БЗВП у дії: чого і в яких умовах навчають мобілізованих в Україні. Репортаж із навчального центру ЗСУ

Автор: Євген Кузьменко

Чи знаєте ви, шановний читачу, що таке БЗВП? У загальних рисах, мабуть, знаєте: базова загальновійськова підготовка. Саме нею займаються у навчальних центрах мобілізовані без досвіду, контрактники, а з 1 вересня 2025 року - і студенти.

 Стандартна тривалість курсу БЗВП - 51 день, з яких 45 навчальних та 6 вихідних. "Це, - інформує Міністерство оборони - комплекс навчальних заходів для формування базових військових знань і навичок у військовослужбовців рядового складу".

Що ж, теоретично воно, мабуть, зрозуміло. Але як воно працює на практиці? Чого саме навчають курсантів? Який вигляд має і що відчуває типовий мобілізований?

По відповіді на ці запитання кореспондент "Цензор.НЕТ" разом з колегами з інших ЗМІ вирушає до одного з найбільших навчальних центрів у одній з областей України. Різноманітні локації цього центру розкидано на досить великій території, і обійти їх за один день неможливо. Хіба що об’їхати...

Одразу зауважимо: до навчального центру нас запросило Міністерство оборони України, і показували нам у той день те, що і планували показати. Тому цей репортаж аж ніяк не є універсальним відображенням всіх навчальних центрів країни і того, що в них відбувається. Але ми чесно зробили свою роботу, описавши побачене і почуте у місці, де п’ятий рік поспіль готують поповнення для Збройних сил України.

І починаємо ми своє знайомство зі світом БЗВП - з Психологічної смуги перешкод. Курсантів тут зустрічають вибухи, вогонь, гучні звуки.

Перший етап смуги має назву "Контрольована лють". Курсанти долають бар’єр фізичного знищення противника засобами багнетно-ножового бою.

"Основні прийоми володіння багнетом супроводжуються засобами мотивації — пояснює нам "профільний офіцер" Ірина. - Курсанти спочатку переглядають у VR-окулярах фільм "Агресія — твоя зброя". Далі здійснюється психологічне навантаження з метою розвитку агресії — щоб переключити їх з психологічного стану "замри" на стан "біжи і бий". Окрім цього, бійці роблять дихальні вправи, що сприяють агресії".

І справді: психологічного навантаження на окремо взяту людину тут вистачає. У повітрі з інтервалом у кілька секунд лунають постріли та вибухи. Раптові — кореспондент "Цензора" щоразу він несподіванки рефлекторно блимає очима. Гучні - аж вуха закладає. На психіку чиниться безперервний тиск — при цьому ми, журналісти, лише спостерігаємо, а курсантам доводиться ще й швидко діяти.

Тренування на Психологічній смузі відбуваються весь рік. Фото: Навчальний центр

Розставлені за сіткою манекени отримують ножові удари, у повітрі лунають жорсткі вигуки:

- Давай, давай, давай! Бий! Уперед Бий! Давай, давай!

Аж ось цей етап тренування завершено. Інструктор командує курсантам з групи:

- Повторюй за мною: Стоп агресії!

-Стоп агресії!

- Метою заняття було — щоб ви зрозуміли: агресія має бути під контролем. Скеровуйте агресію тільки проти ворога, ніколи не робіть цього з побратимами. Зрозуміли?

- Так!

- Готові? Переходимо до наступного навчального місця! Ліво — кроком руш!

Поки курсанти рухаються далі, спілкуюсь з інструктором — паном Володимиром.

- Тема цього заняття — каже він — це подолання психологічного бар’єру фізичного знищення противника. Мета — формування бойової контрольованої агресії методом багнетно-ножового бою. Щоб курсанти зрозуміли: в бойових умовах рішення треба приймати швидко.

- Ви сказали курсантам: ніколи агресія не може бути спрямована проти побратимів. Тобто таке інколи трапляється. Як цьому запобігти?

- По-перше, це — дихальні вправи, щоби заспокоїтись. Дихання має бути ритмічним, повільним. Короткий вдих носом, дихання затамовується, далі — глибокий видих ротом. Щоби зменшити надходження кисню до організму; щоби організм не мобілізовувався, а заспокоювався.

