Політична ціль війни

Я обіцяв написати цей текст два місяці тому, але дійшов до нього лише зараз.
Слово "перемога" майже зникло з публічного дискурсу, і це дуже погано, бо без бачення перемоги війна перетворюється в нескінченне колесо в уяві тих, хто на фронті та в тилу. Це виснажує й позбавляє впевненості, що є щось таке, за що ми воюємо. Це не лише фактор особистого вигорання, а й суспільна проблема згуртованості, порозуміння й спільної дії. Це значно підсилює всі ті проблеми, які ми маємо у війську та в суспільстві.
Для того, щоб сформулювати, що таке перемога, треба розуміти політичну ціль війни. Вона в нас не усвідомлена й не оголошена. Ми воюємо, щоб досягти щось, невідомо що.
Повернення до кордонів 1991 року, очевидно, не може бути політичною ціллю війни, бо це зовсім не гарантує, що війна завершиться. Та й реінтеграція нині окупованих територій стане для України процесом, розтягнутим на ціле покоління, тож війна реально завершиться на цих теренах через багато років після припинення бойових дій. Врешті, всі нині розуміють, що ми воюємо не за території.
Мир не може бути метою війни. По-перше, є питання, який мир. Капітуляція також є різновидом миру, але вона мало кого приваблює. Часто кажуть про справедливий мир, але більшість людей під цим розуміє покарання воєнних злочинців, що недосяжно у випадку укладання мирної угоди. Часто кажуть про сталий мир, тобто щоб наступне покоління не воювало у наступній війні, але за яких умов це можливо?
Переважна більшість тих, хто задумується, розуміє, що припинення вогню та мирна угода означатимуть лише прискорену підготовку до наступної гарячої фази, а проміжний період росія використає, щоб розвалити чи бодай послабити нас через політичні та когнітивні інструменти. Я вже не кажу про те, що другий раз ми вже армію не зберемо (окрема тема, іншим разом). Це називається "чеченський сценарій" і завершується нашою тотальною поразкою й геноцидом.
Визначення політичної цілі війни лежить вище рівня стратегії. Політичну ціль війни не можуть визначати військові командувачі, вони її отримують згори (від політичного керівництва) й перетворюють на стратегію, тобто сукупність операцій, що призводять до досягнення політичної цілі. Якщо невідома ціль — стріла стратегії летить у порожнечу, збройні сили здобувають масу тактичних й оперативних перемог, але не знають, що з ними робити (як США в Ірані, прочитайте про це в першому коментарі).
Зауважу, що визначена й задекларована політична ціль війни демонструє громадянам на фронті й в тилу скінченність війни, структурує навколо цілі коаліцію союзників, посилає сигнал різним силам на ворожій стороні, дозволяє якісно побудувати стратегію, відшукати ресурси, сфокусуватися на ворожих вразливостях тощо.
Стратегія — це шлях досягнення цілі. Шлях переходу з точки А, де ми є нині, в точку Б, де ми хочемо опинитися. Якщо ми не знаємо точки Б, ми ніколи туди не потрапимо.
Що у нас є в публічному дискурсі про політичну ціль війни?
- 1. Захиститися від агресора. Така політична ціль передбачає, що війна триватиме вічно.
- 2. Залишитися живими. Така політична ціль найкраще досягається негайною капітуляцією. Правда, живими залишаться не всі: когось розстріляють, хтось штурмуватиме Варшаву під триколором.
- 3. Про повернення до кордонів 1991 року вже написано вище. Це не означає завершення війни.
- 4. Про покарання злочинців вже написано вище. Це неможливо у разі мирної угоди.
- 5. Вступити в НАТО. Нині ця політична ціль виглядає зовсім не так привабливо, як у 2022.
- 6. Зберегти потенціал країни. Вибачте, але війна його руйнує нещадно й невідворотно. Це не може бути метою війни.
- 7. Зірвати російські плани. Тобто залишитися суверенними. Типова оборонна стратегія. Як відомо, оборонна стратегія не може призвести до перемоги. Врешті, суверенітет можливий і при кордоні по Збручу.
