КРАЙНІЙ СЕКТОР

Вкрай цікаві процеси відбуваються в НБУ після оприлюднення фрагменту плівок Міндіча про те, що голова Нацбанку був касиром кооперативу «Династія».

Злі язики кажуть, що щури вже побігли з тонучого Пишного.

Розповідають, що найбільш довірений заступник Андрія Григоровича, так би мовити, касир касира, Дмитро Олійник у лихоманці гасає коридорами Верховної ради і переконує депутатів, що він особисто був не в темі і не долі. І навіть не уявляв масштабів зловживань. Ага. Я просто виконував накази, як казали деякі вірні сини Третього рейху на Нюрнбергского трибуналі.

А паралельно, пан Олійник на зв'язку з останнім з 5-6 ефективних менеджерів, що залишилася на посаді, Олегом Татаровим, який стратегічним поглядом споглядає за процесами на Інститутській і думає про наступника. Чи наступницю.

Інші заступники голови Нацбанку в офф-рек розмовах з журналістами транслюють позицію «я сам офігєл, Валєра» і намагаються максимально дистанціюватися від Пишного.

У повітрі в будівлі на Інститутській вітає думка «ми всі на порозі грандіозного шухєру».

Дивним чином все проходить поза публічної уваги більшості медіа. На вчорашньому брифінгу НБУ лише один (!) журналіст наважився запитати Пишного про плівки.

Я вже писав, як департаменти комунікацій і безпеки НБУ працюють зі ЗМІ, що мають нахабство критикувати Андрія Григоровича. Якщо коротко, то там два варіанти: візит правоохоронців і залякування ТЦК та/або фінансова пропозиція редакторам та адмінам тг-каналів, від якої не можна відмовитися.

Це, звісно, інсайд. А ось факти, які його підтверджують. Консолідована фінансова звітність Нацбанку свідчить, що найбільші зарплати Андрій Григорович забезпечив трьом китам свого правління:

1. Директор юридичного департаменту Олександр Зима - 7,8 млн грн (651,3 тис. грн/міс.) +26,1% (було 6,2 млн грн).
2. Директор департаменту безпеки Олександр Паламарчук - 6,6 млн грн (554,1 тис./міс) +24,2% (було 5,4 млн грн).
3. Директор департаменту комунікацій Юлія Євтушенко - 6,6 млн грн (552,6 тис. грн на місяць), що на 32,8% більше аніж у 2024 році (4,99 млн грн).

Цікаво, чи не так? Піарниця Нацбанку отримає більш ніж профільний заступник голови!

Висновок дуже простий. Здається, що Андрій Григорович банально заливає нашими з вами мільйонами, які формуються з наших податків, тих, хто забезпечує йому інформаційний, силовий та юридичний «дах». Це - премії за тишу, за пресинг незгодних і за спроби відмазати шефа від неминучих кримінальних справ. Але Пишний забуває одну просту істину: лояльність, куплена в момент паніки, випаровується найшвидше. Коли цей корупційний «Титанік» на Інститутській остаточно піде на дно, ці ж самі високооплачувані піарники та безпекарі першими побіжуть давати на нього покази в НАБУ. Тож скільки б бюджетів ви не вливали в ілюзію стабільності, фінал «касира» вже написаний. Як то кажуть, «мене, мене, текел, упарсін».

https://antac.org.ua/support Детальніше про підтримку

Онлайн-переказ через систему LiqPay (Приватбанку)

https://antac.org.ua/ Головнаhttps://antac.org.ua/news/ НовиниДенис Штілєрман з Fire Point мав в росії борг у 1,6 мільярда рублів
Денис Штілєрман з Fire Point мав в росії борг у 1,6 мільярда рублів
https://antac.org.ua/news/?category=other Інше01/05


Власник 97,5% оборонної компанії ТОВ "Файєр поінт" (Fire Point) Денис Штілєрман перед тим, як втекти до України, мав багато боргів у рф. Станом на липень 2025 року сума його боргів була 1 613 647 943,67 рублів.

Про це Центру протидії корупції (ЦПК) стало відомо з https://business.centerr.ru/public/public-offers/lots/view/16899/ даних публічних електронних торгів рф, де продавали право вимоги до Штілєрмана.

Станом на літо 2025 року 1,6 млрд рублів у доларовому еквіваленті - це було $18,8-20 млн, у гривневому - 780-800 млн грн.



Зважаючи на таку інформацію, Штілєрман виглядає як професійний аферист і шахрай, - зазначає виконавча директорка ЦПК Дарʼя Каленюк.

До 2016 року Штілєрман мав прізвище Денис Данілов та жив і працював у Москві та Підмосков'ї. За даними російського судового реєстру, щонайменше з 2010 року Штілєрман, він же Данілов, та пов'язані з ним особи укладали договори позики, брали кредити, зокрема, на мільйони доларів.

Під заставу, зокрема, землі у Москві та Підмосков'ї, які особи, пов'язані з Даніловим, у сумнівний спосіб набули у 2000-х роках. Частину цих кредитів Данілов та фірми з його орбіти не повернули. Тож права вимоги до Данілова виставили в Росії на торги. Права вимоги до Штілєрмана у 2025 році ґрунтувалися, зокрема, на договорах позики періоду 2012-2014 років.

Давайте по пунктах.

1. НАБУ та САП мовчать і не кажуть автентичні ці "плівки Міндіча" чи ні. І немає ніяких справ по цьому "зливу", а це говорить про ситуацію краще, ніж будь-які заяви.

2. Зеленський мовчить і не каже це він Вова для якого будують дім в Дінастії чи ні. Хоча всі і так знають відповідь. А те, що Зеленський звалив у чергову закордонну поїздку, щоб не відповідати на запитання, говорить про цю ситуацію краще, ніж будь-які заяви.

3. Умєров нічого не говорить з цього приводу, а Пишний говорить "Фсьо ви брешете". Але при цьому перший не може пояснити вказівки від Міндіча, а другий мовчить про те, як сталося, що Міндіч, Цукерман та інші сформували наглядову раду у ДЕРЖАВНОМУ Сенс-банку. Мабуть просто збіг обставин. І при цьому Рустем Умєров не відсторонений з посади Секретаря РНБО та з Голови переговорної групи, а Андрій Пишний не відсторонений з посади Голови Нацбанку. І це говорить, як влада буде намагатися реагувати на ситуацію.

4. Дописи в каналах-мільйониках та від різних осіб на захист однієї зброярської компанії, як раз добре каже як в компанії перелякалися і які гроші готові кидати на це. Навіть вигадали систему ППО Фрея про яку ніхто не знає ані в НАТО, ані в Раді Європі. Але лохам її впарюють. Це теж багато про що говорить.

5. Не отримавши від Президента відповіді на запитання "хто такий Вова, якому будують дім в Дінастії", ми отримали Указ в якому Вова наклав санкції на екс-Голову ОП Андрія Богдана. І якщо на Міндіча санкції наклали на 3 роки, то на Богдана на 10 років.

6. Одночасно з цим президент Зеленський пообіцяв в цьому році почати демобілізацію, попри загальну нестачу особового складу в підрозділах і зірвану мобілізацію та підняти зарплатню на ЛБЗ до 400 000, попри загальну відсутність грошей в бюджеті. І це добре говорить, що влада готова обіцяти і робити всьо, що завгодно, аби не відповідати на запитання та перебити цей скандал.

Я нічого не забув? Мені одному здається, що цей кооператив "Династія" хоче і далі міндічити та баканити, але не хоче відповідати на запитання та не бажає припиняти займатися корупцією? Вони дійсно вважають, що їм це зійде? І як це називається?

Чому ж наші патріоти раніше не цінували українську ракетну програму з "Нептунами" і "Сапсанами", яка в поєднанні з Мінськими угодами стримувала пУтіна від вторгнення - а як дурнІ верещали "свінарчукііі" та надрачували на "плівки Деркача"?

Зато тепер їм записи НАБУ не такі та "неначасі"(тм), ти диви.
Сильно вам була потрібна аутентичність "жмурукуобіймаю", щоби тепер відмахуватись від голосів шобли "Династії"?
Чи тоді "війна була інша", а тепер наживатись на ній стало кошерно?

Сувора реальність полягає в тому, що виробництво ракет тепер у нас іде вкупі з будівництвом палаців "менеджерам", "двушками на Москву", контролем Міндічем-Цукерманом посадовців, фінансуванням позітівних пропагандистів та колективного Мілованова тощо.

Тільки визнавати це як завжди заважає традиційне українське лицемірство, частково проплачене, частково вбите в голови "єдыным", але однаково руйнівне.

Valeriy Prozapas

Україна стоїть, бо стоїть піхота! З Днем піхоти всіх причетних!

Поки піхота не займе позицію і поки чобіт піхотинця не ступить на землю - вона не вважається взятою під контроль. І українська піхота все це робила, робить та буде робити. Бо це сила, яка вміє виконувати будь-які бойови завдання та досягати своїх цілей. І сьогодні, в День піхоти, хочу привітати всіх хто має відношення до неї! Слава Героям, які при будь-яких погодних та бойових умовах тримають позицію, йдуть у наступ та щоденно трмають позицію і знищують ворога. Пишаюся тим, що служив у піхоті. Пишаюся тим, що маю гідних побратимів!

Зі святом, побратими! Слава українським піхотинцям!

Розстріли, облога сіл і шантаж рідними. Як проводили мобілізацію та карали «ухилянтів» понад сто років тому

Навесні 1920 року мешканці Феліціанівки (зараз с. Безводне, Могилів-Подільського району. -- Прим. адм.), що на Вінниччині, так вперто пручались мобілізації, що їхнє село оточив військовий загін. Громаду, яка не віддавала армії УНР чоловіків, попередили востаннє: "Якщо завтра до 9:30 військовозобов'язані не з'являться на пункт збору, по селу відкриють вогонь".

У визначений день, 28 травня, по оточеній Феліціанівці здійснили кілька десятків пострілів. Військові вбили одну людину, вразивши цим у саме серце решту нонконформістів - увечері того ж дня на місце збору прийшли з півсотні "відказників".

Контекст та подробиці цієї примусової акції надає у своєму дослідженні (https://uacademic.info/ua/document/0821U102918) науковець Роман Ляскович. Мобілізаційна кампанія проходила у кепських для УНР умовах. Селяни отримали повістки в розпал весняних робіт. Небажання воювати за молоду державу пояснювали так: "Скінчив би шаровку (прополювання ґрунту - Ред.), та й прийшов би".