"Весь час відбувається спостереження за особовим складом — як вони справилися з завданням — продовжує пан Володимир. - Проводиться аналіз проведених дій: що вони відчували, які страхи; як їм краще справитись із агресією".

Під звуки вибухів, пострілів і різноманітних сирен йдемо далі. Інструктори наголошують: заняття на цій смузі не припиняються ніколи. Як правило, час до обіду віддається одній з рот.

Щодня тут відбувається підготовка майбутніх солдатів. Фото з архіву Навчального центру

Ще один етап підготовки — подолання смуги вогневих перешкод. Курсанти у протигазах і спецодязі виконують завдання інструкторів, рухаючись крізь вогонь та дим.

Навіть дивлячись на це зі сторони, стає трішки ніяково — але курсанти, подолавши смугу, бадьоро відповідають на питання журналістів.

Фото з архіву навчального центру

Як-от 40-річний Сергій з Хмельниччини:

- Заняття у нас розпочались 12 днів тому. Чого навчили? Користуватись зброєю, орієнтуватись у задимлених приміщеннях.

Ще багато чого. Взагалі цікаво! Чи страшно мені бігти крізь вогонь? Та ні, тепло, але не страшно. Ми ж нормально екіпіровані...

- Де ви тут живете, Сергію? - підходить до нього кореспондент "Цензор.НЕТ".

- Живемо у палатках, приблизно 28-30 чоловік.

- Особисто вас мобілізували повісткою?

- Та як вам сказать...ТЦК...тойво...

- Тобто загалом до армії не хотілось?

- Ну, у мене там є свої моменти...

- Люди, з якими ви тут навчаєтесь, їсте, спите — переважно якого віку?

- Від 35 і далі.

- Телефоном, месенжерами дозволяють користуватись?

- Дозволяють - у визначений час та місце.

- Є серед вас такі, яким тут реально непереливки?

- Та я б не сказав — загалом з повагою ставляться. Розпитують, звичайно: як тобі оце, чому ти ось так зробив...

- Я трішки про інше. Є серед вас такі, що їм тут важко — фізично, психологічно?

- Всяке буває, люди ж різні — старші, молодші; більші, менші; хтось міцний, хтось — не дуже...

...А коли чоловічої міцності не вистачає, на допомогу приходить робототехніка. І тут, на полігоні, вчаться користуватися нею у різних кризових ситуаціях. Наприклад, для того, щоб евакуйовувати поранених бійців.

Йдемо далі. Заходимо у приміщення, де за столами сидять курсанти, на них — VR-окуляри. Хлопці "дивляться кіно". Поруч — реквізит, актуальний для подібного роду стрічок.

Інструктор з позивним Юхим коментує:

- Зараз курсанти переглядають VR-відео "Перший бій", щоб увійти в ситуацію першого бою і знизити їхні психологічно-стресові чинники. Не допустити виникнення у них паніки, істерики, агресії, ступору. Тобто боєць має бути ознайомлений з тим, що на нього очікує, і успішно виконати завдання.

Надягнувши VR-окуляри, потрапляю наверх засніженого яру. Повертаю голову — і бачу вдалині лісопосадку. Погода у цій реальності — зимова, похмура. Повний ефект присутності — хіба лише сніг не рипить під ногами. Про всяк випадок трішки піднімаю окуляри — і полегшено зітхаю: навколо - класна кімната і занурені у таку саму реальність курсанти. Фух...

Але очікувати бою (чи що там буде далі) нема часу, бо треба вже поспішати на чергову локацію — сектор антидронової протидії. Тут теж задіяні VR-окуляри: ними користуються курсанти, що мають справу з антидроновими рушницями.

- Скільки коштує одна така рушниця зі всім необхідним? - питаю "профільного" офіцера, 46-річного пана Олега.

- Комплект — тобто рушниця, планшет, окуляри та решта — кілька сотень тисяч гривень.

- На якій "висоті" хлопці збивають дрони?

- Ну, це віртуальна реальність, тому от сьогодні був військовослужбовець, який збив дрон за 70 метрів. Ну, а в реальності ясно, що напівавтоматична рушниця так далеко не б’є.

Поруч розкладені для роботи апарати як БПЛА, так і різноманітної антидронової техніки. "Цензор.НЕТ" просить пана Олега розповісти про кожний з них.

