12779 відвідувачів онлайн
25 396 14

Герой України Сергій Пономаренко: "Велика біда наших командирів - радянський пережиток, коли ми боїмося доповідати наверх про реальний стан справ у підрозділі"

Автор: Radio NV

Про підвищення ефективності українських танкових підрозділів та проблему з взаємодією між підрозділами, про велику біду українських командирів та страх доповідання вищому керівництву реального стану речей, про взаємодію танкістів та піхоти, про совок, молоде покоління та тих, хто саботує оборону країни

 Шановні,  я радий вам повідомити, що сьогодні з нами в студії Сергій Пономаренко, відомий танкіст, герой України, заступник командира 9 батальйону 3-ї окремої танкової Залізної бригади. Пане Сергію, радий вас вітати.

Добрий вечір.

У нас нещодавно була розмова з українським танкістом, з комбатом, Петро Скіба у нас був в ефірі. До речі, вас теплим словом згадував в ефірі.

Це перший мій комбат, 2014-2015 рік під його керівництвом воював. І основний багаж досвіду і знань був переданий ним.

Бачите, а от він скромно так промовчав, що він був першим вашим командиром. Але сьогодні у нас ніби таке продовження, і не лише про українських танкістів, а ми з вами домовились поговорити про те, які резерви і ресурси має країна на сьогодні в цій тяжкій виснажливій війні і як їх правильно використовувати. Але, з вашого дозволу,  почнемо з такого. Щодо підвищення ефективності українських танкових підрозділів, що ви вважаєте потрібно зробити найголовнішим пунктом? Чи рішенням?

Головне, чого не вистачає зараз у Збройних Силах, це організація взаємодії. Я не можу зрозуміти по сей день, чому так відбувається, тому що, з власного досвіду, коли ще активно брав участь в бойових діях, я часто зустрічався з випадками, коли командири підрозділів, навіть на невисоких ланках, я вже не говорю про угруповання командування, угруповання військ, а на рівні командира роти, командира батальйону, чомусь командир вважає, що якщо в нього є батальйон, то це значить, що в нього є якесь окреме царство, і поїхати до суміжних підрозділів, проговорити, домовитися про співпрацю, це ніби принижує його достоїнство, чи його вагомість. Не розумію, чому так відбувається. І сам з цим неодноразово зустрічався. Коли ти приїжджаєш до підрозділу в зоні відповідальності, якого ти працюєш, щоб налагодити взаємодію, а тобі, ну, прийди до мене завтра, або я зараз не готовий тебе прийняти. Ну, серйозно, це ж твоя безпека. Це підтримка твоїх піхотинців потужним танковим вогнем. І якщо тобі це не потрібно зараз, то чи дійсно ти дбаєш про своїх людей? І от дуже часто, таке було і на початку повномасштабного вторгнення, коли на початку це ще можна було якось пояснити, що все дуже швидко, аврально відбувається, не встигаєш, ти швидко реагуєш на обставини, які змінюються, і не завжди маєш час на налагодження взаємодії. То зараз, коли ми вже далеко не перший рік у такій війні, ну, напевно, вже потрібно було б зважити на ці помилки, недоліки і їх виправити. І, от, напевно, відсутність цієї взаємодії є нашою великою бідою. Тому що ми, от, зараз новина, ми отримали танкову перевагу. Але ж ми не отримували в якості чи в кількості танків. Тому це та сама кількість танків, вони такої самої якості 70-х років. Їх не побільшало, не покращали екіпажі. Просто на певному етапі взаємодії з силами безпілотних систем вийшли на новий рівень, і вони змогли забезпечити умови для якісної роботи танкістів. Те, що там в свої часи FPV-дрони прям вивели майже в ноль роботу танків. То, можливо, це якраз приклад того, що давайте ми не будемо робити ставку на те, щоб якийсь окремий рід військ зробить потужним, а інші за ним потягнуться. Можливо, хай краще вони будуть всі на середньому рівні, але класно взаємодіють, ніж хтось піде в авангард, а всі решта будуть баластом тягнути, бо не зможуть за ними гнатися і підтримати.

