Позивний Експерт: "На Запорізькому напрямку було просто пекло! Росіяни могли взятися за якийсь бліндаж і за день направити на ураження 30-40 FPV"

Автор: Ольга Москалюк

Андрій на позивний Експерт нині - командир створеного 13 грудня минулого року батальйону безпілотних систем "Привид Хортиці" 15-ї бригади оперативного призначення НГУ. Він - кадровий військовий. На війну потрапив у 2015-му після закінчення навчання в університеті, коли прийшов на строкову службу.

 Перші три роки виконував завдання на блокпостах в районі Маріуполя і в самому місті безпосередньо.

- Які загалом залишилися враження після тих подій?

- Страшно не було. Ситуація була не такою порівняно з тим, що відбувається зараз. Артилерія працювала дуже рідко. Хіба пару снарядів могли прилетіти на об’єкт, за який відповідав наш полк.

- Де ви були, коли почалася повномасштабна війна?

- Я на той момент був командиром роти. У складі батальйону оперативного призначення з першого по двадцять третє лютого ми перебували на навчаннях на Півночі України. Тоді зранку 23-го виїхали у Запоріжжя. А 24-го вже почалася війна – ми знову, так би мовити, "на колеса" й поїхали воювати на Запорізький напрямок – Мелітополь,Токмак, а потім батальйон зайняв оборону поблизу Оріхова, де були до літа 2024 року. Далі за день нас перекинули на Покровський напрямок. Безперервно виконували завдання 1008 днів без ротацій. Запам’яталося, тому що ми вели статистику. Тоді нас вивели у зв’язку з реорганізацією і переформатуванням на батальйон безпілотних систем. Хоча частина нашого підрозділу і далі виконує завдання на Покровському та Курахівському напрямках.

- На початку в Мелітополі була вкрай важка ситуація. Місто досить швидко опинилося в окупації через активний наступ ворога. Тоді вже було страшно, правда?

- Так, тоді вже було все одночасно й серйозно: авіація, колони техніки, інтенсивні обстріли. На жаль, там були перші втрати, перші сльози через це…

- Що найбільше запам’яталося?

- Що ми були ще недосвідчені, і ніхто за тих обставин не міг нам підказати. А із подій запам’ятався момент, як противник переплутав місцевість. У Донецькій області є населений пункт Новоселівка, а у Запорізькій – невелике село з такою ж назвою. Вони прорахувалися у своїх картах і поїхали не на Донеччину, як планувалося. Було приблизно 150-200 машин. Стояв такий страшний гул. Ми були десь у десяти кілометрах у сусідньому селі. У нас в батальйоні були БТРи та 120-ті міномети, які ми швидко виставили і почали просто насипати мінами по переїзду між селами. Не знаю, чи злякався тоді ворог, але та колона далі вже не поїхала. Вони переночували там ніч, наробили різного (пам’ятаю автомобілі "Нової пошти" та "Укрпошти", які поперевертали та попереїжджали) і виїхали в інший бік. А якби в цей, то їм була б відкрита дорога на Оріхів зі сторони села Омельник, селища Комишуваха та міста Запоріжжя – це так звана Маріупольська траса.

- Як би ви взагалі описали ворога? Який він?

- Я б сказав, що він змінюється. На початку війни була одна тактика – їздили колонами, працювали артою та застосовували "Орлани", "Елерони". Перші п’ять місяців я, будучи командиром роти, жив у лісосмузі, безпосередньо організовував оборону. Як зараз пам’ятаю: усю ніч над тобою крутяться "Орлани" і не замовкає артилерія 152-го калібру. Але тоді все одно можна було копати, більш безпечно підвозити колоди та робити якесь укриття, опорний пункт, бліндажі. Зараз на передньому краї це зробити важко. "Орлан" – це ж не "Мавік", який бачить все більш детальніше, ще й може скид принести. Перший може проводити розвідку 800 метрів-півтора кілометра, а другий – в середньому на 80-150 метрів. Ми тоді стояли разом із 128-ою бригадою, у яких були засоби для збиття БПЛА. До речі, на той час FPV-дронів не було. Ніхто й не розумів, що це таке. Навіть скид з "Мавіка" не дуже застосовувався. А це дуже страшна річ – може наробити багато горя. Сьогодні ж ці дрони використовуються постійно. Плюс, тепер противник крилами проводить більш глибоку розвідку. Працюють тими ж "Залами" для корегування "Ланцетів".

