Сім із половиною років за антирейдерську документацію: справа Захаренка як перевірка на зрілість і незалежність антикорупційного правосуддя

Як стало відомо ЗМІ, нещодавно ВАКС рукою судді Строгого присудив 7 років і 6 місяців позбавлення волі колишньому керівнику Концерну РРТ Костянтину Захаренко. Йдеться про справу про оплату землевпорядних робіт загалом на 976 тисяч гривень. Суд визнав ці витрати розтратою з використанням службового становища. Натомість, захист наполягає, що документацію замовляли для встановлення меж та захисту земельних прав державного підприємства КРРТ, зокрема щодо 195,58 гектара в Биківні. З початку провадженя минуло вже десять років, а головне питання залишається предметом спору: чи довело обвинувачення злочинний умисел, чи спробу зберегти державну землю витлумачили як спосіб розкрадання коштів?

Такими є обставини дивної справи колишнього керівника Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення (Справа № 761/1838/18). Вирок Вищого антикорупційного суду від 5 червня 2026 року передбачає також конфіскацію частини його майна. Наразі АП ВАКС розглядає апеляційну скаргу на рішення судді Строгого. Справу розглядає досвідчена колегія суддів у складі Чорненька Д. С. - головуюча та суддя-доповідач, та члени колегії - суддя Боднар С. Б. і суддя, Калугіна І. О. Вже відбулося перше ознайомче засідання щодо розгляду апеляційної скарги на вирок судді Строго. Наступне засідання відбудеться 2 листопада 2026 року.

Незручні питання для апеляції ВАКС

Доки триває апеляція, ЗМІ та правозахисники задаються питанням: за що людині призначили сім із половиною років ув’язнення, якщо вона, за аргументами захисту, намагалася через замовлення документації вберегти державну землю від розкрадання? І чому висновок про її начебто "злочинний умисел" побудований на припущеннях?

Чи не зробили таким чином Захаренка крайнім у земельній історії, справжніх вигодонабувачів якої цей вирок так і не назвав? Чому під суворим вироком опинився той, хто замовляв документацію для захисту землі, тоді як питання до тих, хто нею розпоряджався й отримував від цього вигоду, залишаються відкритими? Чи перевіряв хтось, чиїм інтересам заважала ця робота і чи могли впливові учасники земельних оборудок впливати на її переслідування? Якщо спроба зберегти державні активи обертається роками ув’язнення без переконливого доведення корисливого умислу, це виглядає як судовий абсурд, у якому відповідальність за земельну історію перекладають на людину, яка намагалася з нею розібратися. Перед Апеляцією стоять дуже багато питань, на які журналісти та громадськість прагнуть почути аргументовані відповіді.

Тим часом, сторона захисту К.Захаренка наполягає на відсутності складу злочину. Її позиція принципова: замовлення документації відбувалось у рамках господарчої діяльності концерну та мало допомогти встановити межі державних земель, оформити і захистити права та протистояти їх подальшій втраті. Корисливий умисел, за доводами захисту, належними доказами не підтверджений.

Ми проаналізували відкриті джерела, неузгодженості, та оприлюднені судові рішення та зробили спробу відтворити загальну картину цього резонансного кейсу. Головне питання, на яке хочемо отмати відповідь: чи був вирок законним і чи не стала ця справа прикладом чергового суддівського абсурду, коли складність захисту державного майна використали як аргумент для покарання людини, яка взялася його захищати?

Мільярди на ТОП-корупції. Чи однакові правила для підозрюваних?

Українське суспільство чекає відповідальності і гучних посадок за корупцію. Особливо, за ТОП-корупцію під час війни, коли громадяни збирають на потреби військових, а повідомлення про оборудки із землею та бюджетними коштами обчислюються мільярдами.

Але суспільний запит на справедливість не є замовленням на будь-який обвинувальний вирок.

Коли у резонансних справах знаходяться десятки й сотні мільйонів на застави сумнівного походження, чи достатньо захищена людина, яка не має співмірного фінансового ресурсу для багаторічної боротьби із системою? Чи не підміняє демонстративна суворість в одній справі переконливу відповідь щодо результатів боротьби з масштабними схемами?

Але, потребу суспільства в покаранні корупціонерів не можна задовольняти за рахунок масових вироків за дрібні справи без впевнених доказів. І особливо, показувати роботу неприпустимо за рахунок людини, щодо якої залишилися неспростовані сумніви.

Саме цього ризику стосується справа Захаренка. Захист вважає, що давню господарську історію перетворили на зручну основу для обвинувального результату, відсунувши питання про справжню мету роботи з державними землями.

Хіба кількість засуджених має важити більше, ніж доведеність вини кожного з них? Землю вже поділили. Чому захист її меж став злочином?

Хто стоїть за дерибаном землі КРРТ?