І ви знаєте, це дивно, тому що навіть Петро Скиба сказав, що поява танка на позиціях – це для піхоти таке піднесення. І розповів, що бувають випадки, коли піхота вже відступила, але бачить, що впрорив пішли танки, чи хоча б один танк, вони повертаються на позиції, тому що це такий моральний стимул дуже сильний. І як можна пояснити, що нам не вистачає цієї координації? Ви зараз говорите про, в принципі, організацію війни, про те, що ми чуємо, що воювати треба не бригадами, а корпусами чи дивізіями. Це йдеться саме про організацію фронту таким чином?

Річ у тому, що тут питання не в укрупненні військових з'єднань, а питання в налагодженні взаємодії між існуючими. Навіть два взводи, якщо вони класно обмінюються інформацією і працюють в якомусь одному режимі, і в режимі онлайн відбувається інформування щодо зміни обстановки, то два абсолютно різні підрозділи спрацюють ідеально. Знову ж таки, сили безпілотних систем і танкісти – це зовсім інші роди військ, але вони змогли координувати свою роботу настільки класно, що і одні, і інші виконують успішне завдання. І вони не відносяться до однієї військової частини, вони не відносяться до одного підрозділу, але вони змогли правильно налаштувати взаємодію. Це те, про що я завжди говорив, що перед тим, як виходить на якусь там операцію, на якесь завдання, я завжди їхав машиною, не танком, машиною до піхоти, ногами проходив всі їхні окопи, я спілкувався з їхніми командирами, командир батальйону, потім командир роти, командир взводу, безпосередньо з тією людиною, яка буде сидіти в окопі. Я безпосередньо при військовослужбовцях, при солдатах говорив, хлопці, мої танки будуть виїжджати з цього боку, у вас з-за спини, не лякайтеся, не бійтеся, це наші. Коли почнуть стріляти, то пригніть голову, щоб вас не поглушило. Це такі елементарні дрібні речі, які чомусь не зважають, а вони дуже багато чого означають. Те саме навіть у цей "friendly fire", коли один підрозділ захоплює лісосмугу, інший йде її штурмувати, ну наш же ж, іде штурмувати, бо не обмінялися вчасно інформацією. От я про це. Не потрібно робити якихось глобальних змін в штаті Збройних Сил України. Потрібно зробити зміни в свідомості, що сам на полі бою ти не витягнеш. Тільки за допомогою сусідів і співпраці з сусідами.

Тоді виходить, що все залежить від командирів. От навіть якщо уявити, що Генеральний штаб не спускає накази про організацію такої координації, що ви маєте своїми ніжками прийти в піхотний підрозділ, все проговорити, це мають на горизонтальному рівні робити командири між собою.

Звичайно. І тільки так. Ну ніхто за тебе не буде продумувати твій порядок денний. Ну і взагалі ідеальна тактика війни, як на мене, то це коли командування планує стратегію і спускає на низ глобально, що нам потрібно зробити. А на місцях командири середньої і нижчої ланки виконують, от ставиться задача, нам потрібно там взяти наступний взводний опірний пункт. От задача поставлена, і хай командир роти, на якого поклали цю задачу, сам спланує. По-перше, 100% не буде зливу інформації, тому що знатиме той, хто виконує, а він уже явно не буде про себе комусь там розказувати ворогу, як я планую. Він максимально буде намагатися зробити це приховано, щоб ніхто не здогадався і був ефект несподіваності. Хай він сам продумає, хай він сам розраховує на свої сили і засоби. Тому що теж дуже велика біда наших командирів, ну це оцей радянський пережиток, коли ми боїмося доповідати наверх про реальний стан справ у підрозділі. І був у мене випадок, коли я лишався за командира, і мені говорять, от ти будеш доповідати, ранкова і вечірня доповіді, то ти доповідаєш, що в нас у строю 8 машин. Кажу, почекайте, а чому 8, якщо по факту тільки 5? Ну, бо тоді нам наганяй зверху дадуть, будуть сварити. Кажу, почекайте.