Утім, справжні причини були глибшими за кореневу систему цукрового буряку, що його саджали землероби. Одна з них - втрата довіри до уряду Петлюри. "З розмов між чоловіками з'ясувалося, що ними керувала неприязнь до поляків, із якими влада УНР уклала союзницький договір", - посилається Роман Ляскович на архівні документи.

Дослідник зазначає: відсутність компромісу між тогочасними ТЦК, які вдавались до правопорушень, та селянами, які мали "низьку політичну свідомість", "підштовхувала всіх до загибелі, про яку тоді ще ніхто не здогадувався".

Попереду були колективізація й Голодомори. У 1932-1933 роках тільки на Вінниччині, за деякими оцінками, загинуло понад 500 тисяч людей - майже втричі більше, ніж за роки німецької окупації цього регіону в Другу світову.

У боротьбі за незалежність новій Українській Республіці не вистачало не лише свідомих солдат, а й старшин та офіцерів, які б могли зорганізувати, вишколити рекрутів, запалити їх ідеологічно. Математик з Полтавщини Хома Рябокінь, який пішов добровольцем під синьо-жовті стяги, згадував в еміграції: "У нас не було армії. Навіть не було добре озброєних людей. Те, що ми мали, то було сире, не підготовано до захисту держави, а готувати не було часу й змоги".

Чин українських військових Рябокінь називав справжнім дивом: "Як ми могли з такими мізерними силами підняти з трьохсотрічного сну таку велику націю і примусити увесь світ заговорити про неї?".

Спираючись на дослідження Романа Лясковича, історика Юрія Юзича та журналіста Романа Коваля, на спомини гетьмана Павла Скоропадського, учасників визвольних змагань і архіви преси, "Українська правда" розповідає, якою була мобілізація та як боролися з дезертирами в 1918-1920 роках.

"Навіщо вам армія?"

Київ, вулиця Михайлівська, нині не існуючий готель "Ялта" - туди на початку 1918 року звали охочих вступити в новий полк. Рекрутингове бюро працювало без вихідних із третьої дня до шостої вечора. У відозві 34-річного Петра Болбочана, яку отримали редакції газет, йшлося: "Завдання наше збудувати військову частину на підвалинах розумної дисципліни, по зразку армій західноєвропейських".

Українські підрозділи розвивались у складних умовах Першої світової. Австрійці дозволили галичанам мати в імператорському війську "свій" легіон січових стрільців лише на 2500 бійців. А на землях колишньої підросійської України, де проголосили УНР, погоду робили німці.

"Навіщо вам армія? - казав генерал Вільгельм Ґренер у Києві Павлу Скоропадському, коли той став гетьманом. - Ми перебуваємо тут. Нічого такого, що суперечило б вашому урядові всередині країни, ми не дозволимо (насправді дозволять - Ред.), а стосовно ваших північних кордонів можете бути цілком спокойні: ми не допустимо більшовиків (спойлер: допустять - Ред.). Створіть собі невеличкий загін на дві тисячі чоловік для підтримання порядку в Києві та для охорони вас особисто".

Рятуючись від адміністративних утисків, політичних інтриг, офіцери на кшталт Болбочана трималися подалі від Києва як центру неприйняття потрібних їм рішень. У важких походах, у боях за кордони вони набували досвід, яким ділились із добровольцями.

Серед охочих воювати був неповнолітній Зенон Стефанів із Коломийщини - майбутній історик війська, підхорунжий Галицької армії. 17-річним він із другом Осипом Петруком вирушив з Галичини "на Велику Україну". Кілька днів червня 1918-го хлопці блукали Києвом у пошуках наддніпрянських січових стрільців, яких, як з'ясувалось, роззброїли за нової гетьманської влади й за вказівками німців.

Як згадував Стефанів, столиця дивувала організаційним безладом. Тож із купкою "січовиків" юнак вирушив у Слов'янськ, у розпорядження "запорожців" Болбочана, де пройшов свій перший вишкіл.

Новоприбувших муштрував ройовий на псевдо "Обух". "Був то ще австрійський капрал мирної служби, - згадував Зенон. - Людина дуже добра, але, може, занадто по-австрійськи розуміюча дисципліну. Дав нам такої "школи", що піт з нас струмком ллявся, та й ще приговорював: "Ти один з другим, рекруте, думаєш, що то школа або що? То є військо!".

"Усі старшини і козаки в Запорізькій дивізії були добровольцями, - писав у мемуарах Стефанів. - Щомісяця кожний діставав платню: рядовик 150 карбованців, старшини, певно, більше. У дійсності це військо було наємне, з чим мені трудно було погодитися, бо ж своїй державі треба було служити не за гроші".

"Два чоловіки на сто душ"

Наприкінці 1918 року українців призовного віку стрепенуло повстання проти гетьмана Павла Скоропадського. "Окрилені думкою про знищення існуючого ладу й отримання поміщицької землі, селянство щиро вболівало за новий уряд, а Симона Петлюру вважали за "рятівника від панів", - пояснює дослідник Роман Ляскович.

До різних підрозділів й отаманських загонів, які пішли зі зброєю проти Скоропадського, долучалися добровольці. На бік повстанців переходили цілі військові формування, які ще вчора були вірні гетьману. Разом із тим для тогочасних диванних воїнів, які лише на словах підтримували новий, лівий уряд, настали скрутні часи.

У листопаді 1918-го, в розпал боїв за столицю, Директорія УНР видала кілька наказів. Зокрема, про "тимчасову мобілізацію", під яку, пише Роман Ляскович, підпадали чоловіки від 20 до 35 років та старшини до 43 років.

На виконання директиви дали дві доби від моменту її отримання. На кожному з пунктів збору у визначених повітах чекали на 6-8 тисяч військовозобов'язаних. "У випадку непокори тих, хто підлягав мобілізації, доправляли силою, - ділиться Ляскович. - Траплялося, що їх розстрілювали на місці".

Попри суворі заходи, стартову призовну кампанію Директорії можна назвати напівпримусовою. У військовозобов'язаних був шанс залишитися вдома. Наприклад, у Подільській губернії у сільських громадах дозволяли визначитися, кого саме посилати у військо - у розрахунку "два чоловіки на сто душ".

Невдовзі Директорія оголосила загальну мобілізацію. Почали створювати призовні комісії для солдатів і старшин певного віку з досвідом військової служби.

"Командири нашвидкуруч доукомплектовували хлопцями полки і надсилали їх у бій, а 30-35-річних направляли в охоронні загони, - пише Роман Ляскович. - Тим, хто вчасно не з'явився на призовні пункти, давали другий шанс. Осіб, що проігнорували і це звернення, арештовували та віддавали військово-польовому суду".

"Певна частка призовників, отримавши повістки, могли дістати відтермінування, - продовжує він. - Але прибути на призовні пункти були зобов'язані всі, навіть ті, хто свого часу отримав так звані "білі білети".

Студентів не молодше 20 років примусово направляли на військову службу. За сімейними обставинами від виконання військового обов'язку звільняли лише за "скрутного становища", але це не торкалося старшин і лікарів".

За висновками Романа Лясковича, кількісно мобілізаційні заходи на початку повстання були для Директорії в цілому успішними. Особливо на Київщині, де станом на 5 грудня 1918 року прийшло більше ніж 58 тисяч рекрутів. 21 тисяча з них потрапили в армію УНР, понад 6 тисяч залишились у резерві, а решта проходила службу на місцях.

"А мене з мужика не скинуть"

"До нашого полку на заклик Директорії УНР і особисто Симона Петлюри прийшли необізнані з військовою справою студенти і середньошкольники, - згадував в еміграції хорунжий армії УНР Іван Піддубний. - То був зворушливий факт. Їх набралась досить велика група, і з них організували окрему студентську сотню".

Командири Харківського Слобідського Коша, до якого пристав Піддубний, на початку 1919 року отримали тисячі рекрутів. Але, за його спогадами, кошу не вистачало досвідчених офіцерів, які б впоралися з такою кількістю новобранців.

Багато хто з примусово мобілізованих користувалися відсутністю дисципліни: отримували харчі, новий одяг і, "не маючи від команди коша наказу на вправи, тихенько зникали".

Випадки дезертирства заради наживи не були рідкістю. На Галичині траплялось, що у пункти збору на заклик влади Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) приходили новобранці, які, отримавши зброю та провіант, утікали. А за деякий час з'являлись до мобпунктів, щоб поживитися знов.

Про те, як боролися з утікачами, розповідає Роман Ляскович. Одним із методів, до якого вдавалися на територіях, підконтрольних Директорії, було "покарання родичів".

"Доводилося формувати спеціальні загони для вилову дезертирів, - пише дослідник. - Якщо ж утікачів не знаходили, але мали їхні особисті дані, то уповноважені структури забирали на певний час у їхніх батьків господарський інвентар. Каральні загони впливали на психіку молодого вояка, адже здебільшого дезертири переховувалися вдома і, почувши про конфіскацію всього домашнього майна, поверталися до війська.

"Метод "покарання родичів" застосовувався також і в разі відсутності бажання вояка вступати до лав армії. Звісно, набраний таким чином контингент не був стійким на полі бою й часто залишав позиції", - додає Ляскович.

Невдовзі після повалення уряду Скоропадського ентузіазм добровольців послабшав. Всім мобілізованим не вистачало одягу, харчів і зброї в підрозділах.

"Я з цікавістю дивився на перших отсих українських вояків, які, правда, були ще в російських одностроях, але з тризубами на кашкетах та говорили по-українськи", - згадував побачене на Донбасі юний боєць Зенон Стефанів.

Більшовики пішли в наступ 1919 року, швидко окуповували Лівобережжя. Хтось тікав з армії УНР, хтось переходив на бік "червоних" чи навіть "білих" або ховався від повісток, незалежно від їхньої політичної забарвленості. Треті вперто продовжували боротися за незалежність.

"Чому сталося в той час таке масове дезертирство? - розмірковував хорунжий Іван Піддубний після поразки Української революції. - Ми, молоді старшини, пояснювали його так: більшовицька пропаганда з її демагогічниими обіцянками досягла на той час найдальших куточків країни, і вона паралізувала волю рядової української людини до боротьби "за свою хату" - державу.