- А ви чому вирішили літати? З чого все почалося?

- Коли я був командиром оперативного батальйону, в ньому за штатом був взвод безпілотних комплексів спеціального призначення. Там не так багато людей, але ми цей напрямок дуже розвивали. Я вважаю, що це був один із найкращих підрозділів БПЛА в нашій бригаді. Займалися і "Мавіками", і FPV. На Запорізькому напрямку ми літали на дальність до 30 кілометрів, що було дуже круто і серйозно. А штурми відбивали скидами та FPV-дронами. Далі справа дійшла вже до "Вампірів" та "Кажанів", з боєприпасами, які важать по шість-дев’ять кілограмів. Скидали їх на бліндажі, на будинки, в яких був противник. Проводили дистанційне мінування. Це все приносило результат по ураженню ворога. Причому дуже хороший. Усі це розуміли, тож і акцентувалися на цьому, але не забуваючи про позиції, піхотні підрозділи та їхню безпеку. На Запорізькому напрямку був такий період, що люди не мали можливості стояти та спостерігати, тому просто сиділи в укритті. А ми вели спостереження з "Мавіків". Якщо десь було виявлено противника – одразу передавали, щоб позиція розуміла, на якій відстані ворог, і яка загалом ситуація. Тобто коли ті наближалися ближче, піхота була попереджена та проінформована. Так не давали підходити дуже близько, адже підключалася артилерія, а ми працювали скидами та FPV. Майже усі спроби противника дійти до наших позицій таким чином нівелювалися. Звичайно, були моменти, коли залітали технікою, а ти не встигаєш долетіти й зреагувати, або у них спрацьовує РЕБ, але ми робили усе від нас залежне.

- Таке у вас розмаїття – і FPV, і "Мавіки", і великі БПЛА…

- А без цього ніяк! Потрібно все застосовувати в комплексі. Зрозуміло, що "Мавіки" літають цілодобово. Безперечно, їх потрібно багато. FPV також. Але коли тільки почали розвивати цей напрямок, працювали ними лише в день. Ще тоді й думав: невже можливо їх використовувати і вночі?! А потім і такі вже з’явилися. Це було круто! Якщо брати у відсотковому співвідношенні і без урахування штурмів, то на Запорізькому напрямку 90 % переміщень противника відбувалося саме у темну пору доби. Тож нічні FPV-шки для нас за тих обставин були щастям. І великими "пташками" вдень сильно не політаєш. А вночі працюємо. Це і дистанційне мінування, і саме ураження.

- Але і у росіян чимала кількість дронів, зокрема FPV. Поставили цю "історію" на конвеєр.

- Так, у них цей напрямок розвинений не гірше, аніж у нас. Якщо брати до прикладу Покровський напрямок, там вони більшість FPV застосовували по наших транспортних засобах. А на Запорізькому було просто пекло! Вони могли взятися за якийсь бліндаж і за день направити на ураження 30-40 FPV. У них добре тоді виходило. Це було дуже страшно. Як я уже сказав, ворог вдень там не переміщувався. Ми теж робили мінімальні рухи "по світлому". Навіть в тилу.