Тобто це дезінформування командування, яке розраховує на певну кількість.

Так, завтра командування буде ставити перед нашим підрозділом задачу з розрахунку на 8 машин, бо ми йому сказали, що 8 працює. А по факту ми маємо лише 5. Як її виконати? Ну, про це не задумуються. І це також пережитки Радянського Союзу, де байдуже що в тебе відбувається, головне, щоб картинка була чудова.

А як часто до вас приходили командири піхотних підрозділів, щоб, от, друже, давай узгодимо всі наші дії?

Ну, зазвичай я ходив до командирів піхотних, тому що, ну, піхота тримає позиції, а танкісти вже працюють як підсилення. І тому, от, де на якій ділянці фронту було якесь загострення, або піхота не витримувала, то викликали і казали, що от, зона відповідальності, отут потрібно піхоті допомогти. І вже я їхав до них, тому що вони тримають оборону, вони чудово знають всі напрямки небезпечні, всі стежинки, всі дорожки, всю обстановку, куди, звідки на них ідуть, як вони висуваються, де в них заміновані поля, де в них вікна в мінних полях, по яких вони підтримують, там, і БК підвозять, і харчування, забезпечення підтримують.

Тому 99% це коли я приходив до піхотних підрозділів, але були випадки поодинокі, це коли, ну, прям піхота зверталася, що допоможи, бо вже вкрай. Ну і тоді ми застосовували таку хитрість, нехай пробачить мене вище командування і Збройні сили, коли ніби не можемо виїжджати, бо наказу немає на застосування танків, але ти розумієш, що піхота не витримує і просить допомоги, то ми влаштовували навчання. Це коли прописуєш план навчання для підрозділу, для підвищення бойової здатності і бойової готовності. І ті снаряди, які ти маєш вистріляти умовно на полігоні, ти виїжджаєш і відпрацьовуєш по ворогу. І піхоті підтримка чудова, і танкістам - вони постійно в тонусі.

Пане Сергію, а як ви пояснюєте ось цей брак координації, адже українці говорять про те, що ресурси у нас з ворогом нерівні, тому ми маємо вести технологічну війну. У нас є різні засоби, є ті ж самі програми ситуативної обізнаності на полі бою, там Дельта, Кропива, різні. І вони саме на те і зорієнтовані, щоби всі підрозділи діяли узгоджено. Тому що це не просто прикрість, це трагедія, ви згадали про дружній вогонь, коли наші вже зайняли посадку, а туди від наших же прилітає. А в чому ви вбачаєте проблему, адже є чітке усвідомлення, що Україна має вести технологічну війну?

Я не розумію, можливо через те, що до планування або до якихсь там ідей розвитку не залучають військовослужбовців з бойовим досвідом. Я зараз не тільки про офіцерів, я зараз говорю і про солдатів, сержантів, є солдати з вищими освітами і значно розумніші, ніж офіцери. Вибачать мене всі офіцери, я сам офіцер, але давайте визнаємо, що серед солдатів-військовослужбовців є люди, які обізнані в технологіях, в інноваціях, програмісти чудові, техніки чудові, які просто не закінчували військову кафедру і не мають офіцерського звання. Але вони з таким колосальним багажем знань і маючи бойовий досвід, вони стільки можуть всього принести Збройним силам України, а їх не залучають. Я свого часу виходив з пропозицією і прям кричав, що от в мене є ідея, як правильно організувати бій. І технічно люди, які працюють з Кропивою, мені казало, що це можна забезпечити. Тоді йшлося, це було два роки тому,  про те, щоб перетворити бій на комп'ютерну гру, де піднімається безпілотник, де бачить все поле бою, де за допомогою телеметрії визначається свій-чужий, де командування на планшетах бачить розстановку сил в режимі онлайн, де наша техніка, де наші піхотинці, де ворог засів. І це було тоді, коли один із офіцерів, який служив один період в нашому підрозділі, а тоді був переведений в інший підрозділ, командиром роти і потрапив у полон. Через те, що під час бою вибився з загального строю вперед одним танком, танк був знерухомлений і його захопили в полон. І я кажу, що от ця проблема, що реально не бачиш під час бою, гарячого, запеклого бою, ти не завжди орієнтуєшся по ситуації довкола. Тому потрібно, щоб був такий колосальний досвід, розуміть, коли ти ведеш свою машину, паралельно вести з собою машини ще інші, якщо це командир взводу, то ще дві машини, якщо це командир роти, то ти маєш дев'ять машин паралельно із своєю вести. І це одночасно ти команду даєш своєму навіднику і механіку-водію, і одночасно даєш команди командирам взводів і контролюєш, чи правильно вони її зрозуміли і виконують. Тому зробити такий технологічний прорив, перевести війну в комп'ютерну гру, де все зрозуміло, де ти бачиш ніби зверху цю картину і ти чітко тримаєш і лінію фронту, і бачиш розстановку ворога, і паралельно тут і танки ти бачиш, і артилерія бачить ситуацію, може тебе в будь-який момент підтримать вогнем на тих ділянках, де танки чи піхота не справляються. Але на той момент ми не послухали і так воно лишилося нереалізовано, тому що чомусь порахували, що не потрібно.