Мобілізований селянин говорив, якщо не голосно, то сам до себе: "Більшовики скидають царських міністрів, панів-поміщиків, капіталістів та інших буржуїв з їхніх місць, а мене з мужика не скинуть". Тим більший вплив ця пропаганда мала, тому що ось недалечко за Білгородом вони вже стукають в українське вікно. Маси втомлених і розлючених війною не могли не прислухатися до явно демагогічного гасла більшовицької партії про ліквідацію будь-яких держав, що саме їх існування породжує війни".

"В ціли стягнення всіх збігців"

Коли у квітні 1918 року в звільненому Олександрівську, нині - Запоріжжя, Українські січові стрільці браталися з військовими Великої України, контраст між ними вражав очевидців. Бійці зі Східної Галичини були краще вишколені, екіпіровані й більш політично підкуті, бо зростали у вільнішому середовищі підавстрійської України.

Але якими б зарядженими не були на боротьбу "січовики", поміж чоловіків Східної Галичини було чимало відказників. Втому місцевих від Першої світової, від її руйнівних наслідків підживлювала польська та більшовицька пропаганда.

Проблеми, з якими зіткнулася влада ЗУНР, формуючи власне військо, були схожими на петлюрівські. Як зазначає Роман Ляскович, посилаючись на звіт коменданта містечка Болехів на Франківщині, дезертирували не тільки з передової, а й під час транспортування до пунктів комплектування: з 1450 рекрутів, що їх зареєстрували у місці збору, до Стрия довезли лише 370.

На втікачів, які ігнорували повістки, полювала жандармерія. Невдовзі влада ЗУНР заборонила військовозобов'язаним виїжджати за кордон.

"Усередині квітня 1919 року готувалася нова мобілізаційна кампанія, - пише Ляскович. - У кожній громаді вибиралися "мужі довір'я", які добре знали населення свого села і разом із громадськими комісарами зобов'язувалися доправити чоловіків до призовної комісії".

У пошуках патріотів влада проводила в повітах мітинги із закликами допомогти війську.

"Так сталося, що до лав ГА (Галицької армії. - Ред.) здебільшого потрапляли сільські хлопці, у той час, як містяни намагалися різними способами уникнути військової служби. Це стосувалося і старшин, які, повернувшись із Першої світової, сиділи в кав'ярнях, грали в карти", - посилається на архіви Ляскович.

Влада ЗУНР видавала закони, директиви та інструкції для поповнення війська. Одна з тих, що наводить Роман Ляскович, адресована у травні 1919-го комендантами карних експедицій "в ціли стягнення всіх збігців і обовязаних до військової служби".

"Командант мусить мати все на увазі, що карна експедиція іде проти нашого населення, яке поносить великі тягарі війни, - зазначається у першому пункті документу. - Караєть ся населенє за те, що воно хоче ті тягарі облегшити собі в той спосіб, що хлопці дезертирують, або ухиляють ся від війська, а тимчасом звалують свій тягар на тих, які вірно служать Вітчині і бють ся за всіх.

Карну експедицію виконує ся отже в імя тих героїв, що борють ся на фронті і в імя тих сіл, які не прикривають у себе збігів - отже в імя справедливости".

Каральним службам пропонували чіткий алгоритм дій. Перед перемовинами село мали оточити жовніри. Комендант із патрулем йшов до місцевого комісара, давав йому наказ зібрати протягом години громаду.

Комендант мав спілкуватися з місцевими з "найбільшою повагою та рішучостю". Селянам давали шанс самим видати всіх дезертирів. "На зборах не може бути допущена дискусія". Якщо ті, за ким прийшли, зійдуться без опору - патруль разом із ними "відходить зі співом зі села".

Якщо село починає чинити опір зі зброєю або "ціпами, косами чи камінєм", по ньому відкривають вогонь, а потім накладають контрибуцію. Якщо громадяни продовжують чинити силовий опір, не віддають чоловіків, місцевість навколо спалюють, продовжуючи стріляти по селу. Одного з бунтівників чи дезертирів публічно розстрілюють.

"По скінченю експедиції зібрати селян і промовити до них в патриотичним дусі та висказати переконанє укр. властий, що село поправить ся і не стягне на себе другий раз такоє ганьби", - йдеться в останньому, тринадцятому пункті.

"Ступінь оцієї нашої трагедії"

З ретроспективної точку зору поразка Української революції була неминучою, але в моменті були ті, хто до останнього вірив у щасливий результат.

У 1919 року кореспондент Associated Press, який побував в Україні під час відступу військ Директорії УНР, пояснював західному світу: "Зараз важливо зрозуміти, що в Україні справді існує національний рух, і що цей рух з невеликою допомогою, визнанням союзників, моральною підтримкою мужньо продовжить боротьбу проти московських загарбників".

Наприкінці 1920-го інший репортер Томас Стюарт Райан розсилав американським газетам телеграми зі своїми враженнями від України. Хоч селяни не мали "гострої політичної свідомості" та "підозріло ставилися до Петлюри", для них в цілому була прийнятна ідея українського руху - "свобода від Росії та земля для людей, які її обробляють".

На відміну від преси й політиків, які апелювали до селянства як до "пасивної більшості", військові УНР виставляли рахунок освіченій меншості в Україні та стороннім спостерігачам на Заході.

"Лише пізніше, на власному досвіді я мав змогу оцінити ступінь оцієї нашої трагедії, - писав в еміграції Хома Рябокінь. - Для того, щоб мати власну армію, а не іграшку для юнаків чи юрбу розбишак, треба мати свій власний національно вихований, твердий і дисциплінований старшинський і підстаршинський корпус".

"Для мене було ясно, що без сторонньої і при тому значної допомоги наша боротьба не мала шансів на успіх, - продовжував він. - Думалось, що оскільки комунізм-більшовизм - явище не льокальне, то небезпеку його розуміють західні держави й подадуть руку борцям проти нього. На жаль, так не сталося".

Прощання з надіями на незалежну Україну було болісним. Про цю травму сотник армії УНР Борис Монкевич розповів в еміграції.

"Серце стискалося із жалю, що всі величезні будинки, ці могутні заводи, цей краєвид треба залишати ворогам, - писав він про відступ 1919 року з теперішнього Дніпра. - Це ж усе наше, це ж найбільше українська земля, рясно впоєна кров'ю і засіяна кістками прадідів наших. Та чи вернемось ми коли знову, щоб привітати тебе, наш славний Катеринослав?

Якесь передчуття нам показувало, що більш ніколи в цій війні ми туди не вернемося, що ніколи не замає (замайорить. - Ред.) над дорогим містом наш жовто-блакитний прапор. Що ніколи козацькі коні не нап'ються тут Дніпрової води".

Автор: Євген Руденко

Сьогодні день Матері.
Зателефонуйте своїм, привітайте їх, вони того варті.
На вулиці +20, в у мене якийсь вірусняк н.да...
Хтось знає де пропав Шимус?
Сподіваюсь у нього все гаразд.

Читаю новину в регіональному каналі і розумію, що мій офігіватор остаточно зламався.

"Жінка у домовому чаті назвала путіна ******. І за це на неї склали адміністративні матеріали та передали справу до суду. Розглядає її Саксаганський районний суд Кривого Рогу.

За словами самої жінки, сусіди почали писати заяви до поліції через її висловлювання у чаті будинку. А дільничні взяли і оформили адмінматеріали."

Якщо інформація підтвердиться, то постає лише рдне питання - люди, у вас там точно все нормально з головою? Він не *****? А хто? І хто ви, якщо так реагуєте.

На фото Вікторія та її чоловік Віктор, Чоловік військовослужбовець, був поранений на війні. Але питання про ситуацію це ніяк не пояснює. Що відбувається?

🔳 Реакція Зеленського - блокування урядового кварталу і підготовка до чергового «закордонного візиту».

Підозра об'явлена НАБУ і САП Андрію Єрмаку - це стара схема «каскадного розслідування» - беруть за менше, але доказове і розширюють сферу по мірі набуття доказів.
Реакція Банкової з посиленням охорони і перекриттям доступу до Зеленського, свідчить про серйозне занепокоєння Зеленського наслідками дій проти Єрмака. З свого боку Єрмак може бути різко незадоволений діями Зеленського, який врятував своїх єврейських подільників, але залишив його на здобич правоохоронним органам.

Та згризіть вже одне одного.

▪︎
У чому проблема голої правди про диктатора?

У тому, що цю голу правду озвучують одіозні, токсичні, аморальні люди. З їхніх уст лунає чиста правда. А з яких уст має лунати чиста правда про диктатора - якщо він оточував себе лише одіозними, токсичними, аморальними людьми?

Справжнє обличчя диктатора знають лише ті, хто був до нього найближче. Тобто - одна лишень по толоч. Іншими він не оточував себе.

Він не кликав до себе професіоналів - бо сам є дилетантом.
Він не кликав до себе проукраїнських діячів - бо сам був ватою.
Він не кликав україномовних - бо сам був ворожомовним.
Він не кликав людей честі - бо сам із середовища амбітних циніків.
Він не кликав Особистостей - бо сам був нарцисом, який підбирав лише тло для свого сяяння.
Він не кликав принципових державників - бо сам був безпринципним містифікатором.

А отже: всю правду про нього розповідатимуть такі ж, як і він.
Або ще гірші, ще цинічніші, ще брехливіші, ще самозакоханіші.

Саме з їхніх чорних уст країна й дізнаватиметься голу правду про чорноту.

З чистих уст ви ніколи не дізнаєтеся правду про Зеленського - бо він був, є й буде каналом потрапляння нечистот на Олімп.

▪︎
Зараз всі обговорюють інтерв'ю колишньої прессекретарки Зеленського Юлії Мендель, де вона наговорила про нього багато чого, про що ми знали чи здогадувалися. Її звинувачують у тому, що вона говорила це на широкий загал і, мовляв, це підриває довіру до України в цілому, а не конкретно до Зеленського і його оточення.

Я переконана, що все, що вона говорила - це правда.
ІПСО це московсбке чи ні, суті це не міняє - вона сказала правду: і про наркозалежність, і про те, що люди для нього ніщо, і про диктаторську сутність, і про дерибан державних коштів, і про Єрмака, і про договорняки з ворогом...
А щодо шкоди такого інтерв'ю для України, то так, шкода є, але вона не від інтерв'ю, наші партнери і так все знають про тих, хто керує нашою державою.

