Командир 1-го ОШБ "Да Вінчі" Дмитро Філатов про 153 бригаду: Зберіть 20 найгірших солдатів, ми їх навчимо, і вони, повернувшись, почнуть воювати, стануть лідерами

Автор: Юрій Бутусов

Чи є можливість зупинити ворога під Покровськом і не дати йому захопити місто з подальшим виходом до Дніпропетровської області? Чому фортифікації, побудовані у 2024 році - це фортифікації "минулої війни"? Що робити з СЗЧшниками і відмовниками?

 Спілкуємось із командиром 1-го окремого штурмового батальйону "Да Вінчі" Дмитром Філатовим про найгарячіший напрямок фронту.

Розкажіть, будь ласка, зараз ви знаходитесь, як завжди, на такому напрямку основних зусиль противника в районі Покровська. Як сильно атакує ворог, яких втрат вам вдається завдати йому?

На сьогоднішній день противник фактично щоденно атакує. Питання в кількості людей, яких він застосовує. Коли складні погодні умови, він кидає більше людей, бо він може під прикриттям туману, дощу, він може більшу кількість піхоти наситити. І кинуть в бій, що, звісно, нам завдає більше навантаження на всі наші засоби вогневі, ураження на піхоту, безпосередньо на позиціях. Відповідно, дрони більш навантажені. Коли погодні умови сприятливі, гарна погода, то, відповідно, він групки кидає два чоловіки, три чоловіки в групі максимум. Зазвичай діють по трьох-чотирьох напрямках одночасно, іноді по двох напрямках. Для нас це звична ситуація. Противник намагається нас вибити, ми його в цей період знищуємо, завдаємо втрат.

Яких втрат завдав перший штурмовий батальйон "Да Вінчі" за останній місяць, за січень?

За останній місяць більше трьохсот. 24-го числа я рахував, там під триста було. Потім просто не було часу, бо я відволікся на напрямок 153-й і, відповідно, втратив трошки статистику.

Понад триста знищених окупантів?

Так.

Це ті, які підтверджені у вас фото і відео?

Так.

Це дуже високий показник.

Ну, скажімо так, для нашого підрозділу це не найвищий показник. На напрямку попередньому, де ми були на Кураховому, там у нас доходило до 750 за місяць.

Чи є можливість зупинити ворога, не допустити захоплення ворогом Покровська і виходу в Дніпропетровську область?

Так, сто відсотків. У нас є всі шанси для цього. Нам просто треба опрацювати помилки. Нам треба почати брати відповідальність на певних ланках, а не пробувати її перекласти. У нас дуже часто відбувається так, що помилки перекладаються аж вплоть до самої піхоти. От як там те, що я бачу, коли приїжджаю, допомогти комусь. От перекладають на піхоту, починаєш розбиратися, так це ж толкові хлопці, гарні, вони будуть воювати. Вони зневірені в командирах, бо ті недосвідчені, не розуміють, що командиру треба робити. Є певні, скажімо так, недоліки, які сформувались у нас в ЗСУ в традиції. Треба їх побороти і все. Вирішити ці питання і все. Ми забезпечені зараз технікою, зброєю. Є недоліки на напрямку БПЛА через високу кількість втрати і через низьку централізовану організованість всіх цих напрямків. У нас, коли відбувається, я ж дуже часто стикаюсь на тих ділянках, де все йде прахом, де все сиплеться, все там падає і туди намагаються накидати максимум різних підрозділів, які довели свою ефективність. І перше, коли їх туди закидують, вони через, ну, навіть ось тут зараз, де ми на напрямку 153, закидують підрозділи, їм ставляють завдання, а не вибудували іще ланку загального комунікації, управління, взаємодії. Є таке слово, яке всі часто вживають, але ніхто не знає, що з ним робити – взаємодія. Немає взаємодії, немає злагодженості, і ці недоліки приходиться виправляти в процесі бою. Оце погано. Цим противник користується і просувається, все. Якби ми закривали від зворотного питання  -логістика, управління, потім ми здійснюємо вже якісь там заходи по будові лінії оборони. Лінії оборони – це ж не одні, як у нас там було, скажімо так, проблемне питання, коли не було фортифікацій. Не було фортифікацій, почали будувати фортифікації. Починаємо розглядати фортифікації, а воно якось наче ми будуємо фортифікації для тієї війни, яка вже закінчилась.

