УКР
7002 відвідувача онлайн
Життя на лінії розмежування: Курахове, Мар'їнка та Щастя. ФОТОрепортаж
Населені пункти Курахове, Мар'їнка та Щастя, що перебувають біля лінії розмежування на Донбасі, живуть мирним життям, але мешканці постійно готові до обстрілу.
Як повідомляє Цензор.НЕТ, Олесь Кромпляс зробив фоторепортаж і замальовки з життя на передовій.
"На Кураховському автовокзалі маршрутка або місце в таксі коштує 65 грн. За ці кошти вас довезуть до крайнього за Мар'їнкою блокпосту", - пише він.
Мар'їнка. "На невеликому базарчику двоє мужиків, сидячи на народному транспорті - "лісапедах", про щось розмовляють. Звичайні мужики", - додає Кромпляс.
"На виїзді з Мар'їнки проходжу блокпост і бачу чоловіка. Попереду він штовхає тачку, а в ній кілька мертвих собак... Що з ними трапилося і навіщо вони дядькові, запитати не можу: блокпост", - пише він.
Курахове. "Літній чоловік розповідає: "У мене двоє синів воюють за Україну. Я і сам би пішов, та старий. Сиджу ось тут на 2 тисячі пенсії, а навколо одні сепари". "Ці ще тихо сидять, а інші понаприжджають із Донецька і змітають з ринку все. Іноді і м'яса нормального не купиш, бо ціни накрутять такі... ", - пише фотограф.
Щастя. "Наштовхуюся на групку бабусь і літніх чоловіків. Вони обступили кілька молочних бідонів і покірно мліють у черзі. Почувши ледь чутний затвор моєї камери, продавчиня здіймає ґвалт:" Аааа! Не знімайте! Відійдіть звідси і взагалі закрийте кришкою об'єктів!" Лемент охоче підхоплює вся публіка. Щоб заспокоїти, показую документи, пояснюю, що приїхав дізнатися, як їм живеться", - зазначає автор.
"Влада ганяє продавців, хоча всі санітарні документи в них у порядку і вони готові платити "базарне". "Слід торгувати в рядах і все... ", - розповідає Кромпляс.
"Повз нас потихеньку, як авіаносець, човгає ногами стара бабця. Її руки трясуться в танці Святого Вітта, проте вона наполегливо тягне візок", - пише фотограф.
"Черговий двір перетворено в котяче царство. Жінка возиться біля миски з нехитрою стравою - кашею з тельбухами. Навколо з десяток "мурзиків". Вона дуже рада, що ще хтось цікавиться життям кішок", - зазначив Кромпляс.
"Загалом, всі були раді тому, що возять продукти і спокійно. Я поїхав, люди залишилися. Наступного дня Щастя обстріляли: влучили в СТО і п'ятиповерхівку", - додав він.
"Якщо не брати до уваги певних персонажів з питущої "трудової інтелігенції", предків яких поселили замість виморених голодом селян, то тут більшість - адекватні українці. І саме за них потрібно далі боротися. Загалом від адекватних людей не було чути про хунту, фашистів, "бендерівців" або "ви прийшли на нашу землю гордого незалежного Донбасу". Люди скаржилися на війну, на постійне життя в напрузі і нужді ", - констатує фотограф.
(Фотографії Олеся Кромпляса, користувач Facebook Lesko Kromplitz)
Топ коментарі
https://www.facebook.com/backandalive/?hc_ref=NEWSFEED&fref=nf Повернись живим
7:00 - звонит будильник. Я переворачиваюсь на другой бок и стараюсь поймать за сказочный хвост ускользающий сон. Три-четыре-пять. Потянулась. Пора все-таки вставать. Не отвертишься. В окна заглядывает почти осеннее солнце. Еще парочку минут для себя. Теплые струи воды стекают по телу, ароматный крем, улыбка себе в зеркале. Обязательная «планка».
7:30 - все, понеслось. Быстренько приготовить легкий завтрак (макарошки с сосисками или кашу и «мама, только не мя-я-ясо-о-о-о», разбудить деток и сонных их дотолкать в ванную. Пока они умываются завтрак наметать на стол. Малыши не спеша кушают, я их слегка поторапливаю.
Надо же в школу успеть, а им все хочется пообсуждать вчерашний вечер и прогулку с собаками, и то, что «Андрей придурок и дерется».
Сладкие утренние минуты... В следующий раз мы встретимся уже вечером. Поели. «Марш одеваться. У вас есть 5 минут»,- командую я и сама бегу запрыгнуть в яркое летнее платье. И вот мы уже на выходе. В машину - прыг. «Мама, включи музыку погромче!», - то младший, любитель попеть.
Открываем окна, летим вместе с ветром поем вместе с… да все равно с кем, кто там в этот момент поет. «Люблю вас, бусинки». Целую сладкие губки-щечки.
Мальчики забежали в школу.
Это не моя война…
У меня никто из родных и близких не погиб на этой войне. Слава Богу. Я стесняюсь военных на улице, я ни разу не заговорила с незнакомым мне военным человеком просто на улице. Потому что мне стыдно. Стыдно за свое счастье. И я не знаю, как их благодарить.
Вот как??? Как сказать им «спасибо» за то, что у меня есть эти утренние минуты, за то, что, отправляя своих мальчишек в школу, я знаю, что туда не прилетит ни одна поганая мина, что вечером я приеду и заберу этих мурзилок домой. Какими словами передать это восхищение подвигом, который он делает, в том числе и ради меня и моих детей? Как объяснить ему, что да, я знаю, что он и его товарищи не пускают мразей в мою страну?
Что они рискуют своей жизнью ради меня и будущего моих детей? Как-то по-идиотски получится…наверное… Поэтому я опускаю глаза и прохожу мимо.
А потом сажусь за свой ноутбук и пишу этот текст, чтобы не словами отблагодарить его, а хоть немножко защитить. Потому что я знаю, что я не одна, кто постесняется подойти к вояке на улице. Но зато нас с вами много. И наша с вами помощь спасает жизни ребят.
А он проведет молодую женщину в ярком летнем платье взглядом. Может быть, залюбуется, а может быть подумает: «Это ее не гребет».
Ну и пусть думает. Мы то с вами знаем.
И если вы стесняетесь сказать бойцам спасибо, проходя мимо, то это можно сделать здесь:
https://www.facebook.com/notes/%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B8%D1%81%D1%8C-%D0%B6%D0%B8%D0%B2%D0%B8%D0%BC/%D1%80%D0%B5%D0%BA%D0%B2%D1%96%D0%B7%D0%B8%D1%82%D0%B8-%D1%96-%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B8/644868425670598 https://www.facebook.com/notes/%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B8%D1%81%D1%8C-%D0%B6%D0%B8%D0%B2%D0%B8%D0%BC/%D1%80%D0%B5%D0%BA%D0%B2%D1%96%D0%B7%D0%B8%D1%82%D0%B8-%D1%96-%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B8/644868425670598
Наталья Калмыкова
Проект «Повернись живим»