Більшої шкоди Україні, ніж завдає нинішня найвища влада, не завдасть ніхто і ніщо. І Мендель у команду Зеленського привів не хтось сторонній, сторонніх там не було і бути не могло, сам же і привів. Який Зеленський, таке і оточення.
Я бачу більше користі від цього, ніж шкоди, хай жруть одне одного, як павуки в банці. Може хоч так Україна швидше від них очиститься.

tZE inform
Остап Дроздов
Світлана Кащенко сторінка Вікторія Самборська

- Куме! Хочете - дивину розкажу?
- Яку?
- Цієї зими двоє громадян Естонії перейшли по льоду Чудське озеро, щоб потрапить до Росії, і там попросили політичного притулку... А там кацапи їх відправили в СІЗО, а потім - у "психушку, для проведення психічної експертизи, в стаціонарі... Не могли повірить, що подібне можна вчинить, при тямі...

У веселий час живемо.
Як китайці кажуть свому недругу, "Щоб ти жив у епоху перемін".
---------
Сьогодні продовжили засідання нашої Тимчасової слідчої комісії.

Багато корисної інформації сьогодні почули. Тезово про головне.

Керівник АОЗ Арсен Жумаділов:

▪️ підтвердив розмову з Умєровим про бронежилети, це було на плівках Міндіча.
Коли Жумадилов не приймав бронежилети від компанії Міндіча
▪️розповів про зустріч та вечерю з Міндічем, на яку його привіз Умєров
▪️ заявив, що з Умєровим ніколи не обговорювали справу Мідас.

Марія Берлінська:

▪️ заявила, що в неї справи, тому їй треба одразу виступити. Після нікуди не пішла, робила провокативні висловлювання, знімала все на відео, постійно змінювала місцеположення в залі
▪️ розповіла, що комунікувала з Єрмаком раз на пару місяців
▪️заявила, що країна не готова до війни і винен в цьому Гончаренко

Співвласник Fire Point Денис Штілерман:

▪️ заявив, що 97,5% Fire Point належать йому
▪️ з Міндічем познайомились в березні 2024-го року. Міндіч хотів купити долю в компанії.
▪️ останній раз говорив з Міндічем в січні 2026
▪️ Міндіч в серпні 2025-го року пропонував за долю в компанії вже близько 1 млрд доларів. Раніше сума називалась в 100 млн.
▪️ по справі Мідас Штілермана не допитували
▪️ говорив з Андрієм Єрмаком після його звільнення. Він запропонував свої послуги в сфері інтелектуальної власності.

Колишня очільниця АРМА Олена Дума:

▪️ за її словами, на серпень 2025-го року арештовані активи на території України - 200 млрд гривень. А за кордоном - на 100 млрд доларів.
▪️ заявила, що генеральний прокурор Костін провалив арешт яхти Медведчука
▪️ подала позов до Голосіївського суду проти Михайла Ткача та Української Правди.
▪️ заявила про конфлікт з колишнім віце-премʼєром Чернишовим. Дума додала, що Чернишов написав на неї заяву про тиск
▪️ сказала, що їй передавали сигнали від Премʼєра Свириденко, що вона не хоче бачити мене на посаді керівника АРМА.

Екс-міністр енергетики, екс-міністр юстиції Герман Галущенко (його доставили під конвоєм з СІЗО):

▪️ НАБУ відмовили надавати плівки Міндіча Галущенку
▪️ з будинку Захарченка я зʼїхав в листопаді 2025 року. Його зараз орендують інші люди.
▪️ не знав про те, що його кандидатуру обговорювали на посаду посла США
▪️ заявив, що Міндіч має звичку жартувати і частина сказаного на плівках - схоже на жарти
▪️ заявив, що часто обідав з Міндічем
▪️ зараз утримується в камері на 4 осіб

Про гадалку д'Єрмака
https://youtu.be/***********?si=JDkx9qD4T4kQyzRz

Колишній тренер збірної України з футболу Сергій Ребров вніс 30 млн грн застави за Єрмака

Про це повідомляє Українська Правда з посиланням на джерела в політичних колах.

Я щось не дуже розумію ситуації, китайці продають кацапам електроніку до ракет та зброю, а ми їх інвестиції чекаєм на Закарпатті?
Напуй пішли ті китайці зі своїми інвестиціями та хотілками.
-----------
Китайські інвестори розглядають можливість відкриття виробництва у сфері автомобілебудування у https://nv.ua/ukr/world/countries/ataka-na-zakarpattya-ugorshchina-zasudila-diji-rosiji-ta-viklikala-posla-50607734.html Закарпатській області.

Надзвичайний і Повноважний Посол КНР в Україні Ма Шенкунь менше ніж за рік вдруге відвідав Закарпатську область та обговорив, які напрямки партнерства цікавлять китайський бізнес. Про це https://www.facebook.com/100063927960976/posts/1137156968425225/?mibextid=wwXIfr&rdid=03MBrysPBb2f3vfW у Facebook повідомив Мирослав Білецький, голова Закарпатської ОДА/ОВА.

Українська сторона представила послу ключові проєкти у сфері охорони здоров'я, зокрема реабілітації військових, а також модернізації професійно-технічної освіти регіону.

Я реально трохи нервую, давно від Шимуса новин не було. Поліз я на інші теми подивитись, де він міг бути ну там на Імперія атакує, там він був на початку квітня 2026, а тоді зайшов я на тему Ау народ із архіва.
Період липень 2019 року, рукописи не горять.
---------
Це я відповідав для Іти, стосовно того що в той період, після перемоги ЛІДОРА, а також позачергових парламентських виборів, обговорювали у на гілці Ау народ із архіва?

перець

Ітко золотце, тут одні намагаються видати свої "хАтЄлкі", як правду і як аксіому.
Проте світ на щастя не однорідний у нього досить граней де зможемо перебувати ми всі, а от хто з нас був ближче до істини покаже лише час
Можу знову пропасти з цієї гілки, але це вже не від мене залежить, вазелінові блокануть для них це аргумент

28.07.2019 00:01Відповісти Видалити 1 Посилання

тоже месный

Якщо ще раз кого небудь образиш чі матюками будеш кидатись-не повернешся!

28.07.2019 02:53Відповісти Керування спамом Мені подобається Посилання

перець

Це все що ти тільки й можеш

28.07.2019 10:48Відповісти Видалити 1 Посилання

тоже месный

Я попередив, а далі все від тебе буде залежати! Не наривайся!

28.07.2019 11:35Відповісти Керування спамом Мені подобається Посилання

перець


Не переймайся так мразото вазелінова, я сам звідси піду.
Я в своєму житті звик досягати всього сам, а ти ... продовжуй сидіти на березі Чорного моря, слухати байки пройдисвітів і очікувати, що хтось за тебе щось зробить.

Мені шкода того шансу який мала Україна, який ви всі інертні, безініціативні потвори просрали.
Ти звинувачував нас у тому що ми хочемо невдачі Україні, а сам що ти зробив для її успіху?
Ти просто сидів і чекав. Знаючи хто стоїть за блазнем, що вже під час передвиборчої компанії в його оточенні вже замелькотів Портнов і на цілком логічне питання це що? вам зі штабу вазелінового сказали ні, це не правда ніякого Портнова, ви в це повірили, а тепер та БЮТівсько-ПроРигівська наволоч вустами Богдана намагається керувати країною.

Спитайно в бютівця нашого житомирського, а яким це чином в раду по Житомирській області, від служок пройшла особа, яка ще весною на президентських топила за ОППО блок?
Добре ви це все тепер зробили і вам за це все лайно тепер відповідати.

Ви стадом тут кричите "порох крав, посадить", а чого ж тоді всі ці роки міністр Аваков мовчав про це? У нього ціле міністерство було, яке мало б це все виявляти і боротися з цим. Але ж ні Аваков дружок Беніні і він самий найкращий міністр за всі роки, беня ж так ніби сказав.

Даю прогноз. За рік-півтора ваша вазелінова свора у ВР почне розхитуватися, бо нема ніякої ідеологічної політики, яка цю свору буде тримати в покорі. Тому їм потрібно зараз зняти депутатську недоторканість і ввести імперативний мандат, тобто на кожного депутата завести компромат і законодавчо закріпити його лише за одним стадом. Не погоджується депутат на регіональну російську, особливий статус луганди, автономію домбабве, повернути позаблоковий статус Україні і всі інші кацапські хотілки, його за рішенням партії відкличуть, а прийде інша покірна служка, яка беззаперечно буде все підтримувати. Це все буде протягувати "найкращий юрист" Портнов, він вже один раз дав овочу всі повноту влади і зараз буде це знову робити, для цього його і покликали.

Опозиції нема, правило рівноваги порушено, а ваш імператор мовчки виконує "хатєлки" своїх акціонерів. Далі буде весело, на жаль разом з тобою і мені доведеться "насолоджуватися" тим цирком який ви привели до влади.
І на всі ці слова аргументи ти тільки й можеш що блокувати. Розбивши градусник у тебе не стане температура нормальною. Так що вперед, " і с пєстнєй".

згорнути коментар
28.07.2019 12:24Відповісти Видалити 5 Посилання

тоже месный

Прощавайте, шмаркачу!

28.07.2019 16:33
----------------------

На жаль нового про Шимуса нічого не знайшов, там він теж давно заходив.
Проте переглядаючи всю ту писанину в той період на тій гілці хочеться одне спитати, як вам адептам зараз живеться?

Шимус заходив осатаній раз 2.04.26 під ******* na hireann #427060

Яр Холодний

Я тебе благаю!... Ще я на "Імперії" не був...
------------------------
Класно тобі, а я ось не можу зупинити себе щоб не пнути зайвий раз, якогось зелібобіка або MAGAнутог.
..нажаль останьму москалю вхід сюди остаточно забанили, і лишили мене без дослідницького матеріалу.

З просторів ФБ.
Давайте собі трошки нагадаємо "управлєніє" від інфантильного, зеленого ЛІДОРА
--------

Зеленський дійсно не кається за звільнення Головкома Залужного. І чхати наш Верховний хотів на всі попередження про наслідки такого вчинку від натівських генералів.

- Звільнити, не можна залишити, - думав Зе десь у себе в кабінеті на Банковій. - Пофіг на перемоги. Пофіг на результати. Я тут Верховний і буде так, як я бачу.

