Перемога залежить від того, скільки українців візьмуть зброю до рук, - оператор БПЛА Бонд

Автор: Ольга Скороход

Бонд - командир взводу БПЛА "Котики" 130 батальйону ТРО – один з тих воїнів, хто у 2022 році спеціально повернувся з-за кордону, щоб захищати Україну. Маючи також досвід як піхотинця й розвідника, сьогодні він пишається своїм підрозділом та його здобутками.

Бонд - командир взводу БПЛА "Котики" 130 батальйону ТРО – один з тих воїнів, хто у 2022 році спеціально повернувся з-за кордону, щоб захищати Україну. Маючи також досвід як піхотинця й розвідника, сьогодні він пишається своїм підрозділом та його здобутками.

У часи нервових переговорів між Україною та США після початку президентства Дональда Трампа "Котики" записали звернення до Володимира Зеленського із запевненням, що вестимуть боротьбу попри припинення державної підтримки з Америки. Що їх підштовхнуло це зробити, які плани має на час після війни та що думає про нинішню ситуацію на фронті та в тилу – у розмові Бонда з Цензор.НЕТ.

ЗАРАЗ НАШІ МІСЯЧНІ ПОКАЗНИКИ – 127 ВБИТИХ ОКУПАНТІВ САМИМИ ЛИШЕ СИЛАМИ БПЛА

- Вибір, який ти зробив, повернувшись в Україну з ЄС після початку великої війни, був дуже важким для тебе і твоєї сім’ї?

- У 2022 році я проживав у Польщі, а на початок повномасштабного вторгнення перебував у Німеччині. Я подзвонив дружині і сказав, що повертатимусь в Україну. Вона попросила мене почекати перші три дні – якраз тоді мали бути перемовини і було невідомо чим завершиться. Оскільки я і без того був далеко, то так і зробив. Як ви розумієте, нічого не змінилося, тому я виїхав до України.

- Якими були ваші думки тоді?

- Все достатньо просто: я розумів, що окрім українців Україні ніхто не допоможе. Перемога залежить від того, скільки українців візьмуть зброю до рук, щоб захищати свою країну, і не важливо, в якій державі вони зараз проживають.

Підрозділ для себе почав шукати ще в дорозі і орієнтувався саме на бойову частину, що вже займається реальними діями. Так потрапив до 130 батальйону ТРО звичайним солдатом в піхотну роту.

- Тобто у вас все почалося з піхоти.

- Батальйон почав воювати з Київської області, і тільки-но вона була звільнена, то нас відправили на Харківщину в село Дементіївка. Саме там я виконував "найпіхотнішу роботу". Там реально був найкращий для мене бойовий час. Росіяни дуже довго намагалися це село захопити, а ми силами одного взводу утримували частину села впродовж півтора місяців.

Звідти ми далі просувалися по області. Після харківського штурму нас перебазували в Білогорівку – останній острівець України на Луганщині, що і дотепер не захоплений. А потому в нас почалася довга і приємна історія з Донецькою областю. Був Бахмут, Іванківське, Часів Яр, штурми в Макіївці. Далі нас знову повернули на Харківщину – в Куп’янський ліс. І потім - знову Донеччина, де ми вийшли з трьох котлів. На даний момент ми перебуваємо на іншому напрямку.

- На якому етапі ви опинилися в БПЛА?

- Вже в Луганській області з нашого взводу зробили окремий взвод розвідки. Ми почали для себе впроваджувати історію БПЛА, бо всі завдання, які були пов’язані зі штурмовими діями або підходом до ворога, вести у супроводі дрона було надійніше.

Якось ми познайомилися з чудовими хлопцями з Харківщини, які займалися скидами з дронів, і нас вразила їхня ефективність. Будучи ще розвідвзводом, ми почали застосовувати ці навички у своїй роботі. А після класного результату ми зрозуміли, що це саме те, що потрібно розвивати. По-перше, так ми бережемо особовий склад. Друге: допомагаємо своїй піхоті не зустрітися з ворогом віч-на-віч. Плюс, знищувати дронами набагато ефективніше, ніж артилерією, тому що оператор робить плюс-мінус ідеальні скиди, що максимально наближені до ворога, на відміну від артилерійських снарядів. З розвитком FPVдронів в Україні ми почали використовувати їх методом проб і помилок.

Тоді це був сирий досвід і ми пережили історії про падіння дронів за 500 метрів, за кілометр, за півтора… Це була чудова практика, бо ми шукали шляхи вирішення проблеми. На даний момент ми вийшли на той рівень, коли на Курахівському напрямку місячні показники підрозділу (саме силами безпілотних систем) – 127 вбитих окупантів, 95 осіб 300-тих, спалені танки, БТРи, зупинені штурми, знищені укриття. Думаю, що це прекрасний результат. Ми радіємо проблемним ситуаціям, бо вони підштовхують до розвитку.

