Командир полку "Рарог" Олег Гуйт: "Я був вражений, коли російський піхотинець наступав на милицях. Зрозуміло, що далеко він не дійшов"

Автор: Ольга Москалюк

Майор Олег Гуйт на позивний Хасан вперше побачив безпілотний авіаційний комплекс у Попасній на початку повномасштабної війни. Тоді був командиром мінометної батареї. Нині ж командує 427-м окремим полком безпілотних систем "Рарог", бійці якого спеціалізуються на авіарозвідці, патрулюванні, корегуванні вогню за допомогою БПЛА та застосуванні ударних дронів.

- Ваш полк відомий своєю ефективною роботою. Розкажіть, що знищили останнім часом?

- Станом на зараз основною нашою метою є навіть не техніка, не артилерійські системи, хоча ми їх успішно нищимо, а піхота. Її треба вбивати "пачками". Хоча, наприклад, сьогодні (розмова відбувається 10 квітня. - О.М.) ми знищили дві РЛС-станції - потужні рідкісні екземпляри, які не тільки заважають літати, а виявляють й засоби РЕБ. Ми ще не знаємо їхні назви, тому що зараз ця інформація на етапі дошифрування - треба кілька годин для встановлення. Але, повторюся, основна наша ціль - піхота.

- Через те, що росіян на полі бою стало більше?

- Їх, справді, стало більше. Їх важче зупиняти. Тому що вже пішла "зеленка" - ми їх не завжди бачимо. Якщо раніше вони пересувалися на техніці, заїжджали, як ми говоримо, "на характері", то сьогодні вже бояться так робити. У них чітке завдання: доїхати до переднього краю та висадити піхоту. Якщо техніка спиняється, наприклад, на вихідному рубежі, ми по них працюємо, відповідно піхота пішки далі не йде. Через це тепер вони застосовують іншу тактику - пішу малими або великими групами. Залучають підготовлену піхоту з рюкзаками - все, як треба. Тому зараз піхота - це основне. В принципі, так і на інших напрямках, де ми є.

- Мені пілоти, які воюють на різних напрямках, розказують, що російські командири відправляють солдатів групами прямо в поле - на відкриту місцевість, завдяки чому нам по них легше працювати. Я так розумію, ви теж таке спостерігаєте?

- Звісно! Ви знаєте, я буквально два дні тому бачив штурм п#дарської піхоти. Був просто вражений і шокований, тому що один російський піхотинець йшов на милицях. Уявіть! Він наступав на милицях! Це виглядало так, ніби командиру просто шкода такого годувати, поїти, доглядати за ним, то нехай краще йде та здохне. Зрозуміло, що далеко він не дійшов.

Зазвичай вони їдуть уночі. Якщо туман, підвозять ближче до переднього краю, висаджують - і повний вперед. Більшість з них, звісно, дохне ще на висадці, але все ж таки якась кількість і доходить. Про що свідчать втрати нашої території фактично на всіх напрямках фронту.

- Ви розказали, що російський солдат наступав на милицях, отримавши відповідну команду. Ми загалом знаємо ставлення російських командирів до своїх підлеглих. Там немає нічого людського…

- Думаю, там вже давним-давно цього немає. Згадаймо історію. Військо, яке довгий час не живе в суспільстві, де є звичайні люди (які не воюють і не вбивають), не знає нормального цивілізованого життя. Військові змінюються, перетворюються на якихось звірів, і по-іншому себе не бачать. Тому, думаю, більшість їхніх командирів якраз застосовують саме таку тактику з особовим складом. Для них це непотріб.

- Але у нас інша історія. Знаю, що ви маєте високі показники збереження особового складу, що є надважливим. Як їх досягати?

- Це насамперед пов'язано із тактикою застосування. Я не дуже люблю говорити на цю тему. Справа не у якихось містичних прикметах. Для мене навіть сотні тисяч свинособак не компенсують одного мого полеглого військовослужбовця, розумієте?

- Звісно!