Тому я ніц не дивуюся допису Борислава Берези про його спілкування з генералами НАТО на конференції в Таллінні. Зеленський досі не кається за фатальну помилку 8 лютого 2024 року. А допис Берези - ще один фрагмент до великого пазла. Якщо зібрати всі частини, ми побачимо, як Верховний ставився до свого Головкома. І це ставлення було геть не найкращим. Тут я підготувала ще кілька пазлів. Ви можете написати в коментарях свої.

🧩 Частинка 1.

- Та як ви смієте! - верещить Зеленський на засіданні РНБО на Залужного й Резнікова. - Ви хочете посіяти паніку та долар по сто?
Це засідання відбулося незадовго до наступу росіянців. Замість готувати Україну до оборони, Зеленський до крику боявся народної паніки та проявляв агресію до підлеглих.

Нагадаю, Залужний та Резніков - єдині з членів Радбезу, хто бачив росіянську загрозу і вимагав від Зеленського введення режиму воєнного стану. Президент підписав цей указ тільки 24 лютого. Фактично - у свинячий голос.

🧩 Частинка 2.

А як вам нещодавня доповідь ексміністра транспорту та зв'язку Кубракова? Той розповідав про перший день повномасштабного вторгнення. Виявляється, у президента Зеленського не було особистого номера Головкома Залужного. Він попросив його у Кубракова тільки 24 лютого. Це при тому, що генерал - не один із офіцерів Генштабу. Він фактично військовий лідер країни.

Із цієї інформації маємо висновок: прямої неформальної комунікації між Верховним та Головкомом не було. Зеленський не бажав готувати Україну до оборони. Він із Залужним розмовляв лише під час офіційних зустрічей.

🧩 Частинка 3.

На засіданнях Ставки Залужний казав своє бачення ходу війни та оборони. Він нерідко сперечався із Зеленським. Про це є інформація в західних медіа, таких як «Нью-Йорк Таймс» та «Вашингтон пост». Наприклад, він не схвалював ідею Сирського та Зеленського тримати Бахмут. Ця «фортеця» в результаті стала могилою для багатьох вмотивованих піхотинців. А ще Залужний просив Зеленського оголосити мобілізацію. Та хіба прзидент послухав свого військового лідера? Для Зеленського були значно важливіші рейтинги, ніж посилення армії.

🧩 Частинка 4. Генерал Сирський.

Цей колишній командувач Сухопутки, а тепер Головком, бігав в обхід Залужного на наради до президента Зеленського. У 2023 році президент на прохання Сирського віддасть йому під Бахмут бригади та **********, які передбачалися спочатку для літнього контрнаступу на Запорізькому напрямку. Таким чином Зе створив два канали управління армією: формальний - через Залужного і прямий - через Сирського.

🧩 Частинка 5. Валєра.

Грудень 2023 року. Пресуха Зеленського. Один із журналістів просить президента прокоментувати наїзди Безуглої на Головкома Залужного. Мар'яна майже щодня публікувала про ВФ всяку гидоту, і ситуація явно нагадувала сплановану інформаційну кампанію та відкритий конфлікт.

Ось що відповів Зеленський журналістові на пресконференції:

«А що стосується Мар'яни, Валєри і у них там є ще кілька людей - дуже складно. Вони всі дуже ******* коментувати, лайкати у Facebook. Вони дуже часто там спілкуються. У них там діалоги. Вони з перших днів то разом їдуть на фронт, то вони сваряться. Це складні для мене питання».

Перекладаю із президентської мови на нормальну. Зеленський відмахнувся від дискредитаційної кампанії проти Залужного і звів її до рівня побутової сварки. Чого лише варті всі оці «Валєри» й «Мар'яни». Така реакція Зе тільки підтвердила, що безуглі дописи на Фейсбучику були явним замовленням. І їхня батьківщина пов'язана із будівлею на Банковій, 11.

🧩 Моя картинка із пазлів.

Можете запускати у мене капці, але я схильна вважати, що призначення Залужного відбулося у 2021 році під тиском Заходу. Валерій Федорович розумний і професійний. Він аж занадто відрізняється від кадрів Зеленського та депутатів від «слуг».

Наприклад, його запросили на конференцію Леннарта Мері у Таллінні. Впевнена: коли президентство Зеленського дійде до свого фінішу, він буде цікавим хіба, що правоохоронцям.

Вітаю всіх своїх друзів - морпіхів - з Днем морської піхоти України!

Дякую вам за службу і за захист! Ви завжди ефективні! На морі та в окопах, на броні чи за пультом дрону - ви бороните Україну та нищите ворогів! Сил, військової вдачі та захисту вам. Зі святом всіх причетних!

🚢 Поки українцям роками розповідали казки про "боротьбу з Медведчуком", його яхту за 200 мільйонів доларів… просто віддали назад.
Тихо.
Без фанфар.
Без марафону.
Без пафосних промов про "деолігархізацію". І тепер найцікавіше.
Колишня очільниця АРМА Олена Дума прямо заявила у Верховній Раді: арешт з яхти Медведчука у Хорватії був знятий через те, що Офіс Генпрокурора не надав необхідної міжнародної правової допомоги. Тобто простими словами: документи або не подали, або "загубили по дорозі".
І тут раптом спливає стара історія, яку рік тому Банкова називала "конспірологією".
Тоді Борислав Береза заявляв, що Андрій Портнов нібито домовився з владою, аби Офіс Генпрокурора не передав хорватському суду обвинувальний акт.
А без цього документа арешт автоматично злітав.
Тоді всі "правильні" спікери влади дружно сміялися.
Розповідали про "фейки". Обурювалися.
Робили дуже серйозні обличчя.
А тепер виходить, що все це було не таким уже й фейком?
Бо те саме фактично підтверджує вже колишня керівниця АРМА.
І поки країна збирає донати на дрони, хтось примудрився "профукати" 92-метрову яхту Медведчука. П'ять палуб. Басейн. Ліфт. 200 мільйонів доларів вартості.
Суд у Хорватії ще у 2024 році погодив передачу яхти Україні.
Її можна було продати.
Гроші могли піти в бюджет або на армію.
Але ні. АРМА під керівництвом Олени Думи чомусь роками не могла її реалізувати.
А потім раптом і арешт "злетів".
Ну буває. Мабуть, просто не пощастило. І вся ця історія виглядає особливо "прекрасно" на фоні того, як влада паралельно роками розганяла справи проти опозиції та розповідала про "боротьбу з олігархами".
Виходить цікава модель:
публічно - гучні заяви про патріотизм, а за лаштунками - допомога Медведчуку повернути майно.
І після цього нам ще розказують про "нові стандарти політики".
До речі, варто нагадати:
саме за часів генпрокурора Юрія Луценка до бюджету повернули 1,5 мільярда доларів активів Януковича.
А після 2019-го, схоже, логіка змінилася.
Навіщо повертати державі сотні мільйонів, якщо значно комфортніше зробити так, щоб усе "випадково" зникло?

Кажуть до нас у місто вчора приїжджав віслюк апокаліпсису, блін ще цього нам не вистачало 😏

Суд над вбивцею Симона Петлюри

Вбивство Симона Петлюри Самуїлом Шварцбардом 25 травня 1926 року, за словами вбивці, було скоєно нібито у відповідь на єврейські погроми під час Української революції, хоча сам Петлюра засуджував єврейські погроми й виступав за створення незалежної держави Ізраїль [1][2]. Організацію теракту окремі українські дослідники теоретично приписують НКВС [3].

25 травня 1926 року о 14:15 Шварцбард підійшов до Петлюри, який стояв біля книгарні на розі вулиці Расін і бульвару Сен-Мішель в Латинському кварталі і, попередньо звернувшись до нього, щоб роздивитись обличчя, зробив сім пострілів. Від першої кулі, що потрапила у праве плече, Петлюра втратив рівновагу і впав на тротуар. Нападник продовжував стріляти в лежачого. Смертельною виявилась п'ята куля, що влучила у груди жертви, пробила легені і серце, викликавши великий вилив крові. Ще дві кулі, потрапивши у бруківку, пройшли повз. Восьма куля так і не була випущена через осічку [4]. О 14 год. 40 хв., так і не прийшовши до тями, Петлюра помер. Шварцбард був затриманий перехожими та заарештований на місці злочину поліцією [3].

18 жовтня 1927 року Шварцбард постав перед судом. Процес одразу став об'єктом пильної громадської уваги. Шварцбарду висунули обвинувачення за кількома статтями французького кримінального кодексу, що в сукупності могло призвести до смертної кари. Підсудного захищав адвокат єврейського походження Анрі Торрес, член Компартії і консул більшовицької Росії у Франції.

Під час прокурорського допиту Шварцбард давав плутані свідчення. Він багато брехав, зокрема про причини своїх арештів у Росії та Австро-Угорщині, про службу в Червоній гвардії. Він надав неправдиві дані навіть щодо свого віку та місця народження. Лише в одному Шварцбард, схоже, сказав правду - він убив «ката єврейського народу» саме через те, що той очолював УНР у роки, коли відбувалися погроми.

На підтримку вбивці активно виступила ліва преса. Справа набула політичного забарвлення і на захист Шварцбарда виступили Ромен Роллан, Альберт Ейнштейн, Максим Горький, Олександр Керенський, Анрі Барбюс та інші. Також на версії помсти за погроми наполягала єврейська громада за кордоном [3]. Свідчення про жахіття, які коїлися під час погромів у період Директорії, дали понад 120 свідків - усі вони вважали Петлюру головним винуватцем.

Сторону обвинувачення представляв адвокат Сезар Кампенші. Звинувачення проти Шварцбарда базувалось на двох тезах. Першою було те, що Петлюра, як керівник держави, не віддавав накази про погроми, а всіляко запобігав їм. А другою, що Шварцбард - радянський агент, який вбив Петлюру за наказом ГПУ Росії. На засіданні обвинувачення зачитало доповідь на 20 сторінок, у якій обговорювався зв'язок Самуїла Шварцбарда з радянською розвідкою та французькими спецслужбами. Хоча жодних прямих доказів надано не було, однак про це свідчили дані французьких спецслужб, які знали про зустрічі Шварцбарда з відомими більшовиками в Парижі, і дані німецької розвідки, які передали французьким колегам інформацію про те, що Шварцбард отримав наказ вбити Петлюру від агента Михайла Володіна, з яким неодноразово зустрічався з січня 1926 року, що підтвердив на суді сам Шварцбард. Саме Володін подзвонив Шварцбарду 25 травня за годину до вбивства, коли встановив де перебував Петлюра. На суді фігурувало також ім'я Артема Галіпа, колишнього члена уряду Скоропадського, який після еміграції до Франції перейшов на радянофільські позиції і очолював у Парижі «Союзу українських громадян», - за даними свідків через нього Шварцбард отримав наказ на вбивство Петлюри від посла СРСР у Франції Християна Раковського.

