Оператор FPV Єва: "Не розумію, як ухилянти можуть жити в постійному страху, що їх хтось зловить та мобілізує"

Автор: Ольга Москалюк

Коли почалася повномасштабна війна, Єва ще навчалася в школі. А у 18 років підписала контракт і пішла нищити ворога. Півтора року перебуває в зоні бойових дій. Працює оператором FPV-дронів в бригаді "Рубіж". Має позивний Юнга. Нещодавно під час заїзду на позицію дістала контузію. Поки проходить лікування, ми мали змогу поспілкуватися та записати інтерв’ю.

- Чому ти вирішила йти воювати?

- Із самого початку я розуміла: коли мені виповниться 18 років, не залишуся осторонь того, що відбувається. Я б не хотіла чекати, коли б ця війна прийшла до мене додому. Тож це був мій свідомий вибір. Знала, куди йду і навіщо. Вирішила служити у бригаді "Рубіж", тому що довіряла людям, які там були. Достатньо чула про їхню роботу та професіоналізм.

- Чи говорила ти про свої плани з однолітками? Як вони реагували?

- Я з Ужгорода, і тут у нас не було такого чіткого розуміння, що відбувається щось погане та страшне. Через місце розташування та вік ми ж не бачили цієї війни. Коли я казала, що у 18 підпишу контракт, ніхто серйозно не сприймав.

- А якою була реакція у батьків?

- Вони досі не до кінця розуміють мій вибір, тому що піклуються про мене, хвилюються та переживають, оскільки я майже завжди перебуваю в зоні бойових дій. Я цілком усвідомлюю, чому так. Але все одно вони підтримують мене, як можуть. А це для мене дуже важливо.

- Чому обрала спеціальність оператора БПЛА?

- Не можу сказати, що я прямо обирала її (посміхається. – О.М.). Але до підписання контракту я розуміла, що саме FPV наразі має найвищий ККД, дуже допомагає нашій піхоті та загалом війську на лінії фронту. Саме тому вирішила цим займатися.

- Як проходили навчання?

- Стандартно – як у всіх. Але справжні навчання починаються, коли ти на позиціях у роботі. Там геть інша динаміка (посміхається. – О.М.). І фізична, і моральна.

- Якими були враження, коли вперше підняла в небо дрон?

- Вперше, звісно, це сталося на полігоні. Ми дуже багато тренувалися й зараз продовжуємо це робити, тому що завжди треба вдосконалювати свої навички. Коли ти працюєш щодня, маєш підвищувати свій рівень. Адже ворог робить те саме. Нам потрібно бути кращими за них.

А от коли вперше полетіла на бойових, найбільшим страхом було, що не влучу та не виконаю свою роботу належним чином. Але все вийшло! Все пройшло добре й злагоджено. Тому що у мене гарна команда, з якою я виїжджаю на позиції. Насправді це дуже важливо, адже й твоє життя залежить від людей, з якими ти працюєш.

- Абсолютно! Про команду ще поговоримо. Розкажи, де було це твоє перше бойове завдання?

- Бахмутський напрямок. Перші польоти були направлені на те, щоб налагодити зв'язок, зрозуміти, як все працює. Для моєї команди це був перший виїзд саме з FPV, тому треба було все врахувати та виконати. Але все вийшло, як ми і планували. Відпрацювали досить добре.

- Що тоді знищили?

- У перші виїзди ми працювали по піхоті. Це менша відстань, легше знайти позиції ворога. Згодом почали працювати на дальні дистанції, нищити гармати, техніку.

- Деякі пілоти ведуть статистику своїх уражень. А ти?

- У нас таке не практикується. Тому що ми дуже багато працюємо, часто виїжджаємо, то складно порахувати усі цілі.

Але я зберігаю собі фото та відео знищеної техніки чи влучань у склад БК, коли воно дуже гарно горить (всміхається. – О.М.).

- А що мрієш уразити? Командир взводу ударних БПЛА батальйону К-2 Лейла розповідала мені, що її мрія - "Сонцепьок". Вона його бачила, але, на жаль, не встигла вилетіти.

