Поки обговорювали, коли й де саме робив фото президент у Куп’янську, не помітили, що втратили Сіверськ

Розкрию вам деякі секрети. Групи противника заходять у наші села не лише на Сумщині. ДРГ регулярно пробують на міць нашу оборону всюди, де тільки можна. Зокрема й на Чернігівщині. Наскільки можу сказати, то буквально минулого тижня саме на цьому напрямку, де "немає війни", російську ДРГ зупинили, бо "один солдат взяв яйця в руки, і відкрив вогонь". Тож провокаторам довелося повернутися до себе, за кордон. А на іншій ділянці не зреагували вчасно. Група противника зайшла на позиції…

Так само, власне, ворог діє всюди і завжди. Добре пам’ятаю, як командир роти, чий підрозділ стояв перед Вугледаром, у розпачі казав, що його бійців вирізали росіяни, які не просто застрибнули в наші окопи, а ще й були одягнуті у форму нашого зразка, у піксельну…

Таке стається, якщо на якійсь ділянці фронту знаходять або прогалину, або взагалі пусті траншеї. Бо давно не секрет, що деякі підрозділи тікають з позицій. Це відбувається з різних причин: погано підготовані, немає сержантів, які б пояснили, як і що треба робити, слабкі командири, яким краще брехати, подаючи ситуацію командуванню, ніж чесно визнати слабкість і неспроможність особового складу закріпитися. Саме через це потім противник просочується не тільки на наші позиції, а й в населені пункти, які ми роками контролювали… А потім в один момент все сиплеться.

Здається, менш як місяць тому на офіційній сторінці Головнокомандувача Збройних сил України вийшов допис про шкоду брехні під час війни. З проханням давати об’єктивну ситуацію. Не допомогло.

За "переможними" повідомленнями про нібито звільнення Куп’янська і фейсбучними боями на тему, де саме і коли були зроблені знімки президента біля стели, не помітили, що повністю в окупації опинилися Вовчанськ і Сіверськ, майже захоплене Гуляйполе. Але ж за Вовчанськ билися понад рік. Міста як такого вже давно не існує, його розбили вщент. Це та ситуація, коли там вже немає за що зачепитися бійцям, немає де переховуватися. Але менше з тим. І в цій ситуації армійці продовжували нищити ворога. Але на зараз уже Вовчанськ упав.

А от із Сіверськом відбулася прикра ситуація, напряму пов’язана з брехнею. Майже два роки на цьому напрямку стоять одні й ті самі бригади. І ще півтора року тому командири-суміжники неодноразово показували вищому командуванню, де і як обманюють в одній з бригад: дають неправдиву інформацію про позиції, кількість бійців, їхню відсутність… Знаючи, що це слабка ланка, пильнували за ними, підкріплювали власними силами. Щоб не сталося несподіванки… От саме через брехню цього підрозділу і відбулася стрімка окупація Сіверська. Противник зайшов через пусті позиції. І дуже швидко посунув інших, зайшовши до них у фланги та тил. У стрілецькі бої були вимушені вступити пілоти БПЛА та мінометники, які як правило мають працювати здалека…

На фото: По датах внизу добре видно, як і коли змінилася ситуація навколо Сіверська. Його окупація ставить під загрозу Слов’янськ.

Намагаючись розібратися, що ж сталося, вищі командири усунули від командування офіцерів - і не лише в тій бригаді, яка, власне, призвела до захоплення міста. Бо там, кажуть, любимчики… І вони так складно продовжують брехати, що їм вірять…

Отак "переможні" новини про Куп’янськ перекрили данні про втрачені міста. При цьому не можна – як би мені самій цього не хотілося! – казати, що Куп’янськ дійсно звільнений. Зовсім ні. DeepState визначає його статус як невизначений. Від тих, хто воює на тому напрямку, знаю, що бої ідуть у місті так само, як це було місяць тому у Покровську. Сталих позицій немає. Всі перемішані – і наші, і вороги. І чим там справа закінчиться – ще невідомо. Справді звільнені села на підступах до міста: Кіндрашівку та Радьківку.

Так само важкою лишається ситуація в Покровську, Мирнограді та Гуляйполі. Бої ідуть у самих містах. Але наші чіпляються буквально за кожну цеглину, не даючи ворогу вважати і називати Покровськ і Мирноград окупованими. Досі. Хоча в Покровськ пару тижнів тому псковські десантники намагалися зайти аж колоною. Їх виявили і спалили наші воїни. Поки росіяни спроб більше не роблять. Але акцент боїв перемістився повністю у Мирноград. Зрозуміло, що росіяни хочуть замкнути кільце. Поки це не виходить. Стрімка зміна ситуації у Гуляйполі не на нашу користь також пов’язана з недостатністю людей у нас, невчасною реакцією на рухи противника та брехнею про справжній стан речей.

Дуже сумна цивільна новина про те, що "Нова пошта" закрила своє останнє відділення у Святогірську, говорить саме про те, що фронт сунеться і в цей бік. Після звільнення Харківщини у 2022 році тут буквально утворилася зона для перепочинку бійців, які ненадовго виходили з позицій. У Святогірську запрацювали навіть розважальні центри – з басейнами, банями та гірками. Знову ситуація змінюється. І не на краще.

Мені здається, не потрібно пояснювати, що значить і наскільки важлива для ворога окупація міст? Утворюються нові плацдарми російської армії. Фронт рухається. Наша країна зменшується…

Те, як наполегливо агресор взявся за відрізання частини Одещини, говорить про його наміри знову таки спробувати захопити Одесу і Миколаїв – щоб забрати у нас вихід до моря. І зменшити наші можливості бити по російських кораблях. Є такі дані, що на найближчі місяці перед армією недофедерації поставили саме таку задачу. Зрозуміло, що Одесою москалі вдавляться. Але те, як страждає область, завдає фізичного болю усім громадянам країни.

Сили оборони України роблять можливе і неможливе на всіх рівнях. Б’ють ворога всюди і всіма методами. І готові вчити тих, хто розуміє, що від війни не втекти. Бо краще вміти оборонятися, ніж ховатися.

На щастя, перестали обговорювати умови перемовин, яких ніколи не буде дотримуватися окупант. Люди, для яких війна іде в країні 12 років, добре це розуміють. Але як тільки виникає хоч далека ледь помітна надія на закінчення війни – причому не важливо на яких умовах – бойових командирів починають відволікати від фронту пропозиціями іти в нову партію, на вибори, які "вже скоро відбудуться". Вже не раз чула: як тільки починаються розмови про перемир’я, одразу офіцерам обіцяють золоті політичні гори. Вони самі дивуються такій зацікавленості та активності "політично свідомих громадян". Краще б вони так спішили контракт з армією підписати.

Зараз перемови можуть бути одні-єдині. Наш уряд на чолі з президентом мають домовитися між собою – що повернуть всі вже вкрадені гроші, вкладуть їх у захист країни і не будуть самі брехати і красти. Ми всі живемо так, наче сьогоднішній день – останній. Але ж і всі хочемо побачити нашу Перемогу. А правда про те, хто скільки вкрав і на чому саме, все одно спливе. Так влаштований світ. Неможливо приховувати брехню довго ані про кинуті позиції, втрачені міста, ані про вивезені гроші, величезні маєтки та золоті унітази в окремих квартирах. Тож на шляху до нашої Перемоги потрібно домовитися в першу чергу про те, щоб перестати брехати й красти.