З обох боків на суді виступало чимало істориків та свідків тогочасних подій в Україні, жоден з яких не засвідчив антисемітизму у діях Петлюри. На захист Петлюри виступали діячі уряду УНР і 200 свідків. Прихильні йому свідчення подали Соломон Гольдельман, член Центральної ради від Єврейської соціал-демократичної робітничої партії, Арнольд Марголін, член Генерального суду УНР, Володимир Жаботинський, один з лідерів сіоністського руху. На процесі було представлено понад 200 документів, які свідчили про намагання Петлюри та його уряду зупинити погроми. Зокрема Марголін, який подав у відставку після Проскурівського погрому 1919 року, на суді заявив, що український уряд і Петлюра зокрема робили все можливе для запобігання єврейських погромів.

Однак ці свідчення не були взяті до уваги - через декілька днів суд фактично перейшов від розгляду справи про вбивство, у якому зізнався Шварцбард, до аналізу діяльності уряду Петлюри в роки Україно-радянської війни.

Метр Кампенші на суді заявив, що не можна покладати провину за погроми в Україні на Симона Петлюру, оскільки насильство чинили і Біла армія, і більшовики, і звичайні банди. Обвинувачення стверджувало, що Петлюра був другом єврейського народу, а також мав у підпорядкуванні міністрів та офіцерів-євреїв. На це захист відповів, що якби Петлюра не схвалював погроми, то судив би погромників військовим судом. У ході судового процесу сторона обвинувачення не змогла навести жодного випадку, коли Петлюра своїми діями запобіг або зупинив погром.

За ініціативою Комітету єврейських делегацій у червні 1926 року було створено Комітет захисту Самуїла Шварцбарда, який займався підготовкою матеріалів про погроми. На суді вони надали «великий обсяг матеріалів, що доводять: саме низка повстанських отаманів, які влаштовували найкривавіші погроми, перебували в тісному контакті з головним штабом Петлюри та визнавали його своїм керівником».

Через вісім днів Самуїл Шварцбард вісьмома голосами проти чотирьох був виправданий судом присяжних і звільнений в залі суду, із зобов'язанням виплатити матеріальну компенсацію вдові та братові вбитого у розмірі одного франка кожному... Наступного року Шварцбард виїхав у Південну Африку (у британській візі в Палестину йому було відмовлено), де й помер в 1938 році.

Примітки:
[1] Марія Остерська. Навіщо єврейські погроми? [Архівовано 11 березня 2018 у Wayback Machine.] - Україна молода, № 186 за 07.10.2010
[2] Сергійчук В. Симон Петлюра і єврейство. Київ: національний університет імені Тараса Шевченка; Центр українознавства, 2006. 152 стор.: стор.90-97. 2-ге вид.
[3] Гриневич В. Політичний терор і тероризм в Україні. XIX-XX ст.: Історичні нариси НАН України. Інститут історії України. - К.: Наукова думка, 2002. - с. 317-321.
[4] Яковлів А. І. Паризька трагедія 25 травня 1926 року (до процесу Шварцбарда) Париж: друкарня «Українських вістей», 1958. - 35 с., бібліографія.

https://uk.wikipedia.org/wiki/Вбивство_Симона_Петлюри
(з доповненнями)

Привет, давненько твоя ветка не всплывала в форуме!

Ну і як це називається?
--------

Хвилинка магії🧙
Поки увага всіх медіа прикута до справ Єрмака, Міндіча чи Тимошенко, у ВАКС ухвалюються й інші знакові рішення.
Днями, наприклад, держава Україна силами цього суду повернула маленьку українську «заначку» родині цілого «Героя Росії» - Андрія Леонідовича Деркача.
Наш багаторазовий екснардеп, звинувачений у держзраді, її (цю зраду) навіть не приховує - він тепер сенатор у РФ. Але й в Україні в нього все чікі-пікі. Його колишня (за документами) дружина щойно виграла справу у ВАКСі.

Вищий антикорупційний суд скасував арешт, вилучених при обшуку квартир Деркачів у 2022 році, сум. Ну, буває, лежали гроші в сейфі. Але чиї вони? Ексдружини!

Офіційна версія: пара (як це і буває у заможних "державників") завбачливо розлучилася ще у 2020 році, бо «не зійшлися характерами і взагалі не спілкуються».
Реальність під час обшуку: детективи НАБУ заходять у квартиру елітного будинку на Грушевського, а там... музей речей Андрія Деркача. Не лише фото на пам'ять, але й його трудова книжка, військовий квиток, закордонні паспорти, службове посвідчення нардепа і ціла гардеробна улюблених костюмів та сорочок...
Вишенька на торті: у сейфі поруч із пачками євро лежить оригінал договору оренди банківського сейфу на ім'я самого Деркача. І фотографії є також. Переважно з московськими попами.
Адвокати у суді на повному серйозі доводили, що купа фото Деркача у квартирі колишньої дружини - це суто щоб «у дітей не формувалася думка, що вони ростуть у неповній родині». Співчуваємо дітям, чий тато «пішов не по хліб», а аж у Раду Федерації РФ, отримавши зірку «Героя Росії».
Слідство ж прямо каже: Кремль виділяв на підривну діяльність Деркача мільйони доларів щокварталу.
І от, якщо ще два роки тому суд залізобетонно стояв: гроші - це речовий доказ роботи на російський Генштаб, і поки немає вироку - ніякого розблокування. То у 2026-му травневе сонечко пригріло - і сталося диво! Докази почали красиво випаровуватися. Бо при чому тут держзрада? Це вже «доходи від підприємницької діяльності» колишньої дружини, яка в своїх квартирах просто зберігала пам'ять про чоловіка!
Мораль історії: якщо ви раптом розлучилися, але ваш стрьомний колишній залишив у вас свої труси, паспорти, договори та солідні суми - наша Феміда милосердна і врешті визнає це вашим чесним бізнес-доходом.
Кошти російських сенаторів успішно повертаються в родину.
Чи читав хтось оригінал ухвали?
Він вже на «Главкомі» 👇

� "Вітаю, пане Тарасе. З'явилася петиція щодо перейменування станції метро "Лук'янівська" на "Фортеця Лук'янівська".

Тарас Чорновіл (перериває читання): - Боже, які ідіоти... Кретини! Жах...

… І не набридне ніяк насєлєнію оце блазнювання і гайпування на крові! Одні фортеці в голові. А мало би бути питання - як так сталося, що по Києву, особливо по Лук'янівці, постійно прилітає? Де наша ППО? Якого найвеличнішого вона прикриває?"

Тарас Чорновіл: - Правильне у Вас питання. Перше, щодо самої ідеї охрещувати «фортецями» те, що ними не є. Якраз з Лук'янівки ППО знято умисно, її умисно було знято кілька разів.

Сама ця ідея - дуже тупа. Дуже тупа! Якщо хтось з нормальних людей під цією петицією підписався, хай шукає спосіб відкликати голос. Не будь як Зеленський, не будь як Єрмак! Не робіть цієї тупости.

Це чітко в руслі зеленської пропаґанди. Це вже все було, коли всі провали іменувалися великим героїзмом, великою "фортецею". Зеленський усе тупо провалює, закопує в землю тисячі українських душ, українських бійців, здає наші міста і території, як він здав Бахмут, котрий вони охрестили «фортецею Бахмут", - і як усе заграло гарно! Виявляється, ми вже не плюємо в бік Зеленського, не проклинаємо його - ми його на ручках носимо! Це дуже тупа, але дуже дієва технологія. А придумала це, зокрема, щодо Бахмуту, - Зарівна, тодішня помічниця Єрмака. Це вона придумала мем «Фортеця Бахмут» і під нього підтягнула співачків наших, котрі пісеньки записували про "Фортецю Бахмут", і таке инше.

Отже, "Фортеця Бахмут" - це не просто брехня, це цинічна і кривава брехня. Бахмут - одне з небагатьох міст, що не були фортифіковані за часів Порошенка від слова "взагалі", бо припустити, що його доведеться обороняти на тих рубежах, було неможливо. Адже там не можна вести нормальну оборону - тільки гатити, хіба що тілами українських бійців. Бахмут не годився для оборони, там немає природних рубежів, природні рубежі розташовані за Бахмутом. І тому оборона мала бути вибудована ЗА Бахмутом, це було рішення і Порошенка, і тодішнього Головкома Муженка, це рішення Залужного. А Зеленському Зарівна з Єрмаком нашептали: тут, мовляв, зробимо героїчний символ, і в тебе, Вовочко, буде своя Брєстская крєпость! Вау! Сталінґрад свій буде! Вовочка аж у трусики пісяє й тішиться, як у нього все буде прекрасно!

До речі, не тільки Залужний, не тільки у старі часи Порошенко - оборону Бахмута вважали неможливою всі західні союзники. Усі вони обурювалися тим, що́ Зеленський із Сирським зробили з Бахмутом, - це було знищення власної армії в ім'я постсталінських ідеологем [на яких, певна річ, виховувався О.Сирський, випущений 1986 р. з Московського вищого загальновійськового командного училища. - L.P.-S.]. Пригадуєте березень 23-го і обурений вигук Байдена: припини оту історію з Бахмутом! Ми тобі дали зброю, ми тобі допомогли, ми вишколюємо твоїх військових для того, щоб ти зараз зробив весняний прорив! Це мав бути контрнаступ Залужного, який був можливий і якого не сталося. А Зеленський відтягнув на Бахмут ще й війська з попереднього року - аби не дати змоги провести контрнаступ, аби його зруйнувати. І Зеленський тримав Бахмут і спалював там Українську Армію точно так само, як він згодом спалював її в Курській області.