- Я не говоритиму, яка у нас кількість поранених. Так, є і загиблі. Теж не озвучуватиму цифру. Але вона досить мала. Я хотів би, щоб такою і залишилася. Це все залежить від тестувань, тренувань і того, як командири, починаючи з мене й далі по вертикалі, ставляться до особового складу, навчають і застосовують тактику, яка допоможе врятувати якомога більше наших військових, при тому продовжуючи бути успішними.

Я не розказуватиму, які тактики ми застосовуємо, тому що так певною мірою відкриємо "карти", і свинособаки можуть почати нас копіювати. Тим більше, вони теж досить успішні в напрямку БПЛА...

- На жаль.

- Так. Але у нас є успіхи якраз і по їхніх пілотах теж.

- Але ж не тільки в тактиці справа. Треба і правильно налаштувати колектив для того, щоб він злагоджено працював, довіряв командуванню тощо. У чому ваш особистий "секрет успіху" як командира?

- Насправді тут немає ніякого секрету. Ми з усім особовим складом, котрий до нас прибуває, досить відкриті. Я завжди говорив: "Це війна. Не важливо солдат, сержант чи командир. Все одно ми всі – солдати. Просто кожен виконує якусь свою функцію".

Багато чого залежить і від вкладання коштів саме в обладнання. А воно сьогодні дає нам змогу працювати на більших відстанях від переднього краю. На нашому напрямку проти нас воює 98-ма парашутно-десантна дивізія. Я їх називаю "рексами". Якщо на інших напрямках по позиціях прилітає десь по два КАБи на день, то по нас - 22. Плюс, шахеди, літаки, дрони-камікадзе, FPV, FPV на оптоволокні. І всі шукають наших пілотів, а також колективну зброю. І це ні для нікого не секрет. Ми нещодавно частково переїхали на інший напрямок і якоюсь мірою це відчули. За годину почути два постріли артилерійських систем противника - це така трохи новина. На напрямку Часового Яру російські гармати не замовкають, при тому, що ми їх теж успішно знищуємо, але поповнення у них на доволі високому рівні.

- Справді, із забезпеченням у них усе добре. А у вас? Ви нещодавно стали полком, розрослися, очевидно, потреби збільшилися.

- Якщо порівняти із 2023 роком, то тоді ми тільки розбирали за "молекулами" роботу БПЛА, спали по дві-три години, шукали засоби, щоб були хоча б "Мавіки", скиди тощо, адже до кінця не розуміли безпілотну авіацію. Зараз ми досить потужно оптимізували власні процеси, купуємо якісь комплектуючі, щось вже виготовляємо на потоці у своїх майстернях. У нас розвинені державна підтримка та волонтерство. Це все - командна робота. Тому ситуація із забезпеченням на цей час набагато краща. Знову ж, ми відповідаємо лише за поточний стан справ свого підрозділу. Розвиток технологій не стоїть на місці, але процеси набувають систематичного характеру, створюються державні програми, є підтримка для вітчизняних виробників. Чого не виробляємо - можемо купити. Якщо не вистачає можливості придбати, допомагають благодійні фонди. Нині нам бракує людей - мотивованих, які ще не перегоріли. Мені важко навіть уявити, що люди можуть у стані війни, живучи в Україні, просто перегорати. Я нещодавно спілкувався зі своїми хлопцями, які якраз повернулися з позиції, де були дев'ять днів без відпочинку (це пов'язано з тим, що складна логістика заїзду та виїзду). Я би міг повірити їм, що вони перегоріли. Але ні! До всіх завдань ставляться відповідально. У них є бажання, аби тільки забезпечення залишилося на нинішньому рівні. Тобто ми маємо засоби, нам просто не вистачає людей, які б могли перебороти в собі страх, прийти все ж таки та взяти до рук зброю, адже на війні всі засоби хороші. А БПЛА сьогодні - це один із найефективніших типів і видів зброї. Тому ми радо вітаємо в нашому підрозділі.

- До речі, ви, як і більшість підрозділів, проводите рекрутинг. Розкажімо людям, які читатимуть це інтерв'ю і захочуть до вас прийти, куди звертатися?

