Сто днів Мінветеранів: хто визначатиме, що питання ветерана вирішено?

Після презентації перших ста днів оновленої команди Мінветеранів я бачу важливу зміну в заявленому підході: оцінювати підтримку не лише за кількістю консультацій, а за тим, чи отримав ветеран необхідну допомогу.

Міністерство планує перевіряти після завершення супроводу, чи отримала людина допомогу та чи задоволена її якістю.

Це правильний напрям. Але саме тут для мене починається головне питання: хто визначатиме, що питання вирішено, — система, яка надала послугу, чи ветеран, який по неї звернувся? І що відбуватиметься, якщо їхні оцінки не збігатимуться?

Отримати послугу — не завжди вирішити потребу

У звіті за сто днів є конкретні показники: за липень–жовтень працевлаштовано 1 325 ветеранів; станом на 1 жовтня працював 2 931 фахівець із супроводу, з них 221 працевлаштований у липні–вересні.

Ці показники потрібні. Але вони відповідають на різні питання. Кількість фахівців показує розгортання мережі. Працевлаштування — вже зміну становища людини, хоча для оцінки стійкості результату важливо знати, чи збереглася робота через кілька місяців.

Серед прикладів отриманої послуги Міністерство називає оформлення документів, запис до лікаря, лікування та протезування.

Тобто в одному переліку опинилися і проміжні кроки, і допомога, заради якої людина звернулася. Запис до лікаря і лікування — різні речі. Межу між виконаною дією та вирішеною потребою потрібно визначити до початку оцінювання, а не після появи перших звітів.

Водночас я не вважаю правильним покладати на фахівця із супроводу відповідальність за все: рішення лікаря, наявність роботи чи фінансування житлової програми. Потрібні два рівні оцінювання: якість роботи самого фахівця і результат роботи всієї системи.

Фахівець може правильно виконати свої обов’язки, але потреба ветерана залишиться невирішеною. Держава має бачити обидва факти, а не закривати другий першим.

Нова служба: яку саме проблему вона усуне?

Міністерство пропонує створити Державну службу супроводу ветеранів. Вона має відповідати за роботу фахівців, оплату їхньої праці та контроль якості. Попередньо модель планують випробувати у Харківській і Миколаївській областях.

Підстави переглядати чинну систему є. Аудит Рахункової палати виявив проблеми з визначенням потреби у фахівцях, спроможністю громад і плануванням фінансування. За 2024 рік та дев’ять місяців 2025-го було перерозподілено 84% передбаченої субвенції — 5,7 млрд грн.

Це розрив між плануванням і спроможністю виконати заплановане. Міністерство вже вживає коригувальних заходів, зокрема запровадило поквартальний розподіл субвенції та тестує CRM у 14 областях. Отже, питання не в тому, чи існує проблема, а в тому, які її причини усуне саме нова служба.

Централізація може допомогти встановити єдині стандарти. Але зміна роботодавця сама по собі не створить реабілітаційного місця, вакансії або житла. Потрібно показати, як нова модель забезпечить достовірні дані про потреби, обґрунтоване навантаження і взаємодію з установами, від яких залежить результат.

Службу пропонують створити на базі державного некомерційного товариства "Державний ветеранський простір", не створюючи окремої організації.

Тому відсутність згадки про службу в бюджетному запиті на супровід на 2027–2029 роки, де передбачено субвенцію місцевим бюджетам, ще не означає відсутності фінансування. Воно може плануватися через іншу бюджетну програму.

Але відповідь має бути конкретною: через яку програму фінансуватиметься нова модель, чи передбачено відповідні кошти на 2027 рік і як оплачуватиметься перехід між системами?

Показники заплановано. Потрібна методика

Стверджувати, що Міністерство не планує вимірювати якість, було б неправильно.

У презентації пріоритетів і планів на 2027 рік передбачено підвищення кваліфікації щонайменше 70% фахівців та охоплення 100% фахівців системою оцінювання якості супроводу.

У звіті також зазначено початок спільної роботи з Держстатом над запровадженням державних статистичних спостережень. Пріоритетні напрями — зайнятість, підприємництво та соціально-економічне становище ветеранів. Початок реалізації погодженого плану спостережень віднесено до планів на 2027 рік.

Я підтримую цей напрям. Наступний крок — відкрита методика: що вважатимуть результатом, хто його підтверджуватиме і як ці дані впливатимуть на рішення та фінансування.

Задоволеність ветерана потрібна, але не може бути єдиним критерієм. Законна відмова може викликати незадоволення, а ввічлива консультація — залишити добрі враження без вирішення потреби.

Тому потрібно поєднувати перевірений результат, строк його досягнення, причини затримок чи відмов і досвід самої людини. Для тривалих потреб — повторно перевіряти становище через три–шість місяців.

Де в цій конструкції Рада ветеранів?

Перші збори Ради ветеранів за незалежність України відбулися 18–19 липня. Тоді її члени зустрічалися з міністром, а також із керівником Офісу Президента. Тобто Рада почала роботу на самому початку періоду, за який тепер звітує команда Міністерства.

Під час перевірки 1 листопада 2026 року пошук за словами "Рада ветеранів" і основою "консультативно-дорадч" у текстах оприлюдненого звіту та презентації планів результатів не дав.

Це не доводить, що Раду не залучали. Але документи не дозволяють побачити її внесок: які рішення вона розглядала, що запропонувала і що було враховано.

Водночас міністр назвав Раду серед майбутніх учасників оцінювання громадських організацій для відповідної платформи. Отже, певну роль для неї передбачають. Питання — яку саме і чи поширюється вона на формування самої політики, а не лише на оцінювання її учасників.

Щодо базового законопроєкту міністр заявив про погодження близько 90% положень із ветеранською спільнотою та експертами. Водночас спірні питання залишаються: документ планують подати в погодженому на цей момент вигляді й надалі доопрацьовувати.

Саме тому потрібна простежуваність погодження. Хто представляв ветеранську спільноту? Які пропозиції врахували, які відхилили і чому? Які питання залишилися спірними? Без оприлюднених матеріалів погодження число "90%" неможливо незалежно перевірити.

У колонці "Для ветерана — тільки з ветераном": як перетворити красивий принцип на процедуру я вже писав: участь має залишати перевірюваний слід. Пропозиція, рішення про її врахування або відхилення, обґрунтування.

Особливо коли йдеться про визначення того, що держава вважатиме вирішеною потребою ветерана.

Що варто зробити до початку пілоту

Опублікувати концепцію служби: встановлені проблеми, запропоновані рішення, очікувані результати, вартість і ризики.

Розглянути її за участі Ради та ширшої ветеранської спільноти, оприлюднивши пропозиції й рішення щодо них.

Визначити разом із ветеранами, що означає "питання вирішено", як це підтверджуватиметься і як людина зможе оскаржити закриття свого звернення.

У Харківській та Миколаївській областях порівнювати результати пілоту зі зіставними громадами поза ним, враховуючи складність справ і місцеві умови. Публікувати не тільки кількість звернень, а й строки, результати та невирішені потреби.

Окремо пояснити перехідний період: хто керуватиме фахівцями, оплачуватиме їхню роботу й відповідатиме за незавершені справи.

Сто днів — недостатній строк для остаточного вироку команді. Але достатній, щоб оцінити, чи перетворюються правильні заяви на перевірювані правила.

Перехід від кількості консультацій до вирішених питань варто підтримати. Тепер потрібно забезпечити, щоб результат підтверджувала не лише система, яка звітує, а й людина, заради якої вона працює.