Основу "січневого повстання" проти Центральної Ради 1918-го становили кримінальні елементи, - історик Ярослав Тинченко

Автор: Ольга Скороход

Сто років тому, 29 січня 1918 року (за старим стилем – 16 січня) у Києві почалося так зване січневе повстання робітників проти української влади. Цього ж дня відбувся легендарний бій під Крутами, коли добровольці стали на захист української держави і на кілька днів затримали ворога від наступу на столицю.

За тиждень до того Українська Народна Республіка проголосила незалежність. На молоду державу з усіх боків наступали війська російського Раднаркому. У такій ситуації війська, підконтрольні Україні, були змушені і тримати фронт Першої світової проти австро-німецької армії, і відбивати російського ворога.  Перед тим у Харкові був сформований маріонетковий Народний Секретаріат, яким прикривався Ленін, заявляючи, що Росія не причетна до війни з Україною. Тим часом українські дипломати прагнули добитися миру з західними державами, щоб розв'язати собі руки на західному фронті.

Ким були повсталі проти Центральної Ради і чи всі з них були робітниками? Чому українські війська залишили Одесу практично без бою, а в Києві трималися до останнього? Що це за отруйний газ, яким більшовики прагнули потравити киян? Чи винна Центральна Рада у тому, що не мала достатньо військ, і чи їх дійсно було мало? І в чому Кремль 2018 копіював дії Раднаркому 1918? Ці питання ми поставили Ярославу Тинченку, кандидату історичних наук, заступнику директора Національного військово-історичного музею України.

Фото: Віка Ясинська

НА КИЇВ З УСІХ УСЮД СУНУЛИ БІЛЬШОВИЦЬКІ ВІЙСЬКА

- Як і чому виникло повстання на заводі "Арсенал"?

- Повстань на "Арсеналі" часів революції було щонайменше два. У листопаді 1917 року виникло повстання проти влади Тимчасового уряду. А повстання проти Центральної Ради - це січень 1918 року. Причини цього повстання прості. Перша – національна. Робітники заводу "Арсенал" – це інтернаціональна публіка, до складу якої входили працівники з інших регіонів Російської імперії. Вони були переведені на роботу в Київ у зв'язку з Першою світовою війною. Тому гасла про незалежність, яку щойно проголосила УНР, вони не сприймали. А ті робітники, що походили з України, були переважно денаціоналізованими і втратили зв'язок зі своїми предками. Другий момент – суто соціальний. Соціальні гасла більшовиків були звабливі. До прикладу: "Заводы рабочим!" Ніхто не уявляв, як заводи будуть належати робітникам, але гасло подобалося. Тому певна частина робітників Києва симпатизувала більшовикам.

- З чого все почалося і якою була зовнішня ситуація?

- У той час уряд Леніна вже почав збройну агресію проти України і проти Центральної Ради. З Росїї прибували червоногвардійські загони, загони балтійських матросів. Рухався мінський революційний полк, створений значною мірою з колишніх ув'язнених мінських в'язниць. На той час Мінськ був пересильним центром для ув'язнених з усіх західних губерній. І от всіх їх випустили. Вся ця публіка йшла на підтримку київській червоній гвардії. Цими прийшлими більшовицькими загонами вже були роззброєні залоги у Харкові, Чугуєві. Точилася боротьба на півдні України. У Харкові в операції з роззброєння українізованих військ окрім московських та петроградських брав участь також місцевій загін харківської червоної гвардії, однак складався він переважно з латишів. До Харкова під час Першої світової було евакуйовано кілька ризьких підприємств, саме робітники цих заводів і становили основу червоної гвардії Харкова.

На Київ з усіх усюд ішли збільшовичені російські війська. З півночі – мінський революційний полк. З Росії – петроградська, московська, тверська червоні гвардії і балтійські матроси. З заходу, фронту ішов ІІ гвардійський корпус – це збільшовичена колишня імператорська гвардія під командуванням Євгенії Бош. З півдня також сунули збільшовичені війська.

Київське повстання почалося з того, що війська Центральної Ради намагалися забрати в арсенальців зброю, яка перебувала на території заводу. Частину зброї їм вдалося вивезти. Одна робітники заводу "Арсенал" викрали патруль Першого українського козацького полку ім. Б. Хмельницького, який стояв біля заводу. Після придушення повстання тіла цих хлопців знайшли закатованими на заводі. Вони викрали патруль і зачинилися. Також проти Центральної Ради виступила частина працівників заводу Гретера і Криванека (завод "Більшовик"), частина робітників київських залізничних майстерень, а також робітники підприємств, що розташовувалися на Подолі та Деміївці.

