Заступник міністра юстиції Євген Пікалов: "У нас немає окремих камер для міністрів, депутатів чи суддів"

Автор: Тетяна Бодня

Змінюючи законодавство про мобілізацію засуджених, депутати передбачили обмеження для тих, хто займав посади на державній службі і отримав вирок за корупційний злочин. Однак закон усе ще дозволяє мобілізовувати обвинувачених у таких злочинах без очікування вироку.

І якщо під час їхньої служби сплине строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, їм уже не доведеться відповідати за те, в чому їх звинувачували.

Такі історії викликають широкий резонанс — як це було, наприклад, із колишнім очільником Державної фіскальної служби Романом Насіровим.

Тож, спілкуючись із заступником міністра юстиції Євгеном Пікаловим про реформування пенітенціарної системи під час війни, ми поговорили і про колишніх топпосадовців, яких звинувачують у злочинах, і про те, за яких умов вони можуть бути мобілізовані. А також — чи можуть вони "купити" поліпшені умови утримання, якщо їм усе ж доведеться відбувати покарання.

Запитала й про те, чи продовжиться "великий розпродаж в’язниць", коли побудують новий корпус Київського слідчого ізолятора, про перевантаженість якого давно говорять, як зміняться підходи до ресоціалізації засуджених, серед яких є й колишні військові, та чому частина російських військовополонених відмовляється від обміну.

"ЧАСТИНА ПОЛОНЕНИХ НЕ ХОЧУТЬ ІТИ НА ОБМІН"

– Коли розпочався процес мобілізації засуджених, він по-різному сприймався. Була і критика, зважаючи на досвід росії, де засуджених вербували в ПВК "Вагнер". Чи виправдала себе ця ідея? Скільки серед засуджених наразі тих, хто подав заяви про мобілізацію?

– Як на мене, є кардинальна відмінність від того, що робили в росії. Ви ж пам’ятаєте, скільки було добровольців, коли розпочалося вторгнення? Ці люди вишикувались в черги до військкоматів.

Люди, які засуджені – це теж громадяни України, які можуть відчувати подібні прагнення. Вони теж хочуть брати участь у відсічі збройної агресії. Але у них не було такої можливості через законодавчі обмеження. І коли було внесено зміни в законодавство – це дало можливість цим людям взяти участь в захисті Батьківщини.

Я – не кадровий військовий, щоб їх оцінювати, але по тому, скільки військових підрозділів звертаються до нас і зацікавлені в рекрутингу цієї категорії осіб, можу робити висновок, що вони ефективні на фронті.

Станом на зараз мобілізувались або уклали контракти більш ніж 8 600 осіб. І ще понад тисячу заяв перебуває на розгляді. І деякі дуже відомі і ефективні бригади, навіть окремі батальйони (1 ОШБ Да Вінчі) та полки (225 ОШП) формуються саме з людей, яким змінена міра покарання. З того, що я чую від військових, ці люди себе дуже ефективно проявили.

– Були певні побоювання, що колишні засуджені можуть тікати з фронту. І таким чином просто влаштувати собі життя на волі.

– Такі ризики існують і щодо інших людей, які служать. СЗЧ – це невід’ємна частина будь-якої мобілізаційної роботи.

У мене немає даних, якими б я міг оперувати щодо колишніх ув’язнених, але переконаний, що у нас би точно не було такого позитивного фідбеку від військових і такої зацікавленості, якби йшлося про якісь численні випадки. Думаю, що більшість себе гарно проявили.

– Скільки серед мобілізованих жінок?

– Понад 100. Це близько 10% від загальної кількості жінок, які засуджені.

– За які злочини вони відбували покарання?

– Здебільшого злочини майнового характеру. І якщо у чоловіків злочини майнового характеру можуть бути пов’язані з насиллям, розбійними нападами, то у жінок – це переважно крадіжки. Наприклад, прибирала у когось вдома, щось поцупила.

– Кому переважно суди відмовляють?