- Розкажіть, що у вашого батальйону із забезпеченням? Навіть так спитаю: чого вам найбільше не вистачає? Найчастіше чую від військових, що людей…

- Справді, люди завжди потрібні. В ідеалі - навчені та в нашому випадку сертифіковані спеціалісти. Але якщо брати до прикладу ті задачі, які ми зараз виконуємо на двох напрямках, то, за розрахунками, вистачає і людей, і засобів, якщо не брати до уваги "Мавіки", бо вони – розхідний матеріал. Вони потрібні завжди. Причому чим більше, тим краще. По FPV забезпечення більш-менш. Хіба хотілося б більше нічних, бо у певний період їх вистачає, а потім – залишається по мінімуму, то ти їх бережеш для більш серйозних цілей. Тобто витрачаєш не на одного піхотинця, а на якусь групу чи на техніку. А щодо крил, то у нас є "Лелеки", "Фурії", "Домахи". Великі дрони – "Кажани", "Вампіри". Цих, до речі, теж хотілося б більше.

У питанні поповнення підрозділу проводимо бесіди, займаємося рекрутингом, їздимо різними частинами по всій країні, агітуємо. Далі - навчання. Після отримання сертифікатів залучаємо до досвідчених хлопців, які передають свій досвід, щоб новачки потім могли працювати самостійно.

- Часто люди не йдуть, адже хвилюються через те, що одразу потраплять на фронт …

- Ні-ні, у нас ніхто туди одразу не потрапляє. Наприклад, зараз знайшли ми цивільну людину, яка виявила бажання служити у нас. Ми її призвемо, але моментально не відправимо воювати. Спочатку навчання, де обирає, що більше подобається – "Мавік", FPV, розвідувальне крило чи великий БПЛА. До речі, сьогодні ще розвиваємо напрямок наземних роботизованих дронів. Поки на мінімальному рівні – це для нас ще нова історія. Але вже навчаємося. Є люди, які нам допомагають – волонтери із "Дрон ЗП", які їх виробляють. Дякуємо їм! Налагодили з ними співпрацю. Вони також і навчають наших хлопців. Ці наземні роботизовані дрони – цікава річ. Це і евакуація, і підвоз провізії, БК. Можна їх поліпшувати тими ж Турелями, автоматичним вогнем, щоб він їхав з якимось кулеметом.

- А що б ви сказали людині, яка сьогодні хоче піти до вашого батальйону, але вагається? Як би заохотили?

- Якщо хтось захоче воювати і захищати країну у складі нашого підрозділу, нехай одразу телефонує мені або комусь із нашого штабу, і ми все розкажемо та пояснимо. Або звернеться через соцмережі – Фейсбук https://www.facebook.com/profile.php?id=61562185411125 , Інстаграм та Телеграм https://t.me/ghost_of_khortytsia. Люди у нас, звичайно, на першому місці.

- Ви у нашій розмові вже згадали, що частина вашого підрозділу воює на Покровському та Курахівському напрямках, які зараз називають найважчими. Як би ви описали те, що там відбувається?

- Противник не шкодує сил і засобів. Можуть тиждень лізти піхотою, а потім три дні їхати танками, БМП-хами. Іноді квадроциклами чи мотоциклами, адже погода вже сильно не дозволяє пересуватися таким чином. У світлу пору доби вони просто йдуть хвилями – два-чотири піхотинці, і так кожні 30 хвилин. Таким чином накопичуються із підтримкою артилерії та дронів. Штурмують і штурмують. Потім далі дивляться, розміновують дороги і пробують їхати броньованою технікою. Заскакують у село, закріпляються і намагаються просуватися. У місті Селидове були такі ситуації, що у мене вже штурмували навіть пілотів. На щастя, вони у минулому - здебільшого штурмовики, які брали участь у контрнаступі, були поранені й повернулися вже після навчання пілотування. Тому спрацювали та відбили штурм.

- Знаю історії, коли росіяни влаштовують і окреме полювання на пілотів. На ваших напрямках теж таке буває?

- Так, це правда. Шукають антени, Старлінки, генератори, які ми маскуємо по максимуму, щоб не виявили. Ми теж шукаємо їхніх пілотів, адже вражаючи ті ж кабелі та антени, ти виводиш їх з ладу на якийсь період часу. До речі, на Покровському напрямку вже було помічено, що вони також використовують Старлінки.