- Яким чином ви рахуєте ці показники, скажімо кількість 200х? Не раз доводилося чути, як оператори БПЛА говорять, що не впевнені на 100% у результаті: мовляв, кинули снаряд у хату з окупантами, а скільки їх там загинуло невідомо.

- Все достатньо просто: ми працюємо зі своїми відео. Тобто по розкадровці дивимося що і з ким трапилося. Тобто якщо все кровить чи в ногу залетіла металева куля – то це без питань поранені. Статистика, яку я озвучив, - це зафільмовані й підтверджені випадки.

Я НА ЗАРЯДІ ОДНІЄЇ БАТАРЕЇ ВСТИГ ЗРОБИТИ 4 СКИДИ. З 8 ВОРОЖИХ ПІХОТИНЦІВ 5 ЛИШИЛИСЯ НА ТОМУ Ж МІСЦІ

- Наскільки себе виправдовують скиди з мавіків? Дехто ставиться до цього скептично, адже при скидах дрон часто втрачається.

- Я говорю і про мавіки також. На жаль, війна – це така річ, де останні 3 роки технології тільки прогресують, тому проблема втрати дронів буде завжди. Втрата мавіка не така важлива, як втрата особового складу.

У нашого командування батальйону дещо інший підхід. Воно бачить результат скидання з мавіка і саме говорить, що це є ідеальною зброєю для того, щоб знайти ворога і знищити. За допомогою скидів з мавіків ми зупиняли ворожі піхотні штурмові групи на відстані 3 кілометрів. А ось FPV – це більше про протидію великим групам або техніці.

- Припускаю, що вам пощастило з командуванням. Таке враження складається не лише з огляду на сторінку вашого підрозділу в соцмережах, яка активно заповнюєься, але і те, що ви маєте час та натхнення опрацьовувати свої відео.

- Хороші умови для роботи створює для себе сам підрозділ, однак з командуванням нам дійсно дуже пощастило. На даному етапі наше командування достатньо молоде й прогресивне – не працює по совкових книжках, відбувається акцент на ефективність батальйону. Тому загалом ми кайфуємо від своєї роботи, особливо від отриманих результатів.

- На яких дронах ви працювали і на яких найбільше подобається?

- Нікуди ми не подінемося від мавіків. Щодо FPV, то нас не раз реально рятували дрони, які поставляв Стерненко. І, звісно, не омину прекрасні важкі бомбери. Виробників називати не можу, оскільки це більше про історію моєї команди, а не безпосередньо самого дрона.

- Ви згадали Стерненка. Забезпечення дронами ви отримуєте переважно від волонтерів чи від ЗСУ?

- Те, що стосується обладнання для FPV-дронів, ми закриваємо із "общака". Щодо мавіків чи аутелів, то там без волонтерської допомоги ніяк не обійтися. Не можу сказати, що у нас все йде через волонтерів, але їхня допомога – це великий відсоток.

- Чи пам’ятаєте свій перший бій і тодішні відчуття?

- Якщо чесно, то я прямо кайфував. Нас на позиції було семеро. Ми тримали доволі довгу лінію. Я мав багато бойових контактів з ворогом і можу сказати, що при будь-якому контакті я був впевнений у кожній секунді перебування своїх хлопців на позиції. Я попросту знав, що вони не зрадять і ці 7 людей реально повзали під кулями, щоб максимально близько підповзти до ворога, щоб прийняти бій.

- Де і коли це було?

- Так було на Київщині, Харківщині, Луганщині. Останній стрілковий контакт – знищення росіян з мавіка - я мав у лісі Часового Яру. За 50 мерів від моєї позиції зупинилася БМП, росіяни почали вилазити. Я на заряді однієї батареї встиг зробити 4 скиди. З 8 ворожих піхотинців, що виходили з БМП, 5 залишилися на тому самому місці, решта троє ішли в напрямку наших позицій. Ми зрозуміли, що краще ми до них, ніж вони до нас. Я як старший групи прийняв рішення йти їм назустріч. Можливо, нам пощастило, але стрілковий бій закінчився занадто швидко. Коли ми дійшли до БМП і простріляли все в напрямку машини, ми готувалися зустріти контакт, але вже ніхто не відповів. Можливо, тому що їх знищували скидами інші бплашники. Ось такий пустий контакт з вірогідно мертвими росіянами.

- Чи ви вражали особливо великі цілі?

- Насправді влучань по техніці також багато. У Бахмутському районі ми спалили ГРАД, палили БМП, танки. З десяток техніки спалили на Курахівському напрямку. Для нас це ввійшло у розуміння рутинної роботи.

ГРАД дійсно класно горів - він з усіма ракетами розривається ідеально гарно. У той момент я зрозумів, що війна може бути гарною, головне, щоб горіло не з твого боку.