– Законом встановлені певні обмеження щодо деяких категорій осіб, до яких може бути застосоване умовно-дострокове звільнення. Перша група – це злочини проти основ національної безпеки. Друга – насильницькі, тобто, це вбивства двох і більше людей, вбивства зі зґвалтуванням, сексуальні злочини, вбивства з особливою жорстокістю. Корупційні злочини теж не підпадають, якщо особа займала особливо відповідальне становище.

– Широкий резонанс викликала мобілізація колишнього керівника Державної фіскальної служби Романа Насірова і заступниці прокурора Запорізької обласної прокуратури Наталії Максименко. В обох випадках ідеться про звинувачення в корупційних злочинах, але вироків ще немає. Накази про мобілізацію наразі скасовані. Як ви ставитесь до того, щоб колишні посадовці, в справах яких ще немає вироку, мобілізовувались?

– Є дві категорії осіб. Засуджені, які відбувають покарання і ті, хто утримується в слідчих ізоляторах. Ті, хто утримується в слідчих ізоляторах – це або підозрювані або обвинувачені, і в цих справах ще немає вироку суду.

Саме тому утримання під вартою в СІЗО – це запобіжний захід, а не міра покарання. Відтак його обирає суд за клопотанням органу досудового розслідування та прокурора. Відповідно стаття 616 КПК України дозволяє змінювати запобіжний захист для участі у відсічі збройній агресії. Тобто, за клопотанням прокурора суд його може змінити. ДКВС тут жодного впливу немає. Нам просто приходить ухвала і ми її виконуємо.

– Ви говорите про те, як це процедурно виписано в кримінальному процесуальному законодавстві. Я запитала про інше – ваше ставлення, як людини, яка працювала в Генеральній прокуратурі, Національній поліції.

– Пані Тетяно, я – заступник міністра юстиції. Я дію в межах і спосіб, передбачений законодавством. Тобто, як законодавець визначив, так ми ї діємо. І не хотів би давати якісь особисті оцінки.

– А загалом скільком людям, які вирішили укласти контракт із ЗСУ, змінили міру запобіжного заходу на етапі досудового розслідування?

– Таких людей не так багато. За нашою інформацією, близько 100 особам змінено запобіжний захід таким чином. Йдеться про різні злочини, які розслідуються усіма органами досудового розслідування, відповідно й клопотання подавали прокурори всіх регіонів.

– Чи є серед них ті, кого обвинувачують у корупційних злочинах?

– У нас немає такої вибірки.

– Коли йдеться про правоохоронні органи, то часто звучать закиди, що їх мало воює. А скільки співробітників ДКВС воює? Чи є серед них добровольці?

– Пенітенціарна система – це не тільки установи виконання покарань. Це ще пробація, медицина і т.ін. Наразі воює близько тисячі людей, які до повномасштабного вторгнення працювали в системі. Вони пішли добровільно.

На жаль, 46 людей загинуло. Ми зараз намагаємось підтримувати зв'язок з родинами загиблих. У нас є декілька ініціатив, як їх підтримувати.

– Ви не так давно на посаді. Аналізували, як на пенітенціарну систему вплинула війна?

– Безумовно. Я повномасштабну війну зустрів в Нацполіції, на посаді керівника департаменту внутрішньої безпеки. І я бачив на власні очі, як усе відбувалось, як на це реагували різні органи – правоохоронні, органи державної влади. І коли я прийшов вже в Міністерство юстиції, мені було важливо розібратись, як відреагувала пенітенціарна система. Можу зараз однозначно сказати: вона проявила стійкість.

До війни ніхто не був на 100% готовий. Не тому, що не готувались. Ти просто не можеш бути готовий до такого сценарію і масштабу подій. Не кожен день таке трапляється в сучасному світі. І немає якогось підручника, де було б написано, що треба робити. Обов’язково будуть якісь прорахунки і кризові ситуації, коли рішення потрібно приймати одразу "з коліс".

ДКВС досить гідно зустріла війну. Певна частина установ потрапила під окупацію. Але в цілому система встояла. Достатньо швидко адаптувалась під умови воєнного стану.

– Як саме?