Куди йдемо далі? На локацію обкатки броньованої техніки (і протидії їй). Тут курсанти дізнаються і про техніку, і про різні види РПГ. До речі, техніка, яку тут використовують, брала участь у боях на цій війні. Десь відремонтована, а десь удосконалена, вона тепер використовується для навчання курсантів.

- Вразливі місця тут — пояснює ротний Віталій - це зона, куди дивиться водій, при цьому вогонь ведеться зі стрілецької зброї. А гранатометом б’ємо ззаду, через те, що ззаду або по боках баки для пального. Саме баки чи гусениця — це вразливі місця, які маємо використовувати, щоб зупинити техніку ворога...Тут ми розповідаємо курсантам про гранатомети, вітчизняні або зарубіжні у нас на озброєнні. Потім відпрацьовується ворожа техніка; спочатку та, яка не рухається; кожний курсант проповзає під нею, щоби перебороти оцю боязнь техніки. А потім — працюємо з технікою у русі: виходимо на смугу, лягаємо, пропускаємо техніку - і стріляємо з гранатомета — і заняття закінчується. Після цього курсанту вказують на його сильні і слабкі сторони.

Типове завдання для курсантів тут: дати танку чи БТР (у даному разі - МТ-ЛБу — радянському плавучому бронетранспортеру) проїхати над тобою — і після цього вистрілити ворогу "у тил" з РПГ.

Стріляти по МТ-ЛБ колега цього разу не стала, але родзинку для свого репортажу - отримала.

Переходимо до нових локацій — вже стрілецьких. Сьогодні якраз другий день першого блоку стрілецьких занять 13-ї навчальної роти. Блок називається "Точність та влучність" і триває 4 дні. А далі будуть інші блоки: №2 - "Бінокулярна стрільба" (триває 3 доби), №3 - "Набуття досвіду" (2 доби): там вже йдуть складніші вправи. Нарешті, 4-й блок — він триває дві доби — це "Стрільба по повітряних цілях". А потім курсанти виходять на КТЗ (контрольно-тактичні заняття), де у рамках стрілецької складової БЗВП виконують дві вправи: одна — у наступальному бою, друга — у оборонному.

Але усе це буде потім. Поки ж курсанти 13-ї роти починають з азів. Розповідає їхній ротний Вадим:

- Сьогодні наша навчальна рота виконує перший блок вогневої підготовки. На ділянках у нас накриті навчальні точки, де вони відпрацьовують і закріплюють навчальний матеріал. Люди прийшли з гражданки, дехто з них взагалі ніколи не тримав автомата в руках, сьогодні — перший день. Починаємо від простого — і рухаємося до складного. Навчаємо курсантів, як правильно зробити плавний спуск, правильне прицілювання. Це все їм треба пояснювати, довго займатись. З часом все у них почне виходити.

Поруч група курсантів вчиться використовувати турнікет.

- ...і затягуєш отут — каже інструктор. - Зрозумів?

- Наче да. А можна вище затягнути?

- Можна, але ти сам маєш відчувати потрібну зону фіксації.

Підходжу до одного із "зафіксованих" курсантів. Знайомимося, переді мною — Олександр з міста Ковель.

- Це ви вперше маєте справу з турнікетом?

- Так, вперше. Інструктор оце показував, як правильно його накладати.

- Що головне для себе зрозуміли про турнікет?

- Зрозумів, що, хоча воно і боляче, але рятує життя.

- Інструктор казав, що і турнікет має виконувати свої функції обмежений період часу?

- Казав. Турнікет має бути 2 години, а там вже — евакуація.

- Скільки ви вже тут, Олександре?

- Третій тиждень.

- В перші дні важкувато було?

- Ну, як у армії.

- А ви раніше служили?

- Ні.

- То звідки ж знаєте, як в армії?

- Ну, мабуть, такий воно вигляд має.

- З того, чого вас тут навчали, що давалося добре, а над чим ще доведеться попрацювати?

- Ще треба попрацювати над проходженням. Як стріляти, як групами ходити.

- Олександре, а скільки вам років?

- 57.

- І за професією ви...?

- Тракторист-машиніст.

На жаль, дізнатися більше про життєвий шлях Олександра і про те, як у 57 років його мобілізували і він проходить БЗВП, не вийшло — групу якраз переводять на іншу локацію. Повертаюся до ротного 13-ї роти Вадима.

