Позивний Дроід: "Курахівський напрямок дуже важкий. Таке відчуття, що росіяни тут зібрали абсолютно весь РЕБ"

Автор: Ольга Москалюк

Андрій на позивний Дроід до повномасшабного вторгнення росії в Україну майже десять років займався ремонтом електроніки, мав майстерню. Але 24 лютого 2022 року був змушений переїхати з Чернігова на дачу, де пішов до Тероборони. Робив коктейлі Молотова, допомагав військовим, збирав та розвозив аптечки.

Потім із родиною виїхав до Києва, а згодом повернувся до рідного міста. На війну потрапив у березні 2023-го. Спочатку служив у десантно-штурмових військах. З часом почав літати на дронах. Нині він - технік-інженер підрозділу "Злюки Бобри" 46-ї окремої аеромобільної бригади, який воює на Курахівському напрямку.

- Пригадаймо, як для вас почалася повномасштабна війна?

- Із дзвінка куми моїй дружині, яка сказала, що почалася війна. Мій кум – кадровий військовий, то вони знали ситуацію. Я відповів, що такого не може бути…

- Чому не вірили, що це можливо?

- Не вірилося, що росіяни здатні піти на такий крок. Навіть так: не хотілося в це вірити. Подивився Телеграм. Писали про ракетні удари по Жулянах, Борисполю. Думаю: якась провокація. Потім відкриваю вікно, а у мене по прямій десь за три кілометри – військовий аеродром, і чую, як туди прилітає. Вже усвідомлюю, що ніяка це не провокація. Ми з дружиною зібралися, забрали дитину і виїхали під місто на дачу. Там опинилися між нашими військами і росіянами.

Я разом із чоловіками, які також приїхали з міста, пішов до Тероборони, щоб отримати зброю. Ми розуміли, що росіяни можуть піти на Чернігів через цей дачний масив. Але зброї не було. То ми зробили дуже багато коктейлів Молотова та розвезли їх по блокпостах. Також збирали аптечки і передавали їх військовим.

- Що там взагалі відбувалося?

- Перестрілка між двома сторонами з усього, що тільки можна було. Це все літало над головою. Ми так пробули дев’ять днів, поки не накрило касетами. Якось виїхали назад до Чернігова, а там вже опинилися в оточенні.

- Тоді у Чернігові була важка ситуація…

- Так, у місті взагалі нічого не було - ні води, ні світла, ні опалення. Нашій дитині на той час було рік і вісім місяців. Тож ми були змушені виїхати. 20 березня військові вивезли нас до Києва. Місяць там пробули і знову повернулися.

- Що вам говорили військові? На Київщині на той час тривали важкі бої, адже ворог все ще сподівався взяти столицю.

- Багато не говорили. Дорога тоді була складною, тож було не до розмов. Замість звичних 140 кілометрів від Чернігова до Києва ми їхали під обстрілами десь 450. Дивишся у вікно – посеред поля, яке проїжджаємо, повсюди стирчать снаряди.

- Страшно було, правда?

- Було. Ми перед виїздом на папірці записали дані дідуся та бабусі, поклали дитині до кишені, бо не знали, що може статися.

- То як ви потрапили вже на війну?

- Майже весь 2022 рік я працював на заводі по виготовленню вхідних дверей. При цьому налаштовував родину, що мені доведеться піти до армії, я не сидітиму склавши руки. Тим більше, не бігатиму й не ховатимусь від ТЦК, як чимало хто робив, що, до речі, ми бачимо і сьогодні. Наприкінці лютого 2023-го я пішов до військкомату. Мене одразу направили в ДШВ.

- Чому так?

- Я майже два метри на зріст. Певне, обрали за фізичними даними. Спочатку потрапив до 95-ї бригади. Звідти мене відправили на проходження БЗВП до Британії.

- Розкажіть, які у вас залишилися спогади з цього навчання?