Знаєте, я вас не лише зараз слухаю, я записую реально, я конспектую те, що ви говорите, тому що, от власне кажучи, якщо ми хочемо залучити молодих людей, зараз же йде дискусія, так це те, про що ви зараз говорите, це покоління, це комп'ютерне покоління, це геймери. Є навіть такий художній фільм, там фантастика, гра Ендера, здається, якщо не помиляюсь, називається, там коли хлопчині дали можливість пограти в симулятор, але не сказали, що це битва світів реально, і він переміг якусь ворожу цивілізацію, думаючи, що він грає в комп'ютерну гру. Я думаю: ми можемо декларувати дуже багато правильних слів, генерувати і казати, але молодих людей в совок, вибачте, затягнути досить важко. Нереально просто. Якщо їм надати перспективу робити те, що вони вже вміють робити, це буде зовсім інша історія. А що стоїть на заваді?

Важко сказати. Можливо, дехто з командирів боїться, що молода кров, інновації покажуть їхній якийсь там недостатній рівень розвитку. Можливо це. Можливо десь, я не знаю, в ефекті якогось князька, де ти сидиш і думаєш, що всі довкола тебе мають бути чуть-чуть гірші, ніж ти, щоб всі думали, що ти граєш. Я не можу зрозуміти. Ну просто справді дуже важко.

Ось стратегічно. Дивіться, на нас іде російська орда, м'ясними штурмами. Ми відповідаємо тим самим, м'ясними штурмами. От насправді молодих людей залучити в таку концепцію війни надзвичайно важко. А з іншого боку, ми ж з вами бачимо, що багато молоді йдуть в ті ж самі безпілотні системи. І дуже вправно. Коли там на Росії щось дуже гарно горить, або там на окупованих територіях, це ж дуже ефективна робота.

І давайте покладемо руку на серце. Ще 2-3 роки тому, якби хтось сказав, що FPV-дрони будуть літати, мавіки будуть вирішальну роль грати на полі бою, як це робили 2 роки тому, то з цього б сміялися і казали, про що ти розказуєш? Якісь китайські дитячі іграшки будуть тобі вирішувати бой? Ні.

Весільні дрони, так же і звучало.

Так. Давай вперед танками. Розумієте? І от можливо їх так навчали, і вони не хочуть вилізти з цієї скарлупки, в якій 5 років вчилися, їм вкладали в голову, що от статут, треба ногу тягнути, треба бірочки вішати, треба багато техніки, треба масою давити. Не знаю, важко.

Знаєте, ви ще толерантно до цього всього ставитесь. Я сьогодні, наприклад, прочитав новину про те, що порушено справу щодо постачання кулеметів у війська, що постачалися неякісні кулемети. І от фігурантом в цій історії є та ж сама людина, яка відповідала за придбання мін і танкових снарядів. Ви їх на фронті не дочекалися. Ну, тому що контракт цей не було виконано. З держави взяли півтора мільярда, це великі гроші, півтора мільярда гривень. І ви, от ви танкіст, ви цих снарядів не отримали на фронті.

