Естонія прибере усі радянські пам'ятники з публічного простору
Уряд Естонії ухвалив рішення про усунення радянських пам'яток з публічного простору в найстисліші терміни
Як інформує Цензор.НЕТ, про це повідомляє Історична правда.
"Радянські пам'ятники треба прибрати з публічного простору, і ми зробимо це якнайшвидше. Конкретний час та порядок залежать від готовності і логістичного плану місцевих органів влади, ця логістика вимагає такої ж уваги, організації та участі від приватного сектору", - заявила Каллас.
Загалом в Естонії наразі налічується від 200 до 400 таких пам'ятників.
За словами прем'єр-міністерки Естонії, російська агресія в Україні "розтяла рани в суспільстві", про які нагадують радянські пам'ятники, тому їх видалення з публічного простору необхідне, щоб уникнути додаткової напруги.
Зазначається, що можливе загострення напруженості виникло зокрема через деяку активність навколо так званого "нарвського танка" - радянського монумента, встановленого на честь звільнення Нарви під час Другої світової війни.
Водночас згідно з поясненнями глави МВС Естонії Лаурі Ляенеметса, причина того, що в Нарві біля пам'ятника-танка зібралися люди, була в необґрунтованих чутках. Однак жодних подій не сталося, оскільки поліція пояснила людям, що танк "не заберуть під покровом ночі".
https://youtube.com/watch?v=b8HGjKFie6Y
5 серпня - один із кількох днів у році, коли ми вшановуємо пам'ять жертв сталінського Великого терору 1937-1938 років. Саме 5 серпня 1937 вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) «Про антирадянські елементи», яка дала поштовх наймасовішим політичним репресіям сталінського режиму.
5 серпня пам'ятні заходи, зокрема, відбувалися в урочищі Сандармох. У цьому лісовому урочищі поблизу карельського містечка Медвеж'єгорськ сталінський режим здійснив одну з масових страт політичних в'язнів. За трохи більш як тиждень у жовтні-листопаді 1937 року на спеціальному полігоні розстріляли понад тисячу людей, переважно в'язнів Соловецького концтабору. Для України це місце по-особливому символічне, тому що тут були вбиті ті, кого зараз називають українським «Розстріляним відродженням» - талановиті митці, письменники, режисери, науковці, діячі культури…
Навіть будучи за «Залізною завісою» й упокоривши значну частину суспільства лещатами тоталітаризму, радянська влада довгий час приховувала розстріл в'язнів так званого першого соловецького етапу. Розповсюджувались версії, що вони чи то були потоплені, чи то потонули самі в Білому морі.
Ставлення до пам'яті про жертв Великого терору в Російській Федерації стало маркером повторного сповзання цієї країни у тоталітаризм.
У 1997 році активісти карельського та петербурзького осередків правозахисної організації «Меморіал» Юрій Дмітрієв, Ірина Фліге та Веніамін Іофе провели експедицію в карельських лісах, в ході якої виявили 236 братських могил. Експедиція довела, що в'язні Соловків були вбиті пострілами в потилицю. А кропітка робота зі встановлення імен жертв на основі архівних даних, до якої долучилися й українські історики, встановила долі багатьох видатних українських діячів, як от Валер'ян Підмогильний, Микола Яловий, Валер'ян Поліщук, Микола Лозинський, Лесь Курбас, Микола Зеров, Антон Крушельницький та багато-багато інших. Але також - долі та імена людей, які не мали стосунку до культурної чи публічної діяльності й жили своїм звичним життям - як от товарознавець з Луганська Генріх Кремзер, колгоспник з Запоріжчини Йосип Балаш, київський залізничний інженер Олександр Біленький чи одеська продавчиня Валентина Розенфельд - аж поки радянський тоталітарний режим злочинно та, на жаль, на довгі роки безкарно не позбавив їх життя.
Дослідження істориків встановило й катів жертв Сандармоху - капітан держбезпеки Михайло Матвєєв та його помічник, молодший лейтенант держбезпеки Георгій Алафер. Більшість убивств вони здійснили власноруч з револьверів. За це начальство нагородило їх цінними подарунками та путівками в санаторій. Обидва кати спокійно вийшли на пенсію після Другої світової війни та померли у 1970-х. Мали державні нагороди та високі військові звання.
Перші вшанування жертв у Сандармосі відбулись восени 1997 року. Тоді українські дисиденти Євген Сверстюк, Іван Драч, Лариса й Тетяна Крушельницькі спільно з правозахисниками «Меморіалу» відвідали могили та встановили дерев'яний хрест. Уже за рік відбулось масштабне вшанування з першими православними та католицькими панахидами і встановленням кам'яного козацького хреста.
Однак, з приходом путінського режиму «матвєєви» й «алафери» - знову в пошані, а за пам'ять про злочини сталінського тоталітаризму переслідують. Юрій Дмітрієв, який відкрив правду про злочини у Сандармосі, став однією з жертв путінського режиму. Звинувативши 64-річного краєзнавця та правозахисника в гидких та не підтверджених злочинах, російська влада ув'язнила Дмітрієва на 13 років у колонії суворого режиму. Чекісти одного покоління покривають злочини чекістів попереднього покоління за мовчазного потурання частини російських публічних інтелектуалів. Тому що правдива історія та пам'ять небезпечні не тільки для тоталітаризму, а й для імперських амбіцій. https://t.me/********/553
Що почалося в російській пресі ...!
- Не забудемо, не пробачимо, вони дадуть відповідь...
Найпікантніше, що в ті ж дні в підмосковних Химках переносили кладовище померлих льотчиків. Там у роки війни був льотний шпиталь і всіх померлих ховали прямо на території. Так ось - цей цвинтар, у серці Росії, перенесли істинно російським способом. Підігнали екскаватор і пару вантажівок і насипом очистили цвинтар, що заважав будівництву торгового центру.