Залужний відмовився тримати Бахмут, і тоді Зеленський дав наказ Сирському й віддав йому в підпорядкування кращу частину Збройних Сил. І Сирський, відповідно, вгробив там велику частину армії на обороні, яку там неможливо було організувати. Оборони міста не можна було допускати, оборону треба було тримати на Сіверському Донці. Це лише один з багатьох страшних злочинів, учинених Зеленським проти Збройних Сил України за участю Сирського.

Але там ще й Буданов хотів підіграти Зеленському - і зробив біду, й ми тоді втратили Лисичанськ через його авантюри. А далі ворог покотився... Бахмут не був "фортецею". Чому я про це розказую - тому, що "фортечні" фантазії Зарівної та мокрі мрії в пелюшках від Зеленського, - це є сталінізм, це абсолютна дурня.

А тепер ще однієї такої "фортеці" їм забаглося. Боже, які ідіоти!

Таки правда - дебілізм не лікується, він невиліковний, особливо коли суспільство готове ковтати будь-яке лайно, аби воно було озвучене патріотичними фразами. Це не патріотизм, це державна зрада. Це гидота. Це сталінізм, це совковізм повний.

Прильоти до Лук'янівки відбувалися тому, що Зеленський умисне відводив ППО з того напрямку, аби чужими руками знищити КБ Промінь, чи то пак КБ ЛУЧ, і відкрити дорогу дикій, страшній Міндічській корупційній афері з Fire Point. От саме для цього і знищено КБ Промінь, його руїни - прямо напроти метро Лук'янівської. От для того ворог туди й бив. Ви пригадуєте удар по Охматдиту? Охматдит був уражений однією ракетою - спеціально, щоб відвернути увагу, насправді удар був спрямований на КБ Промінь: одна ракета по Охматдиту, а чотири чи п'ять - п'ять, по-моєму, - по Проміню. Того дня там загинув цвіт нашої інженерії...

До того ракети Х-101, що летіли на Київ, завжди збивалися на сто відсотків, у Київ жодна з них вже рік як не прилітала. І тут раптом усі сто відсотків прилетіли, ну? Чи треба пояснювати?

Фортеця, де її комендант чи бургомістр наказав не просто відкрити ворота, а зняти їх і опустити міст, - ось що таке «фортеця Лук'янівка"! Слухайте, люди, не ведіться на це! Це дійсно мерзота.

.
Джерело:
Тарас Чорновіл. Діалог - ВІДВЕРТО.
https://www.youtube.com/watch?v=iXWql6tIEP0

Світлина від 25 лютого 2023 р. Джерело https://www.radiosvoboda.org/a/news-bakhmut-syrskyi/32291635.html

Хто насправді написав «Слово о полку Ігоревім»? Детектив довжиною в життя Леоніда Махновця
Чи знали ви, що один із найвеличніших українських учених ********** кілька років поспіль вставав о 4-й ранку, щоб подарувати нам історію, яку століттями намагалася привласнити Москва?
Мова йде про Леоніда Махновця - видатного історика, філолога та лауреата Шевченківської премії. Людину, яка самотужки здійснила титанічний подвиг, але пішла з життя у повній забутті з боку держави.
Гірка іронія долі: учений такого масштабу мав би удостоїтися куди шанобливішого ставлення з боку влади. Проте у січні 1993 року його проводжали в останню путь лише кілька колег під тихим січневим дощем...
До Махновця Іпатський кодекс (куди входять «Повість минулих літ», Київський та Галицько-Волинський літописи) ******** українською мовою ніхто не перекладав. Максим Рильський колись ставив надзавдання: зберегти дух, стиль і навіть порядок слів.
Махновець підняв планку ще вище. На цю роботу він витратив майже 30 років!
Описав майже 1700 імен дійових осіб (це зайняло понад 30 сторінок!).
Склав 8 унікальних родовідних таблиць князів та детальні карти стародавнього Києва.
Коли книга вийшла у 1989 році, в книгарнях її розгрібали «з-під поли», на чорному ринку перепродували втридорога, а на Заході за один фоліант давали астрономічні на той час 250 доларів!
Таємниця авторства «Слова...» століттями не давала спокою вченим. Написано понад 3000 томів досліджень! Але саме Махновець у віці за 60 років склав цей пазл у неймовірний трилер.
Щоб перевірити кожну деталь, він брав у друга «Волгу» і разом із дружиною Галиною об'їжджав усі місця, згадані в поемі.
Результат розслідування: автором «Слова» був син галицького князя Ярослава Осмомисла, рідний брат Ярославни - княжич Володимир Ярославич. Докази вченого виявилися настільки залізними, що навіть авторитетні опоненти визнали їх фактично неспростовними.
Радянська доктрина суворо забороняла відступати від міфу про «древнерусскую народность», намагаючись стерти українське коріння Кивської Русі. Але Махновець та однодумці йшли на справжній інтелектуальний штурм.
Консультуючи хорову капелу «Думка» під час підготовки ораторії до 1500-річчя Києва, Леонід Єфремович спересердя вигукнув співакам, вимагаючи правильної старослов'янської вимови:
«"Слово о полку..." має звучати з виразним українським акцентом!»

Як гарно ранок починається 😁
https://youtu.be/9LFv13ci5Ps?si=HmRo28SGhIH3D9ii

Про наші відносини з поляками з ФБ
-----

Десятки тисяч вбитих УПА цивільних поляків - це злочин і трагедія, не залежно від того, які там цифри - 40-60 тисяч за українськими оцінками, чи 100 тисяч за польськими.

І нам варто мати відвагу визнати це як злочин і нічим його не пояснювати, не применшувати, не відмазуватися і не намагатися самовиправдатися.

Причини завжди були у всіх до всього. Це не знімає відповідальності.

Це жахливо, мені дуже шкода що так сталося, і ми будемо про це пам'ятати, шанувати жертв і слідкувати, щоб це не повторилося.

Це єдина нормальна доросла дія. І ми почали її робити ще з часів Ющенка.

Але, також, на цьому вартує і ставити крапку і нагадувати полякам, що наша спільна політика пам'яті це "Пробачаємо і просимо пробачення".

А не "Просимо пробачення і посипаємо голову попелом, поки ви робите вигляд, що самі злочинів проти українців не робили".

Поляки кажуть, що їх дуже ображає симетризм (нагадування, що поляки українців також переслідували). 20 тисяч українців, вбитих АК - це для них лише відповідь і самозахист, бо ж біла і пухнаста жертва може бути тільки одна.

Тому мене дуже ображає, що вони вважають, що проблеми в стосунках між поляками і українцями почалися щойно в 1940х, і почали їх українці.

Якщо нагадати про пацифікацію Галичини, то "це не порівняти з етнічними чистками". Ну так, не вбивали (ну лише 20 людей, "не те що ви"), лише били, грабували, гвалтували, саджали в тюрму, переслідували українських діячів і діячок, забороняли громадські організації і освіту.

Про трагедію Іванни Блажкевич, галицької громадської діячки, чиїх двох маленьких донечок отруїли якраз коли вона балотувалася до Сейму, поляки тобі не розкажуть.

А якщо таки наполягати і показувати факти, то швидко доходить до "ну не просто так ту пацифікацію робили".

Ну звісно що не просто так. Це ж 1930ті, розквіт інтегрального націоналізму і у нас і у вас, а живемо ми на одній території, за яку от щойно воювали і програли, і тепер українці - дискримінована етнічна меншина в міжвоєнній Польщі, яка проводить агресивну політику полонізації.

Зараз поміркованіші польські ліберали попереджають - ви не ввійдете в ЄС з своїм націоналістом Бандерою. Тоді що ви там робите з своїм націоналістом Дмовським, вашим "батьком нації", етнічним шовіністом, антисемітом і симпатиком фашизму? Вам норм з пам'ятниками йому, вулицями, школами, і навіть вокзалом?

Якщо УПА лише злочинці, і нам треба познімати їм пам'ятники і ніколи про них не згадувати інакше, як в контексті каяття, то чи не хочуть наші софістиковані сусіди почати з себе і познімати пам'ятники Армії Крайовій, Дмовському і Пілсудському?

Вони до речі не в війні на виживання зараз, мають побільше ресурсу на критичну переоцінку власної історії.

Натомість вони почали глорифікувати Проклятих солдатів, своїх партизанів після 1945го, відомих злочинами проти білорусів, українців, євреїв та литовців, як борців за незалежність Польщі (див. пафосний пост Навроцького). Проти чого тривалий час був суспільний консенсус навіть в самій Польщі.

А якщо враховувати, що значна частина Żołnierze Wyklęci походила з Армії Крайової, то і розрізнення між ними таке собі.

Але дзеркало нашим сусідам не дуже подобається. Бо коли поляки глорифікують своїх етнічних шовіністів і катів сусідів, то "ето другоє".

***
Чого не розуміють поляки з розігруванням антиукраїнської карти в політиці, яке перейшло всі межі розумного, це те, що вони вмикають історичну пам'ять нам.

Те, що десятиріччями було лише на сторінках підручника історії, повертається в сьогоденний емоційний досвід, як свідчить вже майже тижнева дискусія в наших фейсбуках.

Я знаю польську мову, жила в Польщі півроку. Після початку повномасштабки, коли їхала через Польщу в Україну, раділа, бо це вже сусіди, це вже майже вдома.

Загалом, Польща викликала в мене дружні почуття. На зверхність, яка інколи проривалася, я не зважала - всюди є дурні люди. І навіть випадок з польським нациком, який мені в електричці навалював що України не існує і ми бидло, а пів вагону це чуло і ніхто не зупинив, - навіть цей епізод на моє ставлення до Польщі не повпливав.

Після перемоги Навроцького і всієї їхньої передвиборчої кампанії, де політики змагалися не у візіях майбутнього Польщі, а у претензіях до українців, моє емоційне ставлення змінилося.

Настільки, що коли чую польську мову, реакція як на російську. Неприязнь і хочеться відійти подалі.

А коли Ігор пропонував переїхати в Польщу, бо там йому як білорусу було б простіше з документами, це в мене викликало сліпу паніку.

Настільки сильну, що пішла питати в мами, чому мій прадід переїхав в 1939 році з під Перемишля на Рівенщину. В нього ж була дружина полячка, моя прабаба Оля.

Так я дізналася, що їх переслідували за змішаний шлюб.

Я усвідомлюю, що це трохи надмірна реакція, і сподіваюсь колись буду знову посміхатися, коли чутиму польську мову, але зараз вже як є.