- Загалом чи мали більшовики підтримку в Україні?

- Більшовицька фракція в Центральній Раді напередодні конфлікту становила 5-6%. Тобто вплив був мізерний, але вони мали симпатиків серед робітників великих підприємств промислових центрів. Що цікаво, шахтарське населення Донбасу в той час було значною мірою на українському боці.

Читайте на Цензор.НЕТ: Співавтор проекту "Книга пам’яті", історик Ярослав Тинченко: "2700 чоловік - майже точна цифра загиблих на сході бійців. Імена 95% з них викладено на нашому сайті"

БІЛЬШІСТЬ ПОВСТАЛИХ ПРОТИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ, - ЦЕ КРИМІНАЛЬНІ ЕЛЕМЕНТИ

- Який відсоток робітників заводів підтримав це повстання?

- Коли пізніше, у 20-х і 30-х роках на радянських підприємствах почали складати списки і з'ясовувати, хто брав участь у повстанні, то виявилося, що власне заводських робітників було порівняно небагато. Решта – це кримінальні елементи. І навіть коли ще в тому ж 1918 році самі більшовики почали з'ясовувати, хто із загону київських залізничних майстерень загинув у повстанні, то їм вдалося встановити лише 2-3 прізвища з кількох десятків. Решта – це були невідомі люди. Хто це такі – не змогли з'ясувати. У радянській літературі ці факти не оприлюднювалися. Тому був створений загальний образ київського червоногвардійця-робітника.

Коли війська Раднаркому 9 лютого 1918 року остаточно зайняли Київ, вони дуже поспішали пограбувати місцеве населення. По-друге, - якомога швидше поховати своїх загиблих, не розбираючись, хто там лежить. Усього було поховано 760 "червоногвардійців і революційних солдатів", які загинули у бою з військами Центральної Ради. Тому на пам'ятнику над могилою загиблих робітників у Маріїнському парку практично немає імен.

Група учасників "Січневого повстання".

- Ви намагалися з'ясувати, хто лежить у тій могилі?

- Я працював з документами заводу "Арсенал" і документами червоногвардійських організацій. Мені вдалося встановити близько ста прізвищ робітників. Є дані, що якось Січові стрільці захопили в полон групу австрійських солдатів. Під час війни вони пройшли російський полон, а у 1918-му їх більшовики за гроші найняли постріляти по Києву з гармати.

- Які втрати з українського боку у цих боях?

- Точного обрахунку з української сторони в Києві немає з однієї простої причини. Після погрому всі ці нещасні люди були поховані у братських могилах. Туди тягнули всіх – і тих, хто загинув безпосередньо у бою, і тих, хто загинув внаслідок терору. Коли Київ звільнили від більшовиків, тут було понад 2,5 тисяч неідентифікованих тіл.

Є вичерпні цифри по Одесі. Всього під час вуличних боїв і потужного обстрілу загинуло 145 людей, більшість з яких були цивільними. Відомо, що серед них було 12 закатованих українських полонених.

- Як українська влада придушувала повстання?

- Придушення повстання у Києві відбувалося силами військ Центральної Ради з числа добровольців. Включаючи 16-річних гімназистів. У перші два дні повстання оточили "Арсенал" і дали відсіч подільській червоній гвардії, яка піднялася в центр міста і почала вести бої на вулиці Володимирській – наближатися до будівлі Центральної Ради. Їм дали успішну відсіч, переважно силами добровольців з представників державних установ. Готель "Прага" на розі з Прорізною був узятий штурмом. Потім українські підрозділи спустилися вниз, але тоді рештки подільських червоногвардійців вже розбіглися. Повстання на заводі Гретера і Криванека і КПІ було так само локалізовано силами місцевої залоги. Після цього впав "Арсенал" – був узятий силами гайдамаків Петлюри і Січових Стрільців. І в останню чергу було взято штурмом київські залізничні майстерні. Таким чином, повстання станом на 4 лютого було ліквідовано.

Схема бою за завод "Арсенал" з книги Я. Тинченка.