- У них там все чітко за графіком, незважаючи ні на що. Наприклад, ті ж погодні умови ніхто не брав до уваги – навчалися і під зливами. Взагалі було досить жорстко. Ми ночували в холод у лісі лише під пончо. У нас були інструктори зі Швеції – майже усі, як миротворці, свого часу брали участь у бойових діях в Малі. Навчали нас за британською програмою.

- Ви спілкувалися із інструкторами про нашу війну?

- Так. Я трохи знаю англійську, то міг напряму з ними спілкуватися. Вони говорили, що не бачили такого. Пояснювали, що дають нам тільки базу. З тими знаннями ми мали йти далі й навчатися в Україні. Але ця база була дуже гарною. Нас добре навчили медицини. Так само, як і поводитися зі зброєю.

- Після повернення до України куди вас направили?

- Повернувся до 95-ї бригади, а потім нас перевели до 46-ї. Ще на розподіленні говорив, що я – технік, хоч і без відповідної освіти, але майже десять років займався ремонтом електроніки – телефонів, дрібної побутової техніки, навіть "Мавіки" інколи траплялися. Розказав, що вмію робити. Спитав, чи немає під мене посади. Хоча б оператора БПЛА. На той час такої не було. Мене поставили помічником гранатометника. На той момент бригада вдруге вийшла з Бахмуту. То ми проходили бойове злагодження. В роті на мене звернули увагу, і я почав навчатися літати, як оператор БПЛА.

- На чому літали?

- Спочатку на "Мавіку".

- Падали?

- Ні. Було таке, що втрачав зв'язок із дроном. Виявилося, що просто відійшов шнур від планшета і у мене зникла картинка. Хоч я спочатку побігав по полігону, а тоді вже збагнув, у чому річ, і зміг відновити зображення та повернути борт.

- Якими були враження від перших польотів? Дехто з хлопців-пілотів розказував мені про захоплення, а інші казали, що у них не одразу виходило.

- Оскільки раніше я мав справу з "Мавіками", бачив, як працюють, то якогось ефекту вау у мене не було.

- Це ви тоді опинилися у підрозділі "Злюки Бобри"? Його якраз сформували чи він вже існував?

- Він на той час вже існував. Більше займався розвідкою та скидами з "Мавіків". Тоді тема FPV тільки починалася. Але на них вже тренувалися літати Бобр і Фізрук, який зараз повернувся до нас після поранення, якого зазнав на Запорізькому напрямку – у нього немає одного ока, але він залишається одним із найкращих пілотів FPV. Ще зауважу, що взагалі ми – маленький підрозділ, така зграйка ентузіастів.

Так от тоді, перед тим, як наша бригада пішла на Запоріжжя, щоб взяти участь у контрнаступі, мене відправили до навчального центру на курси FPV. Там я 40 днів навчався на пілота. Дали базу, навчили літати. Після чого я повернувся сюди. До нас якраз приїхала партія дронів FPV, які потрібно було зібрати, налаштувати та підготувати до роботи. Я до цього й приступив.

- Тоді про запланований контрнаступ на Запорізькому напрямку знали майже всі…

- Так, про це говорилося з кожної "праски".

- Ви були на місці. Як вважаєте, це оголошення про наші наміри зіпсувало нам контрнаступ і зіграло злий жарт? Коли такі речі робляться несподівано, то мають інший ефект.

- Такі дії відіграли свою роль. Але, на мою думку, все захлинулося за рахунок того, що росіяни там дуже закріпилися. Вони просто гарно побудували свою лінію оборони. Їхні бліндажі були залиті бетоном, а пройти укріплення було майже нереально. Ми не очікували, що будуть настільки потужні оборонні фортифікації.

- Зараз ви на Курахівському напрямку. Тут які у них укріплення? Так само підготовлені?