- Є "Лінія дронів", де зазначені усі посилання на наші сайти. Також у нас працює власна рекрут-кампанія. Завжди повторюю: головне - це мотивація. І коли ми бачимо мотивованого кандидата, проблем із направленням його у найбільш відповідне річище не буде. Ми обов'язково всього навчимо, фахово заточимо під всі задачі, підкажемо і підтримаємо. Тут найголовніше, щоб людина хотіла включитися в цю війну. Наші рекрутери допоможуть і все підкажуть. З 15 квітня ми запроваджуємо такий формат, де будь-хто може поспілкуватися з нами в прямому ефірі. На зв’язку будемо я і наші три топові пілоти. У кого є страхи, можуть напряму запитати, як тут відбуваються всі процеси. Звичайно, є запитання, на які ми не зможемо відповісти з питань безпеки. Але, думаю, поспілкуватися наживо буде цікаво для всіх. 427-й полк "Рарог", "Лінія дронів" завжди раді бачити у себе мотивованого бійця.

- Безумовно, зараз на фронті потрібні всі професії, але от ми ж з вами говоримо про пілотів. Скажіть, чому потенційний новобранець має йти саме до вас?

- Тому що у нього більше шансів вижити і вбивати ворогів. У нас є пілоти, які зайшли за цифру 200 вбитих. При тому, що вони жодного разу не були поранені, не мали контузій. Їхнє завдання - це отримати засоби, планові завдання, заїхати на позицію, відпрацювати своїх три-чотири доби (залежно від ситуації) і потім повернутися на відпочинок на два дні. Отак з місяця в місяць.

- Сьогодні багато хто не хоче йти через страх одразу потрапити до піхоти. То треба просто людям пояснити, що тут ти сам обираєш спеціальність. Тобто якщо хочеш бути пілотом, то здебільшого працюватимеш на відстані…

- От ми боїмося, так? А що далі? Ми можемо боятися, але від себе не втечемо. Рано чи пізно цей час настане, розумієте?! Ми ж прекрасно знаємо, яка кількість росіян. А ще російська федерація залучає людей з країн СНД, виплачуючи їм тисячі рублів, щоб вони сюди прийшли й успішно здохли.

- Залучають і корейців, і, китайців. Президент нещодавно показував таких двох полонених.

- Тому ми якраз намагаємося розвиватися, масштабуватися й доносити до людей, що все ж таки цей час настав. Якщо не в нашому полку, то в інших. Ми ні з ким не змагаємось. Наша мета - пачками вбивати російську свинобл#дь. Раніше я ніколи навіть не міг уявити, що за тиждень ми ліквідовуватимемо 50-70 російських "одиниць рублів", як я їх інколи називаю. Якщо говоримо про місяць - 350-400 орків. Це був ще батальйон!

Попервах ми намагалися уражати танки, артилерійські системи (хоча це теж продовжуємо робити й нині). Але ж технікою треба керувати. Тому маємо вбивати свинособак. Рано чи пізно вони все ж таки закінчуватимуться. А нових буде складно навчити. Тож ті гармати не стрілятимуть. Тому нам зараз треба вмотивовані бійці, які все ж таки прийдуть до Сил оборони, оберуть свій підрозділ і пліч-о-пліч з нами йтимуть до спільної мети, а не сидітимуть десь, чекатимуть на покращення або віритимуть словам Трампа чи інших іноземних політиків.

- Так у тому якраз і проблема, що ці розмови про перемир'я розслабляють. Деякі люди думають, що зараз відбудуться переговори, і війна закінчиться. Починають забувати початок наступу, Бучу, Ірпінь, Харківщину тощо. Хоча військові наголошують: про спокій взагалі не йдеться. Наприклад, головний сержант 109 бригади ТРО Єгор Фірсов нещодавно написав про те, що "миром на фронті не пахне, ніякого затишшя немає". Як це доносити до цивільних?