А в ніч з 5 на 6 лютого на правий берег Києва підійшли війська Раднаркому і почали обстрілювати Київ з далекобійної важкої артилерії. У той час постраждало багато будинків. Потім через залізничний міст прорвався панцерний потяг більшовиків. Він зайшов у район вокзалу і почав громити місто зсередини.

ПЕТЛЮРА НЕ ДАВ РОЗСТРІЛЯТИ ПОЛОНЕНИХ ПОВСТАНЦІВ

- У мемуарах очевидці обстрілів Києва та інших міст описують їх апокаліптично. Якою була тактика більшовиків?

- Діяли більшовики так само, як і терористи на Донбасі - їм було абсолютно начхати на втрати серед цивільних мешканців. Вони лупили важкою артилерією всюди, куди потрапляли, тому руйнування в Києві були великими. Так само вони діяли в Одесі. Там також спалахнули вуличні бої, тривали з 16 по 18 січня. Місцеві українські війська перемагали. Але група балтійських матросів, які в той час були в Одесі, переконала частину чорноморських матросів виступити на боці більшовиків. Вони з моря почали обстрілювати місто, причому, вони одразу влучили у шпиталь. Тоді загинуло кілька медичних працівників. Аби припинити подальше знищення міста, українські війська залишили Одесу.

- Командувач більшовицьких військ Михайло Муравйов вихвалявся: "28 января Дума (Киева) просила перемирия. В ответ я приказал душить их газами". Хімічна зброя наприкінці Першої світової війни вже не була дивиною. То про які гази говорив Муравйов, і якої шкоди вони завдали?

- Муравйов дійсно багато про це розповідав і вихвалявся. Я думаю, що йдеться про те, що більшовики у Дарниці і Микільській Слобідці захопили важку артилерію – далекобійні гармати, на озброєнні яких вірогідно були снаряди, що містили отруйні речовини. І вочевидь цими снарядами більшовики пуляли по Києву. Однак я не зустрічав свідчень про те, що ці снаряди спричинили якусь шкоду. У невмілих руках за неправильних погодних умов ця зброя не справила очікуваного ефекту.

Дім голови Центральної Ради Михайла Грушевського, розбомблений більшовиками в лютому 1918-го.

- Власне одним з наслідків повстання історики називають те, що робітники відтягнули на себе частину військ, які були дуже потрібні українському уряду для того, щоб протистояти більшовикам. А військ у Центральної Ради було мало. Наскільки це так?

- Військ дійсно було мало. Тоді війська УЦР вже були відряджені на південь, на схід і на захід. Оточити вогнища локальних повстань не вистачало сил. У розпорядженні Центральної Ради були нечисленні підрозділі з добровольців. Це передусім Гайдамацький Кіш Слобідської України під командуванням Симона Петлюри, який провадив бої з більшовицькими частинами на Полтавщині. Також Курінь Січових Стрільців, що складався з галичан, допоміжний Курінь Січових Стрільців, до складу якого входили студенти та гімназисти. І так звані загони Вільного Козацтва – озброєні місцеві мешканці. Наприклад, у Києві до складу таких загонів входили представники залізниці й українські робітники.

І врешті гурти з українізованих полків колишньої російської імператорської армії. Що це за гурти? Збиралися всі уродженці українських земель в межах своєї частини створювали роти, батальйони, полки і оголошували про перехід під управління українського уряду. Але у переважної більшості цих військових не було переконання, що необхідно боротися з російським Раднаркомом та більшовизмом. Звісно, якби ці події розвивалися під час, скажімо, Голодомору, то всі побігли б захищати УНР. Однак до трагедії Голодомору було далеко, і розуміння небезпеки більшовизму в людей ще не було. Крім того, ці люди вже воювала три роки (від початку Першої світової), тож прагнули повернутися додому, а не встрявати у нову війну.

У Раднаркому теж військ було мало. Але зважаючи на те, що вони встигли зайняти значно більшу територію і в їхньому розпорядженні були загони матросів, російської Червоної гвардії, то кількістю вони таки переважали. Тому коли піднялося повстання на "Арсеналі", то українських військ вистачило рівно на те, щоб оточити завод і проводити перестрілку з повсталими. Лише після того, як до Києва повернувся Гайдамацький Кіш Слобідської України та кілька сотень Січових Стрільців завод вдалося взяти штурмом і ліквідувати повстання.

Січові стрільці, Київ 1918 року.

- Якою була доля повсталих?