- Тут трохи інша ситуація, бо на Запоріжжі ми ж наступали, то бачили їхні бліндажі, а зараз ми просто туди не добралися. Але можу сказати, що тут у них дуже потужний РЕБ. Деякі військові з інших напрямків, з якими я спілкуюся, розказують, що вони іноді можуть літати дронами, зібраними з палок. А у нас постійно доводиться щось міняти – переналаштовувати частоти тощо, тому що нам глушать все, що тільки можна. У під#рів є так звана "Штора", яка перекриває відеоканали і заважає летіти. Хоча ми вже навчилися бороти і її. Якось намагаємося подужати їхній захист.

- Головний сержант роти ударних БПЛА 109-ї бригади ТрО Єгор Фірсов, який зараз також воює на Донбасі, розказував мені, що російські піхотинці мають з собою не лише РЕБи, а й систему "Булат" - такий смарт-годинник, який вібрує, коли спектроаналізатор почув дрон. Ви бачили щось подібне у ворога?

- Частіше так, що в безпосередній близькості до ЛБЗ встановлено потужну направлену передавальну антену, а за нею розташована приймальна. Вони фіксують наближення наших дронів за допомогою приймача і вмикають потужний сигнал на тій же частоті. А на машинах у них загалом широкодіапазонні генератори частотного шуму, які подавляють нам керування.

- А яка у них ситуація з дронами? Що з новенького?

- Останнім часом часто застосовують дрони "Судний день", які літають на доволі різних частотах. Але загалом у них БПЛА одноманітні й однотипні. Тож можуть собі дозволити випускати їх один за одним, не думаючи, куди він долетить.

- Не жаліють як людей, так і дрони?

- Так-так. Їх достатньо.

- А у нас є дефіцит?

- Особисто у нас завдяки допомозі волонтерів немає. Звичайних дронів-камікадзе у нас вистачає.

- Вам часто доводиться переробляти дрони?

- Ми вже вийшли на той рівень, коли можемо просити ті дрони, які нам потрібні, щоб мінімізувати роботу з ними. Наприклад, Фонд Стерненка та невеликі волонтерські організації, як-от "Вжик", збирають їх конкретно під нас. Також є благодійна організація "Незламні серця". "Дикі Шершні" виготовляють такі, які не треба переробляти. Ми їм усім робимо запит, які саме нам потрібні дрони, і нам їх надсилають. Хіба на місці вносимо додаткові налаштування, що робиться на всіх дронах, щоб зробити для себе зручнішими в керуванні.

А ті, які надає держава, часто доводиться дороблювати. Правда, зараз ситуація вже краще, аніж була раніше, коли кожен дрон потрібно було переробляти – вкладати чимало і часу, і коштів. До речі, у нас завжди відкритий збір на запчастини. Навіть сьогодні, коли дрон і готовий до роботи, але треба обладнання. За рахунок того, що ворог розвивається, багато нових РЕБів, то частоти починають глушити. Для того, щоб з ними боротися, треба у себе все кастомізувати, що також коштує грошей.

- Пілоти часто розказують, що з державним постачанням є проблеми. Тому вважають, що було б краще, якби кожна бригада мала змогу самостійно замовляти собі дрони, а держава їх закуповувала. Не завжди виробник може знати реальні потреби конкретного підрозділу. Адже не кожен дрон, який ефективний на Херсонському напрямку, може бути таким на Донбасі…

- Так все і є. Але скажу вам, що багато залежить від командування. У нас воно адекватне, дослухається до нашої думки. Якщо, наприклад, ми кажемо, що не можемо працювати з цієї позиції, нам дають добро, щоб ми обрали ту, з якої зможемо виконувати нашу роботу, з огляду на те, яке маємо обладнання.

Так само нещодавно ми формували список характеристик дронів, які нам потрібні. Поки це в процесі реалізації. Але, повторюся, зараз від держави отримуємо вже кращі. А не ті "Shrike", як раніше. То був жах, адже на них неможливо було працювати.

- З якими поломками найчастіше стикаєтеся? Що стається з дроном?