Це була велика катастрофа, тому що на звільнення Харкова, для підготовки звільнення Харкова, ми використовували на взвод на три танки від 100 до 120 снарядів в день. А потім була ситуація, коли на всю роту давали 10 і то, не дай Боже, ти їх вистрілюєш, бо страшенний дефіцит тримаємо на чорний день, не дай Бог, прорив буде.

Так от, одна і та сама людина фігурує в обох справах. І у мене просто інколи волосся дибке стає від думки про те, наскільки толерантно наша держава ставиться до тих, хто, якщо м'яко казати, чогось не розуміє, або, якщо говорити більш реалістично, просто саботує оборону країни. Ну, це якось пояснити логічно, я, наприклад, не можу. Реально.

Це не вкладається в логіку здорової людини, тому що, ну, ніби стоїть питання виживання нації. Ну, ми ж розуміємо, що це не просто Донецьк, Луганська область і Автономна Республіка Крим. Це виживання всієї нації. І ніхто не зупиниться там по Дніпропетровську чи по Дніпру, як розганялися ідеї поділити Україну. Ну, давайте не будемо жити якимись ілюзіями. Або вони вже знають, куди вони будуть тікати, і десь вже в них є місце, і вони працюють цілеспрямовано. Або вони просто в якомусь паралельному світі живуть.

Абудабі, Монако, ну, і всі інші приємні місця планети, очевидно. Тому що на цьому можна гарно заробити, на жаль. Але ж в нас мають працювати спецслужби, зрештою. Що Ви скажете про якість підготовки? Ми з Вами про молодих людей поговорили і про стимули. Я вважаю, що спочатку треба ці стимули організувати, а потім всерйоз повертатись до дискусії про 18-річних. А як щодо інших вікових категорій? Щодо якості підготовки, щодо роботи наших учебок? Що б Ви змінювали?

Це дуже обширне питання. Я б, напевно, почав з самого початку з психологів у Збройних Силах України. Ну, поклавши руку на серце, психологів, які працюють з особовим складом, немає. І мобілізаційний ресурс ще є. І що там кричать, що ніхто не хоче йти, бусифікація, все решта, то кричать ті, які бояться, які реально не хочуть долучатися до захисту держави. Але дуже великий пласт людей, які самі не йдуть, але в принципі, якщо мені дадуть повістку, я піду. Але я піду, я хочу відчувати себе в безпеці, захищеним, ну не так, що я сьогодні пішов і завтра мене немає, а з якоюсь можливістю виконати завдання і виконати цю ціль по захисту держави, а не просто загинути. Тому перше, це потрібні психологи, які на цьому етапі будуть відбирати реально вмотивованих. Тому що один вмотивований – це краще, ніж 10 демотивованих. І відправити за кордон людину, пронавчати колосальні гроші, ресурс вкласти в грошах, в часі, в силі тих інструкторів, а потім вона виходить на перше бойове завдання і здається в полон добровільно. Ну, то навіщо це все було? А не простіше було б психологу попрацювати з цією людиною, виявити його поріг - здаться чи воювать, чи здаваться в полон ще на початковому етапі і не вкладати в цю людину ресурси. Завжди я говорив, ще з 2014 року і зараз говорю, в Збройних силах України дуже багато військових спеціальностей і військових посад небойових, які не менш важливі, ніж бойові. Але потрібно чітку градацію провести. Є бойові підрозділи, можна навіть, я взагалі колись критично говорив, чому не вести учасник бойових дій і учасник війни, навіть пільгами їх розділити, ну, цими бонусами різними. Тому що людина, яка штурмує, яка сидить в окопі, це одна служба, а людина, яка готує їсти, там видає речове майно чи боєприпаси, це інша служба.

Що теж потрібно.