- Скільки людей у вашому розпорядженні? - питаю.

- 165 курсантів.

- Як ви для себе характеризуєте цей контингент?

- Ну, а як: люди приходять з гражданки. Ми з ними стараємося постійно вести розмову — щоб вони відчували, що попали в колектив; що ми за них переживаємо. І якщо виникають навіть якісь сімейні питання, ми стараємося їм чимось допомогти. Вони і наше ставлення бачать, і для себе намагаються зробити необхідне.

- Багато з цих людей на гражданці, скажімо так, мали не так щоб дуже налагоджене життя...

- (Перебиває) ...Я вам скажу, що з таких людей після нашого навчання получаються дуже прекрасні солдати. Нехай у людини був свій, не завжди ідеальний, рух по життю — тут вона потрапила у коло, де 150 чоловік. І ми до нього ставимося по-людськи, помагаємо. Всі ми люди, і ми тут, у війську, це розуміємо.

- Дякую вам за це. А зовсім асоціальні підопічні траплялись?

- Різне було. Дуже багато було в мене і курсантів, які відбували тюремні терміни. І вони займались гідно, до них зауважень не було. Я їм одразу говорю: це було ваше життя до того. Нині ви — військові, ваша задача зараз — захищати нашу Батьківщину, ваші сім’ї...І дуже прекрасно вони себе показували в навчанні.

- Пане Вадиме, розкажіть, як ви з вашим досвідом, виявляєте у курсантів лідерські якості? Вам же потім рекомендувати людей на взводних.

- Взводних видно одразу, бо є люди, які показують себе з перших днів. Звертаємо особливу увагу на тих, хто служив срочну службу; хто вже побував у бойових діях. Цих людей ми ставимо на командирів відділень та їхніх заступників. І вони вже тоді проводять розмови з людьми: розказують, що і як працює. Люди тоді розуміють, куди поїдуть і що будуть виконувати. Перший досвід вони отримують з розмов.

- А вам скільки років?

- 58.

- За тим, як і що ви кажете, відчувається бойовий досвід. Де воювали?

- 10 гірсько-штурмова бригада. Бахмут, Горлівка...

...Стрілецький досвід на цьому полігоні курсанти отримують не лише на відкритому просторі. Тут вистачає тирів, включно з мультимедійним.

- Перезарядка! - командує інструктор. - Зміна положення, стрільба з коліна. Не спішим, контролюємо дихання. Передня мішень, відкрити вогонь!

- Дивіться, - коментує він кореспондентові "Цензор.НЕТ" - тут ми можемо відпрацьовувати стрільбу як на 100 метрів, так і на 400-500, по мішенях.

Обід. У столовій журналістів годують тим самим, що і курсантів. Сьогодні це — солянка, рис з м’ясом та корейською морквою, узвар та яблучко.

А якби ми приїхали наступного дня, то отримали б на обід гороховий суп, булгур з м’ясом свинини, салат з буряка, узвар і мандаринку. Кетчуп та гірчиця в асортименті —щодня.

Що тут сказати, ситно. Наївшись, кореспондент "Цензор.НЕТ" наздоганяє медика, який пильнує за станом здоров’я курсантів — як під час занять, так і поза ними. Медику — 27, звати його Влад, за освітою він — лікар-хірург.

- Чим доводиться займатися? - перепитує він. - Якщо мова про проходження курсантами перешкод, то це — гіпертонічні кризи, ускладнені важкими тахікардіями: пульс — 160-170, а то й вище, що підвищує ризик інсульту, а то і травмування.

- А загалом з чим військовослужбовці звертаються до медичного пункту?

- Зазвичай це — хронічні, задавнені (інколи 10, а то й більше, роками) хвороби, які вони не лікували, і зараз про них згадують, бо тут фізично важко.

- І вони тепер кажуть: "Владе, допоможи мені з цим"?

- Звісно. Дивіться, у нас для цього є купа лікарів, а саме: терапевт, травматолог, хірург. Вони готові 24/7 надавати їм різного спектру консультації і обстеження. Є необхідна апаратура, від Міністерства охорони здоров’я — апарат "Лімстар", через який ми робимо УЗД та ЕКГ. Є отоскоп, дерматоскоп. Єдина проблема — немає рентгенапарата і якоїсь мінімальної клінічної лабораторії, щоби додатково їх обстежувати.