Поясніть, будь ласка, чому такі фортифікації у нас в минулому році бюджет витратив 17 мільярдів гривень на будівництво фортифікацій, і тому дуже важливо знати думку бойового командира, чому ті фортифікації, які ми будуємо – це фортифікації для минулої війни?

Не враховуються засоби ураження, не враховується, скажімо так, не опрацьовується деталізована ефективність підрозділів. Тобто, не дається, на мою думку, вона може бути суб'єктивною, бо я ж дивлюся ніби знизу, ну, скажімо так, не зовсім знизу, але з такої доволі низької ланки, можливо, зверху інакше. На мою думку, не враховуються, по-перше, засоби ураження, які є високоточними насправді, не враховується необхідна кількість сил та засобів для утримання даної ділянки. От, наприклад, якщо ми розбираємо фортифікації, от я проїжджаю і посміхаюся з них, я дивуюсь, де взяти скільки піхоти, щоб поставити в такий, ну, будується на перехресті РОП, це даже не РОП, це не позиція відділення, це ротний опорний пункт, куди треба посадити 150 військовослужбовців, щоб забезпечити принаймні, ну, більш-менш його функціональність. Але ж 150 військовослужбовців посадити в очевидний об'єкт атаки противника, він не буде атакувати піхотою, він не буде їхати технікою, як це було в минулих війнах. Така кількість піхоти була необхідна для того, щоб вона могла пережити інтенсивні артобстріли і після цих артобстрілів змогла відбити атаку противника, яка буде механізована, яка буде на техніці, яка буде там із застосуванням танків. Зараз інакша війна. Зараз протитанковий рів – це найважливіша перешкода на шляху висування противника. Викопавши протитанковий рів, забезпечивши якісь там маленькі проходи для забезпечення логістики наших військ, поки ми стоїмо перед цим ровом, воно дає можливість нам взяти під контроль і не дати противнику масовано просуватися механізованим способом. На досвіді Курахівського напрямку противник це може робити. Для цього не треба йому щось винайти супертехнологічне. Він бере просто старі зразки бронетехніки, обшиває їх в сараї, так звані, і за допомогою цих сараїв долає от смугу там в 10 кілометрів. Він їде, ми фпвішки застосовуємо, артою стріляємо. Але велика кількість техніки доїжджає до наших бойових порядків, противник спішується і проводить штурмові дії. Перше, нам треба блокувати можливість використання противником техніки, це протитанковий рів, а далі боротися з його піхотою. Для цього нам не треба 150 піхотинців, для цього нам достатньо 15. І чітке централізоване управління. Розвідка, спочатку навіть не так, зв'язок розвідка, вогневе ураження. Оце ці три компоненти, три кита, на яких повинна спиратися не тільки оборона, а й все, наступ, це управління військовим.

Яку кількість дронів ви отримуєте від держави?

На даний час ситуація в рази покращилась, але теж, скажімо так, не без твоєї участі, коли у нас дійшло до того, що у нас не було чим літати, ми не могли забезпечити. І зараз ситуація з точки зору забезпечення не вирішена на всі 100%, але вона краще, ніж була, скажімо так, пару місяців тому. Стосовно озброєння, техніки, якщо не брати трофейну, яку ми самі здобули, то після смерті Дмитра нічого не додалось. Змін не відбулось. Наш батальйон не отримав жодної одиниці ні техніки, ні якихось видів озброєння, крім МК і 82-х мінометів. Ну і стрілецька зброя, само собою.

Тобто не додалось бронетехніки, не додалось якихось гармат.

А гармати от ті самі, які отримав ще Дмитро? Ну їх хоча б ремонтували, стволи, лейнери замінили?

На двох ми провели заміну. Вони потребували вже заміни. Тобто гармати вже доволі такі поношені. Але працюють. Хлопці намагаються максимально доглядати за ними, берегти.