– З перших днів війни почали надходили військовополонені. Було прийнято рішення, що ними буде опікуватись саме пенітенціарна система. Тобто, треба було дуже швидко адаптувати установи, утворити табори для військовополонених, налагодити цю роботу і унормувати усі процеси, виписати нові накази і інструкції, яких до цього не існувало. Усе це зроблено і працює. Причому працює досить гарно. Я нещодавно був у Женеві, де розглядалась національна доповідь по катуваннях на засіданні Комітету ООН проти катувань. Члени комітету теж визнають, що Україна на відміну від Росії, досить чітко дотримується усіх міжнародних конвенцій і зобов’язань. Це теж, я вважаю, заслуга ДКВС.

До речі, частина полонених не хочуть іти на обмін. Особливо не громадяни російської федерації, які приїжджають сюди воювати і потрапляють в полон.

– Чому?

– У нас були випадки, коли з дозволу Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими журналісти брали інтерв'ю у таких людей, і вони розповідали, що у них тут триразове харчування, оплачувана робота, медична підтримка. А вдома усього цього не було.

Вони туди не хочуть, бо далі шлях один – тебе знову повертають в окоп.

– А як утримують зрадників і колаборантів, а також завербованих росією виконавців диверсій? В загальних камерах чи окремо? Як до них ставляться інші засуджені?

– Їх утримують разом з іншими, якихось особливих умов немає. Засуджені до них ставляться дуже негативно. Очима громадянина України такі люди виглядають максимально жахливо.

Щодо підпалів автівок військових чи релейних шаф. Мотиви в такої людини, як правило, не антидержавні, а майнові. Ними керує бажання заробити грошей, а не те, що вони нібито люблять росію. І вони здебільшого не хочуть їхати туди на обмін. Це теж важливо брати до уваги.

– Навіщо вони їм там? Чоловіків ще можна відправити на фронт, а що з жінками?

– Не знаю. Коли я працював в поліції, ми теж з колегами брали участь в документуванні таких злочинів. Мотиви у тих, хто їх вчиняв, різні. Наприклад, одну з жінок Росія обміняла на декілька наших офіцерів. Вона в Сумах керувала мережею агентів, і наводила ракети на об’єкти Нацгвардії і ЗСУ. Ми разом з колегами з СБУ її задокументували. А росіяни потім наполягали на її обміні. Ось в цьому випадку мотиви були чіткі, зрозумілі. Це зрадниця, яка була завербована і свідомо працювала на ворога.

– Ще до повномасштабної війни правоохоронці, коментуючи журналістам питання, пов’язані з ворами у законі, зазначали, що більшість співпрацюють з ФСБ. Після санкцій і у зв'язку з війною, лідерів злочинного світу в Україні поменшало. А зараз вплив Росії на криміналітет зберігається? Це якось відчувається в місцях позбавлення волі?

– Це питання краще адресувати Службі безпеки України і Національній поліції, як ключовим підрозділам по боротьбі з організованою злочинністю. У нас все ж таки режимна функція. Хоч, на мою думку, такий вплив усе ще є, хоча зараз значно зменшився.

Частина спецконтингенту можуть вважати себе космополітичними, казати: "у нас немає прапора, ми вулиця, у нас свої закони". Але ще частина – і я думаю, вона набагато більша – схиляється до того, що це наша земля, тут наші батьки і тут ми маємо панувати, а не хтось інший.

– Реформа пенітенціарної системи багато років гальмувалася через відсутність коштів. Тому колишнє керівництво Мін’юсту запустило проєкт з "великого продажу в’язниць", які не працювали. Так, наприклад, було продано на аукціоні Львівську виправну колонію. Планувалося, що частина виручених коштів піде в держбюджет, а ще частина – на відбудову в’язничної інфраструктури. Наприклад, планували розвантажити Київський слідчий ізолятор. Що з цим проєктом нині?