Земельна історія Концерну РРТ почалася задовго до договорів, за які засудили Захаренка. І версія про переслідування за спробу захистити державні активи виникла не після вироку. Ще 2 лютого 2018 року портал "Антикор" у матеріалі Руслана Якушева пов’язував справу з діями тодішнього керівника щодо повернення державі 196 гектарів у Биківні. "Саме ці дії Захаренка тепер… інкримінують йому як злочин", — писали тоді ЗМІ.

Як раніше розповів журналістам "Антикор" відомий правозахисник, адвокат Михайло Баховський, під час розслідування даного кейсу, окрім морального аспекту в "справі Захаренка", було зафіксовано грубі процесуальні порушення. "Наприклад, незаконно прослуховували адвокатів та їхніх помічників. Розкрили таємницю негласних слідчих дій… яка становила адвокатську таємницю. Ну і сам факт відсутності події злочину та складу злочину. А справу направили до суду, хоча були підстави закрити кримінальне провадження", — прокоментував він абсурдність звинувачень.

За словами Баховського, є підстави вважати, що "справа є певним політичним замовленням: існує конфлікт між колишнім гендиректором КРРТ і деякими нинішніми управлінцями Концерну (за останні роки керівництво КРРТ змінювалося вже чотири рази)". "Зрозуміло, що керівників Концерну після звільнення Захаренка призначали за так званими квотами політичних партій, які формують правлячу коаліцію", — уточнив він і додав, що зараз відбувається підміна події, за яку хочуть притягнути Захаренка до відповідальності.

Тоді ж юрист із земельних питань Корнелій Борисов у коментарі Антикор оспорював повноваження Київради розпоряджатися відповідною державною землею. На його думку, перевіряти потрібно дії причетних до її відведення керівників, посадовців і депутатів. Він також пов’язував початок провадження зі зверненням колишнього керівника концерну Володимира Іщука та вказував на його можливу зацікавленість у переслідуванні Захаренка. Правозахисник Михайло Славянін пояснював роботу команди Захаренка інвентаризацією майна й оформленням земельних прав.

Документація існувала. Чим доведено умисел на розтрату?

У письмових поясненнях для ДБР, які отримали в своє розпорядженні ЗМІ, К.Захаренко деталізує господарську мету робіт: виявити вільну частину території, підготувати її до реєстрації, а щодо вже відведених ділянок відстоювати права в суді. За його словами, на землі залишалися виробничі приміщення й антенно-щоглові споруди концерну. Отже, йшлося не про абстрактне бажання оформити чужу територію, а про заявлений план захисту майна стратегічного підприємства.

Важливо, що земельний конфлікт відображений і в самому вироку. У пункті 937 згадано поданий захистом акт 1963 року на 195,58 гектара та лист Секретаріату Кабміну про відсутність рішення уряду щодо погодження припинення права користування землями концерну. Суд водночас виходить із того, що після 2003 року ділянка в Биківні вже не перебувала в користуванні КРРТ. Саме тут проходить принципова суперечність: чи достатньо висновку про відсутність оформленого права, щоб довести злочинність витрат на спробу його відстояти? (Вирок ВАКС від 05.06.2026, справа № 761/1838/18. Наданий повний текст, зокрема пункти 608, 740, 828, 937)

Із загальної суми 976 179,52 грн на Биківню припадає 326 735,93 грн, на ділянку на проспекті Перемоги — 39 342,84 грн, на Миколаївську область — 610 100,75 грн. Тому зводити весь вирок лише до оплати робіт у Биківні було б неточно. Але в усіх епізодах захист ставить спільне питання: чому витрати на документацію кваліфіковано саме як умисну розтрату? [3]

Ухвала ВАКС від 15 вересня 2023 року фіксує суттєву обставину: документи, яких не надали під час досудового розслідування, згодом отримали на адвокатський запит. Після появи документації обвинувачення просило призначити експертизу. Чому результат замовлених робіт довелося повертати в поле зору слідства за участю захисту? Як ця обставина вплинула на перевірку початкової версії обвинувачення?

У пункті 937 вироку суд прямо пояснює: обвинувачення стосується розтрати через саме замовлення документації, а не заволодіння коштами через невиконання договорів. Тому наявність документів сама собою не спростовує вирок. Проте вона загострює головне питання захисту: якими доказами встановлено, що господарська мета була лише прикриттям, а Захаренко від початку діяв для неправомірного збагачення підрядника?

Особливої уваги потребує пункт обвинувачувального вироку №608. Суд пише, що обвинувачені та захисники не навели альтернативної версії, яка пояснювала б характер і порядок їхніх дій, та пов’язує це з висновком про прямий умисел. Водночас у пункті 937 викладено документи й доводи захисту щодо земельних прав. Суд надає їм свою оцінку, але апеляція має перевірити, чи справді ця оцінка спростовує господарське пояснення всієї сукупності дій. Відхилити версію і довести її неспроможність — різні речі.

Так само конкретної відповіді потребує економічна експертиза. У пункті 740 суд визнав дані акта ревізії недопустимим доказом. Захист оспорює залежність експертного висновку від цього акта; суд у пункті 828 посилається на практику Верховного Суду щодо експертиз, які спираються також на самостійні джерела. Питання для апеляції цілком предметне: які саме незалежні документи підтверджують збитки у цій справі? Чи не відтворено виключені висновки ревізії під назвою експертизи?