А скільки необхідно батальйону для того, щоб у нього було забезпечення дронами? Який має бути бюджет на дрони в місяць, щоб штурмовий батальйон окремий міг ефективно працювати?

Бюджет я не знаю, бо це треба сідати рахувати, але я точно знаю, спираючись на втрати дронів на даний момент, це мінімально, щоб гарантовано батальйон протягом місяця працював, це треба 100 дронів.

Це мінімум?

Це мінімум. Це наші втрати. Втрати засобів на сьогоднішній день, внаслідок РЕБ, збільшення у противника РЕБа, внаслідок складних погодних умов, туман, дощ, це все впливає на кількість втрат дронів. В період, коли немає таких інтенсивних опадів, коли температура більш стабільна, зрозуміло, кількість втрат дронів зменшується. Але на даний період року, це 100 дронів, це ми беремо мавіки, і бажано, щоб це були 3Т. Чому 3Т?

Нічні, з тепловізором.

Так, з тепловізором. Не тільки вночі легше виявляти, але і в день, тому що теплову сигнатуру далі видно, тобто видно позиції противника. Це допомагає в розвитку.

А скільки батальйон отримав від держави дронів у 2024 році, за рік?

Дуже мало.

Більше 100 чи менше 100?

Менше 100 за рік.

Тобто штурмовий батальйон, який виконує особливо важливі завдання командування в особливо важливих ділянках, отримав менше своєї місячної потреби?

Так. Якщо ми не беремо FPV-дрони, бо це інша категорія.

А FPV ви отримуєте від держави?

Так, FPV отримуємо. Ну, скажімо так,  не має проблеми в наявності FPV-засобів. Чому? По-перше, їх і держава дає, але ми частіше користуємося все ж таки, які надають волонтери, вони їх теж дуже багато надають, бо вони мають якісніший відеозв'язок, якісніший взагалі зв'язок, тобто якість тих дронів FPV, які надаються волонтерами і різними організаціями, на порядок краще, тому ми їх використовуємо. Сказати, що є якась там нехватка саме FPV-засобів? Ні, такого немає.

Основне по дронах зі скидами, по розвідниках.

Так.

Бачите, раніше Дмитро міг такі питання вирішувати і сподіваюсь, що все ж таки керівництво держави зверне увагу, що треба не тільки на річниці народження і загибелі героїв допомагати, а треба продовжувати справу їхнього життя. Для цього треба, щоб ця справа була забезпечена в першу чергу. Тоді це і є визнання, і належна пам'ять. Справжня пам'ять. А чи налагоджено поповнення особовим складом у батальйоні?

На даний момент ми не отримуємо взагалі. Тобто в розподілі,  при комплектації немає зараз нас. Ми розподіл не отримуємо особового складу. Так, ми наповнюємося, ми там намагаємося максимально застосовувати рекрутерів, намагаємося відкривати рекрутингові центри, але ж цей процес це наша ініціатива. Ми намагаємося якось долучати людей цивільних до війська, намагаємося якось їм пояснювати щось, розповідати, щоб вони були зацікавлені у військовій службі. Ми якусь кількість контрактників залучаємо, хтось не хоче укладати контракт, хтось намагається потрапити по мобілізації. Зараз ці механізми є, вони працюють. Ми і по прямій мобілізації призиваємо. Але це мова про заходи, які проводить безпосередньо сам батальйон.

Розкажіть, будь ласка, про завдання. Я зараз тут спілкувався з бійцями 153-ї механізованої бригади і раптом виявилося, що 153-я бригада, яка тільки в кінці грудня поступила на фронт, новосформована, свіжа. Шість батальйонів, понад шість тисяч людей особового складу. Я був здивований, коли бійці кажуть, що їх рятує становище штурмовий батальйон "ДаВінчі". Тобто мені здавалося, що бригада заходить і це вона має посилювати всіх на напрямку.