- Скоріше за все, я навіть знаю ту ситуацію, тому що була аналогічна. Моя мрія – максимально допомагати нашій піхоті та завдавати якомога більше уражень ворогу. Тому не можу сказати, що якась конкретна гармата для мене в пріоритеті. Головне – допомога своїм та ефективність.

- Як борешся зі страхом? Як налаштовуєшся перед виїздом?

- Для мене взагалі найбільший страх – погано виконати свою роботу. Можливо, через вік чи інші обставини, паніки у мене немає. Навіть на першому виїзді я переживала лише за те, щоб усе зробити правильно. Але коли усім страшно – це абсолютно нормально. Треба просто максимально зібратися та вмикати самоконтроль. У кожного це працює по-різному. Все залежить від людини.

- Ти на моніторі бачиш ворога. Що про нього думаєш?

- Насамперед, це моя ціль. Тому я думаю не конкретно про нього, а як мені якнайшвидше долетіти, влучити якомога точніше, та й все.

- Є в такі моменти якісь емоції щодо росіян? Наприклад, злість чи ненависть.

- Мене дуже тішить, коли ми знищуємо серйозні цілі, як-от великі гармати. Тому що я по собі знаю, як це неприємно, коли з таких по тобі прилітає.

Коли ти знищуєш техніку, яка працює саме по тобі, це викликає дуже гарні емоції. А коли працюєш по піхоті, ганяєшся за якоюсь особою і влучаєш, то це вселяє радість.

- Ти сказала, що знаєш, що таке, коли по тобі прилітає. Що з тобою сталося?

- Коли ми заїжджали на позицію, в нашу машину влучив FPV-дрон. Нам пощастило, що обійшлося без страшних поранень. Я дістала контузію. Зараз вперше за довгий час перебуваю не на бойових, тому що була в лікарні. Хлопці теж на лікуванні. Тому наш екіпаж на деякий час випав з роботи. Але ми скоро повернемося із "подарунками" для ворога (посміхається. – О.М.).

- Бажаю вам всім швидшого одужання! Це тоді була засідка?

- Скоріш за все.

- Ви були з РЕБом?

- Так. Але, можливо, дрон був на інших частотах чи ще щось. Технології зараз дуже швидко розвиваються. На кожну дію є протидія. Як ми придумуємо щось нове, так робить і ворог.

- Як взагалі змінилася ситуація в небі за той час, що ти воюєш?

- Стало складніше. Ворог виготовляє засоби протидії. Навіть рік тому легше літали – не було такої кількості РЕБів, зв'язок швидше налагоджувався. Але і ми робимо чимало, щоб ворогу було складніше нас вражати.

- Командир Групи ударних БПЛА "Дронго" Капелан говорив мені про те, що росіяни не рахують дрони – розкидаються ними, як камінням…

- Саме так. У росіян, на жаль, дуже великий ресурс. Вони не рахують ні людей, ні техніку, ні дрони. Можуть знайти позицію і на один бліндаж за раз витратити усе, що в них є на той час.

- Що означає таке недбале ставлення до своїх ресурсів?

- Насамперед, це говорить про те, що вони – під#ри. Перепрошую, але інакше не скажеш. Бо не жаліють навіть свою піхоту. Відправляють у поле солдатів натовпами, як на "м'ясо". З одного боку, це добре, тому що таких просто вполювати. З іншого – проблематично. Тому що ресурс у них більший, аніж у нас.

- Який вони ще й постійно поповнюють…

- Головне, щоб у нас на всіх вистачило дронів (посміхається. – О.М.). А я вважаю, буде на кожного.

- Як, до речі, у вас із забезпеченням? Стало краще?

- Так. Однак дронів не буває багато. Вистачить на кожного росіянина, але давайте побільше (всміхається. – О.М.).

- Знаю, що у вашої команди немає чіткого графіка, скільки ви перебуваєте на позиції – буває й по два тижні там. Скільки часу були найдовше?

- Якраз близько двох тижнів. Це було на Макіївці.

- Що встигли зробити?

- Багато чого: знищили міномети, яких на тому напрямку було чимало, і вони завдавали шкоди. Плюс, ворог активно штурмував, а ми так само активно його нищили.