- Якщо говорити про "Мавіки" і "Matrice", то бувають проблеми після падіння, коли відломився промінь. Або якісь помилки у налаштуваннях. Те, що здатні, робимо самостійно. Якщо не в змозі, відправляємо на великі майстерні, з якими налагоджений зв'язок.

- На своєму Телеграмканалі https://t.me/zluki_bobry ваш підрозділ розміщує відео уражень. Наприклад, днями показували, як знищили російський УАЗик та буквально зірвали дах гольфкару…

- Не хотів би хвалитися, але за статистикою у нас приблизно 90 відсотків вильотів - це влучання.

- Що зазвичай вражаєте?

- Останнім часом це легка техніка, на кшталт УАЗиків, гольфкарів, багі. Наші хлопці спіймали кількох мотоциклістів. Також працюємо по ворожих укриттях, поодиноким під#рам, які нам трапляються. А спочатку літа на нашому рахунку більше ніж пів сотні уражених танків – Т-90, Т-80 та Т-82. Були випадки, коли його розносило на шмаття від одного влучання. БМП та БТРи вже ніхто не рахує.

- Тобто ворог змінив тактику і на вашому напрямку? Не висуваються більше колонами, як раніше?

- Зараз вони почали пересуватися маленькими групами, задіювати більше піхоти. Тим більше, така погода, що технікою не всюди проїдеш. Раніше вони їхали колонами по 20 одиниць. Наша бригада зупиняла таку. Мабуть, вони зрозуміли, що це неефективно, тому що коли йде колона, її просто розбирають.

- Але піхоту складніше вражати.

- Так, тому що вони розбігаються. Спіймати піхоту десь в посадці набагато складніше, ніж той же танк чи якусь іншу техніку.

- Тим більше, погодні умови зараз не сприятливі й для "полювання" дронами. Вітер, туман та сніг ускладнюють роботу…

- Доводиться викручуватися. Той самий туман – це така стіна для радіосигналу. Краплі води його не пропускають, через що у нас погіршується не лише видимість, а й якість сигналу. Але працюємо й намагаємося бути ефективними.

- Як би ви загалом охарактеризували ситуацію на вашому напрямку?

- Напрямок, насправді, дуже важкий. Я ж кажу: таке відчуття, що вони тут зібрали абсолютно весь РЕБ, який у них є. Деколи не вдається навіть просто злетіти з місця через те, що відбувається подавлення. Військові, які з іншого напрямку переміщалися до нас, питали, як працювати за таких умов?! У них нічого тут не функціонує.

- Про що свідчить така поведінка ворога? Вони планують якомога швидше захопити Донбас?

- Скоріше за все, ворог хоче вийти на адміністративні кордони Донецької області. Але я не розумію, чому саме на нашому напрямку у них таке засилля всього.

- Чимало військових, з якими я спілкуюся, говорять про те, що зараз один із найскладніших етапів війни. Ви як вважаєте?

- Зараз важкий етап, тому що не вистачає людей. Згадайте початок 2022 року, коли до військкоматів стояли черги. Сьогодні такі ж, але за довідками про непридатність до служби. Тому й немає мобілізаційного ресурсу. Цивільні не хочуть йти, бояться. Зрозуміло, що страшно. Але нині так: або йдеш воювати, або допомагаєш. Третього не дано. Просто сидіти й розказувати, що не народився для війни, - такий собі варіант. Ніхто з нас для того не народився! Причому не лише ж цивільні. Навіть кадрові військові теж не планували брати участь у такій війні. Але маємо те, що маємо.

P.S.: Друзі, "Злюки Бобри" збирають кошти на комплектуючі для FPV-дронів та вдосконалення обладнання. Якщо маєте можливість та бажання допомогти, ось реквізити:

🔗Посилання на банку

https://send.monobank.ua/jar/7196XKwv6F

💳Номер картки банки

5375 4112 1862 7334

Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"

Фото та відео надані героєм