Ні, трошки не так. Їх не рятує штурмовий батальйон "ДаВінчі". Ми стоїмо в смузі свого БРО. Ми проїхали складом шість піхотинців, п'ять офіцерів і чотири сержанта. От рятує ситуацію шість піхотинців, п'ять офіцерів, чотири сержанта. Ну, зараз я ще підтягнув пости БПЛА, перегрупував, трошки зробив перерозподіл, щоб вони допомогли вибудувати роботу безпосередньо розвідки, перегрупував ще артилеристів, які допомагають безпосередньо в роботі з мінометами. Тобто, вибудовуємо ланку використання вогневих засобів рівня батальйону. За два дні командир батареї мінометної і його пара хлопців-навідників скоротили час від команди постріл до самого пострілу з 20 хвилин на 120-м мінометі до 4-х. І якщо ми беремо перед цим з 20 хвилин і з такими епізодами хтось бачить прильот і всі кажуть ні, то тепер хлопці, мінометники другого механізованого батальйону 153-ї бригади, били і попадали, коли піхотинець противника, знаходячись на поверхні, вони йому прямо під ноги міну поклали. Тобто, вони можуть працювати. Це потужні хлопці. Їм треба спертись на якийсь досвід і на управління. Тобто, на даний момент ми прийшли сюди, коли казали, що тут другий батальйон, він не хоче воювати, вони там відмовники. Ну, не знаю. Є, є певна категорія людей, які перелякались, зневірились. Основна проблема - командири не тільки не знають, як працювати з таким особовим складом. Командири взагалі не набули ще досвіду ведення війни. Ми починаємо розбиратися, є кадрові офіцери, є офіцери, які там по шість років вже в Збройних Силах, але вони з тилових підрозділів. Їх поставили на командирські посади. Вони не дуже розуміють, що таке піхотне зіткнення. Вони не знають, що таке управління боєм. Тому досвід перший у них печальний, але зараз бригада набуває вже впевненості, починання з рівня другого батальйона, той батальйон, якому ми допомагаємо. Хлопці вже стоять, встали на позицію. Хлопці вже приймають бій. Хлопці ведуть зіткнення з противниками, такі затяті. Ти ж сам бачиш. Беруть полонених. Це ті хлопці, які, до речі, оці хлопці, які взяли полоненого, ми приїхали, вони були на розпредільнику. Це що означає? Їх відправили в місце, де кажуть, все, там сидять отказники, які не хочуть воювати. Все, з ними поспілкувались сержанти, з ними поспілкувались мої офіцери.

Твої сержанти і офіцери?

Так, так.

І вони повернулись до виконання завдань?

Вони повернулись до виконання завдань. Їм сказали, хлопці, поспілкуйтесь, є піхотинці. Такі ж самі солдати, які з нами приїхали. Вони сіли, з ними поспілкувались, пішли з нашими хлопцями, все. Встали на позицію, приїхали, там, противник механізованим способом зайшов у населений пункт. Вони були забезпечені зв'язком більш-менш. Вони були керовані, вони розуміли, що відбувається, вони чули в рацію голос командира. Не свого, правда, того, хто здійснював управління, це наш був офіцер. Ну, при тому всьому, він давав чіткі вказівки, він орієнтувався, знав, як діять в цій ситуації. Противник десантувався в будинку напроти. Все. Їм сказали, хлопці, заходимо в укриття, ведемо пильне спостереження, не висовуємося, будемо працювати артилерією. Ми заблокували за рахунок вогню артилерії просування противника, за цей час підготували там дрони зі скидами, фпв-дрони, Вампір, завдали ураження, зрештою основну кількість противника знищили завдяки ураженню Вампіра, бо зруйнували будинок. Звідти вискочило троє, де в подальшому одного взяли в полон, а двох знищили скидами. Все. Особовий склад вів бій, вів централізований загальний військовий бій. Вони не бігли атакувати противника, вони зі свого укриття вели вогонь у визначеному напрямку. Вони за три дні, коли ми спілкуємося, вони кажуть, блін, та ми за три дні вже знаємо про війну більше, ніж за весь час підготовки. Вони від нас узнали, що таке компас. Хоча для мене дивно, коли піхотинець не знає, що таке компас. Все. Це для мене далі можна нічого не пояснювати. Цей піхотинець не керується командиром, тому що не можна зорієнтувати на місцевості особовий склад без компасу. Це неможливо. 12 годин орієнтир дерево, стовп, або ще щось, ну так на полі бою десятки стовпів, сотні дерев. І кожен зі свого місця по-різному це сприймає. І якщо командир знає, де точно знаходиться його позиція, бійця його, то єдиний надійний спосіб, яким можна зорієнтувати бійця по сторонах світу, це компас. Все. Коли ти можеш сказати одній позиції є азимут, іншій, другій, третій, ось це називається зосереджений вогонь.