– Всі здорові ініціативи підтримуються і реалізація проєктів триває. І низка об’єктів пенітенціарної інфраструктури готуються Фондом держмайна до приватизації. Але, враховуючи, що ці ініціативи здебільшого розроблялись до повномасштабної війни, то ми зараз вивчаємо усі ті об’єкти, які запропоновані на продаж, з тим, щоб бути готовими на поствоєнний період. Бо може бути сплеск злочинності і збільшуватись кількість спецконтингенту, як і клієнтів пробації, коли війна завершиться. І якщо зараз ми розпродамо усю інфраструктуру, куди ми будемо розміщувати правопорушників?

Щодо будівництва нового корпусу Київського слідчого ізолятору. Проєкт був розроблений і затверджений в 2021 році. Ми ж розуміємо, що в 2025 році курс долара був інший. Ціни на будівельні матеріали теж. Змінились і будівельні норми. Вони зокрема передбачають наявність укриттів. Тому треба змінювати проєкто-кошторисну документацію. Об’єктивно має збільшитись вартість.

В цьому році ми вже провели тендер, закупили ці послуги. Проєктант, який робив проєкт в 2021 році, його змінює – робота на фінальному етапі. Ці зміни проходять зараз відповідну експертизу.

Окрім того, ми оптимізуємо установу, на базі якої буде здійснюватися ця реконструкція – маємо перерозподілити спецконтингент, який там знаходиться.

Плануємо, що роботи з будівництва нового корпусу Київського слідчого ізолятора почнуться влітку. Бюджетне фінансування на цей рік є, закладаємо його і на наступний.

– Продовжуєте ремонти, які було запроваджено за кошти, зароблені на платних камерах?

– Покращення умов тримання під вартою закріплено в наших робочих документах, ми вимагаємо цього від керівників установ, які входять до складу пенітенціарної системи.

Це один з пріоритетів стратегії з реформування пенітенціарної системи до 2026 року, яка затверджена урядом. Так само вона знайшла відображення в нашому операційному плані, який має бути затвердженим найближчим часом на цей рік і наступний.

– Все ж поясніть, звідки на це кошти.

– За рахунок спеціального фонду, який наповнюється від надання цих камер так і від інших видів діяльності. Наприклад, від організації роботи засуджених, роботи майстерень

У нас же платні камери є лише в деяких слідчих ізоляторах, як експериментальний проєкт. В колоніях їх немає. А ремонти ж треба робити не тільки в СІЗО.

– Ціни на платні камери не підвищуватимете?

– Давно пора (посміхається,-авт). Але поки що ні.

– Є попит?

– На сьогодні платні камери з поліпшеними умовами тримання осіб, взятих під варту, у слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України мають попит на 93%.

Загалом станом на травень в слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України функціонує 83 платні камери на 201 ліжко-місце.

У 2024 функціонувала 81 платна камера на 192 ліжко-місця.

Відкриття платних камер заплановано у слідчих ізоляторах міст Києва, Чернігова, Одеси, Запоріжжя, Дніпра та Кривого Рогу.

– Яка сума за такі послуги отримана в 2024-2025 роках?

– У 2024 році за платні послуги з надання місць у платних камерах отримано доходи в сумі 16 374,1 тис. гривень, найбільш отримали коштів Київський СІЗО – 7 779,9 тис. гривень, Одеський СІЗО – 1 680,7 тис. гривень та Львівська УВП (№ 19) – 1 050,0 тис. гривень.

Протягом січня-квітня 2025 року за платні послуги з надання місць у платних камерах отримано 6 223,4 тис. гривень, серед яких найбільші доходи в Київському СІЗО – 2 673,0 тис. гривень та Одеському СІЗО – 770,0 тис. гривень.

– НАБУ І САП постійно звітують про затримання топ-корупціонерів, в судах теж є низка справ, де звинувачені – це люди, які очолювали державні органи, були суддями. Чи можна за принципом платних камер "купити" собі відносно поліпшені умови в колонії?

– У нас немає окремих камер для міністрів, депутатів чи суддів. Я можу допускати, що є якісь корупційні прояви. Але підрозділи внутрішньої безпеки для того і створені, щоб це виявляти і з цим явищем боротись.

– Нещодавно ви заявили, що реформа триває і буде посилено правоохоронний компонент. Можете розповісти докладніше, що це означає?

