Видатки на ветеранів зростають. Чи зростає спроможність ветеранів і держави?

Уряд пропонує передбачити у Державному бюджеті на 2027 рік 20,5 млрд грн на ветеранську політику. Це на 3 млрд грн більше, ніж передбачено планом на 2026 рік зі змінами.

У презентації Мінфіну ця сума розподілена між кількома напрямами: 6,9 млрд грн — житлові компенсації для ветеранів з інвалідністю І та ІІ груп, 3,2 млрд грн — виплатні програми, 4,3 млрд грн — заходи підтримки, відновлення та реабілітації, 2,6 млрд грн — робота фахівців із супроводу, 1,2 млрд грн — державні ветеранські простори, 0,9 млрд грн — Український ветеранський фонд і 1,4 млрд грн — вшанування та увічнення пам’яті, зокрема функціонування Національного військового меморіального кладовища. (презентація Мінфіну "Бюджет-2027")

Збільшення видатків саме по собі є важливим. Але воно ще не відповідає на головне питання: чи стає завдяки цим коштам спроможнішим ветеран, його родина, громада і держава?

Для відповіді потрібно дивитися не лише на загальну суму, а й на бюджетні документи Мінветеранів. Саме там видно, яку потребу міністерство оцінює, скільки людей потребують підтримки і яку частину цієї потреби держава планує профінансувати.

Житло: видатки зростають, а покриття потреби падає

Найбільш наочний приклад — програма житлових компенсацій.

У бюджетному запиті Мінветеранів зазначено, що станом на 1 березня 2026 року компенсації потребували 3 579 осіб. Розрахункова потреба для них становила 9,46 млрд грн.

У 2026 році на програму передбачено 5,67 млрд грн. Цього вистачає приблизно на 2 150 виплат. Отже, 1 429 осіб, яким компенсацію вже призначили, але не виплатили через нестачу коштів, переходять далі.

Міністерство також прогнозує, що протягом наступного року на квартирний облік буде поставлено ще 3 030 осіб. Це відповідає динаміці попереднього року: кількість осіб відповідної категорії на квартирному обліку зросла з 5 073 на початку 2025 року до 8 103 на початку 2026-го.

Тому розрахункова потреба на 2027 рік становить 4 459 осіб:

• 1 429 осіб — компенсацію яким призначено, але не виплачено у 2026 році;
• 3 030 осіб — нові заявники, яких міністерство прогнозує поставити на облік.

Для забезпечення цих виплат, за розрахунком Мінветеранів, потрібно 14,305 млрд грн. У проєкті бюджету передбачено близько 6,9 млрд грн. Цього вистачить приблизно на ті самі 2 150 виплат.

Отже, бюджет на житло зростає приблизно на 22%, але середній розмір виплати зростає приблизно на стільки ж — із 2 637,3 тис. грн у 2026 році до 3 208,1 тис. грн у 2027-му. Кількість виплат не змінюється, а частка покритої потреби зменшується з 60% до 48,2%. (бюджетний запит Мінветеранів, форма БЗ-2)

Це головний висновок бюджетного запиту: видатки збільшуються, але охоплення потреби скорочується.

Міністерство зазначає, що прогнозна динаміка показників на 2026–2029 роки свідчить про недостатній рівень фінансового забезпечення програми. За цим прогнозом, компенсацію не отримають:

• у 2027 році — 2 309 осіб;
• у 2028 році — 2 957 осіб;
• у 2029 році — 1 429 осіб.

Це не означає автоматичного провалу програми. Потреба зростає через продовження війни, руйнування житла та збільшення кількості ветеранів з інвалідністю.

Але якщо держава фінансує лише частину потреби, бюджет має чітко показувати, скільки людей залишаться без компенсації, як змінюється черга, скільки часу триватиме очікування і коли планується закрити накопичений розрив.

Інакше показник "2 150 виплат" описує виконання бюджетної програми, але не показує стан житлової проблеми.

Ветеранські простори: масштаб визначає бюджетна стеля

Інший показовий приклад — розвиток мережі державних ветеранських просторів.

У 2026 році на цю програму передбачено 1,078 млрд грн і заплановано 14 просторів. У 2027 році фінансування залишається на тому самому рівні — 1,078 млрд грн, але планується створити 12 просторів.

У бюджетному запиті прямо зазначено, що раніше планувалося створення 30 об’єктів, однак кількість скорочено через доведені граничні обсяги видатків.

Тобто масштаб мережі визначається не лише оцінкою потреби, а й бюджетною стелею.

Одночасно середня вартість одного простору зростає з 76,99 млн грн у 2026 році до 89,82 млн грн у 2027-му. У відкритих документах не вдалося знайти достатнього обґрунтування цієї зміни.

Поки що результативні показники програми переважно описують кількість створених просторів, їхню вартість і рівень реалізації інвестиційного проєкту. Але для оцінки політики потрібно знати також:

• скільки ветеранів відвідали простір;
• які послуги вони отримали;
• скільки питань було вирішено;
• чи доступний простір для людей з інвалідністю;
• чи задоволені ветерани якістю допомоги.

Будівництво об’єкта може бути виконане на 100 відсотків. Але це ще не означає, що ветеранська інфраструктура досягла своєї мети.

Фахівці із супроводу: недостатньо порахувати посади

Система фахівців із супроводу має допомагати ветерану пройти складний маршрут між медичною, соціальною, житловою, освітньою та економічною системами.

Аудит Рахункової палати показав, що кадрове і фінансове планування цієї системи тривалий час не спиралося на достовірні дані про реальну потребу громад.

