Пішов із життя Андрій Таран - парамедик та капелан, позивний Падре
Про це написала народна депутатка, засновниця Медичного добровольчого батальйону "Госпітальєри" Яна Зінкевич.
"Андрій розпочав свій шлях на війні ще у 2014 році.
Спершу долучився до полку "Азов", а згодом, після втрати близького друга під Іловайськом, вирішив рятувати тіла, а не лише душі.
Він вивчився на парамедика, служив у групі спецпризначенців, а пізніше став частиною нашого батальйону, де провів значну частину своєї служби, рятуючи поранених бійців на найгарячіших ділянках фронту.
Після повернення до цивільного життя він прагнув допомагати іншим ветеранам долати психологічні наслідки війни.
Андрій був людиною складною та контраверсійною.
Його життєвий шлях ніколи не був простим чи однозначним, він встиг зробити багато різного, і його вчинки та рішення нерідко викликали бурхливі дискусії.
У його військовому минулому були не лише злети, а й падіння, зокрема й виключення з нашого батальйону.
Проте, попри всі суперечності та непростий характер, неможливо заперечити його вагомий внесок у захист України.
Я вдячна йому за службу та за кожне врятоване на фронті життя", - написала Зінкевич.
"Мама Андрія надала картку для фінансової підтримки, проте вона просила не виставляти її у загальний доступ.
Якщо хтось із друзів чи побратимів має бажання та можливість допомогти родині у цей важкий час, будь ласка, пишіть в приватні повідомлення, і ми надамо реквізити.
Спочивай з миром, Падре. Дякуємо за службу!", - додала Зінкевич.
Координаторка медіа та кампаній Amnesty International Ukraine Валерія Бурлакова, авторка опублікованого на Цензор. НЕТ інтерв'ю з Падре, написала: "Немає більше Падре. Протестантського пастора, який пішов воювати у 2014-му і ніколи так і не повернувся з війни. Бандита з дев'яностих, вибачте за відвертість. Кухаря в "Азові". Парамедика. Мого найкращого в житті корегувальника. Людини, яка встигла побути, здається, всім. Ми випадково познайомилися в барі у Черкаському і господи, стільки всього пройшли потім разом, навіть СЗЧ з полігона в Авдос.
Колись після боїв за ліс я запитала його, чи легше глибоко віруючій людині приймати смерть побратимів.
Він навіть не задумувався.
— Ні. Не легше. Ні-ні-ні. Легше не буває.
Мені здається, це одна з найуніверсальніших фраз про війну, які я коли-небудь чула".
його родині😪😪😪