- Коли довго на позиціях, очевидно, втомлюєшся швидше. Як у тих умовах спробувати більш-менш нормально відпочити, поспати?

- Нормально поспати – найскладніше. Міняємося, щоб хтось з екіпажу трохи перепочив. Але бувають моменти, коли ти спиш 10 хвилин, а тебе піднімають, тому що потрібно вилітати. Це нормально. Колись ми всі зможемо відпочити. А ворога потрібно нищити вже сьогодні. На жаль, це війна. Звичайно, я по собі відчуваю, що втома накопичується і зводить всі бажання до мінімуму – поспати, гарно поїсти і знову поспати.

- Скільки тобі найдовше доводилося не спати?

- Не можу сказати точно, тому що на позиціях всі дні якось зливаються в один. Ти навіть не звертаєш уваги, коли ти спав. Іноді не знаєш, який сьогодні день тижня чи котра година.

- Як себе підтримувати в такі моменти? Люди часто п’ють каву, щоб не так хотілося спати.

- Я люблю "Білий монстр" (енергетичний напій. – О.М.). Це моя єдина шкідлива звичка, але за нього завалю будь-кого (сміється. – О.М.).

- Де ти його береш? Привозять волонтери?

- Купую, коли маю можливість. Коли ти приїжджаєш з позиції, у тебе є час помитися, трохи поспати, поїхати скупитися. Потім готуєш все необхідне для наступного виїзду. Немає такого, що ти постійно тут відпочиваєш. Як на виїзді, так і на "відтяжці" завжди є якась робота.

- Чи чула ти на свою адресу фразу: "Війна – не жіноча справа"?

- Коли я тільки прийшла оформлюватися. Так, стереотипи існують, але це нормально. Особливо на початку. Плюс, враховуючи те, що я підписала контракт у 18 років, мене сприймали навіть не як жінку, а, скоріше, як дитину. Це теж абсолютно ок. Але потім, коли ти вже показуєш себе в роботі, чітко виконуєш свої завдання, то тобі не треба виборювати своє місце (посміхається. – О.М.). Воно з’являється автоматично.

- Твоя колега, теж оператор FPV, Яна Залевська вважає, що в армії є сексизм. Ти з таким стикалася?

- До мене не було якихось проявів сексизму. Я думаю, це залежить від того, як ти сам себе поставиш. Коли ти, наприклад, можеш різко, але ввічливо відповісти на недоречні жарти, вони зникають. Взагалі все йде з колективу. У нас всі розуміють, що на "відтяжці" є жінка, якій потрібно, наприклад, більше часу, щоб помитися, посушити волосся тощо. Це нормально сприймається. А на позиціях я, у першу чергу, не жінка, а боєць. Я тут виконую свою роботу.

- А якісь додаткові правила у вас у команді існують?

- Хлопці розуміють, що я не можу підняти таку ж вагу, як вони. Тож коли треба таскати боєприпаси, звісно, я беру менше. А взагалі я так скажу: у кожному колективі є якісь недоліки. Але це пов’язано не із гендером, а із фізичними та моральними якостями. Потрібно доповнювати одне одного. Тому кожен має виконувати свою роль.

- У Силах безпілотних систем нещодавно оголосили набір військовослужбовиць до підрозділу "Гарпії", де операторами дронів будуть лише жінки. Ти б не хотіла служити в такому екіпажі?

- Для мене головне, щоб людина гарно виконувала свою роботу. Мені без різниці, якої вона статі, віку чи професії в цивільному житті.

- В одному з інтерв’ю ти сказала: "Коли я на позиції, ніяких претензій до моєї роботи і статі немає. Завжди чую їх від людей, які перебувають десь у спокійних місцях і не мають нічого спільного з бойовими діями". Наведи, будь ласка, приклад.

- Ми були в магазині. Якийсь чоловік, на жаль, теж військовий дивиться на мене і каже: "Де таких в армії знаходять та навіщо взагалі беруть?". Мої побратими досить доступно пояснили йому, що я їду з позиції, де успішно виконала свою роботу.