– Державна кримінально-виконавча служба є суб’єктом здійснення оперативно-розшукової діяльності. Ці повноваження реалізуються через відповідні оперативні підрозділи, які ми хочемо розвинути. Обновити міжвідомчу нормативно-правову базу, яка стосується взаємодії з органами Національної поліції, Служби безпеки України. З Державним бюро розслідувань ми нещодавно оновили. Це потрібно для того, щоб зробити цю роботу більш ефективною. І так само йдеться про розбудову власних спроможностей здійснювати ОРД. Також одним з напрямків, які ми хотіли би розвинути – забезпечення власної безпеки персоналу. Бо як ми розуміємо, персонал ДКВС працює в достатньо складних умовах. Вони постійно перебувають у безпосередньому контакті зі спецконтингентом, можуть піддаватися і злочинному впливу і загрозам з боку злочинної спільноти. Тому ми хочемо створити належний механізм їхнього захисту від протиправних посягань з боку кримінального середовища. Такі підрозділи існують у будь-якому правоохоронному органі і навіть в приватних структурах.

– Такі підрозділи вже створили?

– Так, такі підрозділи вже утворено і в регіонах, і на центральному рівні. Регіональні підрозділи є частиною Департаменту з питань виконання кримінальних покарань. Тобто, вони не підпорядковуються керівникам міжрегіональних територіальних органів управління.

Вони покликані здійснювати дві ключові функції: захист працівників і їхніх сімей та документування протиправної діяльності представників пенітенціарної системи.

– Вже є якісь результати роботи цих підрозділів?

– Ми їх формуємо з нуля. Підрозділи внутрішньої безпеки – а це понад 200 оперативних працівників – наразі укомплектовані на 35%. Керівний склад призначений. Набираємо оперативних співробітників. Як з системи ДКВС, так із співробітників інших правоохоронних органів. Бо в цій роботі є своя специфіка. Потрібно знати, що таке кримінальне провадження, як воно реєструється, які функції виконує слідчий суддя, що таке НСРД і т.п.

Тому говорити про якісь результати поки що зарано. Зараз іде підготовча робота, розробляються відомчі інструкції та накази. Як тільки вони будуть затвердженні, ми зможемо вже почати працювати в правовій площині. Бо будь-який результат роботи оперативного підрозділу має відповідати процесуально-кримінальному законодавству і всі здобуті докази визнані потім допустимими. Це насправді складна процедура.

Я думаю, що перші результати роботи цих підрозділів ви зможете побачити вже наприкінці літа.

– Ви сказали, що частина установ виконання покарань опинились на тимчасово окупованих територіях.

– З початку 2014 року – 34 установи. В східному регіоні було чимало установ виконання покарань і слідчих ізоляторів.

Якщо говорити про початок повномасштабної агресії, то тоді одразу було захоплено 11 установ. В рамках заходів з деокупації відновлено контроль над чотирма.

– Що з засудженими і персоналом, які там перебували? Не випускали?

– По-різному було, інколи тих, хто був у СІЗО – відпускали, а людей, які відбували покарання – окупанти вивозили у свої установи на території рф. Рішенням російських судів їх перезасуджували.

– Тобто?

– Суди рф перекладали рішення українського суду на російську мову та встановлювали терміни покарання, які передбачені російським Кримінальним кодексом за аналогічні злочини.

– Навіщо їм це?

– Ми не володіємо цими відомостями, адже у нас немає комунікації з тією стороною. Вочевидь, щоб у них була якась підстава їх утримувати. При цьому якусь частину вони відправили на фронт.

– А що з персоналом? Їх теж перевезли в росію?

– Здебільшого люди встигли виїхати з тимчасово окупованих територій. Але були й випадки, коли наші співробітники як і інші правоохоронці – "правдами та неправдами" пробивалися на підконтрольну частину України.