- Дрони літають "роями"?

- Не так, щоб "роями". Якщо на більш дальню відстань, можуть просто патрулювати. Наприклад, де їм дозволяє перепад висот, просто слідкують за певною ділянкою дороги. Знають, що наші сили рано чи пізно тут їздитимуть, та вичікують. Отак літають в тилу. Десь з’являється наше авто, пробують вражати. Звичайно, у нас вже більшість машин із РЕБами. Але все одно різні бувають ситуації. Противник маніпулює частотами, вводить щось своє. Зараз чимало випадків, коли вони літають на оптоволокні. У нас вже теж є такі дрони, але поки на етапі розвитку, тому що дорого. Вони ж можуть собі дозволити. А з оптоволокном тобі вже не страшний РЕБ та перепади. Жодна система РЕБ дрон на оптоволокні подавити не здатна, лише фізичний розрив кабеля.

- Пілот та інженер на позивний Дроід із підрозділу "Злюки Бобри", які також на Курахівському напрямку, розказував мені в інтерв’ю, що там дуже важко. Зацитую: "Таке відчуття, що росіяни тут зібрали абсолютно весь РЕБ"...

- Справді, важко. Але РЕБ працює на усіх напрямках. Його реально багато. Однак ми також впроваджуємо щось своє. Обираємо нові частоти, постійно їх змінюємо – летимо на одних, а потім перемикаємося на інші. Щось виходить, щось – ні, але вражаємо. Звичайно, РЕБ – це проблема. Буває, до прикладу, тому ж "Мавіку" глушать зв'язок, відео, але ми з цим боремося. Наші пілоти досвідчені – пробують, пролітають, проводять розвідку. Але якщо заглушили FPV-ку, то її не витягнеш. Однак, я ж кажу, ми теж розвиваємося, вигадуємо щось нове, працюємо. Противнику не солодко.

- Я вас просила описати ворога на полі бою. А тепер хочу запитати: що ви загалом думаєте про росіян та росію? Чому вони в нас так вчепилися?

- Думаю, політика і заздрість, тому що ми краще за них. Ми успішніші, розвиненіші. Жили краще, ніж вони. Більшість простого населення може цього не розуміти. Але політична ланка росії це все усвідомлює. Знаєте, ми ж брали полонених і запитували, навіщо вони воюють? Гроші. На питання, що говорить командування, відповідали: "Треба визволяти!"

- Ця заздрість призвела до того, що сьогодні відбувається дуже кривава війна. Судячи із ситуації на полі бою та політичних заяв, росіяни не планують її завершувати. Постійно нам погрожують – обстрілами, ядерною зброєю, "Орєшніком". Як ви це все сприймаєте?

- Особисто мене подібне просто злить. Це ще один поштовх працювати інтенсивніше, знищувати ще більше ворогів та завдавати їм максимальних втрат.

- Як би ви назвали цю війну? Яка вона для вас?

- Це війна за наше майбутнє. Ми вже від цього нікуди не подінемося. Нам потрібно воювати, розвиватися та не втрачати жаги до перемоги. Впевнений, що ми в цій війні переможемо.

- Зараз чимало розмов, що 2025-го війна може закінчитися. Ви в це вірите?

- Вірю. Один із головних варіантів, який може бути втілений, це переговори. Інакше навряд. Ні вони, ні ми не поступимося. А про перемовини уже не мені розмірковувати та аналізувати.

- Але якщо через переговори не вийде, вона на роки?

- Впевнений, що так.

- Ви вже стільки воюєте. До якого часу ще готові бути на фронті?

- Я не збираюся ховатися, переводитися до тилового підрозділу. Хочу бути корисним. Впевнений, що здатен на це. Я багато знаю. Можу передавати досвід та реалізовувати свої вміння і знання. Моя робота має приносити результат. На мою думку, основне завдання будь-якого командира - це збереження життя та здоров’я свого особового складу. Тож воюватиму, поки триватиме війна. Це сто відсотків!

Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"

Фото надані героєм