- Середній вік ваших пацієнтів?

- Здебільшого — 40+

- Чи бували випадки, коли доводилося когось терміново везти до лікарні?

- Звісно, бували. Як і клінічні смерті. Ніхто у нас не застрахований від інфаркту, інсульту або порушення мозкового кровообігу. Ми все знаємо, всі протоколи нам відомі, і ми готові надавати весь спектр допомог, які тільки є.

Продовжуючи військово-медичну тему, прямуємо до серії навчальних локацій з тактичної медицини. Тут люди навчаються як у приміщеннях...

...так і на свіжому повітрі.

За евакуаційною роботою іншої групи журналісти стежать з неослабною увагою. По-перше, тому що працюють вони за тією ж стресовою методою, що і на Психологічній смузі: поруч увесь час щось стріляє та вибухає (до створення такого тиску залучено кілька людей). А по-друге, поранений мало того, що має на нозі імітацію важкого поранення, так ще й поводить себе так, ніби знімається у художньому кінофільмі про війну.

- Ай-ай-ай, мені боляче! - кричить він.

- Все добре, друже, - підбадьорює його хтось з медиків - все буде добре, тримайсь!

- Моя нога, що з моєю ногою?! Я її не відчуваю! Де я? Я хочу додому! Мааа-мо! Я не хочу помирати!

Хтось із журналістів сміється — але недовго. Всі розуміють, що це досить точна імітація бойової ситуації, а працюють хлопці швидко і справно.

- Швидше! Прискорюємося!

- Ай як больно! Ногу, ногу мою тримайте!

- Швидше, ворог підходить!

Частина курсантів займаються пораненим, інші — зі зброєю напоготові контролюють напрямки, звідки може з’явитись ворог.

Група з пораненим переміщується у зону з гористою місцевістю. І тут кульмінація — пораненого майстерно переправляють поверх ріки на інший берег.

- Хлопці, заберіть мене звідси! - продовжує волати поранений, який кілька миттєвостей тому зависав над прірвою.

І хлопці забирають. За кілька хвилин по тому тренування закінчується, і "пораненого" обступають журналісти. Виявляється, це діючий інструктор, позивний Знахар, за плечима якого — участь у обороні Запоріжжя, Соледару, у Херсонській кампанії. А несли його курсанти, яких він тут і навчає.

- Сьогодні відпрацьовував пораненого військовослужбовця — каже інструктор, посміхаючись — морально збивав їх з руху. Кричав, що помру, і так далі. Але хлопці справились, не здалися, відпрацювали і врятували мене!

- Ну, ОК, десь була імітація — але ж над річкою ви реально летіли!

- Так, я їм на 100% довіряю. І знаю, що після закінчення курсу вони врятують ще не одне життя.

А ось де живуть ці хлопці у ті години, коли не рятують побратимів. У підземному блоці модулів, підключених до електропостачання і оснащених обігрівачами. Ось такий вигляд має окремий модуль.

У кожному модулі мешкають до 6 чоловік, точки для душу і прання - на поверхні.

Наостанок ми переїжджаємо у групу локацій, де головну роль грають БПЛА і їхні пілоти. Тут навчаються і за моніторами...

...і у VR-окулярах, виконуючи ювелірні операції з дронами-малюками...

...і здають екзамени (на яких до останнього моменту дозволяється згадувати матеріал по конспектах)

А на відкритому просторі роблять свою справу інші дрони і їхні пілоти. Про них, як і про навчання майбутніх штабістів, ми детальніше розкажемо іншим разом. Зараз лише фото:

Фото з архіву Навчального центру

А завершимо цю розповідь знайомством із командиром взводу fpv, позивний якого Йода.

- Чому такий позивний? - запитую — Мабуть, ви — фан "Зоряних війн"?

Йода сміється.

- Не вгадали, - каже він. - Такий позивний мені дали тому, що я не можу літати стоячи. Тільки сидячи!

Стоячи чи сидячи, але він дійсно чимось схожий на того, легендарного, Магістра Йоду. Хіба не правда?

Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"

Фото: автора, Навчального центру