ОДИН ВОРОЖИЙ ЕКЗЕМПЛЯР, ПОБАЧИВШИ НАШ ДРОН, ПРИКИДАВСЯ ДЕРЕВОМ, БО СТОЯВ, ЯК ВКОПАНИЙ

- Яке враження у вас сформувалося про тактику росіян?

- Їх не можна недооцінювати, бо вони достатньо швидко навчаються. Інколи просто таки занадто швидко міняють тактику бою. Наприклад, на Бахмутському напрямку вони робили великі штурми за допомогою техніки. Здавалося, що втрата більше десятка одиниць техніки за один штурм для них пусте. Однак через два тижні вони перевзулися і почали посилати піхотні групи. Я так розумію, що або в них закінчилася техніка, або вони зрозуміли, що при підвищеній насиченості FPV штурми технікою треба робити рідше.

- Якими були приклади дрібної взаємодії? Тобто що ви спостерігаєте на екрані, коли слідкуєте близько за окремими ворогами?

- Ми натрапляли на дуже цікавий екземпляр, який, стоячи на ногах, побачив наш FPV, продовжував стояти, певно, прикидаючись деревом посеред поля. Після цього він логічно помер. Є в нашій колекції росіяни, які любили показувати середні пальці, - кілька штук. Один з них, коли перший прицілочний скид трохи здуло вітром і він не отримав жодного поранення, то подумав, що на цьому скидів більше не буде, виліз із кущів і показав фак. А після цього трьохсотим у крові поповз знову в кущі, де на нашу радість і залишився.

- Яку небойову роботу з дроном виконуєте? Скажімо, чи евакуюєте поранених?

- Ми давно перейшли на систему, що дрон має допомагати усім, чим тільки можна, особливо на піхотних позиціях, куди важко потрапити. Це доставка провізії, БК на великих бомберах, і ми працюємо над поліпшенням таких операцій.

Якось при евакуації тіл та поранених ми за допомогою дрона утримували групу на зв’язку, робили розвідку та спостерігали, чи все добре з евакуаційною групою.

- На вас не нападає ностальгія за піхотними часами?

- За часами, коли я був суто піхотинцем, то ні. Я занадто активний для того, щоб багато сидіти. Однак я сумую за часами, коли займався піхотною розвідкою.

- Ви маєте на увазі буквально пішу розвідку? Це бажання адреналіну?

- Бо це цікаво. Можливо, і бажання адреналіну. Це можна пояснити фразою з фільму: бл#ха, я прийшов на нормальну перестрілку з нормальними мужиками". У кожного, хто мріє потрапити на війну і боротися з ворогом, виникає саме така картинка: ви знаходите ворога, робите зачистку…

- Які операції дуже врізалися у пам’ять?

- Був випадок, коли ми отримали завдання в абсолютно новій зоні в повній темряві. Це посадка, де тривають штурмові дії і ми чуємо наказ "заводьте піхоту, приймайте бій, треба відбити штурм". Скажімо так, це супердрайвово. Думки в той момент відключаються. Є дуже мало часу на планування, але без планування виходити на завдання – це повна дурня. Тому ми взяли 15 хвилин таймауту, продивилися карти, щоб отримати бодай невелике розуміння. Після цього зустріли групу і разом з нею буквально залетіли в штурм, де намагалися штурмувати нас, і нам в цей час, знаходячись в повний зріст, треба бути готовим приймати бій з кожного куща і при цьому вести хлопців на позиції, закріпитися, відбити штурм, закріпитись, віддихатись. І бажано вийти назад так само по темряві, щоб забирати наступну групу і залітати знов таким самим чином.

Я не знаю, як це пояснити… Інколи це просто кайфово. Але якщо немає відпочинку 2-3 доби, то стає максимально важко. З’являються думки, мовляв, я не можу. Але вони проходять після того, як ти десь забурився і проспав свої 3-5 годин.

З ВІЙНОЮ МИ НЕ ПОПРОЩАЄМОСЯ ПРОСТО ТАК

- Ваш взвод опублікував звернення до Зеленського з посилом, що ви готові продовжувати боротьбу попри тиск Трампа на Україну і можливість опинитися без американської допомоги. Зараз ситуація вже змінилася. Однак запитаю, чи усвідомлюєте, що у війську далеко не всі мають таку позицію? Передусім через втому, відсутність ротації, відпусток, адекватної реабілітації…

- Відверто кажучи, я не говорив про всіх. Я казав безпосередньо за наш взвод. При цьому з хлопцями це було проговорено і ми погодилися, що нам є що і кого захищати попри всі нюанси. Навіть якщо війна триватиме ще 3-4 роки (стільки потрібно для переобрання президента США), ми будемо воювати.

