Відкритий лист друзям України про справу генерала Назарова

Автор: Віталій Погосян

В Україні є одна стара приказка – "Чув дзвін, та не знає, звідки він". Жодним чином не бажаю образити авторів допису "Безпека України і розп’яття Назарова", але саме цими словами можна охарактеризувати їхню обізнаність із кримінальною справою щодо Назарова В.М.

Основна теза дописувачів та їхніх колег (підписантів "Заяви про занепокоєння") полягає в тому, що неприпустима "цивільна криміналізація рішень командира в умовах бойових дій", оскільки зазначені рішення ухвалюються з урахуванням ризику з метою досягнення воєнної необхідності. Зазначається, що вирок Назарову В.М. підриває національну безпеку України, позаяк військові боятимуться ухвалювати рішення в умовах невизначеності та за складних обставин. Саме в цьому полягає їхня основна помилка.

Назарова В.М. визнано винним у тому, що він, недбало ставлячись до служби, будучи відповідальним за організацію виконання рішень керівника Антитерористичної операції (далі – АТО), на виконання Замислу в частині забезпечення зони ізоляції аеродрому м. Луганськ для прийняття літаків транспортної авіації, будь-яких управлінських рішень не ухвалив, наказів, директив, розпоряджень або вказівок щодо застосування підпорядкованих військ (сил) не віддав. З метою організації виконання вказаної частини Замислу та подолання (прориву) протиповітряної оборони противника взагалі не спланував застосування та не організував управління військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил України та інших військових формувань, які залучені до АТО; не організував взаємодію між ними; не забезпечив для цього належну організацію та координацію діяльності структурних підрозділів штабу.

Тобто Назаров В.М. засуджений не за ухвалене рішення, чи відданий наказ, а якраз навпаки за відсутність такого рішення, за відсутність бодай спроби забезпечити безпеку літаків, за відсутність елементарної координації дій авіації і сухопутних підрозділів.

Операція стосовно авіаційного перекидання десантних підрозділів на оточений аеродром взагалі не планувалася, і саме начальник штабу, яким був Назаров В.М., повинен був організувати її планування.

Фактично перевезення здійснювалося нібито в умовах мирного часу, не враховуючи дій льотчиків, які максимально дотримувалися методичних рекомендацій - не розпорядчих документів, які є обов’язкові для виконання, а саме методичних рекомендацій Командування Повітряних Сил ЗС України щодо здійснення польотів в зоні АТО. Та дій тактичної групи "Славутич", якій ставилося завдання щодо оборони аеропорту. Жодних бойових завдань зі штабу АТО щодо проведення "зачистки" периметру довкола аеродрому м. Луганськ для забезпечення безпечної посадки літаків на вказаний аеродром, їм не ставилося.

Не ставилося також будь-яких завдань щодо організації перельоту військово-транспортних літаків з аеродрому м. Дніпропетровськ на аеродром м. Луганськ 13-14.06.2014 заступнику керівника АТО з авіації – начальнику оперативної групи повітряних сил штабу АТО та підпорядкованій йому оперативній групі повітряних сил.

Тобто Назаров В.М. не вчинив дій, які повинен був вчинити, він не діяв в умовах крайньої воєнної необхідності – рішення керівника АТО про необхідність посилення аеродрому ухвалене 11 червня, а телеграма Назарова В.М. до Генштабу надіслана лише 13 червня.

Однозначно, що кожен військовий діє в бою в умовах ризику, однак він повинен діяти, виконувати приписи керівних документів, а не розраховувати на випадкове відвернення небезпеки.

Якби операція була спланована, визначені заходи щодо захисту літаків від ураження, скоординовані дії авіації і сухопутних сил, однак був аналогічний результат, то лише в такому випадку можна було б сказати, що попри вжиті достатні і адекватні заходи ворог здобув перемогу і вразив ціль, не через недбальство командування, а через інші фактори, лише в такому разі можна говорити, що командир діяв в умовах виправданого ризику з метою досягнення воєнних цілей.

Справа Назарова В.М. повинна спонукати командирів виконувати сумлінно свій обов’язок. Під час планування бойових операцій і віддання наказів не розраховувати, що хтось інший зробить необхідне або воно зробиться само-собою, а переконатися, що всі можливі заходи щодо досягнення мети операції сплановані і виконані, зроблено все можливе для збереження життя підлеглих.

В дописі є багато інших помилкових тверджень щодо обставин справи, які скоріше за все пояснюються джерелом отримання інформації, вони концептуально не впливають на ситуацію, а тому на них зупинятися не будемо.

Так, у нашій державі немає військових судів, але це не означає, що кримінальні правопорушення військових повинні залишатися без правової оцінки.

Попри численні реформи правоохоронної та судової системи, які між іншим проводяться не без участі закордонних партнерів, в Україні діє прокуратура та функціонує суд, які виконують обов’язок, покладений на них державою.

Про необхідність створення в Україні системи військової юстиції заявлялося не раз, задовго до справи генерала Назарова, і тим більше до заяв про занепокоєння через цю справу. У воюючій державі має бути повноцінна система військової юстиції, де буде військовий слідчий, прокурор, адвокат і суд. При цьому створено ефективний механізм стримування і противаг, який би не давав можливості армії приховувати злочинців.

Система військової юстиції не давала б можливості створювати подібні інсценуації, коли під сумнів ставиться рішення суду, через те, що його ухвалено особами, у яких немає військової освіти/досвіду.

Дуже сумнівно, що військовий суд виніс би інше рішення по справі, вина доведена, доведена за законами України і основоположними принципами правосуддя та стандартами правосуддя.

Судді однозначно не були задоволені тим, що їм довелося слухати цю справу, але їм потрібно віддати честь за пророблену роботу, за їхні законні рішення, які винесено попри протиправний тиск.

Тепер під тиском, причому значно більшим, доведеться ухвалювати рішення Верховному Суду. Це буде справжнє випробовування судової системи в цілому та кожного судді з колегії особисто.

Зазначена ситуація є безпрецедентною! Не пам’ятаємо, щоб представники США такого високого рівня публічно втручалися в судову систему України, фактично погрожуючи скасуванням допомоги, підтримки та негативноим вирішенням питання щодо вступу України в НАТО.

Добре, коли у тебе є такі друзі, які готові захищати тебе, не знаючи обставин справи, та ототожнювати тебе з Ісусом, саме так, мабуть, подумав Назаров, після публікацій згаданих допису та заяви.

Сподіваємося, що нас почують і зрозуміють. Продовжуємо вірити в правосуддя, так само, як і у двох попередніх судових інстанціях!

З вірою у позитивні зміни в нашій армії, коли кожен командир, ухвалюючи рішення, думатиме: чи все я зробив для збереження бійців.

Віталій Погосян, адвокат, для Цензор.НЕТ