Сьогодні відзначається 104-та річниця бою під Крутами

29 січня в Україні відзначають День пам’яті Героїв Крут - битви, що відбулася в 1918 році між українськими військами та більшовиками. Саме ця подія затримала наступ більшовиків на Київ, що дозволило остаточно проголосити незалежність Української народної республіки та підписати союзницьку угоду з Німеччиною.
Завдяки звитязі та сміливості українських вояків, більшовицький наступ на Київ було зупинено на чотири дні, що дало змогу укласти Брестський мир між Українською Народною Республікою і державами Четверного союзу. Цим документом Україна визнавалась самостійною державою з західним кордоном, що існував між Австро-Угорщиною й Росією до 1914 року. Холмщина і Підляшшя відходили до України. Водночас, Договір передбачав встановлення дипломатичних відносин між деякими країнами, повернення військовополонених, обмін цивільних інтернованих, відмову від будь-яких анексій і контрибуцій, негайне відновлення економічних контактів і взаємного обміну товарами.
Як відомо, наприкінці грудня 1917 року уряд радянської Росії розпочав відкриту агресію проти Української Народної Республіки. Більшовиків надзвичайно дратувало проголошення Україною самостійності. Спочатку Москва створила окремий "український червоний уряд" зі столицею у Харкові, який фактично оголосив війну незалежній частині держави, а потім двинула і війська – балтійських матросів, червоноармійців-головорізів з Москви, Пітера, Пскова, Смоленська тощо. Подавалося це як "громадянська війна".
Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 року між Ніжином і Бахмачем на Чернігівщині, за 130 кілометрів на північний схід від Києва під час наступу на Київ військ більшовицької Росії під проводом полковника Михайла Муравйова. З кінця грудня 1917 року загін Першої Київської юнацької школи ім. Б. Хмельницького під командою сотника Гончаренка обороняв станцію Бахмач, важливий залізничний вузол на кордоні УНР і РСФРР. 27 січня 1918 до них надійшло підкріплення з Києва – 1-ша сотня новоствореного студентського куреня, складена з добровольців – студентів Українського народного університету, київського Університету Святого Володимира (нині ім. Шевченка), гімназистів старших класів українських гімназій на чолі з сотником Омельченком.
Українські війська зайняли оборону біля станції Крути. Вранці 29 січня 1918 розпочався наступ на українські позиції 4-тисячного більшовицького загону петроградських і московських червоногвардійців. Українське військо, якому судилося вступити в криваву сутичку з цією ордою, налічувало близько 300 бійців Студентського куреню, 250 – Першої української військової школи та майже 40 гайдамаків – оце й усе.
Бій тривав до вечора. Завдяки вигідній позиції і героїзму бійців, українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви. Потім під тиском ворога більшість підрозділів організовано відступили до ешелонів на станції неподалік і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Але одна студентська чота – 27 юнаків, заблукавши у темряві, повернулася до станції Крути, яка на той час уже була зайнята більшовиками. 27 полонених юнаків (студентів і гімназистів) було розстріляно. Наймолодшим полеглим було по 16 років.
На сьогоднi вiдомi прiзвища 20 з них. Це студенти Народного унiверситету – Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти Київського унiверситету святого Володимира – Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї – Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич, Григiр Пiпський, Іван Сорокевич, Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич.
Загалом у бою під Крутами загинуло з української сторони, за різними оцінками, 70–100 осіб. Втрати бiльшовицьких вiйськ сягали 300 воякiв.
Після розстрілу більшовики не дозволили місцевим селянам поховати тіла загиблих. Лише після визволення Києва від червоних, за розпорядженням українського уряду, 19 березня 1918 року відбувся урочистий похорон полеглих у бою під Крутами на Аскольдовій могилі.
В радянський час могили полеглих під Крутами було зруйновано. Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії.
Після здобуття Україною незалежності подвиг героїв Крут зайняв гідне місце в пантеоні національної слави, став символом патріотизму і жертовності у боротьбі за державну незалежність. На державному рівні цей день почали відзначати з 2003 року. Щорічне вшанування пам’яті Герої Крут закріплено у Постанові ВРУ від 16 травня 2013 року "Про відзначення подвигу героїв бою під Крутами". У 2006 році на залізничній станції Крути відкрили Меморіальний комплекс "Пам’яті героїв Крут".
