Пастка неіснуючого вибору

Як і слід було очікувати, українці потрапили до чергової пастки неіснуючого вибору. Чи погодиться Україна із фактичними умовами капітуляції перед Росією або ж нам вдасться пом’якшити умови так званого мирного плану і зробити його більш вигідним для себе? В тому, щоб саме ця тема обговорювалася зараз, зацікавлені практично всі політики і оглядачі. Одним потрібно відвернути увагу від корупційного скандалу, іншим — довести що нинішня влада не здатна конструктивно домовлятися з американцями. Багато хто зі звичайних людей наголошує, що українці вже не мають сили і потенціалу воювати, тому краще погодитися на будь-які умови, ніж продовжувати опір.

В цій дискусії кудись зникає найголовніше питання — а чи збирається взагалі Путін погоджуватися із будь-якими умовами миру. Зникає саме тому, що відповідь є очевидною. Путіну всі ці перемовини нецікаві. Ну або цікаві тільки з точки зору продовження війни під час мирних перемовин або уникнення нових американських санкцій. Тому що якщо хтось дійсно зацікавлений у завершенні війни, він погоджується на припинення вогню і вже потім проводяться мирні перемовини. Незгода Путіна із припиненням вогню і є чітким індикатором, що жодні мирні перемовини не призведуть до результату. Бо в них немає Росії та її зацікавленості.

Тому нинішні перемовини очікує доля сумнозвісної угоди про мінерали. Вони відбуваються тільки тому, що Кіріл Дмітрієв підсунув Стіву Віткоффу ідіотську чернетку у сподіванні запобігти санкціям проти російської нафти. А некомпетентні співробітники Трампа вирішили підкласти на стіл американського президента цей папір, щоб догодити його марнославству і вірі , що війну можна швидко закінчити, а Нобелівську премію отримати.

Будь-яка конкретна розмова покладе край цим спекуляціям. І не тому що угода буде підписана чи не підписана США та Україною. А тому що будь-яку угоду не підпише Росія. А без Росії ніякого фіналу війни не буде.

Коли ж прийде момент, який Путін сприйматиме як момент завершення можливостей знищувати Україну і окуповувати її території, коли російській президент потребуватиме припинення вогню, йому не потрібний буде у цьому процесі жодний Трамп. Бо зміниться сам підхід Путіна, зміниться його риторика.

Коли це відбудеться, у якому році виникне таке вікно можливостей сьогодні не знає ніхто — навіть сам Путін. Але це буде залежати і від західного тиску на Росію, і від української готовності опиратися агресії надалі.

Ну і від наявності здорового глузду.