"ЗАРАЗ КРАЇНИ БІЛЬШЕ ВІДДАЮТЬ ЗЛОЧИНЦІВ"

– Навесні цього року Державне бюро розслідувань направило до суду справу щодо катувань та вбивств у Божковській колонії №16. У повідомленні ДБР йдеться про те, що з моменту прибуття до колонії кожен із засуджених проходив жорстку процедуру приймання, під час якої новоприбулих змушували прибирати підлогу, знімаючи вказаний процес на відеокамеру. У разі відмови до них застосовувалися тортури. Що ви робите, щоб подібне не повторилося?

– Наша відповідь на такі явища полягає в декількох площинах. Перше – ми запровадили інститут інспекторів з прав людини, задача яких перебувати в установі відбування покарань чи в слідчому ізоляторі. І слідкувати за цим речами. Ми вже набрали 50 людей на ці посади. Хотіли зробити так, щоб вони не підпорядковувались керівникам установ виконання покарань і навіть керівникам міжрегіональних управлінь, але не можемо взяти їх в штат центрального апарату, бо у нас немає вакансій і досягнута гранична чисельність. Ми не можемо збільшити штат департаменту на цю кількість посад.

Тому вони де-факто зараз будуть підпорядковуватись керівництву міжрегіональних управлінь. Безпосередньо доповідати їм про всі випадки порушення прав людини чи якогось неналежного поводження з цією категорією осіб.

Окрім того, наприкінці минулого року було прийнято новий закон, яким створюються комісії з розгляду скарг про порушення прав засуджених. При кожному міжрегіональному управлінні створюється відповідна комісія, в яку входять представники громадськості, експерти. Ця робота неоплачувана, на громадських засадах.

Ми вже затвердили положення про роботу таких комісій, триває їх формування. Тобто, це ще один механізм, щоб засуджений міг поскаржитись на умови тримання, поводження з ним, або неотримання медичної допомоги.

І є ще один канал для звернень. На сайті ДКВС ми створили розділ, де кожен може повідомити анонімно про якусь проблему в установі виконання покарань. У засуджених, в принципі, є доступ до інтернету — з планшетів, у спеціальних приміщеннях.. І вони можуть анонімно поскаржитись на проблему. Для реагування на скарги створено відповідний відділ. А раз на квартал ми будемо аналізувати, звідки їх надходить найбільше, перевіряти і давати їм оцінку. Бо цими скаргами теж можна маніпулювати. Якщо керівник установи вимагає дотримання режиму, це може не подобатись і на нього можуть скаржитись.

– Родичі засуджених можуть скаржитись?

– Так.

– Керівники закладів не почнуть потім шукати усіх цих анонімів?

– У нас немає мети знайти скаржника і з ним "попрацювати". Ми не по кожній скарзі будемо їхати з перевірками одразу. Для цього й створюємо підрозділи внутрішньої безпеки, які і без таких скарг мають розуміти, що відбувається в тій чи іншій установі, яка з них більш проблемна і де є ризик перевищення повноважень. Я це говорю, виходячи зі свого попереднього досвіду. Так само в правоохоронних органах, коли ти працюєш десь на території, розумієш, що в цьому територіальному підрозділі – дисципліна, показники і все інше добре. А тут – не дуже.

Установи перевіряються постійно. Як міжрегіональними управліннями, так і департаментом, а також Уповноваженим Верховної Ради з прав людини, народними депутатами, правозахисниками, Громадською радою при Мін’юсті. І ми не зацікавлені в тому, щоб ті, хто нам скаржиться, були викриті, якось скомпрометовані чи зазнавали тиску.

З попереднього досвіду роботи скажу – там теж була така специфіка. Якщо хтось зі співробітників поліції вирішив стати викривачем, повідомити про якесь правопорушення, яке вчиняється в підрозділі, нашою задачею було захистити таку людину. Ми вміємо це робити.

Ми для того і створили підрозділи внутрішньої безпеки, щоб превентивно працювати, а не чекати, поки щось станеться.

– Якщо, поки формуються підрозділи внутрішньої безпеки, надійде скарга про випадки катувань, на кшталт того, що було на Полтавщині, одразу відреагуєте чи будете чекати ще дві-три місяці?