- 8. Поміняти владу в Москві. На кого? На "хороших русскіх"? На чорносотенців, які звинувачують Путіна у слабкості? На молодшого й енергійнішого представника "партії війни"? На представника "партії миру", який побіжить знімати санкції та розморожувати активи, щоб дати новий поштовх виробництву озброєнь?
Ми опинилися в типовій пастці: відсутність визначеної та артикульованої політичної цілі війни швидко накопичує й примножує всі негаразди на фронті й в тилу, серед союзників нинішніх та потенційних.
Це вже почали розуміти в експертному середовищі, де подібні дискусії певний час вже точаться, але поки без наслідків.
Я можу запропонувати політичну ціль війни: припинення існування російської імперії. Деімперіалізація, Деколонізація РФ, розвал імперії та реконструкція постімперського простору з метою сталого миру.
Деколонізація РФ відповідає засадничим документам ООН та підтримана численними резолюціями Європарламенту, ПАРЄ, ПА ОБСЄ.
Така політична ціль дозволяє сформувати відповідну стратегію, що поєднує кінетичні операції та когнітивні, санкційні тощо, взаємодію з західними союзниками та пошук союзників на сході й півдні, роботу з різними цільовими авдиторіями всередині й зовні РФ. Окремі елементи цієї стратегії вже є у публічному просторі, інші не варто туди виносити.
Головне, що наявність чіткої цілі дозволяє виміряти наближення до неї, проаналізувати ефективність кожної конкретної операції тощо. Сформувати конкретні структури, зібрати конкретні ресурси, націлитися на конкретні вразливості. Ухвалити конкретні непрості, але зрозумілі в контексті досягнення мети рішення.
Скажете, це недосяжно?
А досягнення мети, якої немає, — це досяжно?
А безкінечна стійкість у війні, ціль якої не визначена й не задекларована, — це досяжно?
(До речі, наші союзники задоволені відсутністю цілі війни в України. Вони неодноразово висловлювалися, що підтримують Україну безкінечно й пишаються її безкінечною стійкістю. Тільки от стійкість не безкінечна, і якщо Україна впаде, вони наступні.)
Політична ціль війни для росії чітко визначена й задекларована: припинення існування незалежної України. Що б не казали в Москві про "цілі СВО", ця політична ціль незмінно залишається основною. Про це нам час від часу нагадують кремлівські речники.
Настав час і нам сформулювати політичну ціль війни. Припинити соромитися й оголосити мету. Зібрати під це стратегію, ресурси, союзників.
Російська імперія розвалювалася у ХХ сторіччі двічі: у 1917 та 1991. Має розвалитися третій раз остаточно.
Якщо ви вважаєте, що ця політична ціль війни негідна чи недосяжна, то прошу в коментарях написати вашу пропозицію щодо політичної цілі війни (тільки перечитайте вісім пунктів вище). Де має бути кінцева точка, якої мусимо прагнути? Чи мусимо воювати без кінцевої точки?
Настав нам час сформулювати політичну ціль війни. З оголошення мети починається шлях.
Політична ціль війни для росії чітко визначена й задекларована: припинення існування незалежної України.
І русня на цю ціль працює на всіх можливих рівнях, багато з яких не бачить навіть Пекар.
Відповідно, наша ціль має бути протилежною: не дати росії зтерти Україну як явище.
І на жаль, ця ціль недосяжна, аж поки росія не відмовиться від своєї політичної цілі.
Тобто треба зробити так, щоб росія відмовилась від своєї політичної цілі.
Тоді автоматично буде досягнено нашу.
Тобто зробити так, щоб росія зупинилась і більше ніколи сюди не лізла.
В принципі, що і робить багато людей та вже давно, без всяких стратегій.
Знищують русню, завдають діпстрайків, просувають санкції, розвивають ВПК.
Багато хто шкодить. За своєю природою чи цілеспрямовано.