- Я зараз навіть не знаю, чи правильно говорити слово цивільні. Сили оборони якраз і складаються із таких. Кадрові офіцери здебільшого в управлінні. От чого у нас, українців, так заведено: любити і слухати те, що хочеться чути? Невже правильно зважати на слова Трампа, бачачи на майданчику в Кривому Розі загиблих дітей, і вірити, що це ось-ось закінчиться?! Хіба це не абсурдно?! Я не знаю, як можна просто вірити лише словам когось, хто тебе вже обманув і обманював протягом усіх років незалежності України. Це ж не просто президент так сказав! Це хтось йому так написав, прийняв таке політичне рішення. Йдеться ж не про зустріч трьох осіб. Це вся Америка, Європа. Одні нам обіцяли, що незабаром будуть гармати. Інші - F-16. Натомість видали старі каски. Це ж не дивно! Ми й надалі віритимемо чиїмось словам із-за кордону?! У нас є своя держава, за яку треба боротися. Я зараз говорю не про те, щоб, як раніше, ми наступали і вбивали "на характері". Я про те, що є хоч і складне, але важливе рішення, яке допомагає зупиняти втрати території, залишаючись живим. При тому із можливістю поїхати раз на пів року додому у відпустку. Побути, наприклад, на дні народження дитини, але потім знову повернутися до Сил оборони. Я навіть на початку війни не міг подумати, що взагалі повернуся додому, не просто у відпустку, враховуючи, що у нас відбувалося у Київській, Чернігівській, Сумській областях, на півдні України, на Донбасі. Я зараз про те, що ситуація залишається складною. Нічого насправді не змінилося. Єдине, що змінилося - ми маємо ефективну зброю, яка допомагає вбивати. Тому якраз і намагаємося залучати людей до нормальної двіжухи.

- Зрозуміло, що росія не хоче миру. Чи не видається вам, що вони все ж обрали тактику війни на виснаження?

- Звісно! Вони прекрасно бачать, що у нас відбувається, що не вистачає людей. Так, вони однозначно втратили величезну кількість особового складу і військової техніки. Але, повірте, путіна це не зупинить. Це бажання тримати Україну в лещатах. Тут головне, настільки ми зможемо протистояти. А ми вже всім показали, на що здатні. Нам ніколи не буде соромно. Хто б нас з інших держав як не вмовляв здатися. Ми маємо всі шанси не опинитися під гнітом історичного ворога навіть не з початку 1991 року, а протягом 400 років.

- Без необхідної зброї важко воювати. Рік тому нам в інтервʼю на запитання, скільки можна збирати на дрони, ви так відповіли: "Скільки є "руських", стільки треба збирати. Скільки є їхніх САУшок і танків, стільки треба збирати". Ви звернули увагу, як нині почали "просідати" збори? Це для вас про що?

- Під час війни економіка країни не може бути у найкращому стані. Відповідно, не всі люди мають можливість надалі підтримувати військо фінансово. Так, я прекрасно розумію - більшість втомилися, або хочуть на щось заощадити, тож не всі донатитимуть. І це цілком очевидно.

Раніше колосальний відсоток людей мали запал і віру. Коли рушійною силою було єднання. Згадайте 2022 рік: ми всі, незалежно від статусів, намагалися принести користь. Хтось вигорів через втрату віри, хтось не відчуває потреби допомагати. Будьмо відвертими - хтось же пішов у військо і фізично не встигає волонтерити.

Тобто причин багато. Перш за все - економічна криза. Війна - це взагалі мільйони щодня. Навіть не мільйони, а напевно, сотні мільйонів. Технології, нова зброя, яка коштує чимало. З одного боку - це прогрес, з іншого – постійна потреба тримати руку на пульсі інновацій, займатися самозабезпеченням. І знаєте, певно, військові гарно виконали задачу, дали відчуття безпеки у тилу. Так і має бути. Ми для цього і воюємо. Але все ж таки ця взаємодія також повинна відчуватися. Надійний тил - всі без винятку, без прив'язки до посад, рангів, так само повинні думати про солдата. Як і він про цивільного громадянина. У соцмережах можна побачити, як хтось відпочиває, їде за кордон, в ресторанах святкує дні народження. Я завжди кажу: "Значить, ми все робимо правильно. Раз у людей є така можливість, отже, Збройні Сили, Сили оборони у свій час вистояли, стоять далі та чітко працюють".