Смерть оце плата за братерство з кацапами.
Чому українці і досі не розуміють ....
Тоді муравйов, зараз мураєв, кончєна сволота на 50% бігбордах по всій Україні висіло, а не на шибенеці, ватна мразь. Історія дійсно повторюється... навіть прізвища схожі!!! муравйов, мураєв, один хір...
https://www.youtube.com/watch?v=gsYSsBtDLkA
Бо як і зараз, тоді більшість населення було "втомленим від війни", мріяло "взять всє, і подєліть", ненавіділо "буржуєв" та разом з червоними "здєлало їх вмєстє".
Наслідки тих фантазій ціною в мільйони жертв війн, голоду та репресій розгрібаємо до сьогодні, і не факт, що розгребем - занадто вже багато любителів "ковбаси за 2.20" та "тово пламбіра".
Воля то важкий тягар, її не вимірюють "мазанням на хлєб", зато моментально втрачають через глупство та наївну віру в "слуґ народа", що і сталося тоді - та на наших очах відбувається сьогодні.
Але хтось завжди йде битися до Крут, вони тримають небо, завдяки їм ми раз за разом отримуємо новий шанс вирватися з проклятого кола малоросійства та бездержавності.
Пам'ять - це найменше чим можна їм віддячити, тоді Герої не вмирають."
ты хочешь узнать мое отношение?
твое я уже понял
▫️ Герой України (посмертно) капітан (майор посмертно) Андрій Кизило
▫️ Молодший сержант Володимир Бальченко
▫️ Солдат Дмитро Оверченко (зі штурмової групи сержанта Бальченко)
▫️ Сержант Володимир Крижанський.
72 ОМБр ім. Чорних Запорожців.
Цього ж дня, але у 1918 році, стався бій за Крути. Що дозволив, у тому числі, проголосити Незалежність Української держави.
Події, які показують усьому українству, що держава потребує чогось більшого, аніж просто проголошення. Вона вимагає справжнього державотворчого чину, а не замикається на самих лише гаслах.
Вічні слава та пам'ять Героям!
Час обрав нас. Стоїмо! Пліч-о-пліч! Брат за Брата! Свій за свого!
- я знову ж переконуюсь: яка це лжива і підла продажна мерзота цей руSSкій мір і його адепти!
руSSкому міру повірити....себе обманути!!!
Где в кожушках которые были на парадах в Киеве
А послали молодых людей на верную смерть
Они действительно герои ---- честь и слава героям
А сами в это время удирали с Киева
Как всегда власть сдала Украину
Кстати, Антанта просила в это время украинские власти собрать миллионную армию, которую обязалась полностью вооружить для борьбы с немцами и кацапами, но Ленин был тем властям роднее буржуев из антанты.
Посему и грушевский и Винниченко прекрасно себя чувствовали при совдепии.
Ви хоч почитайте хто їми керував
Цей подвиг ми не забудемо ніколи, ми нащадки цих Великих Героїв і повинні продовжити боротьбу за нашу рідну Україну!
Шановні українці!
Вчіться писати правильно!
Не Росія, а московія!
Не росіяни, а московити, вороги, какцапи, агресори, вбивці, живодери, психічно хворі!
Ми культурна і розумна нація, ми повинні правильно писати і висловлюватись!
Бритва Оккама
А потому что когда красные захватывали Харьков, то импотенты Центральной Рады даже команд не отдали отбиваться войскам- красные захватили гаражи с броневиками вобще без боя. Дальше Полтава и Кременчуг, где украинских войск было больше но опять же, Винниченко заглядывал в глаза Троцкому в поисках мира, а Троцкий писал в Киев что ихтамнет. Итог- большевики в меньшинстве выбили почти без боя украинские войска из Кремня и Полтавы, и пошли дальше на Бахмач- Круты. А украинское войско после такой зрады начало разбегаться по домам или как полк в Броварах- обьявлять нейтралитет и разоружать тех кто еще воевал против красных. И это уже была агония. Тем более что 73% тогда не хотели воевать а спешили домой грабить панские маетки и делить землю. Но да, это подтвердят только старики. А в книгах сейчас этого нет- сейчас модно писать что пришла злая орда балтийских матросов и расстреляла студентов- украинцев. Но посути за сто лет расклады сил и политических взглядов остались теми же