– У нас реакція буде пропорційна, повірте. Окрім того, як я вже говорив, зараз на виході відповідний наказ Міністерства юстиції по утворенню відповідної комісії у формі робочої групи. Ми будемо проводити заслуховування керівництва усіх установ, в тому числі медичних частин, регіональних філій пробації.

– Чи фіксувалися випадки масових заворушень або спроб втечі у зв’язку з війною?

– Незважаючи на правовий режим воєнного стану в Україні, випадків втеч, спроб втеч або масових заворушень серед засуджених та осіб, узятих під варту, пов’язаних із війною недопущено.

Однак, об’єктивно в 2022-2024 років у зв’язку із неналежним виконанням обов’язків персоналом відбулося 9 втеч із-під охорони, із них: у 2022 році – 4; у 2023 році – 4 і ще одна минулого року.

Усіх осіб, які вчинили кримінальне правопорушення було затримано та доставлено до установ для подальшого відбування покарання.

– Росіяни, на жаль, активно просуваються на Сумщині, намагаються зайти на територію Дніпропетровської області. Чи евакуюєте ви заклади, які там розташовані? І чи загалом є така можливість?

– Така можливість є. Під час війни евакуйовано 12 установ. Це близько 4 тисяч людей, які відбувають покарання за вчинені злочини. Ці рішення приймаються спільно з військовими.

І якщо буде загроза життю і здоров’ю ув’язнених чи персоналу, ми будемо відповідно реагувати, приймаючи узгоджене рішення з військовими.

– Повномасштабна війна вплинула на екстрадицію осіб, які втекли за кордон, щоб уникнути відповідальності за скоєні злочини. В запитах на екстрадицію українській стороні здебільшого відмовляли, посилаючись на Європейську конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і можливу небезпеку, яка підслідним загрожує через воєнні дії. В розслідуванні про топ-корупціонерів журналіст "Української правди" Михайло Ткач розповів, що наразі для екстрадованих осіб вже визначено місця утримання, віддалені від зони бойових дій, з оновленими приміщеннями і показав, який вони мають вигляд. І, як на мене, вони на вигляд набагато кращі, ніж в інших закладах. Яка зараз ситуація з екстрадицією? Більше повертають?

– Питаннями екстрадиції зараз займається два центральних органи. Це Офіс Генерального прокурора і Міністерство юстиції. Офіс Генерального прокурора опікується питаннями екстрадиції на стадії досудового розслідування, Міністерство юстиції на стадії судового розгляду і виконання вироку. І питання умов тримання – одне з важливих і враховується компетентними органами запитуваної держави щодо видачі. Бо це передбачено у відповідних конвенціях. Це не ми придумали і не ми хочемо, щоб у них були кращі умови, це наші міжнародні зобов’язання як сторони конвенції Ради Європи відповідно до видачі правопорушників.

І якщо умови тримання у нас не відповідають стандартам Ради Європи, тобто їх пенітенціарним правилам, країна може відмовити. Як правило, раніше відмовляли. Таких випадків було дуже багато. Я безпосередньо з цим стикався, працюючи в Генеральній прокуратурі.

Зараз таких випадків значно менше. Бо побудована системна робота для створення дільниць для екстрадованих осіб, які відповідають міжнародним вимогам. І тепер ця лазівка для порушників зникла.

– На війну менше зважають?

– Ситуація потроху змінюється, зараз країни більше видають злочинців. Лише цифри для порівняння. Видано в Україну для притягнення до кримінальної відповідальності та виконання вироків судів у 2022 році – 17 осіб, найбільше з Польщі; у 2023 році - 22 особи, теж переважно з Польщі, у 2024 вже 73 особи, найбільше з Польщі та Німеччини, а лише з початку 2025 року 49 осіб, розширилася й географія країн: Болгарія, Італія, Литва, Латвія, Молдова, Словаччина – по 1 особі, Іспанія – 2 особи, Польща – 15 осіб, Німеччина – 24 особи.

– Чи планується змінити підходи до ресоціалізації засуджених?