Як ти оцінюєш якість мобілізованих солдатів 153-ї механізованої бригади?

На високому рівні. Я б забрав би всіх.

Це без жартів?

Так, без жартів. Кожен по списку. От хай віддають. Ми зараз проводимо заходи по, скажімо так, стабілізації. Ми беремо зараз звідси, скажімо так, це було погоджено з тактичною групою Покровська. І ми зараз відряджаємо до нас найбільш, скажімо так, як це правильно сказати, найбільш складних, на їхню думку, військовослужбовців, якими не може керувати їхнє управління, командири їхні. Я сказав, так, будь ласка, зберіть там 20, яких ви вважаєте самих-самих гірших. Ми їх заберемо, ми їх навчимо, що таке війна, ми їм покажемо, як це робиться. Вони долучаться до особового складу, який зараз перебуває в смузі оборони. Ми спочатку проведемо їм якусь там підготовку, таку, інтенсивно, 5 днів, бо вони ж без ОВП пройшли, їх готували декілька місяців, вони знають, що таке зброя, вони не знають дрібниці. Дрібниці їм розкажемо, залучимо на позиції, і через там пару тижнів вони вернуться в ці підрозділи, і я впевнений, що вони не просто почнуть воювати, вони стануть лідерами, вони будуть за собою вести інших. Якби цей особовий склад заводився, і в його бойових порядках були залучені, потужні, досвідчені підрозділи, я впевнений, що ситуація була б інша, я впевнений, що ця бригада набула б спроможності воювати. Бо тут всі ланки на такому рівні. Я ж кажу, артилерія, мінометники не могли стріляти влучно, не була вибудована система зв'язку, не була вибудована система спостереження, не була вибудована система управління, і це все на рівні батальйону, бригади, вся підготовка, яка відбувається, і все злагодження, яке відбувається в умовах полігону, воно трошки не відповідає сучасним умовам війни. Через те от такі відбуваються процеси, які призводять до… На мою думку, велика кількість СЗЧшників, які втікли з 153-ї бригади, точно б не втекли, якби ми вчасно їм допомагали. Ну і ці заходи, які тут в житті, це ж теж, скажімо так, ініціатива вищого командування. Тобто я не скажу, що там командування не бачило взагалі нічого.

Треба відмітити, дійсно, висловити повагу генералам, що все ж таки ОТУ Донецьк і ОК Північ не кинули цю ситуацію напризволяще. А все ж таки шукали рішення, а не просто закрили очі і списали все, що солдати погані, бо вони мобілізовані. Все ж таки намагаються врятувати ситуацію. І хотілося, щоб просто це робилось вчасно, на етапі підготовки і застосування, введення в бій. А не потім, коли вже проблема, яку треба вирішувати.

Ні, ну насправді я і ще чого так впевнено за напрямок кажу, бо я ж бачу, які люди долучаються до стабілізації, до вирішення. Я бачу, хто тактичною групою командує, а це досвідчений командир, який там був досвід війни, і йому довіряють і командири, ну ті, хто досвідчений. Полковник Бакулін. Так само генерал Красильников, який особисто займається питанням стабілізації 153.

Так, командувач ОК Північ, ну і командир ОТУ Донецьк, генерал Тарнавський. Це його рішення, займається цим питанням. Так що така колективна робота, яка, як ми бачимо тут, починає давати результати. Дякую вам велике, Дмитре, за розмову, дуже важливу, про актуальні події на Донбасі. І ми бачимо, що достатньо без ейфорії, але в принципі розмова впевнена, і впевненість в тому, що у нас є можливості при правильних управлінських організаційних заходах надійно зупинити і розгромити ворога.

Так, сто відсотків.

Дякую вам, дякую командиру, дякую першому окремому штурмовому батальйону "Да Вінчі". Дякую вам за вашу службу і за захист України.