УКР
5199 відвідувачів онлайн
Помер Дмитро Павличко
Помер український поет-шістдесятник, перекладач, критик, публіцист Дмитро Павличко.
Як інформує Цензор.НЕТ, про це у Фейсбуці написав голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський.
"Сьогодні ввечері помер Дмитро Павличко. Мені щойно про це повідомив Богдан Горинь з посиланням на доньку письменника. Світла пам'ять і Царство небесне, шановний і дорогий Дмитре Васильовичу", - написав Сидоржевський.
Топ коментарі
**
Був день, коли ніхто не плаче,
Був ясний день, як немовля.
Та я здригнувся так, неначе
Твоє ридання вчув здаля.
Я знаю - ти не заридала,
А в світі, що гуде й гримить,
Мене лиш пошепки назвала,
До себе кликнула в ту мить.
Д. Павличко
**
Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені
Червоними і чорними нитками.
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне - то любов, а чорне - то журба.
..................
Д. Павличко
вона була майже народною, душевною і "хлоп"ячою" і текст і музика Олександра Білаша були чудові і неважкі...
Д.Павличко
Ти був справжнім і вірним сином України.
Хай же земля України буде тобі пухом.
Царство тобі небесне! Спочивай з миром.
Читала когда-то историю создания этой песни. Первый куплет был написан мгновенно, когда попалась на глаза женщина, на плечах которой был черный платок с красными розами на нем. Ему вспомнились родные места, родное село.
В этот же день чуть позже за полчаса! родилась песня-шедевр!
Со временем фамилия автора забылась. И вот, оказывается, кто умер...
Талант!
Один із фундаторів Руху, був дипломатом, брав участь у обох Майданах. І, до речі, дуже негативно ставився до зелених...
вічна Пам'ять та щирі співчуття родині !!😪
Пішли по всій Іспанії ченці,
Зодягнені в лахміття, як старці,
Підступні пастухи людського стада.
О, як боялися святі отці,
Чи не схитнеться їх могутня влада!
Душа єретика тій смерті рада -
Чи ж не майне десь усміх на лиці?
Вони самі усім розповідали,
Що інквізитора уже нема.
А люди, слухаючи їх, ридали...
Не усміхались навіть крадькома;
Напевно, дуже добре пам'ятали,
Що здох тиран, але стоїть тюрма!
Це про усіх тиранів , які лише конають , але їх тюрьми залишаються !
А інколи буває й так , що фізично й тюрьму зруйнували й майже систему , а вона продовжує існувати у мизках пересічних громадян й її тоді можно швидко відновити усе !
Справжні поети підбирають слова так , що б бути універсалами , а не поточними репертерами , які теж дуже потрібні суспільству .
Тому "кривавий Токвемада" тут може буди й Сраліним , й Мао, й Брежнєвим , й Угою Чавесом , але , на привеликий жаль скоріше так само буде з ****** ...
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне - то любов, а чорне - то журба.
Колими йшли удвох з тобою.
Вузькою стежкою по полю,
Я гладив золоте колосся,
Як гладить милому волосся.
Щаслива, ніжна наречена.
А деякі й століття не забувають .
Вірши Дмитра Васильовича з такої породи !
Вічна пам"ять й століття пам"яті !
О, де б мене не поховали люди -
Там грудка української землі
З мого зажуреного серця буде!
Д.Павличко
С.У.М.
Головна думка: вияв любові до рідної матері (УКРАЇНИ), яка своїми руками вишила синові сорочку червоними та чорними нитками, яка стала герою й оберегом на все життя, і нагадуванням про рідну домівку,країну
Ідея: заклик не забувати своє коріння, батьків,країну те, що є основою життя... ЧЛЄЛІНІСТИ. СРАЛІНІСТИ. НКВЕСНИКИ. КДБІСТИ =кати Українців лохи, так і не зрозуміли що написано у вірші. СЛАВА УКРАЇНІ.СЛАВА ПАВЛИЧКУ
крихке й тоненьке серце олівця -
зламати легко, застругати важче,
списати неможливо до кінця.
© Дмитро Павличко
Був ясний день, як немовля.
Та я здригнувся так, неначе
Твоє ридання вчув здаля.
Я знаю - ти не заридала,
А в світі, що гуде й гримить,
Мене лиш пошепки назвала,
До себе кликнула в ту мить.
в ній є рядки "Мені війнула в очі сивина, а я нічого не везу додому, лиш згорточок старого полотна"
Якщо посивів нічого не везе додому - ймовірно, вийшов з тривалого ув'язнення.
А сам Д.В.Павличко майже рік провів в ув'язненні за звинуваченням в участі в УПА
Вас отруїти жовто-синім гноєм
У холодно-вітряній чужині.
І на Схід дивились галичани.
На Москву дививсь в надії Львів…
Як добре, що на світі є Москва,
Моя земля, столиця і надія!
Я син простого лісоруба,
Гуцула із Карпатських гір.
Мені всміхнулась доля люба
У сяєві Кремлівських зір.
В твоєму університеті
Я вчусь тепер, народе мій.
Так дай же в молодому злеті
Мені піднятись вище мрій!