- Збереглися докладні спогади про те, як Петлюра не дав розстріляти чи кривдити полонених. Їх усіх відвели на гауптвахту, звідки потім були звільнені військами Раднаркому.

- Сьогодні лунають звинувачення на адресу діячів Центральної Ради, які буцім-то розпочали військову реформу в розпал війни. Це було виправдано?

- Військову реформу ніхто не проводив і проводити не міг з простої причини – не було кого реформувати. Українізовані війська старої російської армії і де-юре і де-факто були російськими, але складалися з уродженців українських земель. Кількість добровольчих формувань була обмеженою, за їхній рахунок не було шансів збільшити, а тим більше сформувати армію. Консолідація відбулася вже після залишення українськими військами Києва та Одеси. Армія переформатувалася і потім була досить грізною силою.

- Якщо говорити про добровольців, перше, що спадає на думку, - це подвиг Героїв Крут. Ця битва відома, тому що в ній загинули відомі особи. Але ж подібних локальних битв, у яких добровольці зголошувалися боронити Україну, було дуже багато. Що про них відомо?

- Битв дійсно було багато. Перший бій стався у Чугуєві під час роззброєння місцевого військового училища. Потім був бій за станцію Синельникове, де загинуло троє українських воїнів. Далі – бої під Ромоданом, Гребінкою, Бахмачем. Також варто згадати про битви у великих містах, Одесі та Катеринославі.

Також відбувалася маса зіткнень на Правобережній Україні – Жмеринка, Вінниця, Кам'янець-Подільський… І якраз на Правобережжі більшість міст вдалося відстояти. Там специфіка була в тому, що у грудні почався незворотний процес втечі російських солдатів в тил. Більшовики прийшли до влади під гаслом миру. Крім того, вони одразу запровадили в армії виборність посад. Звісно, солдати обирали офіцерами тих, хто обіцяв їм відпускні та відрядження і хто дозволив розділити касу військових частин. Солдати збирали речі та їхали додому. Деякі збільшовичені військові, відступаючи додому, вступали у бій з усіма, і потрібно було витримати цю хвилю, з чим українські добровольці справилися.

ПСЕВДОУКРАЇНСЬКИЙ УРЯД У ХАРКОВІ БУВ ПРИДАТКОМ ДЛЯ РОСІЙСЬКИХ "ГОСТЕЙ". ТАК, ЯК І СЬОГОДНІ САМОЗВАНІ РЕСПУБЛІКИ

- Нині виникає спокуса порівнювати тактику Раднаркому з тактикою сучасної Росії. Ви бачите паралелі?

- Це дуже цікаво. У 2014, 2015, та й навіть зараз відлуння 1918 року помітні. Більшовицький псевдоукраїнський уряд, який був створений у Харкові у грудні 1917 року, не мав ані впливу, ані власних збройних сил. Збереглися спогади членів цього уряду – про те, як вони спали на столах, випрошували папір для того, щоб роздрукувати свої декрети. Тобто, вони були політичним придатком до російських "гостей". Коли уряд Леніна також уклав договір з державами Четвертного союзу і з УНР, то, прикриваючись харківським урядом, як ширмою, кидав свої війська проти Центральної Ради. Коли німці запитували у Леніна: "А хто це намагається в Україні з нами воювати?", з Москви незмінно відповідали: "Ми не знаємо, це якийсь харківський уряд, з яким ви не укладали угоди".

У війні на Донбасі виникла аналогічна ситуація. Все спалахнуло після того, як у Слов'янськ зайшов Гіркін, у Донецьк – "Іскра" і "Восток", а в Луганськ – загін ЧВК Вагнера. Тобто, три російські підрозділи зайшли в Україну і почали підривати ситуацію зсередини. У 2015-2016 роках окупаційно-сепаратистськими військами керував російський генерал Асапов під псевдонімом Примаков. Віталій Маркович Примаков – це більшовицький діяч з Чернігова, організатор Корпусу червоного козацтва у складі Червоної армії. Це була штучно створена частина, буцім-то українська у складі більшовицьких військ. І ось раптом через сто років у Асапова з’являється псевдонім Примаков. Вочевидь, хтось у Москві бавився в історичні паралелі.

Або та ситуація, коли Захарченко раптом оголосив про створення Малоросії з "ДНР" і "ЛНР". Тобто, явно вони шукали шлях створити альтернативний Києву уряд і не знали, як його назвати.