***
Чому б обом народам не визнати реальність чесно?

Вона ж проста - століттями були ворогами-союзниками, як і всі в Європі з часів Середньовіччя. На початку ХХ століття воювали за Галичину. Українці програли, і підпали під жорстку дискримінаційну політику міжвоєнної Польщі. Під час Другої світової воювали знову. З жахливими "перекосами".

Зрештою, Польща програла ці території, але не нам, а Радянському Союзу. І якби совіти не відселили поляків з Галичини трохи в Польщу, а трохи в Сибір, то цілком можливо, що в 90х ми воювали б знову.

Я думаю у нас немає ресентименту до поляків (а у них до нас є), і політика "Пробачаємо і просимо пробачення" нас влаштовує (а їх ні) не через різницю у кількості вбитих цивільних.

А саме тому, що спірні території зрештою лишилися за нами, а поляками як кріпаками ми ніколи не володіли. У нас "кресів сходніх" і "хлопського бидла" в суспільному підсвідомому немає.

Вирізали один одного навзаєм з часів Хмельницького, бо були ворогами. Вступали в союзи, коли було вигідно. Зраджували, коли було вигідно. Етнічні чистки погано, дискримінація погано, але цілком можна засуджувати цю частину діяльності АК щодо українців і УПА щодо поляків, але визнавати їх внесок в розбудову незалежних держав.

Попри Сагринь, мені пам'ятник АК навпроти польського парламенту не муляє, попри зраду Петлюри - Пілсудський блискучий політик, і попри шовінізм - Дмовський типовий інтегральний націоналіст часів становлення національних держав на початку ХХ століття. І навіть Прокляті солдати з розпущеної в 1945 році АК кидалися вже на тих, до кого могли дотягнутися, з відчаю і безвиході.

Ми не можемо змінити минуле і обставини, в яких жили і діяли наші національні герої. Якщо підійти з ******** лінійкою, то в жодній країні в національному пантеоні нікого не лишиться. Навіть художників, філософів і письменників, бо і ті зазвичай сексисти.

То ж "побратими дорогі, сусіди поляки, наші дружні почуття із самого серця", як співали Брати Гадюкіни.

Може трохи прагматики?

Що вам краще на "кресах всходніх", Україна з пам'ятниками УПА і нульовими претензіями до вас в **********, чи росія, яка вбила вашого президента і половину політичної еліти оце нещодавно?

Мало нам війни так ще й метеорити з астероїдами 😏
https://zahid.espreso.tv/kosmos-naybilshiy-evropeyskiy-meteorit-upav-na-zakarpatti-160-rokiv-tomu-nasa-poperedzhae-tse-shche-ne-kinets

Потрібні кадри бережуть 🤬🤬🤬

Щойно Верховний Суд поновив на посаді суддю ОАСК і фігурантку плівок Вовка Альону Мазур.

Окрім узгодження замовних рішень з Павлом Вовком, вона ще

- узаконювала знесення історичної будівлі на Подолі,
- ухвалювла рішення на користь Суркісів у справі Приватбанку,
- поновлювала люстрованих прокурорів,
- разом з іншими 30 суддями ОАСК раптово "захворіла" аби не проходити кваліфікаційне оцінювання.

Можете подякувати Верховній Раді.

Між їхньою сьогоднішньою індульгенцією суддям ВС під номером 13165-2 і поновленням судді антиукраїнського суду на посаді не пройшло і кількох годин.

Пастка Білого Орла: як погрози Зеленському зіграли проти самого президента Польщі
Середа, 10 червня 2026

Загострення відносин між Україною та Польщею триває вже другий тиждень, проте події останніх днів демонструють важливу зміну.
А саме - жорстка й безкомпромісна позиція Варшави із вимогами до Києва та відмовою від компромісів поступово стає проблемою для польської сторони.

8 червня капітул Ордену Білого Орла - найвищої нагороди Польщі, розглядав запит президента Кароля Навроцького про позбавлення її президента України Володимира Зеленського. Причиною такого покарання є рішення про присвоєння почесного найменування "Імені героїв УПА" одному з підрозділів ЗСУ..

Це рішення українського президента викликало справжній шквал обурення у Польщі, ситуативно об'єднавши навіть непримиренних політичних опонентів. Так само майже єдиним було і суспільство - назвати польську реакцію надмірною зважилися лише поодинокі діячі культури та інтелектуали.
Показовою стала ситуація навколо заступника міністра науки Анджея Шептицького, який зважився просто описати українське бачення ситуації з УПА, жодним чином не солідаризуючись із ним.
Втім, навіть такий м'який відступ від єдиної лінії атаки на Україну став неприйнятним для польських правих.Тепер у Польщі масово звучать вимоги або звільнити самого Шептицького, або відправити у відставку уряд Дональда Туска.

Крім того, багато хто бачив у цій історії ще один шанс для Навроцького атакувати уряд. Адже за законодавство рішення про позбавлення Зеленського ордена набуде чинності лише у разі схваленням прем'єра, який не поділяє ентузіазму правих з цього приводу, і на якого би впала частина відповідальності.
Туск опинився би перед вибором - чи то хейт всередині країни, чи наслідки зовні.
За таких обставин позбавлення Володимира Зеленського найвищої нагороди Польщі, або принаймні ініціювання цього процесу президентом, здавалося не лише неминучим, а питанням найближчих днів.
Втім, досить несподівано засідання капітулу минуло без наслідків. Натомість у канцелярії президента Польщі не стали оприлюднювати висновок цього органу, заявивши, що Кароль Навроцький "ухвалить рішення у відповідний час".
Також 8 червня з'явилися перші заяви польських політиків, які можна сприйняти за бажання деескалувати відносини із Україною. Перша за все, варто згадати заяву прем'єра Дональда Туска - голова уряду закликав Володимира Зеленського та Кароля Навроцького до відвертої розмови. "Співпраця лежить в інтересах обох наших держав і народів, а конфлікт - в інтересах Москви. Гадаю, це очевидно для нас усіх", - закликає Дональд Туск.

Аналогічним чином за зменшення напруження виступив і спікер Сейму Влодзімеж Чажастий, закликавши бути "мудрішими", щоб не допустити масштабування конфлікту.
Ще відвертішим був колишній спікер Сейму Шимон Головня - за його словами, відкликання ордену у президента країни, яка воює за незалежність, завдасть більше шкоди самій Польщі, аніж Володимиру Зеленському.
Звичайно, зараз Головня є "збитим льотчиком" - після провалу на минулорічних президентських виборах він втратив і посаду спікера, і керівництво створеної ним партії. Тож може дозволити собі сказати те, чого не скажуть вголос чинні політики.

Проте події понеділка 8 червня показали:
у Польщі виявилися неготові, що конфлікт з Україною дійде аж такого рівня.
Можна припустити, що гучні заяви і президента Навроцького, і працівників його канцелярії базувалися на розрахунку, що українська сторона швидко піде на поступки і скасує рішення про найменування підрозділу. А глава Польщі запише собі в актив "перемогу над бандерівцями".
Показово, що відповідно до статуту Ордену Білого Орла, для позбавлення когось цієї нагороди президенту Польщі не потрібне погодження капітулу. Навпаки - це капітул може ініціювати такий процес, проте фінальне слово залишається за очільником держави. Незалежно від висновку експертів.
І це додатково свідчить, що звернення до капітулу було потрібно Навроцькому насамперед для тиску на Київ.
Не дивно, що після візиту до Варшави голови Офісу президента України Кирила Буданова у польські ЗМІ злили інформацію - за даними "Європейської правди" фейкову та безпідставну - про нібито готовність Києва відкликати рішення щодо "героїв УПА".
Зауважимо, що небажання Києва йти на такий крок має усі підстави.
Він може і вирішив би нинішню проблему, однак створив би набагато гостріші виклики на майбутнє - по суті, це би легалізувало право Варшави редагувати українську історію, вимагаючи її викладення у найбільше прийнятному для Польщі вигляді. Для Києва це - неприйнятно.
А рішення Володимира Зеленського змінити аеропорт базування свого літака з польського Жешува на Кишинів додатково демонструє, що не піддається на тиск.

Але джерело кризи нікуди не поділася.

Антиукраїнська істерика, що тривала протягом останніх днів у польських ЗМІ, свідчить, що суспільний запит на "покарання невдячних українців" залишається дуже високим. Відповідно, є всі підстави прогнозувати, що ця тема буде однією з ключових і на парламентських виборах 2027 року - як це було і під час президентських виборів 2025 року.
Одночасно, нинішні заяви польських політиків демонструють нові страхи щодо України - окрім старих, як от тези про "українізацію Польщі".
Насамперед польських політиків турбує, що залежність Києва від підтримки Варшави суттєво знизилася. Якщо 2022 року ця підтримка була ключовою для здатності України воювати, то поступово Польща опинилася у тіні більш масштабної допомоги з боку інших європейських країн.
А відповідно, різко знижується можливість погрожувати обмеженням чи припиненням цієї допомоги. В разі чого країнам Західної та Північної Європи не стане особливою проблемою компенсувати припинення допомоги з боку Польщі.

На додачу, затяжна криза у відносинах ставить під сумнів обіцянки польських політиків добитися найкращих умов для польського бізнесу при розподіленні контрактів із відновлення України.
І одночасно це посилює побоювання, що зовнішня політика Києва буде дедалі більше орієнтуватися на Берлін, а не на Варшаву.

Накладання цих страхів на вже усталений у Польщі стереотип про "невдячність українців", а також на давні фобії, призводить до появи та популярності у польському правому середовищі досить дивних (особливо - з української точки зору) теорій.
Наприклад про те, що ініціатором нинішнього загострення є Німеччина та її канцлер Фрідріх Мерц - німці нібито прагнуть заблокувати вступ України до ЄС, але обов'язково чужими руками.
За таких розкладів конфлікт з Україною, який обіцяв принести істотні політичні дивіденди, став для Кароля Навроцького швидше пасткою.
Він іміджево вклався у ініціативу з позбавлення Володимира Зеленського ордена Білого Орла - тож тепер відмова від цієї ініціативи може стати для Навроцького репутаційним ударом...
https://www.eurointegration.com.ua/.../2026/06/10/7239376/

Скрєпоносні 3.14...дари вдарили по Лаврі.
Їм все одно куди бити, зараз будуть розповідати про Центри прийняття рішень, солдат НАТО та біолабораторії.