздо.

Не варто автоматично очікувати нового Майдану чи електоральної революції.

Але ризикну зробити єдиний прогноз. Оце відчуття несправедливості в будь-якому разі знайде вихід назовні. І зупинити цей потік штучними методами політтехнологій, перебиванням інформприводів чи зміною статистів й пошуком цапів-відбувайл вже не вийде.

Найгірше те, що дуже важко спрогнозувати, у що саме цей потік виллється. Але виллється неодмінно.