І  те, і те важливо. Я нічуть не применшую роль цих людей, які на складах служать, чи які в бухгалтерії заробітну плату нараховують. Це все дуже важливо. Чи психологи ті, які, ну, пробують працювати. Але вони не бойові, і давайте чітко це розмежувати. І не через те, що розмежують цих людей, що одні кращі, одні гірші. Просто хтось готовий йти на штурм, а хтось психологічно не готовий. Ну, не може. Це так, як спортсмен. Ну, не всі ж скакають так, як бубка. І якщо він не скакає на, там, 5 метрів, то це не означає, що він якийсь недолюдина. Ну, просто психологічно він морально не готовий. Тому давайте йому забезпечимо ті функції, які він готовий.

А є ще такий ефект синергетичний, так? Коли людина, яка в тилу, а потім наступає момент, коли вона каже, все, я готовий.

І в мене є приклади такі, в 22-му році, їдучи з яготина в військову частину, я з собою в машині віз 4-х людей. І з цих 4-х людей, мій кум Грасименко Олексій, він танкіст з досвідом, з 15-го року, він відразу їхав і казав, що я в танки, я хочу стріляти. А їхали ще люди, які працювали, ну, станція техобслуговування була, інший мій кум. Він ніколи не воював, він каже, ну, я боюся зразу в танк сісти. Ну, і це зрозуміло, я не кажу, що це людина, значить, погана. Але просто він не готовий. Тому вони були відразу призначені на посади у взвод технічного забезпечення. Він дуже класно ремонтує техніку. І він там, може, на той момент він міг зробити набагато більше. Два Шевченки, два рідні брати Сергія Олександра, вони також були  взвод технічного забезпечення. Через рік служби, навіть трохи швидше, вони побачили, як воює підрозділ, вони побачили, і в певний момент вони до мене прийшли і кажуть, Сергій, ну, нам перед хлопцями незручно. Ну, ви їздите, воюєте, вбиваєте, стріляєте, захищаєте, а ми тут гайки крутимо. Ми теж хочемо. І наразі вони механіки-водії, навідники,  вони перейшли на бойові спеціальності.

Відбувається така індукція, психологічна індукція. Пане Сергію, маємо завершувати. А що ви думаєте? Це, можливо, схоластика, але чи можна синхронізувати, власне, постачання техніки від наших партнерів і підготовку людей, щоб якось в певній точці часу і простору це збіглося, щоб ми не сперечалися, що важливіше?

Звичайно, це можливо. І це нескладно зробити. І постійно... От постачається техніка. Чому ми ту техніку, яка постачається, не даємо уже бойовим підрозділам, навченим із досвідом? От мені теж таке незрозуміле питання. Ми формуємо нові бригади, закидаємо туди людей, які не пройшли, ну, цей психологічний добір на профпридатність, на можливість воювати, але ми забезпечуємо їх новітньою технікою, новітнім озброєнням, кидаємо кучу ресурсів, а потім вони не показують ніякі результати. Коли паралельно з ними бойові бригади, які прям, ну, на людях уже знесилених і на техніці, яка там... радянська, поламана тим працююча, роблять такі речі, що, ну, підсильте їх молодою кров'ю. І знову ж таки, якщо ви мобілізували 10 чоловік і дасте їх в бойовий підрозділ, де буде 30 бойових таких, ну, прям, закалених, то вони моментально цих 10 підтягнуть до свого рівня.

І  здавалося б, що як винагорода, як бонус, ну, найкраще озброєння має бути у досвідчених воїнів.

Звичайно.

Які за собою вже будуть підтягувати новобранців, будуть підтягувати новичків.

Ні один слабкий духом військовослужбовець в оточенні, там, 10 чи 20 запеклих боєм військових не скаже, що нас прєдалі, нас кінулі, там, чи навіщо ми тут сидимо. Ну, це те, що люблять розганять, що зрада, зрада. Ні. А, звичайно, якщо вони всі молоді, всі вчора витягнуті, там, з якогось маркету чи з кінотеатру і посаджені в окоп, то, звичайно, вони будуть казати, що нас кинули і ми не здатні.

Ви знаєте, я скажу свою думку. От за 25 хвилин ви виклали концепцію, нову концепцію ефективної мобілізації і підготовки людей в Україні. Мені здається, що важливо, щоб все ж таки і Верховне Командування це почуло. Моя думка.