– Це одне з наскрізних питань в пріоритетах нашої діяльності. Ми би хотіли, щоб мета пенітенціарної системи була не виконати покарання, а реабілітувати людей, повернути їх до нормального життя. Так, як це відбувається в розвинутих країнах. І ми зараз працюємо над новим законопроєктом про пенітенціарну систему і хочемо це всюди підкреслити і розвивати цей напрямок. Тому однією із складових ми бачимо розвиток служби так званою пенітенціарної пробації.

Тобто, є пробація – це виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі (умовний термін, штраф, громадські роботи). В Європі взагалі призначення громадських робіт вважається найефективнішим заходом впливу, найкращою альтернативою ув'язненню та дієвим механізмом соціальної адаптації.

Громадські роботи як вид покарання або адміністративного стягнення, передбачають безоплатну суспільно-корисну працю у вільний від основної роботи чи навчання час. Такий підхід дозволяє правопорушнику залишатися у звичному середовищі, мати можливість працювати та навчатися, одночасно усвідомлюючи відповідальність за свій вчинок. Це з одного боку - крок до гуманізації правосуддя, з іншого - зниження навантаження на пенітенціарну систему.

У нас є ідея таку практику втілити в життя. Це насправді не дуже легко зробити. Бо багато людей відбувають покарання не вперше. Тому на першому етапі фокус здебільшого буде все ж на тих, хто відбуває покарання вперше. Щоб людина в подальшому не стала на кримінальний шлях. Тому ми говоримо і про пошук роботи, і про оволодіння новими навичками, і про мінімізацію впливу субкультури на особу.

Сьогодення ставить перед системою нові виклики. У зв’язку з тим, що в Україні тривають бойові дії, на обліку в органах пробації з’явились відносно нові категорії клієнтів, які потребують нових підходів для успішної роботи з ними. З початком повномасштабного вторгнення суттєво збільшується кількість клієнтів пробації, які мають бойовий досвід (ветеранів), та клієнтів, які скоїли злочини проти основ національної безпеки України (колаборантів).

На обліку уповноважених органів пробації перебуває майже 2 тис. осіб, які скоїли злочини, пов’язані з посяганням на національну безпеку України. Це можуть бути випадки колабораціонізму, допомоги ворогу, поширення проросійської пропаганди тощо. Пробацією було проведено дослідження поведінкового профілю таких клієнтів. Враховуючи не тільки кримінальну поведінку, а й ціннісні установки, психологами було розроблено методичні рекомендації для роботи з суб’єктами пробації, засудженими за колабораціонізм.

Учасники бойових дій, які скоїли злочини (ветерани) є іншою категорією, але не менш складною, кількість яких, на жаль, має стійку тенденцію до зростання. На сьогодні на обліку пробації перебуває 1,3 тис. таких осіб. Часто йдеться про осіб із посттравматичним стресовим розладом, порушеннями адаптації, проблемами агресії чи залежності. У роботі з ними потрібен комплексний підхід, тісна співпраця з медичними та психологічними службами, а також врахування соціального статусу та бойового минулого клієнта.

Досвід, який Україна наразі здобуває в роботі з ветеранами, — унікальний і не схожий на досвід інших країн, наприклад Ізраїлю, США, Великої Британії тощо. Його важливо вивчати, але інструменти та підходи в роботі, які практикуються в цих країнах, в українському контексті потребують адаптації.

У співпраці з міжнародними та відповідними національними партнерами, наразі розпочата робота над дослідженням основних викликів, які виникають у роботі з ветеранами війни та створенням в подальшому методик ефективної роботи з такими суб’єктами пробації. На базі Експертно-консультативної ради при ДКВС буде утворена спеціальна робоча група з питань реабілітації ветеранів.

Ці виклики, які постають перед уповноваженими органами з питань пробації не можуть бути вирішенні без тісної постійної взаємодії з іншими державними установами та громадськими організаціями. Тому ми залишаємось гнучкими, відкритими до змін, здатними адаптуватися до нових реалій. Лише так пенітенціарна діяльність залишатиметься ефективним інструментом правосуддя навіть у найскладніші часи.

Тетяна Бодня, "Цензор.НЕТ"