Бо цілі у всіх - різні. Комусь Україна, комусь - власний добробут, комусь - запорєбріковая імпєрія на всю голову.
Так і живемо.
є чітко визначена мета, і критерії оцінки виконаного, аби задача вважалася завершеною.
без мети задача може бути тільки support/maintenace поточних проблем, латати дірки, але ж на них є теж мета - це може тривати все життя проекту, ніколи не закінчуватись взагалі
так само я бачу поточну війну - як постійну реакцію і латання дір і підпорки з костилів..
Що може тривати взагалі доти, доки існує Незалежна Україна.
Описувати стан справ війни не варто, бо хто слідкує, той і так все знає; а хто не слідкує - той все одно не вірить чужим оцінкам.
Стратегії сторін залишаються незмінними з осені.
Стратегія росії полягає в тому, щоб продовжувати тиснути на Сили оборони України з метою повільного просування за будь-яку ціну; продовжувати тиснути на українське суспільство кінетично та інформаційно з метою поширення зневіри та бажання капітулювати; продовжувати залякувати європейців з метою примусити припинити підтримку.
Стратегія України полягає в нейтралізації ворожих зусиль в усіх доменах та в посиленні ударів по найболючішому місцю імперії -- по гаманцю, маючи на меті зменшення нафтового експорту та видобутку.
Стратегія США полягає в тому, щоб абстрагуватися від невигідної для себе російсько-української історії та сфокусуватися на важливіших театрах дій.
Стратегія Європи полягає у виграші часу для розгортання виробництва та збройних сил. Той факт, що США не захищатимуть Європу, нарешті вже прийнятий як база.
Стратегія Китаю полягає в тому, щоб чекати. Китай все влаштовує: росія послаблюється, США ізолюються від Європи, все йде за планом.
США не можуть і не хочуть тиснути на росію. Китай може, але за умови, якщо США сильно попросять; а США не проситимуть, бо Китай за це вимагатиме надто високу ціну.
Про сценарії. Росія не може й не хоче зупинити війну. Не хоче, бо російське керівництво ще вірить в успіх своєї стратегії: ще трохи, і Україна посиплеться. Не може, бо:
-- не має грошей на переведення економіки на цивільні рейки,
-- не може позбавити вищі еліти заробітків на війні,
-- не має що показати населенню як перемогу,
-- не має рішення, куди дівати армію лузерів, яких не можна повертати додому у випадку мирної угоди, бо рознесуть росію на шматки, як у 1917.
Минулого року путін послідовно відхиляв всі пропозиції красивого виходу. Нині вже красивих виходів не залишилося. Шлях лише один, вперед, у бетонну стіну на повній швидкості.
Це означає, що росія буде продовжувати війну, скільки зможе, і припинить тоді, коли не зможе. Простими словами: є гроші -- є війна, нема грошей -- нема війни. Вічних війн не буває, ресурси скінченні, дно вже видно.
Тож особливого різноманіття сценаріїв нема. Заявою про необхідність відступу ЗСУ з чотирьох областей Путін показав, що не увійшов у контакт з реальністю.
Російська економіка летить вниз. До землі далеко, отже, політ нормальний. За всіма показниками, влітку треба конфісковувати депозити населення. Дід не може менше стріляти, тому ви будете менше їсти.
Голодних бунтів на росії не очікуйте. Всі сценарії можливих змін пов'язані з розколом еліт. Така вже російська традиція, стежкозалежність історії.
Наступні новини будуть не раніше серпня. Я особливо нічого не очікую, але це традиційно складний місяць для росії. Якщо нічого не буде (а скоріш за все, нічого не буде), то далі в листопаді.
Свято наближається. Водночас треба зазначити, що Божі жорна мелють дуже повільно, але невідворотно.
Чорні лебеді бувають, але робити на них ставку недоречно.
Важливо нам самим не впасти. Нагадаю: ми маємо підтримку Європи в достатньому обсязі й не дуже залежимо від США.
Наші слабкості в основному внутрішні.