Щодо не дуже адекватного командування, то в Україні є багато проблем в принципі. У нас достатньо молодих амбітних хлопців, які знають, що вони роблять на позиціях і як діяти. Саме таких людей, які пройшли війну, а не військову академію, потрібно ставити на командні посади. Якщо людина, будучи в піхоті, пережила по 10 штурмових дій за день на свою позицію, то вона дуже добре подумає перед тим, як віддавати якийсь наказ.

Людям, які перебувають у бригадах, де їх не цінують і дають максимально дурнуваті накази, то на зараз в Україні є можливість переводитися. Треба розуміти, що з війною ми не попрощаємося просто так – мовляв, "набридло воювати, я пішов". Виходячи з цього, треба бути, як з роботою: якщо не подобається, мало платять, то знайди іншу, яка буде до душі і сприятиме реалізації.

- Як ви морально справляєтеся зі втратами побратимів?

- Поранення в нас отримували всі, 200х не було. Був один важкий поранений з ампутацією двох кінцівок. Як з цим справлятися? Як з будь-якою проблемою у житті: потрібні знання. Ми навчаємося всім підрозділом, постійно повторюємо такмед. Кожен побратим знає, що робити з тим чи іншим пораненням, тобто є готовий алгоритм. Я переконаний, що всі військовослужбовці повинні постійно навчатися. Поки ми воюємо, то не маємо вільного часу, щоб його, даруйте, просрати.

- Тобто рекомендації психологів ви вивчаєте і в теорії, і на практиці…

- Ні, ми просто працюємо. Грубо кажучи, за три роки війни наш батальйон сукупно на відновленні був три місяці. І навіть у цей час замість того, щоб розуміти відновлення як відпочинок, ми для себе розписали графік тренувань і навчання з понеділка по суботу з одним вихідним. Ми шукали людей, які вміють навчати, і своїми силами отримували знання, які нам допоможуть в майбутньому.

Щодо психології, то будь-якого психолога в армії вам замінить настрій всередині колективу. Це люди, які 100% часу перебувають поряд, і якщо ви задали класний настрій і вільно жартуєте на тему смерті, розуміючи, що наразі це може трапитися кожну секунду, то на бойових буде хороший настрій.

Наш попередній командир сказав чудову фразу: "Ми не повинні вмирати за країну. Ми повинні вбивати за країну". Саме з розумінням того, що ти йдеш на позицію вбивати, а не вмирати, треба воювати.

- У мене сформувався такий ваш портрет. Здається, що ви готові зробити війну своїм покликанням і після перемоги. Чи це так?

- На даний момент вже пів року як я став офіцером, але не хотів би продовжувати воювати потім. На це є величезна причина. Якщо закінчиться війна і ми перейдемо до контрактної армії, я не готовий потрапити до війська, де навчатимуть по книжках 50-60-х років.

- У зміни в армії і в те, що надалі генерали й офіцери вчитимуться на досвіді цієї війни - ви не вірите?

- Цю війну вже вивчають. Світ побачив таке збільшення технологічного навчання наших солдатів, що це ще довго розбиратимуть. Однак я не вірю у швидку зміну. Реформи – це історія, що має бути безжальною. Прикладом буде реформа поліції. Для того, щоб все поміняти, то треба взяти все старе викинути і почати з чистого аркуша.

Коли ж ми половину викидаємо, а лишаємо половину командирів, які все життя брали хабарі, і знову їх ставити згори, то нічого не зміниться.

Я вірю, що нашу армію можна реформувати і зробити її найсильнішою в світі. Але я не впевнений, що хотів би бути частиною армії саме після закінчення війни. Свого часу я проходив строкову службу і для мене армія не в часи війни нецікава.

- Як ви реагуєте на негативні новини з тилу, зокрема щодо військових? Наприклад, ексцеси з побиттям підлітками військовослужбовця. Це окремі випадки, та все ж як це сприймається з фронту крізь ваш досвід?

- Це історія про те, що всі ми неідеальні. У формі ми чи ні, історія розколу всередині країни під час війни – це найгірше, що може бути. Я не готовий ручатися за всіх військових, як і за всіх цивільних.

Певна зміна ставлення до військових, яка зараз відчувається, до певної міри є нормальною. Багато людей розповідають, як вони втомилися, а військові все просять грошей на збори. Зрештою історія про 30-річного чоловіка, який ховається від ТЦК і розповідає, що це не його війна, це чудово, але… у 2022 році я не пішов у військкомат з однієї простої частини. Я знав, що чудова історія з моїм потраплянням на війну дуже затягнеться, тому що на той момент черги у військкомати були шалені, і всі розуміли, для чого вони туди йдуть. Зараз зміни потроху йдуть не в гарний бік. А залежить це від суспільства, яке має розуміти, що військові своїм ризиком роблять так, щоб цивільні у своїх містах і селах не знали, що таке війна.

 Ольга Скороход, Цензор НЕТ