Також мені пишуть коментарі у соцмережах. Часто так роблять чоловіки, які навіть не в Україні. Саме від них найбільше негативних висловлювань на мою адресу.

- Як ти це сприймаєш?

- Я не сприймаю це на свій рахунок. Негативу в житті і так вистачає. Виправдовуватися та щось комусь доводити я не буду й не вважаю за потрібне. Було б непогано їх мобілізувати (всміхається. – О.М.). Таким треба не відповідати в коментарях, а відправляти повісточки - і все.

- Якби ти відповідала таким, можна було б написати щось на кшталт: "То приїдь і заміни мене на позиції!".

- Логічно (посміхається. – О.М.). От, повертаючись до твердження, що війна не для жінок, але ж через таких чоловіків вони йдуть воювати.

- Тоді не можу тебе не спитати, як ти взагалі ставишся до чоловіків-ухилянтів, які в Україні переховуються від ТЦК? Що про них думаєш?

- По-перше, я не розумію, як вони можуть жити в постійному страху, що їх хтось зловить та мобілізує, боячись вийти з дому. По-друге, за нинішньої ситуації на фронті їхні дії та допомога були б корисніші на бойових, аніж десь на дивані.

- Якщо вони бояться навіть зайвий раз вийти з дому, що від них очікувати на позиціях?

- Розумієш, вони вважають, що їх одразу закинуть у піхоту, де по них безперестанку стрілятимуть. Не усвідомлюють, що людей не вистачає навіть на тилових посадах. Кадрів стає все менше. На "відтяжці" є робота, яку сьогодні нікому робити.

- А ти вдома буваєш?

- Дуже рідко. Я з 18 років майже безвиїзно на бойових. Відпустки нечасті та короткі. Це можна зрозуміти, враховуючи ситуацію на фронті. Хоча мені теж хочеться побачитися з рідними. Вдома я востаннє була пару місяців тому. Але завжди часу мало, щоб вирішити свої цивільні справи. Я ж ще студент. Навчаюся в університеті. Там іноді треба з’являтися.

- За твоїми спостереженнями, чи змінився тил за останній час?

- Мені здається, уже спостерігається якесь не дуже добре ставлення до військових. Їх починають сприймати як агресивних та неадекватних осіб. Це погано. Люди не розуміють, що вони ходять до магазинів, на вечірки та в гості саме тому, що в цей час хтось сидить в окопі.

- Ти носиш форму в тилу?

- Ні. Вона повинна залишатися на роботі. Лікарі ж не ходять у своїх халатах по вулицях (посміхається. – О.М.). Плюс, у відпустці хочеться вдягнути сукню та виглядати жіночно, а не як боєць.

- Чого тобі найбільше бракує із цивільного життя?

- Близьких людей. Ми дуже рідко бачимося. Хотілося б якомога більше часу проводити зі своєю родиною та друзями. Сім’я – це одне з найголовнішого у житті.

- Чула, що ти плануєш залишилися після війни у війську. Чому?

- Я вже підписала свій другий контракт. Не бачу себе у цивільному житті. Я на своєму місці. Хочу стати крутим спеціалістом у своїй справі. А після війни підійматися кар’єрними сходинками та готуватися до наступної.

- Ти вважаєш, що росіяни після завершення цієї війни через певний час можуть знову напасти?

- Таке можливо. Тому ніколи не потрібно давати слабину. Треба тренуватися та готуватися до наступної війни.

- Як це пояснити тим людям, які вважають, що ось-ось президент Америки Дональд Трамп дотисне росію, настане мир, і нам більше нічого не загрожуватиме?

- Трамп вже "завершив" війну за 24 години, коли тільки прийшов на посаду (всміхається. – О.М.). Військовим інколи дорікають за інтерв’ю. А я вважаю, що ми якраз маємо у медіа та соцмережах доносити те, що насправді відбувається на фронті. Особливо, коли ворог активно наступає і не планує зупинятися. Бо я бачу людей, які досі не розуміють, що робиться в нашій країні. Три роки повномасштабної війни, а дехто досі танцює на вечірках під русняву музику. Це треба змінювати.

Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"

Фото та відео надані героїнею