Чи перевірили інтереси тих, хто підтримував обвинувачення?

Нові матеріали додають до спору про землевпорядні роботи питання можливої зацікавленості представників обвинувачення. За інформацією з власних джерел, після заяви ГО "Народна антикорупційна армія" ДБР зареєструвало провадження № 62024000000000997 від 8 листопада 2024 року щодо можливого зловживання владою окремими посадовцями САП.

Крім того, у поясненнях для ДБР К.Захаренко заявляє про можливий зв’язок переслідування із земельними інтересами та описує обставини, які просить перевірити. Частину відомостей про ймовірних вигодонабувачів він прямо пов’язує з повідомленнями ЗМІ. Тому повторення цих тверджень у різних текстах не замінює перевірки кадастрових даних, переходів права власності та зв’язків набувачів. Але й залишати конкретно заявлений можливий конфлікт інтересів без відповіді неприпустимо.

Дуже важливим симптомом про нагальні проблеми правосуддя, є те, що окремим клопотанням від 19 серпня 2026 року Захаренко заявив відвід прокурору Вадиму Кохну. У цьому клопотанні стверджується, що обвинувачення вибірково використало матеріали ревізії, не відреагувавши належним чином на інші описані в ній можливі порушення на значно більші суми. Ця претензія до прокурора ставить незручне питання: за яким принципом одні відомості стали основою багаторічного переслідування, а інші, за твердженням захисту, залишилися без належної процесуальної реакції?

Строгість до людини чи вимогливість до доказів?

Вирок ухвалила колегія під головуванням Ігоря Строгого. Його підходи до судового контролю вже критикували портал "Апостроф" і видання "Наша версія". Зокрема, публікації описували випадки, коли апеляція не погоджувалася з обґрунтуванням арештів майна за його рішеннями. У матеріалі щодо справи № 991/5533/25 наведено висновок апеляції про відсутність доказів неможливості копіювання інформації з телефона без експертного дослідження. Ці повідомлення не встановлюють порушень у справі Захаренка, але підсилюють вимогу прискіпливо перевірити, наскільки переконливо колегія обґрунтувала власний вирок.

Досить показово, що у самому провадженні щодо Захаренка суд також припускався помилок. Ухвалою від 25 квітня 2024 року виправлено неправильно зазначені вид документації та місцезнаходження ділянки: замість Миколаївської області вказали Биківню. Через це експерт не зміг відповісти на відповідне питання. Суд визнав технічну описку. І хоча це само по собі не доводить невинуватості обвинувачених, але нагадує: помилка потребує з’ясування причин, а злочинний умисел — окремого неупередженого доказування.

ЗМІ та громадськість вважають, що саме на цьому має зосередитися публічний контроль. Чи спростовано пояснення про захист державної землі? Чи підтверджено збитки незалежними допустимими доказами? Чи перевірено заявлену можливу зацікавленість представників обвинувачення? Суворість покарання не може бути відповіддю на жодне із цих питань.

Сторона захисту також наполягає на скасуванні вироку та виправданні Захаренка. Її ключова теза залишається незмінною: спірність земельного права, недоліки документації чи невдалий господарський результат самі собою не доводять умисної розтрати. Апеляція має перевірити, чи подолало обвинувачення цю відстань доказами, а не припущеннями.

Державі потрібні керівники, готові піднімати старі акти, встановлювати межі та відстоювати майно. Який сигнал вони отримують із цієї справи: захищати землю чи відвернутися, щоб не стати наступним обвинуваченим? Суспільний запит на покарання корупції не дає права підміняти доведення вини показовою суворістю.

Складний іспит для ПРАВОСУДДЯ

Хай там як, сьогодні увага правозахисників, юридичної спільноти, журналістів та громадськості прикута до апеляційного розгляду справи Захаренка. Адже йдеться не лише про долю конкретної людини, а й про значно ширші питання: законність судового вироку, обґрунтованість обвинувачення, долю сотень гектарів державної землі та відповідальність тих, хто міг отримати вигоду від її відчуження.

Колегії суддів АП ВАКС доведеться зробити нелегкий та відповідальний вибір і прийняти рішення, від якого залежить не лише доля окремої людини, але й віра у закон і справедливість як такі.

Суспільство очікує не формального підтвердження чи скасування вироку, а переконливих, юридично обґрунтованих відповідей на принципові запитання. Ця апеляція має стати справжнім іспитом на незалежність, неупередженість і справедливість не лише для антикорупційного правосуддя, а й для всієї судової системи України. Іспитом, результати якого покажуть, чи здатна система не просто виносити суворі вироки, а й виправляти можливі помилки, захищати закон і державні інтереси та не залишати незручні питання без відповіді.

За матеріалами ЗМІ, відкритих джерел та власних джерел.