- Я записувала інтерв'ю із пілотом FPV на позивний Юнга. Це дівчина з Ужгорода, якій 19 років. Вона якраз говорила про те, що цивільні, коли йдуть до магазинів, на вечірки, мають пам'ятати: в цей час за них хтось сидить в окопі. Вас не демотивує поведінка деяких громадян, які забувають про війну?

- Якоюсь мірою демотивує. Згадаймо 2014-2016 роки. Пам’ятаєте, як все стрімко змінилося у 2015-му? Ми ж вигоріли за рік. Волонтери, цивільні на початку допомагали, все було добре, бо після почалися якісь бюрократичні моменти з волонтерською спільнотою, Силами оборони, Міністерством внутрішніх справ тощо. І це все затихло. Але ж у 2015-2016 роках війна не зупинялася. Так, вона була не на такому загостренні, але люди воювали. А хтось в цей час відпочивав...

- У Києві тоді часто можна було почути: "Война где-то там".

- Так. Ви навіть не уявляєте, скільки разів я ще лейтенантом на початку війни у 2015-2016 роках чув: "Ми тебе туди не посилали!" Близькі з мого кола спілкування теж з таким стикалися. Але я прекрасно пам'ятаю той день на початку повномасштабної війни, коли люди, які ніколи не бачили такої кількості ракет, на заході України перетинали кордон, щоб повернутися. Тоді у нас було якесь єднання, всі хотіли помститися, допомагати війську, йти до ЗСУ. Зараз теж прилітає. По факту нічого не змінилося. Я більш ніж упевнений, що після запуску проєкту "Лінія дронів", все ж таки люди передумають і долучаться до Збройних Сил, допомагаючи нам вбивати ту кількість орків, яку ми хочемо. А ми взагалі хочемо вбивати в місяць від 700 людей. Ой, кажу людей. Перепрошую! Свинособак! Людьми це просто не назвеш.

- У тому ж інтерв'ю, про яке я згадала, ви говорили, що нам допоможуть перемогти лише наш світлий, ясний розум і кількість різних типів дронів. За цей рік ми в рази виросли в питанні БПЛА?

- Напевно, не в рази, а десятки разів. Рік тому, коли записували те інтерв’ю, я навіть не уявляв теперішнього результату та такої кількості засобів ураження. Ця цифра в десятки разів перевищує застосування в минулому році. І я кажу не лише про кількість, а й про якість та технології - цифровізацію, оптимізацію, а також нейромережі. Це такі досить складні процеси, які ми залучаємо із всяких цивільних технічних моментів і об'єднуємо це все у військові. Сьогодні таких засобів дуже багато. Звісно, чимало з них потребують якоїсь кращої модернізації, але ми ж на цьому не зупинимось і обов'язково втілюватимемо їх у реальність. Навіть якщо за два роки війна не закінчиться, ви мені тоді скажете: "Пам'ятаєте, ми з вами у 2025-му році записували інтерв’ю, і ви говорили про якісь технології, а зараз ви частково замінили піхотинця на робота?!". На все свій час. Знаєте, коли у шість років я йшов до першого класу, то не міг подумати, що у мене колись буде телефон. Станом на зараз мені трохи за 30, і ми вже керуємо засобами БПЛА різних типів, які раніше я міг побачити хіба в "Зоряних війнах". Усе модернізовується. У нас просто немає іншого виходу - ми мусимо воювати технікою, берегти нашу піхоту та пілотів. Всі хочуть повернутися додому живими.

- Але росіяни також активно розвиваються в цьому напрямку. Зараз масово застосовують дрони на оптоволокні...