Броньований автомобіль на вулицях українського міста, початок 1918 року.

- Є свідчення, що коли цей харківський Народний Секретаріат потрапив до Києва і побачив усе, що роблять війська Муравйова, то його представники були шоковані. А самого Муравйова відкликали.

- Одного з членів більшовицького уряду самі ж червоногвардійці і закатували. Бо його перестріли на вулиці, а він відповів українською мовою. Його попросили розмовляти "інтернаціональною мовою". На це він вирішив розумно запитати, якою саме мовою, бо він їх знає кілька. За це отримав багнетом у живіт. А майбутнього радянського воєначальника Якіра відлупасили так, що він ледь не помер. Тому діячі цього харківського уряду були звичайними маріонетками, що не мали жодного впливу. І Муравйов паразитував у Києві, доки не почався наступ німецьких та австро-угорських військ.

- Де в насильстві, яке влаштували більшовики у Києві, проходила межа між національними чи класовими речами і звичайним бандитизмом?

- Бандитизм був масовим і закономірним, бо був наказ Муравйова про розстріл усіх офіцерів і юнкерів. Керуючись цим наказом, більшовицькі війська вдерлися до Києва і влаштували погром в аристократичному районі Липки. Заарештованих тягнули у Маріїнський палац – буцім-то на допит. А паралельно відбувався масовий грабунок.

Цим загонам з Росії та Білорусі обіцяли відпустити додому після того, коли вони переможуть Центральну Раду. Зайняття Києва було для них кінцем місії, внаслідок чого настає винагорода. Тож більшовицькі ватажки заплющували очі на те, що коять їхні війська.

Впродовж 10-12 днів вони влаштували у Києві погром. Коли до Києва 1 березня 2018 року підійшли українські війська, а слідом – більшовицькі частини, захищати саме більшовицький Київ не було кому, бо вони залишили Київ практично без бою.

10 березня 1918 року. Похорон жертв, що загинули під час перебування у Києві більшовиків.

- Наскільки фатальну роль ці повстання відіграли в російсько-українській війні?

- Проблема Центральної Ради полягала в тому, що їй довелося вести війну одразу на кілька фронтів. Всередині країни палали повстання, а з усіх сторін насувалися вороги. При цьому на заході українізовані частини мали продовжувати тримати фронт порти Німеччини та Австро-Угорщини. Більшовики легко покинули свої позиції і сунули на Київ. А українізовані частини не могли собі такого дозволити без наказу. А доки не було укладено миру ніхто не міг лишати позиції.

Коли війська Центральної Ради в ніч на 9 лютого залишили Київ і переформовувалися у селі Ігнатівка, було враховано, що для подальшого звільнення України потрібно дві речі: укладення мирного договору з країнами Четвертного Союзу (які були супротивниками Російської імперії, який фронт була змушена тримати Україна) і передача Легіону Українських Січових Стрільців з австро-угорської армії до української. Легіон тоді нараховував до півтори тисячі вояків.

- Тобто, на вашу думку, німецьких і австро-угорських військ, які фактично окупували Україну навесні 1918-го, не було потрібно?

- Так. Німеччина та Австро-Угорщина скористалися ситуацією і окупували Україну. Українські війська самі впоралися б з тією ситуацією, яка склалася. Країни Четвертного Союзу укладали з Україною угоду, виходячи з власних корисливих мотивів. Їм Україна була потрібна як джерело продовольства, бо Німеччина та Австро-Угорщина стояли на межі голоду. Попри укладання з Центральною Радою договору про надання необмеженої кількості продовольства вони вирішили підживити угоду гарантіями у вигляді 300 тисяч окупаційних військ.

- Відома історія, що підписання Брестського миру між УНР та країнами Четвертного Союзу стала можливим, тому що хтось лишився у Києві під обстрілами більшовиків і мало не з підвалу телеграфував у Брест, щоб довести, що українська влада досі контролює столицю. Наскільки ця історія є правдивою?

- Існує така красива легенда, що у Києві війська трималися доти, доки не було укладено угоду 9 лютого, бо представники німецького командування буцім-то заявили, що укладатимуть угоду лише з тими, хто реально перебуватиме у Києві. Але доки не опубліковані всі протоколи наради у Брест-Литовську, остаточно стверджувати не можна.

 Ольга Скороход, "Цензор.НЕТ"