Я готовий ділитися досвідом. Єдине питання, чи готові мене слухати.

Ну, ось. І я ж про це теж кажу. Сергій Пономаренко, Герой України, танкіст, заступник командира 9 батальйону 3-ї окремої танкової Залізної бригади. Пане Сергію, дякую вам.

І вам дякую за запрошення.

Слава Україні!

Героям слава!

Radio NV

Ведучий – Дмитро Тузов

Топ коментарі
+5
"...або ? вони вже знають, куди вони будуть тікати, і десь вже в них є місце..."

Ніяких "або" - саме так і є. Країна навіть прекрасно знає де у кого є нерухомість, починаючи із імітатора "президента" - Зеленського - закінчуючи усіма "прокурорами", "суддями", мсеками, дебеерами... Країну захопили цинічні ворюги і агенти кремля. Оманський план простий, як двері - розвалити Україну, накрасти матраци долярів і здриснути у спокійні сонячні краї, або ж у Лондон, як зробить Зеленський. Зелених гнид страшенно бісить, що країна завдяки таким героям ще бореться, не зважаючи на усі "титанічні" зусилля з саботажу та шкідництва. Але все-таки дарма зелені ворюги сподіваються жити-поживати на награбоване - знайдуть кожного...
показати весь коментар
28.01.2025 10:04
+2
Більша проблема не в тому що пішли непідготовлені, а в тому що залишились "підготовлені". Готові закальонні совки, котрим ці "непідготовлені" бояться доповідати. Або доповідають <******* неправду. Всі оці совкові командори з айкю рівня абізяни і комплексом бога. І звідяки такий системі наверх пролазять не найдосвідченіші, а ті хто красиво доповідає. Очковтіратєлі, показушніки, жополизи і подібне лайно. Типу Шаламаги. Ті яких цей старпьорський совкодрочерний генералітет і любить.
показати весь коментар
29.01.2025 08:23
+1
Тобто в нас будуть відправляти 18 річних без належної підготовки, а після 25 років зараз відправляють з належною підготовкою?
показати весь коментар
28.01.2025 11:35
Коментувати
Сортувати:
Для адептів "мотивації для 18-річних, бо вони ще молоді":

Відправка молодих людей до навчальних центрів або участь у військових діях без належної підготовки чи забезпечення гідних умов є не лише проблемою стимулів, а й фундаментальним порушенням Конституції України. Зокрема, порушується стаття 24, яка гарантує рівність усіх громадян перед законом та забороняє будь-яку дискримінацію. Якщо підготовка для одних категорій є якісною, а для інших - ні, це створює нерівні умови. Крім того, стаття 3 проголошує, що держава відповідає за забезпечення прав людини, зокрема права на життя і безпеку, які повинні гарантуватися незалежно від віку чи категорії. Система підготовки має бути такою, щоб не допускати нерівності, а кожен громадянин мав рівні можливості для якісної підготовки та захисту своїх прав.
показати весь коментар
28.01.2025 09:50 Відповісти
Тобто в нас будуть відправляти 18 річних без належної підготовки, а після 25 років зараз відправляють з належною підготовкою?
показати весь коментар
28.01.2025 11:35 Відповісти
Зараз взагалі будь кого і будь де відправляють без підготовки, приклад цьому 155 бригада, зараз здається йде мова про 150... І таких випадків буде більше, просто до цього моменту це все було комфортно прикривати від громадськості, вже рано чи пізно різюбу зриває і інфа йде на загал
показати весь коментар
28.01.2025 12:37 Відповісти
маленький и тупой узурпатор сказав що на паузе
показати весь коментар
31.01.2025 13:44 Відповісти
"...або ? вони вже знають, куди вони будуть тікати, і десь вже в них є місце..."