- Так, вони застосовують ці засоби, але для того, щоб краще влучати в ціль. Це не для того, щоб берегти свій особовий склад, а щоб трохи ліпше воювати і пришвидшити свій успіх у загарбанні наших земель.

- У нас же теж є такі дрони.

- Звичайно! Наприклад, на Часовому Ярі був штурм з 13 одиниць техніки. Одну БМД-2, на броні якої сиділи п#дари, було знищено саме нашою оптоволоконною системою. Так, там теж є недоліки. Йде постійна модернізація. Я не говоритиму, що це таке дуже успішне рішення - вистачає негативних факторів. Але це все ж додатковий засіб ураження. Трішки дорожче, ніж звичайний радіо. Але є недопрацювання, які ми надалі усуватимемо. А у них чимало засобів. Хоча з десяти, можливо, три-чотири влучає поруч з ціллю, а один – в неї. Тобто інші мають обриви на шляху польоту.

- А як із засобами протидії? Я пам'ятаю, коли такі дрони тільки з'явилися, хлопці говорили, що їх складно збивати.

- Так, їх можна збити лише з помпової рушниці, автомата Калашникова. Це теж складно. РЕБ, засоби радіоелектронної боротьби проти них просто безсилі.

- Які взагалі види БПЛА вони найчастіше застосовують на ваших напрямках?

- На сьогодні основна їхня зброя із БПЛА - це саме оптоволоконні системи, FPV-дрони і FPV на радіозв'язку. Ще останнім часом часто попадаються роботизовані наземні дрони. За крайні два тижні ми знищили таких три. Скільки їх залишається - не готовий сказати. Але вони вже використовують ці системи. Логістика у них складна. Ми часто її перебиваємо. А от руська свинобл#дь по-любому хоче їсти сардину, пити якусь водичку, тому підвозять це якраз наземними роботизованими комплексами.

- А яка ситуація у них із пілотами? Очевидно, що там вистачає професіоналів.

- Ніколи не треба недооцінювати противника. Їхні пілоти досить добре підготовлені, професійні і звісно ж підступні. Це спеціалісти, які не мають насправді нічого людського, не дотримуються конвенцій, правил та законів війни.

Їхня робота не відрізняється від нашої за кількістю вильотів. А за якістю, можливо, ми трішки кращі. Хотів би додати, що наш особовий склад, зокрема мій, це надзвичайно талановиті хлопці. Без перебільшень вони – інтелектуали, які раніше не займалися радіотехнікою, не мали розуміння, що таке безпілотні системи, але дуже підкувалися. Хотів би їх просто похвалити і сказати, що вони у мене найкращі. Тож москалям щодо пілотування до нас ще треба рости. Але ми все одно розуміємо, які вони, і постійно їх шукаємо для того, щоб ми могли довше літати. Адже якщо вони тільки виявляють наш екіпаж, туди без перебільшень летить абсолютно все - від КАБів, ФАБів та артилерійських снарядів до дронів. Проте знову ж таки: правильно підібрана позиція, тактика застосування надає змогу екіпажу залишатися живим і неушкодженим.

- Завершуючи нашу розмову, хочу повернутися до питання про те, що путіна не зупинять мирні переговори. А що його може зупинити?

- Я думаю, що цього недолугого "Джекі Чана" метр 36 см зростом, напевно, нічого не зупинить. Враховуючи ту кількість особового складу і техніки, яку він втратив за ці три роки повномасштабної війни, більшість лідерів на його місці задумались би. Якщо подивитися на те, яку невелику територію взяв, стільки втративши, насправді він програв. Він постійно шукатиме якісь такі провокативні моменти для того, щоб "вкусити". От не загарбав, не забрав, то зроблю зло, вб'ю дітей, бо мені так подобається.

Все може зупинитися, коли у них закінчиться особовий склад, або коли світові лідери щось для цього нарешті почнуть робити. Як казав президент: ми воюватимемо скільки треба. Я більш ніж упевнений, що так і воно і буде. У нас просто немає іншого вибору. Адже ми платимо занадто високу ціну життями своїх людей.

Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"