У 2024 році Міністерство оцінювало потребу приблизно у 15 тисячах фахівців. Регіони запропонували лише 1 360 посад. На кінець 2024 року працювали 485 фахівців, а в жовтні 2025 року — близько 2 тисяч. У п’ятій частині громад посад не було зовсім.

У 2024 році та за дев’ять місяців 2025 року 84% субвенції — близько 5,7 млрд грн — було перерозподілено. Це свідчить не про те, що фінансування супроводу потрібно механічно зменшувати, а про слабкість планування і нерівномірну спроможність громад.

Позитивно, що Мінветеранів запровадило поквартальний розподіл субвенції та тестує CRM-систему у 14 областях. Але результат потрібно вимірювати не кількістю посад і консультацій, а кількістю вирішених питань, часом проходження маршруту та доступністю послуги у конкретній громаді.

Попит, який бюджет не передбачив

Програма "Ветеранський спорт" показала ще один бюджетний ризик — недооцінювання попиту.

У 2026 році на програму спочатку передбачили 600 млн грн. Розрахунок робили приблизно на 100 тисяч отримувачів щокварталу. За три квартали очікували близько 300 тисяч заявок, але програмою скористалися понад 800 тисяч разів.

Після додаткових перерозподілів виплати перевищили 1,2 млрд грн, а жовтневий етап не відбувся через вичерпання коштів.

Кількість користувань не дорівнює кількості різних людей: одна людина могла скористатися програмою кілька разів. Але навіть із цим застереженням очевидно, що початковий прогноз не відповів реальному попиту.

Тому в бюджеті-2027 важливо побачити не лише суму на продовження програми, а й методологію прогнозування: кількість унікальних отримувачів, повторне користування, тривалість підтримки та порядок дій у разі перевищення попиту.

Бюджет має вимірювати не діяльність, а зміни

Було б неправильно казати, що бюджетні програми взагалі не мають показників.

Показники є, але вони різного рівня.

Одні показують ресурси: скільки грошей виділено, скільки працівників оплачено, скільки об’єктів профінансовано.

Інші показують продукт: скільки виплат здійснено, скільки консультацій проведено, скільки людей отримали послугу.

І лише окремі показники наближаються до результату: скільки потреб покрито, скільки людей вийшли з черги, скільки ветеранів працевлаштувалися, чи зберегли вони роботу, чи покращилося їхнє здоров’я, чи зменшилася потреба в подальшій підтримці.

У цьому і полягає основна слабкість нинішньої системи: вона добре рахує діяльність держави, але значно гірше — зміни, які ця діяльність створює.

У попередній колонці "Ветеранська політика: програми виконуються. А хто відповідає за результат?" я писав, що програма, послуга чи звіт не можуть самі по собі бути доказом досягнення мети.

Бюджет підтверджує цю тезу конкретними цифрами.

Від видатків до інвестицій

У публічній мові ветеранську політику часто описують як видатки на ветеранів. Це задає неправильну перспективу — ніби держава просто витрачає кошти на окрему категорію громадян.

Значна частина цих коштів має розглядатися як інвестиції у ветеранську сферу — в індивідуальну спроможність ветерана, у спроможність громад і в спроможність самої держави.

Коли ветеран отримує реабілітацію, житло, професійну адаптацію або допомогу в працевлаштуванні, йдеться не лише про послугу. Йдеться про можливість повернутися до роботи, утримувати сім’ю, сплачувати податки, створювати бізнес і брати участь у житті громади.

Але називати видатки інвестицією можна лише тоді, коли вимірюється їхня віддача.

Тому питання має звучати не так:

"Скільки держава витратила на ветеранів?"

А так:

"Яку спроможність ветеранів і держави створили ці кошти?"

Бюджет, який лише фінансує програми, може зростати щороку, а проблеми залишатимуться.

Що потрібно змінити

По-перше, потрібно чітко визначити, що входить до бюджету ветеранської політики. Потреби ветеранів фінансуються також через системи охорони здоров’я, зайнятості, освіти, соціального захисту та місцеві бюджети. Без консолідованого обліку неможливо побачити повну вартість політики.

По-друге, кожна велика програма має починатися з підтвердженої оцінки потреби: динаміки черги, кількості звернень, складності питань і прогнозу попиту.

По-третє, бюджетні паспорти мають містити не лише показники продукту, а й показники результату. Не тільки "скільки надано", а "скільки потреб закрито".

По-четверте, для міжвідомчих цілей має бути визначений власник результату. Якщо в досягненні мети беруть участь кілька органів, хтось має відповідати за кінцеву зміну, а не лише за власну частину процесу.

По-п’яте, щорічний звіт має показувати невиконану потребу: скільки людей не отримали підтримки, чому це сталося і які зміни внесено до бюджету та програм на наступний рік.

Замість висновку

Бюджет-2027 показує важливу річ.

Держава готова збільшувати видатки на ветеранів. Але вона ще не до кінця вибудувала систему, у якій можна чітко побачити:

• яку потребу вона фінансує;
• яку частину потреби покриває;
• хто залишається без підтримки;
• хто відповідає за кінцевий результат;
• як допомога ветерану змінює саму державу.

Бюджет на житло зростає, але частка покритої потреби падає з 60% до 48,2%. Це означає, що збільшення видатків саме по собі не гарантує розв’язання проблеми.

Потрібно знати не тільки, хто відповідає за виконання заходу, а й що саме держава купує за бюджетні кошти як результат.

Бо бюджет, який фінансує послуги, але не вимірює закриття потреб, може зростати щороку, а проблема залишатиметься.

А бюджет, який пов’язує кошти з конкретною зміною для ветерана і з ефектом для держави, стає не просто кошторисом видатків. Він стає інструментом розвитку.