Ніяких "або" - саме так і є. Країна навіть прекрасно знає де у кого є нерухомість, починаючи із імітатора "президента" - Зеленського - закінчуючи усіма "прокурорами", "суддями", мсеками, дебеерами... Країну захопили цинічні ворюги і агенти кремля. Оманський план простий, як двері - розвалити Україну, накрасти матраци долярів і здриснути у спокійні сонячні краї, або ж у Лондон, як зробить Зеленський. Зелених гнид страшенно бісить, що країна завдяки таким героям ще бореться, не зважаючи на усі "титанічні" зусилля з саботажу та шкідництва. Але все-таки дарма зелені ворюги сподіваються жити-поживати на награбоване - знайдуть кожного...
показати весь коментар
28.01.2025 10:04 Відповісти
Проблема накопичувалась десятиліттями: з 1990-х кількість військових ВНЗ постійно скорочувалась.
На 150-200 тис. ЗСУ тієї кількості підготовлених офіцерів більш-менш вистачало.
На 850-1000 тис. армію треба у 5-6 разів більше офіцерів рівня комвзводу, комроти, комбат.
Ось і пішли по мобілізації масово в ЗСУ "пінжаки" після військових кафедр пед, мед, політех. та аграрних інститутів...
показати весь коментар
28.01.2025 11:45 Відповісти
Більша проблема не в тому що пішли непідготовлені, а в тому що залишились "підготовлені". Готові закальонні совки, котрим ці "непідготовлені" бояться доповідати. Або доповідають <******* неправду. Всі оці совкові командори з айкю рівня абізяни і комплексом бога. І звідяки такий системі наверх пролазять не найдосвідченіші, а ті хто красиво доповідає. Очковтіратєлі, показушніки, жополизи і подібне лайно. Типу Шаламаги. Ті яких цей старпьорський совкодрочерний генералітет і любить.
показати весь коментар
29.01.2025 08:23 Відповісти
"пінжаки" пішли воювати, бо "кітєля" на пенсії по "липовій" інвалідності. До 22 року , всього за 20т.грн. і 3група( якоби "при виконанні службових обов'язків") Потім:" я своє відслужив", чи відпив чи пропив.Патріотів дуже мало. Може я помилився? Ні
показати весь коментар
28.01.2025 18:35 Відповісти
Все гірше. Кітєля не на пенсії, а при теплих місцях. Як правило взагалі непотрібних. Сидять продукують совкодрочерну і прочу херню (роблячи вигляд що вони працюють і що вони потрібні) яка тільки палки в колеса ставить і заважає щось корисне робити. Отримуючи при цьому 50+ тисяч за нібуя нєдєланіє, або нікому непотрібну "роботу". Краще б вони на пенсії сиділи.
показати весь коментар
31.01.2025 08:56 Відповісти
Так и просится " родимые пятна капитализма"...простите, совкизма. А сами мы белые и пушистые. Очень удобно.
показати весь коментар
28.01.2025 21:40 Відповісти
Так після посадок офіцерів із Харкова, все виправиться, зразу ж почнуть доповідати " реальний стан" і рапорти тонами писати, щоб коли *еленьський буде шукати чергових стрілочників, тикат ДБРівцям бумаги..
показати весь коментар
29.01.2025 09:31 Відповісти
Все так, от тільки враховуючи всю пропагандистську складову, не радянський пережиток. Не знаючи корінь проблеми, ніколи її не вирішимо. Основна біда неефективності та низького рівня функціонування Збройних Сил, започаткована за часів Кучми система знецінення престижу служби, підміна бойової підготовки масованою розновидністю паперового окозамилювання, введення корупції, комувства , безпідставної з професійної точки зору лояльності як основних чинників кар'єного зросту.... От саме така система зараз дає про себе знати. На противагу , за 10 років війни в Афганістані було загиблих військових біля 15 тис. Це про щось говорить. Тоді командира за неправильні дії та поступки легко могли понизити в посаді та званні. А зараз можна тупо без будь якого значного впливу на противника положити за раз десятки, сотні, тисячі, пиячити при прикриттям таких самих пияк( я про середню ланку командування) і як результат, всі груди в ординах , направлення на перспективне навчання, отримання підвищень. Хіба не так було до цих пір у більшості бригад?
показати весь коментар
29.01.2025 10:46 Відповісти